Нерозголошення зведень обстежуваних, що не відносяться безпосередньо до цілей і задач конкретного психологічного обстеження, повинно бути загальним і абсолютно непорушним правилом професійної етики психолога. Обстеження, обсяг і характер інформації, що може бути повідомлена іншим зацікавленим особам і установам, повинно бути свідомим і добровільно санкціоновано самим обстежуваним. Загальна установка будь-якого психодіагностичного обстеження виявляється у роз'ясненні обстежуваному того, що було метою дослідження, в першу чергу, надання йому допомоги у виборі правильної позиції і лінії поведінки, розв'язання складних чи конфліктних ситуацій, виявлення напрямку самовдосконалення тощо. При проведенні експертизи і консультування, особливо у випадках застосування тестів здібностей, неправильне суб'єктивне тлумачення результату може нанести шкоду особистості обстежуваного, тому необхідне дотримання індивідуального підходу до вибору форми і обсягу інформації, що йому повідомляється, дотримання деонтологічних, психогігієнічних принципів. Останнє найбільш важливо і актуально в області клінічної психодіагностики.
Об'єктивність дослідження.
Дослідження повинно бути цілком неупередженим. На психодіагноста не повинні справляти вплив загальне враження про особистість обстежуваного: симпатія чи антипатія, власний психічний стан чи настрій, заангажованість на отримання певного результату і т. ін.
Принцип психопрофілактичного викладення матеріалу.
При повідомленні результатів самому обстежуваному необхідно дотримуватися певних запобіжних заходів, спрямованих проти їх неправильного використання, неправильної інтерпретації чи можливої появи невротично-депресивних реакцій. Таким чином, психодіагностичні результати не повинні травмувати психіку і самооцінку обстежуваного.
Якщо обстежуваний наполягає на тому, щоб «переробити» тестові завдання, то психолог повинен мати варіант еквівалентної методики, щоб переконати останнього в правильності використання запропонованої методики.