Корпоративні права

Із прийняттям Господарського кодексу України вперше на законодавчому рівні було дано загальне визначення корпоративних прав. Корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами (ч. 1 ст. 167 ГК України).

Із цього визначення випливають такі ознаки корпоративних прав:

1) ці права можуть належати будь-якій фізичній або юридичній особі, але, згідно ч. 2 ст. 167 ГК України, Законом „Про оподаткування прибутку підприємств” можуть бути встановлені обмеження певним особам щодо володіння корпоративними правами та/або їх здійснення;

2) ці права зумовлюються належністю особі частки в статутному фонді (майні) господарської організації (тобто така організація повинна мати корпоративний устрій – її статутний фонд або майно має бути поділеним на частки); при цьому така частка може становити і 100 відсотків;

3) ці права включають трійку "базових прав":

право на управління господарською організацією;

право на отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної господарської організації;

право на отримання активів даної господарської організації в разі її ліквідації, а також можуть включати інші права, передбачені законом або установчими документами.

Зміст корпоративних прав. У частині 1 ст. 167 ГК України наводиться перелік основних корпоративних прав, але залежно від організаційно-правової форми господарської організації, відносно якої виникають корпоративні права, їх зміст та порядок реалізації можуть суттєво відрізнятися. За змістом корпоративні права підрозділяються на майнові й організаційні.

До майнових корпоративних прав можуть бути віднесені:

1. Право на отримання певної частки прибутку (дивідендів) господарської організації. Дане право за своїм характером належить до категорії потенційних. Реалізувати його власник корпоративних прав може лише при виконанні двох умов: а) наявності в господарської організації прибутку за результатами фінансового року; б) прийняття органом управління або учасниками господарської організації рішення про розподіл між ними частини отриманого прибутку. Таким чином, майнове зобов'язання з виплати дивідендів у господарської організації виникає тільки з моменту прийняття рішення про нарахування та виплату дивідендів (розподіл прибутку) уповноваженим органом або учасниками господарської організації. Із цього ж моменту і власники корпоративних прав набувають право вимагати виплати їм дивідендів.

2. Право на отримання активів у разі ліквідації господарської організації. Це право також належить до категорії потенційних. Для його реалізації необхідно виконання цілої низки умов: а) ухвалення рішення про ліквідацію товариства; б) дотримання встановленої законом процедури ліквідації; в) погашення господарською організацією заборгованості перед усіма кредиторами; г) наявності після розрахунків із кредиторами коштів або майна, які підлягатимуть розподілу між власниками корпоративних прав. Порядок розподілу між учасниками майна визначається законодавством і установчими документами господарської організації. Власники привілейованих акцій в АТ і вкладники в КТ при розподілі майна товариства між учасниками мають право на першочергове одержання належної їм частки (ч. 5 ст. 4 Закону « Про цінні папери та фондовий ринок» , ч. 3 ст. 83 Закону "Про господарські товариства").

Аналіз ст. 135 ГК України свідчить, що належність особі корпоративних прав є підставою виникнення в неї організаційно-установчих повноважень, які в сукупності забезпечують право засновника господарської організації та/або власника корпоративних прав визначати правовий статус цієї організації та здійснювати стратегічне управління її господарською діяльністю.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 135 ГК України до організаційно-установчих повноважень належать:

а) право визначати в установчих документах правовий статус господарської організації, а саме: мету і предмет діяльності утвореної господарської організації,структуру господарської організації, склад і компетенцію її органів управління та порядок прийняття ними рішень, закріплення майна за господарською організацією на праві власності або праві господарського відання;

склад і порядок використання майна, інші умови господарювання.

б) право здійснювати безпосередньо або через уповноважені органи в межах, встановлених законом, інші управлінські повноваження щодо заснованої організації (брати участь та голосувати на загальних зборах, вносити пропозиції щодо порядку денного, брати участь у формуванні органів управління господарської організації та особисто входити до їх складу, отримувати інформацію про діяльність господарської організації тощо);

в) право приймати рішення про припинення діяльності господарської організації відповідно до вимог ГК України та інших законів.

