• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Договір на перевезення вантажів

За договором на перевезення вантажу транспортна органі­зація (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй від­правником вантаж до пункту призначення і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (одержувачу), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Отже, договір про перевезення вантажу є реальним (він вважається укладеним в момент здачі вантажу транспортній організації для перевезення), сплатним та двостороннім.

Слід звернути увагу на особливості договору на перевезен­ня вантажів.

Перш за все, це особливий суб'єктний склад. Відповідно до ст. 6 Закону України від 10 листопада 1994 р. "Про транс­порт" перевезення вантажів, надання інших транспортних послуг, експлуатація і ремонт шляхів сполучення здійс­нюються залізницями, пароплавствами, портами (пристаня­ми), автомобільними, авіаційними, дорожніми підприємства­ми та організаціями, якщо це передбачено їхніми статутами. Господарська діяльність суб'єкта з надання послуг виробни­чого характеру має ту особливість, що надання перелічених послуг складає зміст такої діяльності, є невіддільним від цієї діяльності. Таким чином, перевізником є орган транспорту (залізниця, пароплавство, порт (пристань), автомобільне, авіаційне, дорожнє підприємство та організація), якому нада­но право укладати договори перевезення безпосередньо або через свої підрозділи транспортними статутами та кодексами, тобто суб'єкт господарської діяльності, який має спеціальну правосуб'єктність. Ліцензії на здійснення транспортної діяль­ності видаються в порядку, встановленому Законом України від 1 червня 2000 р. "Про ліцензування певних видів госпо­дарської діяльності".

Перелік органів ліцензування визначено постановою КМУ від 14 листопада 2000 р. № 1698 "Про затвердження переліку органів ліцензування".

Відправником вантажу є зазначена у документі на переве­зення вантажу (накладній) юридична чи фізична особа, яка довіряє вантаж органу транспорту для його перевезення, і якій цей вантаж належить на законних підставах.

Якщо перевезення відбуваються у прямому або прямому змішаному сполученні, договір перевезення укладає та орга­нізація, яка сама або через свої підрозділи приймає вантаж у пункті відправлення.

У відносинах перевезення беруть участь також одержувач» вантажу — зазначені у документі на перевезення вантажу юридичні чи фізичні особи, які за дорученням вантажовід­правника отримують вантаж. Як правило, такі особи перебу­вають у договірних відносинах із відправником вантажу (ку­півлі-продажу, контрактації, поставки тощо).

Якщо у відносинах перевезення бере участь одержувач вантажу, договір на перевезення вантажу є договором на ко­ристь третьої особи, для якої виникають певні права (зокре­ма, вимагати видачі вантажу) та обов'язки (зокрема, прийня­ти вантаж).

Поряд із договорами перевезення законодавство передба­чає укладання вантажовідправниками із перевізниками особ­ливих договорів на організацію перевезень — організаційних договорів. Основною метою таких договорів є узгодження об­сягів перевезень та регулювання взаємовідносин сторін по створенню сприятливих умов для майбутніх перевезень. В та­ких договорах зазначаються обсяги та умови перевезень, що не передбачені транспортними статутами та кодексами; інші умови з урахуванням місцевих особливостей та специ­фіки транспортування вантажів конкретних вантажовід­правників.

Незважаючи на те, що за останні роки різко скоротився обсяг перевезення вантажів на основі централізовано вста­новлених планових завдань, значення договорів на організа­цію перевезень суттєво зростає, оскільки на автомобільному, повітряному та внутрішньому водному транспорті вони стають основним документом, що визначає обсяги переве­зень вантажів і права сторін щодо організації їх виконання.

До таких організаційних договорів відносяться річні дого­вори на перевезення вантажів автотранспортом. Відповідно до ст. 36 Статуту автомобільного транспорту за річним дого­вором на перевезення вантажів автомобільним транспортом автотранспортне підприємство або організація зобов'язується в установлені строки приймати, а вантажовідправник — пред'являти до перевезення вантажі в обумовленому обсязі. В річному договорі встановлюються обсяги і умови переве­зень, порядок розрахунків і визначаються раціональні марш­рути і схеми вантажопотоків, а також взаємна майнова відпо­відальність за невиконання або неналежне виконання зо­бов'язань.

У відповідності з річним договором автотранспортне під­приємство або організація і вантажовідправник за десять днів До початку кварталу визначають у межах квартального плану місячні плани та декадні планові завдання на перший місяць кварталу.

На морському транспорті перевізник і вантажовласник у разі необхідності здійснення систематичних перевезень ван­тажів можуть укладати довготермінові договори про організа­цію морських перевезень (ст. 128 Кодексу торговельного мо­реплавства).

На річковому транспорті укладаються річні (навігаційні) договори (ст. 60 Статуту внутрішнього водного транспорту).

Таким чином, в межах єдиного організаційного договору ,на транспорті виникає, реалізується і припиняється ряд від­носно незалежних одне від одного правовідносин щодо пого­дження специфікацій, відвантаження окремих партій продук­ції, її приймання, оплати тощо.

