ОСОБЛИВОСТІ АРХІТЕКТУРИ УКРАЇНИ XIV – XVI СТ.

Починаючи з другої половини ХІІІст. для України настав складний період військових конфліктів, татаро-монгольських набігів. Це не сприяло розвитку будівництва. Основна частина збережених споруд, що відносяться до даного періоду, зосереджена в Західній Україні. У Західноевропейській архітектурі в ХІІІ – ХІV ст. домінувала готика, i закономірно, що й українська архітектура, становлячи органічну частку загальноєвропейського мистецтва, також розвивала в цей час готичні мотиви. Але, на відміну від країн західної Європи, в українській архітектурі готичний стиль проявив себе перш за все в конструктивному, а не в образному відношенні. Як пише відомий історик архітектури В.Січинський, „…нові форми не переймалися в своєму закінченому i шаблонно-виробленому вигляді, але значно перетворювалися, пристосовувалися до спеціальних місцевих вимог побуту i загалом культурних особливостей території. Тому готика на Україні мала всі ознаки перехідного стилю, подібно, як це було в Італії, тим більше, що сильна будівельна культура візантійсько-українська ще довгий час постачала потрібну умілість i вироблені форми.”

Українська культура давньоруського часу проявляла себе в формах планів та в об‘ємах будівлі, а готичний вплив викликав зміни в конструктивному вирішенні, в формах та оздобленні архітектурних деталей. На основі аналізу тих архітектурних пам‘яток готичного часу, які збереглися в Україні (церква св.Трійці в Межирічі, Рівненська обл., церква Богоявлення в м.Острозі, Сутківська оборонна церква на Поділлі, церква Різдва Богородиці в м.Рогатині, готичні римо-католицькі катедри у Львові i Києві, та ін.) можна ствердити, що в порівнянні з західноєвропейськими аналогами вони мають багато подібних рис, але мають також ряд характерних особливостей.

Подібні риси: зірчасті склепіння, сітчастий ромбовидний орнамент в цегляній кладці, готичні деталі в оздобленні вікон та одвірків, застосування при завершенні будівлі шпилів i високих фронтонів, використання контрфорсів для погашення розпору склепінь.

Особливості: - в тринавних церквах та костелах всі три нави однакової висоти;

- в інтер‘єрі храмів чітко виділяються чотири опорні стовпи;

- котрфорси масивні, менш розвинені, не відіграють великої ролі в архітектурному образі споруди;

- основний будівельний матеріал – цегла (не плінфа!), часто оштукатурена;

- поширений тип церкви – однонавні три- або дводільні храми, яким готичного характеру придають лише шпиль, невеликі контрфорси та стрільчасті арки вікон i дверей;

- використання в готичних церквах давньоруської об‘ємно-планувальної структури;

- оборонний характер готичних церков, скупий декор зовнішніх стін;

- застосування декору у вигляді декоративних ніш в один або кілька ярусів, які на фасадах перетворюються в аркатурний пояс.

Українські готичні церкви за типом плану можна поділити на три групи:

1) давньоруського зразка, чотиристовпна, тринавна, але з готичними конструкціями перекриття;

2) хрестова в плані, звичайно з куполом над головною навою; 3) тридільна, однонавна, виступає в трьох варіантах – безкупольна, однокупольна (над головною навою), трикупольна, з розміщенням куполів на одній осі. Цей тип знаменує собою остаточний відхід церковного будівництва від візантійського зразка i створення нового типу української мурованої церковної архітектури, що розвиває традиції українських дерев‘яних церков.

Характерне для української сакральної архітектури стремління до центричної композиції об‘єму відобразилося також в формі планів готичних римо-католицьких костелів (Домініканський костел св.Миколая в Києві на Подолі, 1610р., катедральний собор у Львові, кінець XIVст.) План їх головної нави (храму вірних) мав форму квадрата, що є зовсім невластиве для римокатолицьких костелів західної Європи, зате поширене в українських церквах.

У XIV-XV ст. у західній частині України та на Поділлі поширився тип триконхових церков, що походить з монастирських будов на горі Афон у Греції, тому часто ці церкви називали церквами „афонського типу”. Для таких церков характерна наявність у вівтарній частині, або у храмі вірних, у бокових стінах півкруглих заглиблень (конх), які можуть або значно виступати назовні, змінюючи конфігурацію стіни, або бути видимими лише в інтер‘єрі, ховаючись повністю у товщі стіни. Церкви афонського типу збереглися, наприклад, в Хотині, в Путні i Сереті біля Чернівців, в с.Лаврові на Бойківщині, в Зінькові та в Кам‘янці–Подільському на Поділлі. Такі церкви будували з каменю на вапняному розчині, іноді використовуючи шари цегли для вирівнювання кладки.

У загальному підсумку, для характеристики особливостей української готичної архітектури, доцільно навести слова В.Січинського, що стосувалися архітектури Сутківської твердині на Поділлі, але повністю підходять для інших українських готичних споруд: „Взявши від старої спадщини візантійсько - українську логічність, підпорядкованість окремих частин цілому, єдність i відповідність внутрішнього змісту та зовнішнього вигляду, злучивши це з готичним конструктивізмом, з його врахуванням фізичних законів i тектонічних сил – український архітектор створив синтез двох світоглядів, двох відмінних стилістичних проблем.”

На зміну готичній архітектурі прийшла архітектура ренесансу. В західній Європі ренесанс розвинувся як повне ідейне i конструктивне заперечення готики. Натомість в Україні спостерігаємо своєрідний плавний, безконфліктний перехід від готичної архітектури до ренесансної. Ці два стилі певний час разом співіснували в українській архітектурі, синтезуючи нові, властиві для української архітектури, риси.