Володіння корпоративними правами і підприємництво. Аналізуючи положення ГК України стосовно наявності ознак підприємництва в діях особи, що заснувала господарську організацію чи володіє відносно неї корпоративними правами, слід зазначити, що кодекс дуже суперечливо врегулював дане питання. Якщо у ч. 2 ст. 1 Закону "Про підприємництво", який втратив чинність зі вступом у дію ГК України, було чітко встановлено, що створення (заснування) суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи, а також володіння корпоративними правами не є підприємницькою діяльністю, крім випадків, передбачених законодавством, то чинний ГК фактично закріплює дві протилежні позиції з цього питання.

У частині 3 ст. 128 ГК України закріплено, що громадянин може здійснювати підприємницьку діяльність безпосередньо як підприємець або через приватне підприємство, що ним створюється, самостійно або спільно з іншими особами. У частині 4 цієї ж статті встановлюється: "У разі здійснення підприємницької діяльності спільно з іншими громадянами або юридичними особами громадянин має права і обов'язки відповідно засновника та/ або учасника господарського товариства, члена кооперативу тощо..." Із процитованих норм випливає очевидний висновок, що засновники (учасники) як унітарних, так і корпоративних господарських організації визнаються такими, що займаються підприємницькою діяльністю.

Однак у ч. 2 ст. 167 ГК України закріплюється прямо протилежна норма – володіння корпоративними правами не вважається підприємництвом. Більше того, у ст. 42 вказується що підприємництво – це діяльність, яка здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями). А вже згадувана ст. 128 (ч. 1) закріплює, що громадянин визнається суб'єктом господарювання в разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи.

Можливо, законодавець мав намір ввести нову категорію "опосередкованої підприємницької діяльності" – тобто такої, яка здійснюється шляхом заснування або участі в господарських організаціях. Але для цього слід було б переглянути загальне визначення підприємництва, викладене у ст. 42 ГК України.

Враховуючи таку неоднозначну позицію законодавця, особам, яким заборонено займатися підприємницькою діяльністю (ч. 2 ст. 42 Конституції, , ст. 3 Закону "Про статус народного депутата України", ст. 6 Закону "Про статус депутатів місцевих рад"), все ж таки слід утримуватися від заснування суб'єктів господарювання або придбання корпоративних прав.

Обмеження щодо володіння корпоративними правами. У частині 2 ст. 167 ГК України закріплено, що законом можуть бути встановлені обмеження певним особам щодо володіння корпоративними правами та/або їх здійснення.

На сьогоднішній день єдине обмеження володіння корпоративними правами встановлюється Декретом Кабінету Міністрів України "Про впорядкування діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, створених за участю державних підприємств" від 31 грудня 1992 року № 24-92, згідно зі ст. 1 якого державні підприємства (за винятком будівельних організацій, підприємств будівельної індустрії та будівельних матеріалів, що є засновниками господарських товариств, котрі здійснюватимуть проектування та перспективне будівництво за кордоном), не можуть бути засновниками підприємств будь-яких організаційних форм та видів, господарських товариств, кооперативів.

Корпоративні права можуть виникати у особи внаслідок:

1) заснування (участі в заснуванні) господарської організації (первинний спосіб набуття корпоративних прав);

2) набуття особою вже існуючих корпоративних прав на підставі вчинення правочинів, спадкування (правонаступництва), рішення суду тощо (похідний спосіб набуття корпоративних прав).

Право власності на акції виникає в акціонера з моменту зарахування акцій на його особовий рахунок реєстратором (при документарній формі випуску акцій) або на рахунок у цінних паперах зберігачем (при бездокументарній формі випуску акцій). У свою чергу таке зарахування можливе лише після повної сплати акціонером вартості акцій. Щодо інших корпоративних прав слід зазначити, що вони виникають одразу ж після державної реєстрації відповідної господарської організації і учасники (члени) можуть користуватися ними в повному обсязі – єдиним обмеженням є неможливість відчуження корпоративних прав у тій частині, що не була оплачена.

Підставами припинення корпоративних прав можуть бути: відчуження корпоративних прав (продаж, міна, дарування, внесення до статутного фонду тощо); вихід власника корпоративних прав із господарської організації (господарського товариства, кооперативу тощо); виключення власника корпоративних прав з господарської організації; визнання власника корпоративних прав таким, що вибув із складу господарської організації; припинення господарської організації, відносно якої особа мала корпоративні права; інші законні підстави.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Права власності та похідні права (право господарського відання, право оперативного управління) у сфері господарювання	\|	Самостійне завдання

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.01 сек.