Одиницею психотерапії є участь на всіх сесіях всіх членів сім'ї, які живуть під одним дахом.

Перед кожною сесією котерапевти| і супервізори збираються разом, щоб прочитати історії хвороби і обговорити зміст попередньої зустрічі. Сесія починається з того, що сім'я обговорює власні проблеми. Це допомагає ко-терапевтам спостерігати за тим, який стиль взаємин в сім'ї. У певний момент котерапевти| йдуть, щоб обговорити те, що відбувається на сесії, разом з супервізорами, потім повертаються і коментують те, що було раніше, а потім ставлять перед сім'єю завдання, яке і є парадоксальним розпорядженням. Сім'я йде, а психотерапевти збираються для сесійної дискусії. Підхід М. Сельвіні-Палаццолі не просто короткий, але і раптовий. Вона прагне викликати зміни в сім'ї раптовим вирішальним рухом. Такі вирішальні удари більше схожі на хірургію, ніж на медикаментозну терапію.

М. Сельвіні-Палаццолі сформулювала чотири принципи побудови інтерв'ю:

1) висунення гіпотез;

2) циркулярність|;

3) нейтральність;

4) позитивна коннотація|.

1. Висунення гіпотез. Психотерапевтам слід добре подумати перед
кожною сесією, висунути ряд гіпотез майбутніх терапевтичних втручань. Почавши сесію без обговорення гіпотез, вони будуть схожі на
мисливців за інформацією про життя сім'ї, а так працювати з одним пацієнтом означає дуже поволі просуватися до рішення його проблеми, але так
працювати з сім'ями — просто смертельно небезпечно.

2.циркулярність|. Йдеться про взаємини і взаємодії в сім'ї, а не про особливості індивідів, тому сімейний психотерапевт розпитує про характер їх взаємин, а не про відчуття кожного.
Звичайно кожного члена сім'ї просять описати і прокоментувати відносини в сімейній діаді, виходячи з припущення, що третя особа може дати ефективніший опис. Крім того, такий опис виявляє динаміку тріади.

Наприклад, якщо психотерапевт просить сина розповісти на сесії про взаємини батьків, син не тільки опише їх, але і продемонструє своє відношення до них. Кажучи, що мама і тато багато сперечаються з приводу пізнього повернення батька додому, дитина повідомляє щось про їх подружні відносини і дещо про коаліцію між поколіннями — «мати—| дитина».

3.Нейтральність.Дотримання цього принципу дозволяє психотерапевтам
приймати як сім'ю в цілому, так і всіх її членів такими, які вони є.
Незалежно від того, що відчувають члени психотерапевтичної бригади, вони створюють збалансовану підтримку всім членам сім'ї.

4.Позитивна коннотація|. Симптоми грають роль механізму адаптації,
тому вони описуються доброзичливо. Психотерапевт розуміє, що
дивне, відверто симптоматична поведінка когось в сім'ї і спотворені комунікації є спробою зберегти згуртованість сімейної групи. С. Мінухин називав симптом «квазіклеєм», що скріпляє сім'ю.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Стратегічна сімейна психотерапія	\|	Техніки сімейної поведінкової терапії

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.