В храмовому будівництві в XVI-ХVI ст., поширенгими були наступні типи церков:

1) триконхові церкви;

2) тридільні безкупольні оборонні церкви,

3) тридільні однокупольні церкви (напр.-церква в с.Сулимівка, Київщина, 1622-29рр.),

4) тридільні трикупольні церкви (напр.- церква в м.Городку, Львівщина, 1540р.),

5) тридільні трикупольні, з чотирма стовпами в інтер‘єрі, планом своїм нагадують давньоруський чотиристовпний храм (Успенська церква у Львові, церква Чесного Хреста в Луцьку).

6) хрещата п‘ятиверха церква (сформувався на Придніпров‘ї, напр.-церква св.Катерини в м.Чернігові, церква св.Георгія у Видубецькому монастирі в Києві).

Деякі ренесансні римокатолицькі костели в Україні мали планувальну структуру, подібну до українських ренесансних церков. Наприклад, костели в Золотім Потоці, в Щирці, в Дунаєві мали тридільну структуру плану, а костел св.Лаврентія в м.Жовкві, збудований у 1606р., має план у вигляді рівнораменного хреста з куполом посередині.

В мурованій сакральній архітектурі українського ренесансу видно впливи традиційної дерев‘яної церковної архітектури. Це помітно як в структурі плану, так i в формі верхів церкви – замість півсферичних куполів, церкви часто завершувалися баштоподібними верхами, що складалися з послідовно з‘єднаних восьмигранних барабанів i зрізаних пірамід. Деякі ренесансні муровані церкви дуже подібні до тридільних трикупольних дерев‘яних храмів ( напр. каплиця Трьох Святителів у Львові), причому не лише за своєю архітектурною композицією, але й за характером оздоблення – кам‘яні рельєфи на стінах церков запозичували орнаментальні мотиви з української народної дерев‘яної різьби – виноградна лоза, квіти соняшника, стилізовані рослинні мотиви.

В римокатолицьких ренесансних костелах для оздоблення також використовувався орнамент українського дерев‘яного різьблення, а часом запозичували окремі деталі оздоблення інтер‘єру. Наприклад, в костелі св.Лаврентія в Жовкві на вітрилах купола є рельєфні зображення Євангелістів – мотив, запозичений з декорування українських церков.

Основні стилеві ознаки ренесансу в багатьох аспектах співпали з традиційними особливостями народної української архітектури, такими як стремління до центричності, застосування купола та його відкритість в інтер‘єр, аркади, галереї, різьблений декор на стінах. Тому ренесанс був сприйнятий в Україні як органічне продовження давних традицій будівництва, i українські ренесансні споруди значно менше відрізнялися від західноєвропейських аналогів, ніж це було у випадку готики. Особливостями української ренесансної архітектури були переважно деталі оздоблення, що базувалися на народних мотивах. Крім того, захід України входив в зону впливу так званої „Східноєвропейської школи пізнього ренесансу” (за В.Січинським), поширеної на компактній території Східної Словаччини, Південної Польщі i Західної України. Для споруд цієї школи було характерне оздоблення у вигляді високого аттика з півкруглими нішами, аркадами i пілястрами, часто додатково збагаченого рельєфним декором. Таким аттиком завершено Круглу, або, інакше, Нову вежу Острозького замку, тому часом цей стилевий напрям називають „Острозький ренесанс”. Подібні завершення отримали в XVII ст.й інші замки, палаци, а навіть деякі синагоги.

Міська житлова мурована архітектура ренесансу збереглася на Західній Україні, зокрема у Львові. Вона має всі риси італійського відродження, з подвір‘ями, оточеними поверховими відкритими галереями, з рустованими фасадами, прикрашеними кам‘яною різьбою. Але дослідники відзначають особливість львівських кам‘яниць того часу – їх інтер‘єри багато декоровані художньою різьбою, нею вкриті не лише сволок i одвірки, але й стіни у світлицях, у проміжках між вікнами.

Палаци в Україні того часу є прекрасними зразками палацово-паркової архітектури європейського ренесансу. Одним з показових прикладів є відомий палац у Підгірцях, в архітектурі якого присутні всі ознаки ренесансної споруди – осева симетрична композиція палацу i всього архітектурного ансамблю, бастіонні укріплення, регулярний партерний парк, що опускається терасами по схилі гори. А розміщення його повністю відповідає традиції української архітектури органічно вписувати визначні споруди в ландшафт i розташовувати укріплені замки на високих точках рельєфу, що забезпечують контроль над околицею.

В Україні є майже класичні зразки ренесансних містечок. Один з найкращих прикладів є Жовква – місто, що народилося в часи ренесансу i має всі найхарактерніші ознаки невеликого ренесансного містечка.

У підсумку слід відзначити, що архітектура ренесансу в Україні в цілому розвивалася в тому самому руслі, що й у західній та центральній Європі, дещо більше спільних рис знаходимо з італійським ренесансом, що пояснюється тісними культурними та економічними зв‘язками з Венецією та іншими італійськими містами. Найбільше місцевих особливостей знаходимо в архітектурному вирішенні українських церков, в яких форми ренесансу накладалися на традиції дерев‘яного церковного будівництва, вимоги релігійної обрядовості, давні будівельні традиції. Певні відмінності є також в способі декорування споруд i в мотивах самого декору, що часто інтерпретують мотиви українського народного орнаменту.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ОСОБЛИВОСТІ АРХІТЕКТУРИ МУРОВАНИХ СПОРУД В УКРАЇНІ Х – ХІІІ ст.	\|	ОСОБЛИВОСТІ АРХІТЕКТУРИ БАРОКО В УКРАЇНІ.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.016 сек.