• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Конкуренція у сфері господарювання.Недобросовісна конкуренція

Поняття та функції економічної конкуренції. В основі правового господарського порядку в Україні, згідно з ч. 2 ст. 5 ГК України, лежить визнання всіх суб'єктів права власності рівними перед законом, непорушність права приватної власності, економічна багатоманітність та право кожного на підприємницьку діяльність, не заборонену законом. Чинне законодавство України спрямоване на розвиток багатоукладної ринкової економіки, основою якої є приватна власність, що забезпечує економічні інтереси громадян, стимулює підприємницьку активність і дозволяє накопичувати і використовувати матеріальні ресурси на розсуд власника. Однак нічим не стримувані корисливі інтереси підприємців часто не збігаються з інтересами суспільства. Проте в реальних умовах пріоритет приватного інтересу досить рідко призводить до негативного розвитку подій, бо головним організаційним фактором ринкової економіки є економічна конкуренція (від лат. concurrentia – зіткнення, змагання) - суперництво поміж учасників ринкового господарства за кращі умови виробництва, купівлі та продажу товарів та послуг.

Сучасною наукою та практикою вироблено багатопланове уявлення про конкуренцію, що відобразилося в різноманітних визначеннях цього поняття. Серед чисельних досліджень конкуренції як економічного явища найбільший вплив на законотворчу доктрину розвинутих країн мав висновок науковців про характерне для сьогоднішнього дня змішування елементів конкуренції та монополії. Існуючі форми конкуренції мають великий рушійний потенціал, але конкуренція не є самоналагоджуваним механізмом і потребує державного захисту та регулювання. Захист економічної конкуренції в країнах із розвинутою ринковою економікою практикується в надзвичайно різноманітних та гнучких формах, диференційованих за регіонами, галузями та видами господарської діяльності.

В Україні державний захист конкуренції у сфері господарювання гарантований ч. 3 ст. 42 Конституції України, ст. 25 Господарського кодексу України, ч. 5 ст. 13 Цивільного кодексу України та спеціальним законодавством.

У чинному Законі України від 11 січня 2001 року “Про захист економічної конкуренції” у ст.1 конкуренція визначається як змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.

Суб’єкти господарювання, що ведуть конкурентну боротьбу, прагнуть досягнути певної господарської мети, а саме – отримати підвищений прибуток або збільшити власну долю ринку. Внаслідок конкурентної боротьби досягається найбільш повне задоволення попиту споживачів, підвищення якості продукції, стимулювання науково-технічного прогресу.

Отже, в суспільстві економічна конкуренція виконує досить важливі функції: регулювання, мотивації, розподілу та контролю:

функція регулювання полягає в тому, що головні виробничі фактори спрямовуються у ті сфери, де існує найбільша потреба та де вони можуть бути використані максимально ефективно;

функцію мотивації конкуренція виконує шляхом стимулювання підприємців пропонувати на ринку найкращу за якістю та ціною продукцію, знижувати затрати виробництва;

функція розподілу полягає в тому, що дохід розподіляється на користь найбільш продуктивних підприємців, що максимально ефективно використовують ресурси та задовольняють потреби споживачів;

функція контролю дає змогу конкуренції обмежувати однобічний вплив підприємця на ринок і надає споживачу право вибору. Конкурентний механізм не дозволяє будь-кому домінувати на ринку та диктувати свою волю.

З прийняттям 7 червня 1996 р. Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" на законодавчом

у рівні було за­проваджено визначення поняття недобросовісної конкуренції: це будь-які дії в конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності.

Таке саме визначення міститься і у ст. 32 ГКУ.

У гл. 2—4 зазначеного Закону визначаються дії, що станов­лять недобросовісну конкуренцію. Разом з тим названі безпосе­редньо в Законі дії не є винятково недобросовісною конкуренцією. Так, в одній із праць Н. О. Саніахметової недобросовісна кон­куренція визначається як будь-яке поводження, метод конкуре­нтної боротьби, що суперечать звичаям чесної підприємницької практики, пов'язані з порушенням прийнятих на ринку норм та правил і спостерігаються у відносинах між конкуруючими су­б'єктами.

Недобросовісною конкуренцією визнаються:

неправомірне використання ділової репутації суб'єкта госпо­дарювання;

створення перешкод суб'єктам господарювання у процесі кон­куренції та досягнення неправомірних переваг у конкуренції;

неправомірне збирання, розголошення та використання комер­ційної таємниці;

інші дії, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності.

