• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

ОСОБЛИВОСТІ АРХІТЕКТУРИ МУРОВАНИХ СПОРУД В УКРАЇНІ Х – ХІІІ ст.

Традиційними будівельними матеріалами для житла в Україні завжди були дерево i глина. Камінь та цеглу використовували для споруд, від яких вимагалася довговічність i міцність конструкції, - для замкових укріплень i для церков та монастирів. Тому пам‘ятками давньоукраїнської мурованої архітектури, що збереглися до наших днів, є переважно саме ці типи споруд. Наприклад, відомі укріплення Х-ХІ ст.у Тмутаракані, що були збудовані з сирцевих цеглин в три пояси загальною шириною 7,5 метрів, Софійські (інакше Батиєві) чи Золоті (1037р.) ворота в Києві. Часом муровані будівлі були житлового призначення (палаци), i будувались швидше з метою репрезентації могутності князівської влади, ніж для комфорту проживання. Біля Десятинної церкви в Києві знайдено фундаменти кам‘яних палаців, один з яких мав розміри в плані 45 на 12,5м, фундаменти з червоного кварциту на вапняному розчині з цем‘янкою, з цегляним склепінням, що має прогін 9м – найбільший з усіх відомих прогонів склепінь в Київській Русі. Інший палац мав 75м.довжини, був прикрашений фресками та мармуровими i шиферними різьбленими деталями.

На території України муровані сакральні споруди будували вже в перших століттях нашої ери. Осередком такого будівництва були колишні грецькі колонії Криму, зокрема Херсонес (Корсунь). Там збереглися залишки 27 мурованих церков i каплиць, датованих 4-6 ст.н.е. Збережені фундаменти показують, що плани цих давних християнських споруд були п‘яти типів: 1) у формі рівнораменного грецького хреста; 2) у формі базиліки римського типу; 3) ротонди; 4) однонавні каплиці з півкруглою абсидою; 5) перехідного типу між базилікою i хрещатою церквою.

Прийняття Київською Руссю християнства як державної релігії привело до активного будівництва мурованих церков, що повинні були, крім релігійного призначення, репрезентувати багатство i могутність княжої держави.

На архітектуру тих церков мали вплив різні чинники: ідеологічно впливала візантійська сакральна архітектура, тому що з Візантії було прийняте християнство; разом з тим нове церковне будівництво розвивало старі традиції мурованих корсунських християнських будівель, i дерев‘яних церков, що будувались в Україні ще на століття раніше від офіційного прийняття християнства; постійні економічні i політичні контакти з іншими країнами сприяли тому, що архітектура українських мурованих церков 10-13 ст. має ознаки загальноєвропейського стилю того часу, пізніше названого „романським” ( особливо це помітно в білокам‘яному церковному будівництві Галицько-Волинського князівства), а значне поширення церков-ротонд на території Великоморавської держави (6-7ст.) сприяло розвитку такого типу невеликих храмів також i в Україні. Ці впливи поєдналися з специфікою місцевих будівельних матеріалів, серед яких переважала випалена цегла, з смаком, вмінням та винахідливістю місцевих майстрів, нарешті, з традиційно сформованим уявленням українців про центричну форму храму як модель світу, - i всі ці процеси разом привели до виникнення оригінальної церковної архітектури, що становить собою окремий стиль в історії світової архітектури.

Серед великої кількості храмів, збудованих у Київській Русі в 10-13 ст., можна виділити кілька типів планів:

1) церква-ротонда (переважно невеликих розмірів)

2) однонавна церква з однією абсидою (невеликі церкви-каплиці, переважно при замках;

3) тринавна чотири- або шести-стовпна ( залежно від кількості поперечних нав);

4) п‘ятинавна ( у великих містах, будувались нечасто).

Найпоширенішим i таким, що увібрав в себе всі кращі ознаки давньоукраїнського стилю будівництва, був тип тринавної церкви з трьома або чотирма поперечними навами. Місця перетину цих нав в інтер‘єрі зазначені міцними опорами-„стовпами”, яких відповідно є чотири або шість - звідси i назва типу такої церкви. Середня нава звичайно була трохи ширша від бічних. Всі три нави в плані завершувались півкруглими абсидами. Бічні нави, а також західна (над входом) частина головної нави часто були двоповерховими – з хорами. В інтер‘єрі стовпи поєднані між собою i з зовнішніми стінами півциркульними арками. Середня нава, так само як i поперечна (трансепт), були перекриті циліндричним склепінням. В місці перетину середньої нави з трансептом розміщувався купол. Подібно до візантійського варіанту, стовпи були опорою для „вітрил”- пандатив, що підтримували циліндричний або гранчастий барабан, на якому встановлювали півсферичний купол. Барабан був прорізаний значною кількістю аркоподібних вікон, що забезпечували освітлення церкви. На одному (північно-західному) або на обох кутах головного фасаду церкви були округлі в плані вежі із сходами для виходу на верхній ярус бічних нав.

Для архітектури церков такого типу характерною була логічна відповідність зовнішнього архітектурного оздоблення i конструктивної побудови. Пілястри i напівколони на фасадах своїм розміщенням відповідають внутрішнім стовпам i одночасно працюють як контрфорси цілої споруди. Одноповерхові галерейки, що оточували церкву з трьох сторін (крім вівтарної, східної) були одночасно функціонально-декоративним i конструктивним елементом, оскільки „гасили” силу розпору внутрішніх склепінь. У соборах Києва та Новгорода застосовувалися підпірні арки-аркбутани, які не застосовувалися в Візантійській архітектурі, а в Західній європі почали використовуватись значно пізніше. Початково навіть форма покриття купола точно відтворювала форму внутрішньої купольної конструкції, але згодом кліматичні умови змусили залишати між внутрішньою оболонкою купола та його покриттям повітряний простір.

