АРХІТЕКТУРНІ ТРАДИЦІЇ УКРАЇНСЬКИХ ДЕРЕВ‘ЯНИХ ЦЕРКОВ

Розміщення. Найдавніші українські церкви будували на місці колишніх поганських вівтарів-жертовників, які були розміщені на видатних точках рельєфу, що домінували в навколишньому ландшафті. Традиція будувати церкву на підвищених, або хоча б добре експонованих з усіх боків, ділянках, так само як i звичай обсаджувати цвинтар навколо церкви деревами, переважно липами, має дуже давні корені в Україні. В панорамі українського села церкву можна здалеку впізнати по скупченню дерев, з-за яких виглядають церковні верхи з хрестами. Традиційним для української церкви, особливо дерев‘яної, є наявність вільного простору навколо церкви, оточеного огорожею, т.зв. цвинтаря, що забезпечує можливість вільного обходу навколо церкви підчас певних релігійних ритуалів та традиційних народних обрядів.

Архітектурна композиція території навколо церкви.В Україні переважає художній, можна би сказати, „скульптурний” підхід до розміщення об‘єктів на прицерковній території. Сама церква, за традицією, вільно стояла серед цвинтаря i була зорієнтована вівтарем на схід. Дзвіницю на переважній частині України будували окремо від церкви (винятком є деякі закарпатські та лемківські церкви, в яких дзвіниця є одночасно першим i найвищим верхом церкви). На території цвинтаря, оточеній дерев‘яною огорожею з воротами, стояв дерев‘яний хрест (або фігура святого), поставлений в пам‘ять про якусь видатну подію. Була тут окрема капличка, що використовувалась для допоміжних цілей. На продовженні головної осі церкви, за вівтарем, знаходилася могила священника, що збудував цю церкву. Всі ці споруди та малі архітектурні форми разом з рельєфом створювали нерегулярну мальовничу композицію, за логікою побудови близьку до природної. До кінця 18 ст. за вівтарною частиною церкви ховали померлих. Потім з санітарно-гігієнічних міркувань поховання перенесли за межі села, а традиція обсаджувати цвинтар біля церкви деревами перейшла на новостворені місця поховань.

Традиційна функціональна структура української дерев‘яної церкви.Для української церкви традиційним є поділ інтер‘єру на три частини, різні за своїм призначенням. Вздовж поздовжньої осі церкви (захід-схід) вони розміщувалися в наступному порядку: 1) притвор, або інакше бабинець, що мав внутрішню i зовнішню (ґанок) частини; 2) храм вірних, або інакше основна нава; 3) святилище, або вівтарна частина. Бабинець тепер є практично „вестибюлем” церкви, він зберігся з давньохристиянських часів, раніше тут молилися ще неохрещені люди, що не мали доступу в храм. З нього ведуть сходи на „хори”. Основна нава, або „храм вірних”, - місце, де знаходяться вірні підчас Служби Божої. Це найбільше i найвище приміщення церкви, перекрите верхом. Вівтарна частина, або святилище – місце, де стоїть вівтар, де зберігається кивот з Святими Дарами, i куди доступ мають тільки духовні особи i ті, хто їм допомагає відправляти Службу Божу. З бабинця до храму вірних можна потрапити через тричастинні двері. Святилище відділене від храму вірних іконостасом. Крім цих трьох основних частин, в складі церкви може бути одна або дві захристії, розміщені з боків вівтарної частини, з входами як з храму вірних, так i з святилища. Часом з одного або з обох боків від храму вірних прибудований т.зв. приділ, або, інакше, бічний вівтар. Але при всій різноманітності планувального вирішення в кожній українській церкві чітко проглядається традиційна тридільна структура. Вівтар традиційно орієнтований на схід, тому головний вхід у церкву був з західного боку. Часом робили додатковий вхід з півдня. Вхід з північного боку традиційно не використовувався.