В чинному законодавстві Україні закріплено планові заса­ди перевезення вантажів. Так, відповідно до ст. 6 Закону "Про транспорт" підприємства транспорту здійснюють пере­везення та надання послуг на основі державних контрактів і договорів на перевезення вантажів з урахуванням економіч­ної ефективності провізних та переробних можливостей транспорту. Принцип планування перевезень закріплено і в інших нормативних актах, що регулюють окремі види переве­зень. Так, місячне планування перевезення вантажів здійсню­ється залізницями на основі поточних або довгострокових до­говорів про організацію перевезення вантажів та замовлень відправників. Замовлення на перевезення за встановленою номенклатурою вантажовласники або за їх дорученням екс­педиторські організації, а також морські та річкові порти по­дають відповідним залізницям. Вантажі у прямому змішаному сполученні приймаються до перевезення згідно з планом, за­твердженим у встановленому порядку на підставі замовлень та договорів на організацію перевезень.

Слід пам'ятати, що організаційні договори на транспорті є консенсуальними, а тому вони вважаються укладеними в момент, коли сторони досягай згоди з усіх істотних умов договору.

В залежності від виду транспорту перевезення поділяються на залізничні, автомобільні, річкові (по внутрішніх водних шляхах), морські, повітряні.

За територіальною ознакою виділяються перевезення: у місцевому сполученні; двома або більше організаціями одно­го виду транспорту — у прямому сполученні; у прямому змі­шаному сполученні (за єдиним транспортним документом організаціями різних видів транспорту). Морські перевезення поділяються на каботажні (між портами України) та міжна­родні (між іноземними портами).

Необхідно звернути увагу на те, що транспортування наф­ти, газу, води, аміаку тощо трубопровідним транспортом ре­гулюється спеціальним законодавством про постачання через приєднану мережу (та відповідними договорами постачання).

Правове регулювання перевезення вантажів здійснюється низкою нормативних актів, зокрема, Повітряним кодексом України, затвердженим Верховною Радою України 4 травня 1993 р., Законом України від 10 листопада 1994 р. "Про транспорт", Кодексом торговельного мореплавства від 23 травня 1995 р., Статутом залізниць України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 р. № 457, Статутом внутрішнього водного транспорту СРСР, за­твердженим постановою Ради Міністрів СРСР від 15 жовтня 1955 р., Статутом автомобільного транспорту УРСР, затвер­дженим постановою Ради Міністрів УРСР № 401 від 27 черв­ня 1969 р., Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14 жовтня 1997 р. та ін.

Крім того, необхідно знати роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 21 липня 1992 р. № 01-6/856 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що вини­кають з перевозок вантажів автомобільним транспортом", роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 20 листопада 1992 р. № 01-6/1395 "Про деякі питання прак­тики вирішення спорів, що виникають з перевозок вантажів залізницею", інформаційний лист Вищого арбітражного суду України від 12 березня 1996 р. № 01-8/110 "Про Закон Украї­ни "Про поставки продукції для державних потреб", лист Ви­щого арбітражного суду України № 01-8/142 від 17 квітня 1998 р. "Про Статут залізниць України", Міжнародні правила по тлумаченню термінів "Інкотермс" (редакція 1990 р.), вве­дені на виконання Указу Президента України "Про застосу­вання Міжнародних правил інтерпретації комерційних термі­нів" від 4 жовтня 1994 р.

Форма, зміст договорів перевезення вантажів та їх вико­нання. Договори перевезення вантажів укладаються шляхом зустрічних дій сторін: пред'явлення відправником вантажу із належним чином оформленими транспортними документами та передачі перевізником транспортного засобу. Договори пе­ревезення вантажів укладаються в письмовій формі. Необхід­но звернути увагу на те, що при оформленні перевезення ван­тажів застосовуються спеціальна (стандартна) письмова форма (або бланки певної форми). Така вимога міститься в транспортних статутах та правилах (у ст. 60 Повітряного ко­дексу України, статтях 17, 23 Статуту залізниць України, ст. 134 Кодексу торговельного мореплавства та ін.).

Так, на автомобільному транспорті товарно-транспортна накладна та дорожні листи є основними транспортними до­кументами, які визначають взаємовідносини між вантажо­відправниками, вантажоодержувачами та автотранспортними підприємствами і організаціями. Товарно-транспортна нак­ладна є єдиним документом для списання товарно-матеріаль­них цінностей у вантажовідправника, оприбуткування їх у вантажоодержувача, а також для складського, оперативного та бухгалтерського обліку. Облік транспортної роботи і розра­хунки за перевезення провадяться виключно на підставі до­рожніх листів та доданих до них товарно-транспортних нак­ладних або актів заміру (зважування). Вантажовідправник і вантажоодержувач несуть відповідальність за достовірність та правильність оформлення товарно-транспортних документів. Автотранспортні підприємства і організації мають право пе­ревіряти правильність цих відомостей.

