• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Соціальне партнерство

*Підсоціальним партнерством розуміють систему відносин між роботодавцями, найманими працівниками та органами держави, що складаються у процесі співробітництва, пошуку компромісів і підготовки ними узгоджених рішень з питань соціально-трудових відносин.

Основними формами соціального партнерства є:

² Проведення спільних консультацій;

² Ведення колективних переговорів щодо регулювання соціально-трудових відносин;

² Укладення колективних договорів і угод; розгляд і вирішення претензій та розбіжностей, що можуть виникати між соціальними партнерами.

Оскільки в умовах економічної кризи в суспільстві спостерігається соціальна напруженість, то, зрозуміло, що основним завданням співробітництва соціальних партнерів є забезпечення соціального миру в суспільстві. З цього випливає і мета соціального партнерства:

Ø Зниження гостроти соціальних конфліктів, сприяння погодженню інтересів роботодавців і найманих працівників;

Ø Забезпечення активної ролі держави в переговорному процесі з питань встановлення умов праці;

Ø Забезпечення взаємної зацікавленості найманих працівників і роботодавців або уповноважених ними органів у покращенні економічного становища і сприяння взаєморозумінню між ними;

Ø Забезпечення умов праці і життя працівників.

Поняття «соціального партнерства» є новим для трудового права України. У країнах з розвиненою ринковою економікою впроваджуються два види соціального партнерства. В тих країнах, де роль держави в регулюванні трудових відносин порівняно невелика (США, Канада, Великобританія тощо) практикується двостороннє співробітництво соціальних партнерів або, як його ще називають, «біпартизм». Колективні переговори ведуться між роботодавцями і професійними спілками, іншими організаціями трудящих, держава в такі переговори майже не втручається, хоча може виступати арбітром або посередником при виникненні соціальних конфліктів. Однак, це не означає, що при двостороннему співробітництві держава повністю самоусувається від регулювання трудових відносин. Вона регулює умови ведення колективних переговорів, здійснює частково організаційно-технічне забезпечення цих переговорів.

Більш поширене тристороннє співробітництво, «трипартизм», зокрема у Франції, Німеччині, Австрії ш в багатьох інших країнах. Тут, крім роботодавців професійних спілок, активну роль при проведенні колективних переговорів відіграє держава. Вона виступає самостійною стороною в особі державних органів (як правило, це міністерство праці соціальної політики чи інші аналогічні органи виконавчої влади). При тристоронньому співробітництві держава на законодавчому рівні встановлює правила ведення колективних переговорів, порядок висунення представників від сторін на переговори, відповідальність за недотримання вимог колективних договорів. Саме така форма соціального партнерства отримала своє поширення в країнах СНД, зокрема в Україні.

У нашій державі система соціального партнерства почала складатись з прийняттям Указу Президента України «Про Національну раду соціального партнерства» від 27 квітня 1993р. відповідно до нього утворено Національну раду соціального партнерства, накреслено завдання і визначено принципи соціального партнерства:

ð Взаємна повага і довіра соціальних партнерів;

ð Рівність сторін соціального партнерства;

ð Всеохоплюючий характер соціального партнерства;

ð Відповідальність соціальних партнерів за виконання прийнятих ними рішень і досягнутих домовленостей.

Подальшими кроками до формування системи соціального партнерства стало прийняття Законів України «Про колективні договори і угоди», «Про охорону праці», «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

Предметом соціального партнерства є узгодження інтересів з питань оплати праці, робочого часу і часу відпочинку, охорони праці, зайнятості, соціального забезпечення, а також гарантій свободи асоціацій та об’єднань, захисту від дискримінації, розробка проектів актів законодавства, що стосуються соціально-трудових відносин та ін.

Соціальне партнерство здійснюється в Україні на *національному, *регіональному, *галузевому і *виробничому рівнях, при чому на перших трьох – на тристоронній, а на виробничому рівні – на двосторонній основі.

На національному рівні сторонами соціального партнерства є Кабінет Міністрів України, Конфедерація роботодавців України та всеукраїнські профспілки і профоб’єднання. Ними на 2004-2005рр. підписана Генеральна угода. Вона спрямована на удосконалення колективно-договірного регулювання соціально-трудових відносин, розвиток соціального партнерства, реалізацію конституційних прав і гарантій працівників і роботодавців. На галузевому рівні такими сторонами є об’єднання відповідних галузевих профспілок, організації роботодавців відповідної галузі і центральні органи державної виконавчої влади, на регіональному – об’єднання профспілок або інші уповноважені на представництво об’єднання працівників відповідного регіону, об’єднання роботодавців цього ж регіону і місцеві органи державної виконавчої влади та виконавчі комітети органів місцевого самоврядування і на виробничому рівні – одна або декілька профспілок чи інша уповноважена особа, яка визначається загальними зборами найманих працівників підприємства, установи, організації, і роботодавець.

Увага!

Для погодження інтересів соціальних партнерів створюються постійно діючі органи – ради соціального партнерства. Як зазначалося, утворена Національна рада соціального партнерства як постійно діючий тристоронній орган, до складу якої увійшли на паритетних засадах представники кожної із сторін соціального партнерства, що об’єдналися у масштабах країни. Аналогічні органи повинні створюватись на галузевому і регіональному рівнях.

Лекція 3:Трудовий договір

План

3.1Трудовий договір – центральний інститут галузі трудового права

3.2 Сторони трудового договору

3.3 Зміст трудового договору

3.4 Порядок укладання трудового договору

3.5 Види трудового договору

Читайте також:

1. А природне - соціальне
2. Біологічне і соціальне в людині
3. Біологічне, психічне і соціальне у людині
4. Біологічне, соціальне й культурне в людині
5. Використання спеціальних моделей відведення земельних ділянок під будівництво (державно-приватне партнерство, індустріальні парки, реконструкція кварталів застарілої забудови).
6. Внески на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття
7. Глава 1. Соціальне благополуччя
8. ДЕРЖАВНЕ СОЦІАЛЬНЕ СТРАХУВАННЯ
9. Державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання
10. Економіка як соціальне явище – це система взаємодій соціальних суб’єктів з приводу власності, виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ і послуг.
11. Економічне і соціальне значення поліпшення умов та охорони праці в ринковій системі господарювання
12. За організаційними формами виділяють такі типи сощально-трудових відносин: партнерство, патерналізм, конкуренція, солідарність, субсидіарність, дискримінація та конфлікт.

Переглядів: 620