• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

ПОЛІТРАВМА

Синдром взаємного обтяження. Крововтрата при політравмі спричиняє розвиток шоку в важкій формі, що погіршує перебіг травми і прогноз.

Поєднання пошкоджень часто створює ситуацію несумісності терапії. Наприклад, введення наркотичних речовин, необхідне при травмі опорно-рухового апарату, протипоказане при поєднанні з черепно-мозковою травмою.

Клінічні симптоми при кранiоабдомiнальній травмі, ушкодженні хребта і живота часто стерті, що призводить до діагностичних помилок і зміни точки зору на пошкодження внутрішніх органів.

Часто спостерігається розвиток важких ускладнень, які призводять до критичного стану (масивна крововтрата, шок, гостра ниркова недостатність, тромбоемболiя, жирова емболiя та ін.).

Складність надання медичної допомоги постраждалим з політравмою обумовлена полiорганістю й полiсистемністю ураження життєвоважливих функцій, завжди наявним є травматичний шок.

Швидкий розвиток полiсистемної і полiорганної недостатності при політравмі і шоці беззастережно вимагає максимального скорочення часу надання медичної допомоги на всіх етапах лікування. Рішення подібного завдання в стислі терміни на госпітальному етапі можливо лише при бригадному методі, дотримуванні послідовності і оптимального поєднання діагностичних і лікувальних заходів.

Клініка, діагностика домінуючого пошкодження повинна бути швидкою з використанням крім традиційних, різноманітних інструментальних прийомів. При необхідності виконують плевральну пункцію, лапароцентез, пункцію перикарду, проводять ультразвукову діагностику пошкоджень, лапароскопiю, трепанацію черепа, цисто- і уретрографiю.

Діагностику здійснюють одночасно і паралельно з реанімаційними заходами.

Лікування. Виявляють домінуюче пошкодження, що визначає в даний момент тяжкість стану - це важливо для лікувальної тактики і послідовного виконання хірургічних втручань.

Лікування при політравмі умовно поділяють на три періоди:

реанімаційний;

лікувальний;

реабілітаційний.

Реанімаційний період. В цей період швидко розпочинають боротьбу з шоком. Послідовність реанімаційних заходів проводиться з метою додержання посиндромної спрямованості в низхідному порядку, тобто, спершу виявляються і усуваються домінуючі пошкодження і лише після цього всі інші. Передусім, виявляється наявність і ступінь враженості порушень функціональних систем мозку, кровообігу і дихання. В реанімаційному відділенні необхідно проводити комплексну терапiю: стабiлiзацію кровообігу, повне знеболювання, надійну іммобілізацію, кисневу терапію, раннє оперативне втручання, корекцію всіх порушених функцій організму.

До основних реанімаційних процедур входить виконання катетеризацій (пункція центральної вени, iнтубація трахеї, введення катетера в сечовий міхур і зонда в шлунок). Iнфуізiйно-трансфузiйна терапія є однім з основних реанімаційних заходів. В разі незупиненої зовнішньої чи внутрішньої профузної кровотечі і падіння АТ нижче 70мм рт.ст. (9,3кпа) показано вливання в дві і більш вени або комбінація венно-артеріального переливання. При підозрі на великі травми печінки з пошкодженням печінкових вен, травму органів системи нижньої полої вени, iнфузiйна терапiя в вени нижньої кінцівки протипоказана.

Встановлення точної топіки всіх пошкоджень на фоні політравми і шоку є тяжким завданням для лікаря. При первинному огляді постраждалого треба пам'ятати, що зовнішні пошкодження нерідко є лише маскуванням домінуючої травми внутрішніх органів. При політравмі провідним правилом хірургічної діагностики є застосування спочатку огляду оптимального комплексу діагностичних процедур для вияву можливих пошкоджень органів живота, грудей, черепу і заочеревинного простору (правило чотирьох порожнин), і лише після цього треба проводити діагностику інших пошкоджень.

В комплексному підході до діагностики закритих травм живота необхідно використовувати клінічні, рентгенологічні, лабораторні, інструментальні (лапароцентез або лапароскопiя) методи дослідженння.

Якщо ускладнене дихання - треба обдивитися порожнину роту і усунути слиз, кров, рвотні маси, з'ємні зубні протези, фіксувати заопадаючий в горло язик. Якщо діагностується гемопневмоторакс - треба усунути рідину і відсмоктати повітря з плевральної порожнини шприцом, поставити гумовий дренаж. Це дозволить усунути дихальну недостатність і закінчити обстеження хворого. Зростаюча глухість серцевих тонів при аускультації може навести лікаря на думку про можливість пошкодження серця і це більш вірогідно в тих випадках, коли має місце рана грудей в проекції серця. Якщо у потерпілого з поєднаною травмою виявлено поранення серця або великих судин, пошкодження легень і напружений пневмоторакс, відкритий пневмоторакс з прогресуючим погіршенням загального стану, необхідно якомога швидше розпочати операцію, незважаючи на поєднані пошкодження інших областей тіла.

Лікувальний період. Головною проблемою при політравмі є вибір оптимального терміну і обсягу хірургічних втручань.

Істотною особливістю хірургічної тактики при політравмі є необхідність виконання за короткий період часу одному і тому ж потерпілому декількох оперативних втручань. Тому в кожному конкретному випадку доцільно влаштовувати пріоритет в черговості подібних хірургічних втручань.

