Отримання пектину і харчових волокон з гарбузового жому.

Спосіб одержання пектину і харчових волокон здійснюють наступним чином. Гарбуз миють і подрібнюють в стружку. З отриманої стружки витягують клітинний сік відомими методами (наприклад, шляхом віджиму). При необхідності рослинну масу пресують для більш повного відділення розчинних компонентів. Гарбузовий жом промивають водою з метою видалення низькомолекулярних речовин і пресують. Підготовлений таким чином гарбузовий жом направляють на гідроліз-екстрагування при температурі 60-65°C, тривалістю 60 хвилин. В якості екстрагента використовують аноліт з pH=4,0-4,5, отриманий в результаті обробки водного розчину хлориду натрію в анодній камері діафрагмового електролізера. Застосування електрохімічної активації сприяє пом'якшенню режиму гідролізу-екстрагування і водночас інтенсифікує цей процес, що забезпечує збереження якості одержуваних продуктів і їх високий вихід. Проекстрагований жом відокремлюють пресуванням від екстракту, подрібнюють і сушать з отриманням харчових волокон. Екстракт змішують з гідролізатом і їх суміш використовують для одержання пектину. Для цього її фільтрують, концентрують, осаджують з неї етиловим спиртом пектин, який далі сушать при 60°C. Після закінчення процесу сушіння пектин подрібнюють, просіюють. Відпрацьований спирт після ректифікації може використовуватися повторно.

Спосіб пояснюється наступними прикладами.

Даний спосіб дозволяє крім пектину отримувати харчові волокна високої якості, тобто сприяє здійсненню безвідходної переробки вторинної сировини.

При температурі гідролізу-екстрагування 60-65°C досягається максимальний вихід пектину. Зменшення температури нижче 60°C не призводить до істотного зниження структурної в'язкості пектину, що погіршує масообмін і знижує ступінь екстрагування. Крім того, при температурі вище 65°C якість пектину і харчових волокон помітно знижується.

При збільшенні тривалості процесу гідролізу-екстрагування вище 60 хвилин знижується вихід пектину і руйнується структура частинок жому, в силу чого різко погіршуються умови відділення рідкої фази в процесі фільтрації, може одержання харчових волокон.

Запропонований спосіб одержання пектину і харчових волокон з гарбузового жому дозволяє:

- організувати безвідходну переробку вторинної рослинної сировини на пектин, харчові волокна;

- підвищити якість і вихід готових продуктів;

- підвищити екологічну безпеку виробництва і поліпшити умови праці за рахунок заміни традиційного кислотного реагенту на реагент, отриманий електрохімічним синтезом.

4. Використання харчових волокон у спеціальних лікувальних препаратах.

Целюлоза - це основна складова частина клітинних стінок рослин, найпоширеніший у природі біополімер. Ефективною добавкою до їжі є мікрокристалічна целюлоза (МКЦ) - не волокниста порошкоподібна модифікація природної целюлози (виробляється в Японії і США). Вона знижує калорійність їжі, є згущувачем і диспергатором, а також сприяє подовженню термінів зберігання їжі.

Геміцелюлоза - це група полісахаридів, до якої входять арабінами, ксилани, галактани і манани. А.В. Чемакіна зі співробітниками виділила новий концентрах ХВ - арабіногалактан (АГ) з тирси деревини модрини. Він належить до водорозчинної фракції геміцелюлоз. Арабіногалактан повільно розчиняється у воді кімнатної температури, водопоглинальна здатність його - 98%, жирозвязувальна - 85%. Здатність арабіногалактану зв'язувати жир і утримувати воду, поряд з іншими корисними властивостями, визначає його терапевтичну дію на ШКТ людини й відкриває перспективу використання його у дієтичному харчуванні.

ПР - це полімери галактуронової кислоти з пентозними й гкесозними боковими ланцюгами.Препарати на основі пектину - полісорбовіти, перешкоджають процесам пероксидації мембранних ліпідів клітин печінки, мають виражений фармакологічний ефект під час лікування гепатобіліарної системи й ШКТ (гепатити, жовчнокам'яна хвороба, виразкова хвороба, хронічний гастрит). На основі низькоетерифікованого пектину створено препарати Полісорбовіт-50 і Полісорбовіт-95, що розроблені кафедрою фармакології Владивостоцького державного медичного інституту і НВО «Востокфарм».

Лігніни за поширенням серед органічних речовин посідають друге місце після целюлози. Лігніни ніколи не трапляються в природі без полісахаридів (геміцелюлоз), але є полісахариди без лігнінів. У медицині використовують лігнін, який є продуктом високотемпературного варіння дерев'яної тріски, кукурудзяних стрижнів чи соняшникового лушпиння з розбавленим розчином сірчаної кислоти і подальшого оброблення отриманого продукту. До складу лікувального лігніну (препарати поліфепан, білігнін, карболен тощо) входить в основному лігнін і супутні йому целюлоза, геміцелюлози, мінеральні елементи і деякі інші речовини в невеликих кількостях. Застосовують ці препарати під час гострих і хронічних захворювань ШКТ інфекційного й неінфекційного походження, при диспепсичних розладах, токсикогенних і післяопераційних перезах кишечнику, гострих запальних захворюваннях, що супроводжуються інтоксикацією, гострою і хронічною нирковою недостатністю, алергодерматозами, що пов'язані з харчовою алергією, атеросклерозом.

ХВ, що сформовані в основному з лігніну, целюлози, геміцелюлоз, використовують під час захворювання на рак прямої кишки, цукровий діабет, коронарну хворобу серця, ожиріння. Ними виліковують також коліти, холецистити, геморої. (Технологія природних харчових сорбентів. Навчальний посібник / Л. О. Федоренченко, Г. О. Сімахіна. - К.: НУХТ, 2006.)

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Технології отримання харчових волокон з продуктів моря	\|	Класифікація харчових волокон.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.