Недобросовісна конкуренція зумовлює юридичну відповідаль­ність осіб, якщо їх дії негативно впливають на конкуренцію на території України незалежно від того, де вчинено такі дії.

До першого виду правопорушень належить неправомірне ви­користання ділової репутації суб'єкта господарювання.

Відповідно до ст. 33 ГКУ неправомірним використанням ді­лової репутації суб'єкта господарювання визнаються:

неправомірне використання чужих позначень, рекламних ма­теріалів, упаковки;

неправомірне використання товару іншого виробника;

копіювання зовнішнього вигляду виробу іншого виробника;

порівняльна реклама.

У гл. 2 Закону України "Про захист від недобросовісної кон­куренції" міститься перелік дій, що вважаються неправомірним використанням ділової репутації суб'єкта господарювання.

Неправомірним є використання без дозволу уповноваженої на те особи чужого імені, комерційного найменування, торговельної марки, інших позначень, а також належних іншій особі реклам­них матеріалів тощо, що може призвести до плутання з діяльні­стю іншого суб'єкта господарювання, який має пріоритет щодо їх використання.

Використання в комерційному найменуванні власного імені громадянина правомірне, якщо до власного імені додається будь-який відмітний елемент, що виключає плутання з діяльністю іншого суб'єкта господарювання.

Неправомірним використанням товару іншого виробника вва­жається введення в господарський обіг під своїм позначенням товару іншого виробника шляхом змін чи зняття позначень ви­робника без дозволу уповноваженої на те особи.

Копіюванням зовнішнього вигляду виробу є відтворення зов­нішнього вигляду виробу іншого суб'єкта господарювання і вве­дення його в господарський обіг без однозначного зазначення виробника копії, що може призвести до плутання з діяльністю іншого суб'єкта господарювання. Не визнається неправомірним копіювання зовнішнього вигляду виробу або його частин, якщо таке копіювання зумовлено виключно їх функціональним засто­суванням (ч. 5 ст. 33 ГКУ). Але такі дії не вважаються неправо­мірними, якщо поширюються на вироби, що перебувають під охороною як об'єкти права інтелектуальної власності.

Порівняльною є реклама, що містить порівняння з товарами (роботами, послугами) чи діяльністю іншого суб'єкта господарю­вання. Не визнається неправомірним порівняння в рекламі у випадках, передбачених законом. У ст. 7 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" зазначається, що не ви­знається неправомірним порівняння в рекламі, якщо наведені відомості про товари, роботи, послуги підтверджені фактичними даними, достовірні, об'єктивні, корисні для інформування спо­живачів.

Другий вид правопорушень становить створення перешкод суб'єктам господарювання у процесі конкуренції.

У ст. 34 ГКУ визначається, що перешкодами у процесі кон­куренції вважаються дискредитація суб'єкта господарювання, нав'язування споживачам примусового асортименту товарів (робіт, послуг), схиляння до бойкоту суб'єкта господарювання або дис­кримінації покупця (замовника) чи до розірвання договору з кон­курентом, підкуп працівника постачальника або покупця (замов­ника).

У гл. 3 Закону України "Про захист від недобросовісної кон­куренції" міститься перелік дій, що вважаються створенням пе­решкод суб'єктам господарювання у процесі конкуренції.

Дискредитацією суб'єкта господарювання є поширення в будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомос­тей, пов'язаних з особою чи діяльністю суб'єкта господарювання, які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації суб'єкта господарювання.

Купівлею-продажем товарів, виконанням робіт, наданням послуг із примусовим асортиментом є купівля-продаж одних товарів, виконання робіт, надання послуг за умови купівлі-про-дажу інших товарів, виконання робіт, надання послуг, не потріб­них споживачу або контрагенту.

Схилянням до бойкоту суб'єкта господарювання вважається спонукання конкурентом іншої особи безпосередньо або через посередника до відмови від встановлення договірних відносин із цим суб'єктом господарювання.

Схилянням постачальника до дискримінації покупця є спо­нукання безпосередньо або через посередника до надання поста­чальником конкуренту покупця певних переваг без достатніх на це підстав.

Схилянням суб'єкта господарювання до розірвання договору з конкурентом іншого суб'єкта господарювання вважається вчинене з корисливих мотивів або в інтересах третіх осіб спону­кання суб'єкта господарювання — учасника договору до невико­нання або виконання в неналежний спосіб договірних зобов'я­зань перед цим конкурентом шляхом надання або пропонування суб'єкту господарювання — учаснику договору безпосередньо або через посередника матеріальної винагороди, компенсації чи інших переваг.