За ступенем терміновості проведення операції і її об'єму виділяють чотири групи потерпілих.

Першу групу складають потерпілі з пошкодженнямi, що швидко призводять до смерті, якщо не надана негайна допомога. Це поранення серця з тампонадою, масивна кровотеча при розривах паренхiматозних органів (печінка, селезінка), обширне пошкодження легені та ін. Хірургічні операції виконуються паралельно з реанiмаційними заходами.

В другу групу входять хворі з полiтравмою без профузної кровотечi і глибоких розладів дихання - з внутрішньочерепними гематомами, клапанним пневмотораксом, пошкодженням порожнистих органів живота. Операції звичайно проводять в перші години після надходження.

Третю групу складають хворі з важкими, домінуючими травмами опорно-рухового апарату без масивної кровотечі. Хірургічні втручання проводять тільки після виведення потерпілих з травматичного шоку. В зв'язку з ризиком операції показані тільки при відкритих переломах кінцівок у вигляді старанної первинної хірургічної обробки ран, ампутації при розтрощеннях кінцівок і ознаками їх неминучості.

В четверту групу входять хворі з пошкодженнями деяких сегментів кінцівок без травматичного шоку. При пошкоджені двох сусідніх сегментів використовують комбінацію кількох методів стабільного остеосинтеза. Наприклад, при переломі стегна і великогомілкової кістки проводять iнтрамедулярний або накістковий стабільний остеосинтез стегна і накладення компрессiйно-дистракційного апарату на гомілку. Остеосинтез за допомогою компресiйно-дистракційних апаратів полегшує догляд за оперованими, дозволяє проводити його ранню активацію і навантаження на кінцівку. Багатьом хворим з закритими множинними переломами проводять консервативне лікування: скелетне витягнення, накладення гіпсових пов'язок.

Реабілітаційний період. В цей період після припинення іммобілізації настійливо домагаються реконструкції функції суглобів шляхом проведення масажу, ЛФК, фізіотерапевтичного і санаторно-курортного лікування, плавання. Крім того, проводять лікування ускладнень, пов'язаних з політравмою.

СУЧАСНІ ПРИНЦИПИ ЛІКУВАННЯ ПЕРЕЛОМІВ

Транспортна іммобілізація

Під iммобiлiзацією розуміють утворення нерухомості (спокою) пошкодженої частини тіла. Iммобiлiзація застосовується при переломах кісток, пошкодженні суглобів, нервів, великих пошкодженнях м'яких тканин, тяжких запальних процесах кінцівок, пораненні судин та великіх опіках. Іммобілізація буває двох видів: транспортна та лікувальна.

Транспортна iммобiлiзація, або iммобiлiзація на час доставки хворого в стаціонар, є тимчасовою мірою (від деяких годин до деяких днів), проте має велике значення як для життя постраждалого, так і для подальшого перебігу та результату пошкодження. Здійснюється транспортна іммобілізація шляхом спеціальних або пристосованних з підручних матеріалів шин та шляхом накладання пов'язок.

Транспортні шини поділяють на фіксуючі та такі, що поєднують фіксацію з витягненням. При транспортуванні на велику відстань використовують також тимчасові гіпсові пов'язки.

Гіпсова пов'язка.Для лікування захворювань та пошкоджень опорно-рухового апарату існують два основних способи: консервативний та оперативний. При консервативному лікуванні виділяють два основних момента: фіксацію та витягнення. Істотне значення при консервативному методі лікування мають засоби фіксації (гіпсові пов'язки, різноманітні шини та апарати).

Перед накладанням гіпсової пов'язки при необхідності здіснюють знеболювання місця перелому та репозицію кісткових уламків. Кінцівці придають піднесене положення на 1 - 2 доби.

При накладанні гіпсової пов'язки треба дотримуватися наступних правил:

1. Заздалегідь підготувати таз з водою, бинти та інструменти.

2. Для досягнення нерухомостi пошкодженої кінцівоки фіксувати її з захватом двох або трьох суглобів.

3. Надати кінцівці функціонально вигідне положення.

4. При гіпсуванні утримувати кінцівку цілком нерухомо.

5. При накладанні пов'язки гіпсовим бинтом покривати кожним його туром дві третини попереднього. Бинтувати від перiферiї до центру.

6. Щоб пов'язка точно відповідала контурам тіла, після накладання кожного шару треба її проглажувати та моделювати.

7. Для контролю за станом пошкодженої кінцівки фаланги пальців залишають відкритими.

8. До повного висихання гіпсової пов'язки треба звертатися з нею обережно, бо вона може зламатися.

9. Пов'язка не повинна бути тугою чи занадто вільною.

Скелетне витягнення.Витягнення є функціональним методом лікування. Основними принципами скелетного витягнення є релаксація м'язів пошкодженої кінцівки і поступове навантаження з метою усунення зміщеня уламків та їх iммобiлiзацiя.

Місця проведення спиць для скелетного витягнення:

великий вертлюг стегнової кістки;

надвиросткова ділянка стегнової кістки;

горбистість великогомілкової кістки;

надкісточкова ділянка гомілки;

п’ятковий бугор;

ліктьовий відросток ліктьової кістки.

Читайте також:

1. Політравма

Переглядів: 1047