Доля української преси на східних українських землях під Росією.

І. VIII. 1914 р. почалася війна. З початком Першої світової війни більшість населення Наддніпрянщини вважало, що у цій війні Росія, окрім, того, що сприятиме Україні в боротьбі за самостійність, допоможе галичанам позбутися гніту Австро-Угорської імперії. Таку думку пропагувала найвпливовіша в українських колах газета «Рада».

Однак російський уряд мав зовсім інші плани – «захопивши Галичину, знищити в ній осередок «мазепинського руху», а разом із тим задавити цей рух і в себе в Росії». Боротьбу проти українства Москва почала із заборони української преси і робила все для підтримки журналістики, яка пропагувала антинародну політику царизму (газета «Киевлянин»). З початком війни російська влада заборонила видавати «Раду», «Українську Хату», «Маяк», стежила за «ЛНВ».

Тим часом 11 грудня 1914 р. за редакцією А. Авраменка у Києві вийшов перший номер ілюстрованого тижневика літератури, політики і культури „Згода". Друге число було вже набране, але під час верстання з наказу влади часопис був припинений. Спроби ж налагодити випуск нових видань також успіху не мали.

На початку січня 1915 р. з наказу начальника Київської воєнної округи Київським губернатором було видано розпорядження: „Припинити на весь час воєнного стану всі періодичні видання на малоросійськім наріччі, старожидівській мові та жидівському жаргоні". Цей наказ завдав страшного удару українській журналістиці. Вона знову опинилася на рівні 1876 р., коли згідно з Емським указом на українське друковане слово накладалося табу. Тоді перестали виходити журнали: „Літературно-Науковий Вісник", „Дзвін", „Світло", „Сяйво", „Україна", „Рідний Край", „Молода Україна", а також – „Рілля", „Наша Кооперація", навіть „Записки Українського Наукового Товариства".

Українська преса почала шукати можливостей поза київською воєнною округою. В Одесі в середині серпня 1915 р. за редакцією А. Ніковського побачив світ вісник письменства, науки і громадського життя „Основа". Третя з черги, жовтнева книжка, що через цензурні умови появилася за чотири місяці (у лютому 1916), була й останньою. Матеріали з красного письменства, що залишилися після цього в редакції, ввійшли пізніше до окремого збірника „Степ".

Іншим містом, в якому планувалося розпочати видавничу діяльність, став Харків. Тут у 1915 р. почала виходити тижнева газета „Слово", завданням якої було ширення української національної ідеї серед робітництва та захист його інтересів. Почали його видавати В. Винниченко та Ю. Тищенко (Ю. Сірий). Перше число вийшло 25.Х. 1915 р. Серед співробітників були С. Петлюра та В. Садовський. Вихід „Слова" викликав серед робітництва широкий і радісний відгук. Про те, як чекали читачі «Слово», йшлося у численних листах, надрукованих у першомуномері часопису. Та не пощастило. Наступне, друге, число було конфісковане в друкарні. А незабаром віддано за діяльність під час революції 1906 р. редактора газети під військовий суд і заарештовано.

Якоюсь мірою газету «Слово» намагався замінити тижневик «Гасло», кілька номерів якого вийшло у Харкові в листопаді 1915 р. за редакцією В. Коряка.

Хоча й нерегулярно Олені Пчілці вдалося видати «ярижкою» часопис «Рідний край».

Практично до 1916 р. усі українські часописи закрили, що засвідчував «Сводньй указатель запрещенннх изданий за 1915 год».

У ситуації, яка склалася, залишився єдиний шлях – шлях нелегального видання.

Першим з цих видань був неперіодичний орган Української партії соціалістів-революціонерів (УПСР) „Боротьба", що почав виходити 19.11. 1915 р. за редакцією М. Ковалевського. Стоячи на ґрунті національно-державного визволення українського народу, виходив цей орган, відбиваний на міміографі, зшитками від 20 до 54 сторінок. Всього появилося п'ять чисел. Серед співробітників, крім М. Ковалевського, як редактора, були – С. Єфремов, Л. Ковальов, Л. Полянський та інші, що підписувалися прибраними іменами та криптонімами. В одному з номерів було вміщено проект партійної програми. Журнал, хоча й друкувався у Києві, розповсюджувався також в інших містах.

Другим нелегальним виданням національно-політичної думки був писаний від руки і відбиваний на міміографі орган Радикальної демократичної спілки „Вільна Думка". Вийшло одне число з 1.ХІІ. 1915 р.

Того ж року виходило ще кілька нелегальних органів української молоді, що стояли на ґрунті національно-державного визволення українського народу: „Зоря Київська" місячник середньошкільників, об'єднаних у Всеукраїнську Юнацьку Спілку (Київський відділ); „Дзвінок" – часопис учнів Київської духовної семінарії; „Слово", що його видавали з лютого 1916 р. фельдшері та учні військової фельдшерської школи за редакцією В. Нагорного; „Праця" – журнал учнів агрошколи в Умані; „Юна Україна" – видання учнів Миргородської художньої керамічної школи.

Разом з підпільними часописами видаються й нелегальні листівки.

Однак незважаючи на терор, 1915 р. українська журналістика Наддніпрянщини мала дев'ять друкованих органів. Підпільні українські газети та журнали Наддніпрянської України видавалося аж до жовтневого перевороту 1917 р.