Підкуп працівника постачальника — це надання або пропо­нування йому конкурентом покупця (замовника) безпосередньо або через посередника матеріальних цінностей, майнових або немайнових благ за неналежне виконання або невиконання пра­цівником постачальника службових обов'язків, що випливають з укладеного чи пов'язані з укладенням між постачальником і покупцем договору поставки товарів, виконання робіт, надання послуг, що призвело або могло призвести до отримання конкурен­том покупця (замовника) певних переваг перед покупцем (замов­ником). До працівника постачальника прирівнюється й інша осо­ба, яка згідно зі своїми повноваженнями приймає рішення від імені постачальника про постачання товару, виконання робіт, надання послуг, впливає на прийняття такого рішення або в якийсь спосіб пов'язана з ним.

Підкуп працівника покупця (замовника) — це надання або пропонування йому конкурентом постачальника безпосередньо або через посередника матеріальних цінностей, майнових чи не-майнових благ за неналежне виконання або невиконання пра­цівником покупця (замовника) службових обов'язків, що випли­вають з укладеного або пов'язані з укладенням між постачаль­ником і покупцем договору поставки товарів, виконання робіт, надання послуг, що призвело або могло призвести до отримання конкурентом постачальника певних переваг перед постачальни­ком. До працівника покупця (замовника) прирівнюється й інша особа, яка згідно зі своїми повноваженнями приймає рішення від імені покупця (замовника) про придбання товару, виконання робіт, надання послуг, впливає на прийняття такого рішення або в якийсь спосіб пов'язана з ним.

До другого виду правопорушень належить також досягнення неправомірних переваг у конкуренції. Відповідно до ст. 35 ГКУ досягненням неправомірних переваг у конкуренції є отримання певних переваг стосовно іншого суб'єкта господарювання шля­хом порушення законодавства, яке підтверджене рішенням від­повідного органу державної влади.

До третього виду правопорушень належать неправомірне зби­рання, розголошення та використання відомостей, що є комер­ційною таємницею.

Згідно зі ст. 36 ГКУ пов'язані з виробництвом, технологією, управлінням, фінансовою та іншою діяльністю суб'єкта господарю­вання відомості, що не є державною таємницею і розголошення яких може завдати шкоди інтересам суб'єкта господарювання, можуть бути визнані його комерційною таємницею. Склад і обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю, а також спосіб їх захисту визначаються суб'єктом господарювання.

У гл. 4 Закону України "Про захист від недобросовісної кон­куренції" визначаються дії, що є неправомірними щодо комер­ційної таємниці.

Неправомірним збиранням відомостей, що становлять комерційну таємницю, вважається здобуття протиправним спо­собом зазначених відомостей, якщо це завдало чи могло завдати шкоди суб'єкту господарювання.

Розголошенням комерційної таємниці є ознайомлення ін­шої особи без згоди уповноваженої на те особи з відомостями, що відповідно до закону становлять комерційну таємницю, осо­бою, якій ці відомості були довірені у встановленому законом порядку або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків, якщо це завдало чи могло завдати шкоди суб'єкту господарювання.

Схиляння до розголошення комерційної таємниці — спону­кання особи, якій були довірені у встановленому порядку або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків відо­мості, що відповідно до закону становлять комерційну таємницю, до розкриття цих відомостей, якщо це завдало чи могло завдати шкоди суб'єкту господарювання.

Неправомірним використанням комерційної таємниці є впровадження у виробництво або врахування при плануванні чи здійсненні підприємницької діяльності без дозволу уповноваженої на те особи неправомірно здобутих відомостей, що становлять відповідно до закону комерційну таємницю.

За неправомірне збирання, розголошення або використання відомостей, що становлять комерційну таємницю, винні особи несуть відповідальність, що встановлюється законом.

Читайте також:

1. Акти законодавства ЄС у сфері інтелектуальної власності
2. Аналіз, звітність і аудит у сфері праці
3. Арбітраж у сфері інтелектуальної власності за законодавством України.
4. Аудит у сфері праці
5. Аутсорсинг у сфері інформаційних технологій
6. Банківська діяльність у сфері надання фінансових послуг
7. Банківська діяльність у сфері надання фінансових послуг.
8. Безпека в соціальній сфері життєдіяльності людини
9. Безпека в соціально-економічній сфері
10. Більш широке залучення до управлінської діяльності талановитої молоді, жінок, а також виховання лідерів у сфері освіти.
11. Біологічний та геологічний кругообіг речовин у біосфері
12. Брендинг у сфері туризму

Переглядів: 582