Основними будівельними матеріалами в цей час були цегла i камінь. Залежно від наявності відповідних будівельних матеріалів церква могла бути або переважно з каменю (Галичина), або переважно з цегли (Подніпров‘я). Розглянемо детальніше конструкцію стін цегляно-кам‘яної церкви, оскільки в ній більш наочно виявилася конструктивна винахідливість давньоукраїнських майстрів.

При будівництві мурованих церков у найвідповідальніших місцях використовували дерев‘яні конструкції. Підошви ровів під фундамент укріплювали дерев‘яними кілками, або клали на дно рову цілу систему дерев‘яних колод-лежнів, яку заливали вапняним розчином. У найвідповідальніших місцях будівлі клали дерев‘яну обв‘язку, („зв‘язі”), яка тримала конструкцію, поки не ствердне вапняний розчин. Такі дерев‘яні бруси клали на фундамент під стіну, під вікна першого ярусу, під підошву арок i склепінь, по периметру підкупольних барабанів. При будові арок використовували дерев‘яну опалубку на кружалах, що спиралася на стояки, або на втоплені в кладку дерев‘яні „пальці”.

З Причорномор‘я i Візантії давньоукраїнським майстрам був добре відомий спосіб мішаної кладки стін, коли ряд цегли чергувався з рядом каменю. Чергування заштукатурених полос каменю з теракотовими полосами цегли створювало орнаментацію зовнішніх стін. В умовах дефіциту природного каменю давньоукраїнські майстри винайшли свій власний спосіб кладки, що зберігав візантійську систему декору, але використовував тільки цеглу – так звану „кладку втопленими рядами”, коли ряд виступаючої цегли чергувався із кількома рядами цегли, „втопленими” в площину стіни i заштукатуреними. Цей спосіб часто використовувався при будові арок, склепінь, простінків. Цегла в той час була товщиною 3 см, в плані прямокутна з розмірами 22см на 28см, або 30см на 40см.i називалася „плінфа”. Як стверджують дослідники, конструктивні якості нашої плінфи були значно кращими від візантійської. ЇЇ випалювали в печах при температурі 1000 – 1100 градусів С. Характерний колорит давньоукраїнським мурованим спорудам придавав вапняний розчин, в який для міцності додавали товчену цеглу („цем‘янку”) що придавала йому рожевий тон. Розчин клали товстими шарами у 2 – 3,5 см. Вапняний розчин, на відміну від цементного, з бігом часу набуває все більшої міцності, поступово перетворюючись у вапняк.

Ще одним винаходом українських будівничих Х-ХІІІст.було використання керамічних глечиків, так званих „голосників”, у склепіннях для полегшення конструкції, у пазухах склепінь для відводу дощової води з даху. Їх також вмуровували в стіни так, щоб отвори глечиків виходили в інтер‘єр церкви, для покращення акустики приміщення.

Для оздоблення мурованих церков використовували природний камінь, що був зручний в обробці – рожевий шифер (пірофілітовий сланець) i мармур, який привозили з берегів Мармурового моря. З цих матеріалів робили карнизи, підлоги, саркофаги, парапети, огорожі та ін. Дахи покривали олов‘яними листами 45 на 70 см, які клали по вапняному розчину з домішкою цем‘янки i скріплювали між собою цвяхами та металевими клямерами. Для освітлення інтер‘єру використовували круглі скельця діаметром 12-16 см, які вставляли у дерев‘яні віконниці з круглими отворами. У проміжки між круглими рамками вставляли відповідно маленькі скельця ромбічної та трикутної форми. Із скла виготовляли смальту для мозаїки. Рештки майстерень Х-ХІІІ ст., що виробляли скло, знайдено на Подолі та у Печерському монастирі.

Стіни в інтер‘єрі церкви оздоблювали фресковим живописом i мозаїкою. Особливу увагу приділяли оздобленню внутрішньої поверхні куполів. Іконостаси давньоукраїнських мурованих церков не займали всієї висоти приміщення, i дозволяли сприймати весь інтер‘єр церкви як єдиний цілісний простір.

Основними характерними рисами, що вирізняють традиційну муровану українську церкву Х – ХІІІ ст. є:

1.Живописне розміщення в ландшафті, на видатних точках рельєфу.

2. Відповідність внутрішнього простору церкви її зовнішній формі.

3.Тісний зв‘язок декору з конструктивним вирішенням будови, максимальне використання художніх властивостей матеріалу.

4. Оригінальні конструктивні способи спорудження стін та куполів.

5.Характерна планувальна структура (тринавні, чотири- або шестистовпні, триабсидні церкви, з одним або кількома (непарне число) куполами на вітрилах i барабанах, розміщеними за візантійською схемою).

6. Двоярусність інтер‘єру бічних нав.

6.Галереї, що оточували споруду з трьох сторін, крім вівтарної частини.

Читайте також:

1. I. Особливості аферентних і еферентних шляхів вегетативного і соматичного відділів нервової системи
2. VI.3.3. Особливості концепції Йоганна Гайнріха Песталоцці
3. VI.3.4. Особливості концепції Йоганна Фрідриха Гербарта
4. А. Особливості диференціації навчального процесу в школах США
5. Автоматизація банківської діяльності в Україні
6. Агітація за і проти та деякі особливості її техніки.
7. Аграрне виробництво і його особливості
8. Аграрне право як галузь права, його історичні витоки та особливості.
9. Аграрні відносини в Україні у ХVІ - перш. пол. ХVІІІст.
10. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
11. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
12. Адвокатура в Україні: основні завдання і функції

Переглядів: 1214