Традиційна структура іконостасу.Іконостас традиційної української дерев‘яної церкви вдало поєднував надійність дерев‘яної конструкції каркасу, до якого кріпилися ікони, з багатим i високомистецьким оздобленням всіх його деталей. Оздоблення конструктивних частин іконостасу має значні відмінності залежно від регіону, але всюди в орнаментальних мотивах традиційно присутня виноградна лоза. Порядок розміщення ікон в іконостасі строго регламентовано. Композиція його симетрична, всі зображення, розміщені на головній осі, тематично пов‘язані з образом Ісуса Христа, вісь завершується вирізьбленим хрестом, що сприймається силуетом. Традиційний іконостас складається з 5 рядів ікон. Головний з них – т.зв.„намісний ряд”, в складі якого – Царські ворота i, симетрично, двоє Дияконських воріт, дві намісні ікони – Божої Матері та Ісуса Христа, а також ікона святого або події, в честь яких названо церкву, i ікона Св.Миколая – найпопулярнішого святого в Україні. Над намісним рядом розміщували „Празниковий” ряд із зображенням 12 найголовніших християнських свят, над ним - „Апостольський” з 12 апостолами, четвертий ряд займали зображення сцен з Хресної дороги, а найвищий ряд був присвячений Пророкам. Сцени з Старого Завіту, а також портрети тих, хто активно сприяв побудові церкви, малювали в нижньому ярусі Намісного ряду. Кількість рядів могла бути різною залежно від розмірів церкви. При великій її висоті деякі ряди, наприклад, празниковий абор страсний, міг складатися з двох „поверхів”, а при невеликій висоті деяких з верхніх рядів не робили.

Архітектурно-просторове вирішення.Для всіх українських церков, в тому числі дерев‘яних, характерним є стремління до цетричності архітектурної композиції. Найвищий купол („верх”) перекриває центральну частину церкви (виняток становлять окремі закарпатські та лемківські церкви, де найвищий верх є одночасно дзвіницею i розміщений над бабинцем). Церкви можна класифікувати за кількістю зрубів та за кількістю верхів.

За кількістю зрубів (об‘ємно-просторових складових частин, що пов‘язані з довжиною дерев‘яних брусів) церкви поділяють на тризрубні, п‘ятизрубні, семизрубні та дев‘ятизрубні. Звертає на себе увагу, що кількість зрубів завжди непарна. У тризрубній церкві всі зруби розміщені послідовно на осі „захід-схід”, у п‘ятизрубній – у вигляді рівнораменного хреста, у семизрубній та дев‘ятизрубній – додаткові зруби розміщені між раменами хреста, по кутах центрального зрубу.

За кількістю верхів класифікація така:

А) Тризрубні церкви поділяються на тризрубні без верхів (т.зв. дахові церкви, або, інакше, церкви хатнього типу); тризрубні з одним верхом (розміщеним посередині, над храмом вірних); тризрубні з трьома верхами – над кожним зрубом.

Б) П‘ятизрубні церкви поділяються на п‘ятизрубні з одним верхом (посередині); п‘ятизрубні з трьома верхами (верхи розміщені по осі „захід-схід”); п‘ятизрубні з п‘ятьма верхами ( центральний – вищий).

В) Семизрубні та дев‘ятизрубні церкви є відповідно семиверхими та дев‘ятиверхими.

У кожному регіоні України переважають ті чи інші типи церков, наприклад, п‘ятизрубні одноверхі церкви більше поширені в українських Карпатах, а п‘ятизрубні п‘ятиверхі – в центральних районах України, в Наддніпрянщині; тризрубні безверхі церкви зустрічаються частіше на Буковині, Поділлі та Поліссі, а тризрубні триверхі – в Галичині, на Поділлі.

Для дерев‘яних українських церков характерним є так зване „опасання”, тобто галереї, що оточували церкву з північного, західного та південного боків, i часто переходили також на другий ярус бабинця, що відповідав рівню хорів у церкві.