Преса на західних українських землях.Початок першої світової війни виявився трагічним для багатьох галичан. Головнокомандувач австро-угорською армією, якому 31 липня 1914 р. імператор передав повноту влади у Буковині та Східній Галичині, під гаслом-боротьби проти москвофільських настроїв запровадив у краї режим кривавої воєнно-поліцейської диктатури. Тисячі українців потрапили у концтабори, сотні було розстріляно. Однак ці факти австрійська цензура заборонила висвітлювати в пресі.

За цих умов 1 серпня 1914 р. у Львові була створена Головна Українська Рада (ГУР), до складу якої увійшли представники провідних українських політичних партій. Очолив Раду К. Левицький. З перших днів серпня ГУР видала Маніфест до українського народу, опублікований у багатьох українських часописах. Маніфест мав проавстрійський характер, але у ньому звучала й тема вільної України.

З вересня 1914 р. російські війська увійшли до Львова. Разом з ними повернулися і москвофіли, які досі знаходили притулок у Росії. Під гаслом „визволення" та об'єднання під „скипетром русского царя всех ветвей русского народа" велася на західних українських землях брутальна і безоглядна ліквідація українського життя.

Головний удар було скеровано на пресу. У Галичині завмерла вся національно-громадська діяльність: припинило роботу товариство «Просвіта», перестав виходити його орган «Письмо з Просвіти», що видавався з 1877 р., а редактора Ю. Бачинського вивезли в Сибір, де він і загинув. За вказівкою російської адміністрації були закриті й інші українські часописи «Діло», «Нове слово», «Руслан», тижневики «Свобода», «Громадський голос» та інші.

Спроба дістати дозвіл на видання української газети зустрілася з боку губернатора з категоричною відмовою. Українська преса змушена шукати можливостей для свого існування на чужині. Так „Діло" почало виходити у Відні. Там же за якийсь час почала виходити і „Свобода".

Заборонивши українські часописи, російська адміністрація, окрім своєї преси, зокрема видаваного за редакцією львівського цензора корнета М. Сухотина «Львовского вестника», почала організовувати інші видання, дозволивши вихід польської та москвофільської періодики, яка служила російській владі. Створювався єдиний антиукраїнський фронт. Особливо запопадливо вислужувалася москофільська газета «Прикарпатская Русь».

У червні 1915 р. з відступом російського війська на теренах Галичини знову з'являється можливість для розвитку української преси. Так 23 червня 1915 р. двотисячним накладом побачив світ часопис «Нове слово».

13 липня 1915 р. вийшла «політична, економічно-суспільна й літературна щоденна газета «Українське слово». До складу редколегії входили Ф. Федорців, С. Чарнецький, О. Когут, К. Величківна. У газеті активно співпрацювали І. Крип'якевич, М. Яцків. Орган кваліфіковано висвітлював життя українців у Відні та інформував про політику австрійського уряду щодо України. Провідною тематикою «Українського слова» було висвітлення українського життя під час російської окупації краю та відображення бойових епізодів з російсько-австрійської війни. Цьому найчастіше слугували постійні рубрики газети «З воєнних малюнків» і «В провінції». Для відбудови життя галицького краю Народний комітет під головуванням К. Левицького розробив заходи, опубліковані в газеті 31 жовтня 1915 р. під заголовком «В справі відбудови нашого життя». Увага приділялася розповсюдженню української періодики. Для відродження краю редакція закликала повертатися в рідні домівки учителів, економістів, лікарів, інших фахівців. Розроблялися газетою й теоретичні проблеми існування майбутньої Української державності. Появу „Українського Слова" зустріло суспільство з певною симпатією. Здобуло воно власний круг читачів та передплатників, кількість яких з бігом часу збільшувалася.

Якщо до листопада 1916 р. українські часописи вбачали майбутнє України лише у складі Австрії, то з початку листопада 1916 р., коли Австрія проголосила відокремлення Галичини і прокламацію утворення незалежної Польщі, все чіткіше висловлюються в оборону прав української нації та недвозначно стверджують необхідність створення в Західній Україні окремої республіки.

Тоді у Львові Д. Донцов почав видавати ілюстрований півмісячник літератури і громадського життя під назвою „Шляхи", перше число якого вийшло у грудні 1915 р. Протримався цей журнал до 1918 р. Зміст його складався з відділів красного письменства, в якому взяли участь Р. Купчинський, В. Атаманюк, П. Карманський, Ю. Шкрумеляк, М. Підгірянка та інші (поезія). На історичні теми містив тут свої твори В. Бірчак, М. Яцків, Є. Олесницький, в публіцистиці – Д. Донцов і багато інших, в галузі мистецтва – праці М. Голубця, І. Крип'якевича, музики – О. Залеського. Врешті, багатий інформаційний матеріал, рецензії тощо.

Відкидаючи головним чином проросійську орієнтацію, редакція часопису відстоювала орієнтацію на західну культуру, але нерідко виступала й проти про австрійської. У внутрішньому житті – опозиційне становище супроти української офіційної політики.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Cellspacing	\|	Характер журналістської діяльності за часів правління гетьмана П. Скоропадського та Директорії.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.