ВПЛИВ ТРАДИЦІЙ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ АРХІТЕКТУРИ НА ІНШІ ТИПИ ДЕРЕВ’ЯНИХ СПОРУД.

В Центральній і Східній Європі, в тому числі в Україні, популярність дерева як будівельного матеріалу не була викликана тільки і виключно достатньою кількістю лісів. Адже на цих теренах є також і значні поклади вапняків та інших каменів. Певну роль тут відіграла традиція, що сформувалася під впливом глибокого переконання в сприятливості дерев’яного житла для здоров’я мешканців. Недаремно так прискіпливо підходили наші предки не лише до вибору місця на житло, а й до вибору деревини для будови. Це повинні були бути здорові зрубані дерева. Хворі, всохлі на пні і поражені блискавкою дерева для будівництва не годилися – вони мали негативний вплив на енергетику житла.

В книзі дослідника К.Мокловського читаємо: „...Дивно, що тепер в нас колишня неприязнь до мурованих стін змінилася на велике захоплення ними. Адже колись дворик з модрини був ідеалом зручного житла, а як селянин, так і шляхтич боялись хвороби, коли їм приходилося якийсь час пожити серед мурів. В старих порадниках і господарських настановах є багато пересторог перед мурованим житловим будинком.” Далі він наводить історичну згадку про литовського шляхтича, який, їдучи з дипломатичною місією на тривале перебування до Італії, забрав з собою теслю, щоб той збудував йому в Італії дерев’яний будинок, тому що сама думка про муроване житло його лякала.

До речі, тепер відбувається ренесанс у застосуванні натурального дерева в житловій архітектурі, і те, що наші предки відчували інтуїтивно, вчені довели науково: деревина в цілому добре впливає на людський організм, а правильно підібрані різні породи дерев, крім того, можуть покращити здоров’я мешканців будинку.

В традиційній українській архітектурі застосування деревини не обмежується лише сільським житлом. З дерева будували собі будинки люди далеко не бідні. Про шляхетські доми, будовані в Україні ще в XVI ст., можна знайти згадки в старих документах. Так, в „Ревізії замків Волинської землі 1545р.” у зв’язку з описом Кременецького замку, згадується, що пан Станіслав Фальчевський мав „дім великий, з міцного дерева зроблений на пивничних складах. А поверх тих складів п.Станіслав Фальчевський дім дерев’яний всередині зробив – світлицю, сіни і комору.” З часом плани шляхетських будинків ускладнювалися. На території Галичини, особливо у західній її частині, ще подекуди збереглися дерев’яні шляхетські двори. Ці споруди мали, залежно від місця будівництва, переважно репрезентативний, або репрезентативно – оборонний характер. В межах міста такий двір не мав необхідності в сильних укріпленнях, його територія була відділена від вулиці лише добротною огорожею з парадними, оздобленими воротами по центральній осі. Далі, посеред двору, на осі, була викопана криниця, а за нею – стояв шляхетський дім. З обох боків від криниці, перпендикулярно до вулиці, розміщувались господарські будинки. Звертає увагу той факт, що розташування шляхетського будинку (довгим фасадом до вулиці) і центрального розміщення входу до нього дуже нагадує розташування українського селянського житла. Внутрішнє розпланування також є, по суті, збагаченим і розвинутим планом хати „на дві половини” – з великими сіньми посередині, з кімнатами по обидві сторони. Як і традиційна українська хата, шляхетський будинок мав вальмовий, вкритий дерев’яною гонтою дах, і ганок з різьбленими колонками. Характерною рисою архітектури таких будинків були наріжні приміщення, які трохи виступали за лінії фасадів і були оформлені у вигляді оборонних веж з окремими шатровими дахами.

Коли ж шляхетський двір був в сільській місцевості, то приймались додаткові заходи для посилення його обороноздатності. Подвір’я по периметру обгороджували дерев’яним частоколом, валом і ровом, а над в’їздними воротами і по кутах огорожі ставили дерев’яні вежі. Гарний зразок такого укріпленого дерев’яного двора був колись в Перегінську. В умовах реальної небезпеки нападу грабіжників, наріжні вежі-виступи по кутах шляхетського будинку дозволяли контролювати доступ до стін з усіх боків (на зразок бастіонів), тому в заміських резиденціях це був обов’язковий і важливий елемент архітектури будинку, який з бігом часу набував все більше знаково-символічного характеру, як ознака певної суспільної позиції господаря.

Цікаво, що такий самий, як в Україні, характер архітектури шляхетських двориків поширився по території Польщі, де народне житло будувалося за дещо відмінними принципами. Дослідники польської народної архітектури відзначають, що основною різницею між селянською хатою (в Польщі) і шляхетською садибою було те, що „шляхетська садиба, замість стояти торцем до вулиці, повертає свій довгий фасад до в’їздної брами і прикрашає його вишуканим ганком з опорами.” Крім того, всі ці садиби будували „в зруб”. Таким чином, опосередковано визнається, що українські традиції в архітектурі житла мали визнані переваги, і люди, котрі мали можливість вибору, будували так, як в Україні.

Практично повністю дерев’яною була колись забудова більшості малих містечок в Україні. Щільніша, порівняно з сільською місцевістю, забудова, особливо в центральній частині міста, ставила свої вимоги до архітектури житла. Вздовж центральних вулиць дерев’яні будинки стояли впритул, торцем до вулиці, нижні частини дахів сусідніх будинків стикалися між собою, водовідвід був спільним, не завжди справним, і, як свідчать архівні матеріали, питання ремонту водовідводу було популярною темою міжсусідських суперечок. В XV ст. у записах львівської адміністрації цей вузол звався „наколінки”. Планування міських будинків відповідало тим умовам, які ставила форма ділянки – головний фасад займав всю її ширину з боку вулиці, за будинком було подвір’я з господарськими будівлями. На подвір’я можна було потрапити з вулиці через браму в фасадній стіні. Брама могла бути або по центру фасаду, або збоку. Часом це був єдиний вхід в будинок (з брами були двері до крамниці і до помешкання), а іноді на фасаді були, крім брами, ще й окремі двері. З боку вулиці вздовж всього фасаду будинку був ганок – галерея на декоративних різьблених стовпах, часом з балюстрадою. Дах більшості міських будинків мав досить складну форму – в нижній частині чотирисхилий, а у верхній – двосхилий, часом з мансардними вікнами на торці. Цей торець-фронтон завжди був багато декорованим. На прикладі дерев’яних міських будинків українських міщан можна побачити, як звичні традиційні форми житла, що виникли в сільській місцевості, пристосовуються до нових умов, не міняючи радикально своїх первісних основних ознак. Конструкція будинку залишалася зрубна, з горизонтально покладених брусів, дах – чотирисхилий, з великим виносом, при будинку – ганок, орнаментальні мотиви – традиційні. А забудова вулиць, що розміщені далі від центра міста, мала садибний характер, дуже близький до традиційної сільської забудови – з будинком серед саду, на певній відстані від вулиці.

Архітектура українських дерев’яних будинків, очевидно, мала вплив на архітектуру дерев’яних споруд інших народів, що жили в Україні.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
УКРАЇНСЬКЕ НАРОДНЕ ЖИТЛО В КОНТЕКСТІ РОЗВИТКУ НАРОДНОЇ ЖИТЛОВОЇ АРХІТЕКТУРИ ЄВРОПИ.	\|	АРХІТЕКТУРНІ ТРАДИЦІЇ УКРАЇНСЬКИХ ДЕРЕВ‘ЯНИХ ЦЕРКОВ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.