Традиційним (хоча не єдиним) конструктивним вирішенням верхів церкви є послідовне спорудження вертикальних восьмикутних призм та зрізаних восьмигранних пірамід, довжини сторін яких зменшуються у кожному наступному ярусі. Велика різноманітність художнього образу дерев‘яних церков досягається за рахунок побудови верхів з різної кількості восьмикутних елементів, а також через різну висоту цих елементів. У західних регіонах України восьмигранники мають малу висоту, i тому верхи церков мають густе горизонтальне членування та відносно невелику реальну висоту. У Наддніпрянщині, навпаки, восьмигранники є високими, тому висота верхів значно більша. Ця різниця у висоті стосується не лише верхів, але й споруди церкви в цілому. Для центральної,східної та південної України характерні церкви високі, з струнким, витягненим вгору силуетом. Часто враження висоти підсилюється незначним нахилом стін до середини приміщення, а часом вертикальною обшивкою стін дошками. В Галичині та на Поділлі висота церкви практично дорівнювала її довжині.

Особливістю українських церков є відповідність зовнішньої форми та форми інтер‘єру. Конструкція дерев‘яних верхів церкви відкривається в інтер‘єр, посилюючи враження урочистої висоти приміщення. Через отвори у вертикальних восьмериках здійснюється освітлення церкви. Такий конструктивний підхід є причиною того, що для української церковної архітектури характерним є співпадання ширини бані з шириною її вертикальної основи ( на відміну від традиційних російських дерев‘яних церков, де ширина основи значно менша від ширини бані).

Для конструкцій дерев‘яних церков характерним є зруб із з‘єднанням „в замок”, що утворює рівний кут без залишків. Двері часто робили шестикутної форми, із зрізаними верхніми кутами. Одвірки прикрашали різьбою.

Традиційні особливості архітектури українських дерев‘яних дзвіниць.Дзвіниці, що були, за традицією, розміщені на певній відстані від церкви, за архітектурним образом поділялися на два типи: дзвіниці у вигляді оборонних веж, i дзвіниці з таким самим завершенням, як i церква. Для останніх характерними були верхи або з простою пірамідальною чи шатровою покрівлею, або з восьмигранним куполом на восьмерику. За конструктивним вирішенням дзвіниці були кількох типів: 1) перший ярус – зрубний, а другий – каркасний, з відкритою галереєю; 2) вся конструкція дзвіниці – каркасна, при цьому перший ярус залишали відкритим, а другий обшивали дошками. В середньому Подніпров‘ї були поширені високі дзвіниці з аркадою-галереєю, що займала кілька ярусів.

Підсумки. Архітектура українських дерев‘яних церков, сформувавшись в давні часи, залишалася практично незмінною протягом століть. Тому риси, характерні для їх архітектури, можна вважати традиційними для української архітектури взагалі.

Для українських дерев‘яних церков характерним є:

1) Живописне розміщення в ландшафті, наявність вільного простору навколо церкви;

2) Переважно центричний план i центрична композиція об‘ємів;

3) Єдність зовнішньої та внутрішньої форми, відкритість верхів в інтер‘єр;

4) Характерна конструкція бані, що не виступає за ширину основи;

5) Наявність галерей, особливо з західного, або південного, західного та північного боків;

6) Визначене число зрубів та верхів, здебільшого непарне;

7) У п‘ятизрубному варіанті верхи розташовані вздовж поздовжньої та поперечної осей хреста.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ВПЛИВ ТРАДИЦІЙ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ АРХІТЕКТУРИ НА ІНШІ ТИПИ ДЕРЕВ’ЯНИХ СПОРУД.	\|	ОСОБЛИВОСТІ АРХІТЕКТУРИ МУРОВАНИХ СПОРУД В УКРАЇНІ Х – ХІІІ ст.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.