Основним перевізним документом на залізниці є наклад­на, що оформляється відповідно до Статуту залізниць та Пра­вил перевезення вантажів і надається залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укла­дається між відправником та залізницею на користь третьої сторони — одержувача. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення. Відправ­ники повинні надати станції навантаження на кожне відправ­лення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних до­кументів). Станція призначення видає накладну одержувачу разом з вантажем. Дата приймання і видачі вантажу засвід­чується на накладній календарним штемпелем станції. В разі проведення митного контролю дата видачі вантажу ставиться після закінчення митних операцій. Для посвідчення прий­няття вантажу до перевезення станція видає відправнику квитанцію.

Форма накладної і порядок її заповнення, а також форма квитанції затверджуються Міністерством транспорту України.

Виконання залізницею додаткових операцій, пов'язаних з перевезенням вантажів (завантаження, розвантаження, зва­жування, експедирування тощо), здійснюється на підставі ок­ремих договорів (зокрема, про експлуатацію залізничної під'їзної колії, про подачу та забирання вагонів, транспортної експедиції тощо).

Вантажовідправники несуть відповідальність за всі наслід­ки неправильності, неточності або неповноти відомостей, зазначених ними у накладній. Залізниця має право перевіря­ти правильність цих відомостей, а також періодично переві­ряти кількість та масу вантажу, що зазначаються у накладній.

Накладна є формою договору при перевезеннях вантажів в прямому змішаному залізнично-водному та прямому водному сполученні (ст. 67 Статуту внутрішнього водного транспорту).

Документами, що підтверджують наявність і зміст догово­ру морського перевезення вантажу, є:

1) рейсовий чартер — якщо договір передбачає умову на­дання для перевезення всього судна, його частини або окре­мих суднових приміщень;

2) коносамент — якщо договір не передбачає умови, зазначеної в п. 1 цієї статті;

3) інші письмові докази.

Різновидом договору морського перевезення є рейсовий чартер (п. 1 ст. 134, ст. 136 згаданого Статуту). Рейсовий чар­тер повинен містити основні реквізити: найменування сторін, судна і вантажу, порту відправлення і призначення (або місця направлення судна). До рейсового чартеру можуть бути вклю­чені за згодою сторін інші умови і застереження. Рейсовий ! чартер підписується фрахтівником (перевізником) і фрахтувальником або їх уповноваженими представниками.

Після приймання вантажу до перевезення перевізник ван­тажу, капітан або агент перевізника зобов'язані видати від­правнику коносамент, який є доказом прийому перевізником вантажу, зазначеного в коносаменті.

Перевізник може видати інший документ на підтверджен­ня отримання вантажу для перевезення. Такий документ є першочерговим доказом укладання договору морського пере­везення і приймання перевізником вантажу, як його описано в цьому документі.

Чартер (фрахтування) застосовується також при повітря­них перевезеннях вантажів. Відповідно до ст. 61 Повітряного кодексу за договором чартера фрахтівник зобов'язується на­дати фрахтувальнику за плату всю місткість одного чи кількох повітряних суден на один або кілька рейсів для повітряного перевезення вантажів.

Головними обов'язками перевізника за договором про пе­ревезення вантажу є доставка його вантажоодержувачу у встановлений законодавством або договором строк та забезпечен­ня цілісності й схоронності вантажу.

Належне виконання договорів на перевезення вантажів перевізником та відправником (вантажоодержувачем) зале­жить від дотримання цими суб'єктами передбачених транс­портними кодексами, статутами, правилами численних умов (наприклад, правил пакування вантажів, їх маркування, ван­таження і розвантаження вантажів, пломбування, приймання вантажів для перевезення, здачі вантажів перевізником у пункті призначення вантажоодержувачу, розрахунків за пере­везення тощо).

Так, відповідно до Правил перевезення вантажів автомо­більним транспортом перевізник зобов'язаний забезпечувати своєчасну подачу справного рухомого складу, придатного для перевезення вантажів відповідно до заявки (разового замов­лення) та такого, що відповідає санітарним нормам. При пе­ревезеннях вантажів контроль за своєчасним прибуттям транспорту протягом дня, регулювання його розміщення, подачі під завантаження, використання транспорту, що звіль­нився, у зворотному напрямку, облік завантаження, часу прибуття та відправлення рухомого складу виконується пере­візником або вантажовідправником (вантажоодержувачем) залежно від прийнятої ними схеми перевезень. Вантажовідп­равник (вантажоодержувач) зобов'язаний утримувати вантаж­но-розвантажувальні майданчики та під'їзні шляхи до них згідно з вимогами діючої нормативної документації щодо ремонту й утримання автомобільних доріг загального корис­тування.

Перевізник зобов'язаний забезпечити цілісність та схорон­ність прийнятого до перевезення вантажу з моменту прий­няття вантажу до перевезення і до видачі його одержувачу в пункті призначення. Перевізник зобов'язаний здійснити пе­ревезення у строки, визначені статутами, кодексами, прави­лами перевезень або договорами, і видати вантаж вантажо­одержувачу. Так, відповідно до Статуту залізниць, вантаж вважається доставленим у належний строк, якщо на станції призначення його розвантажено засобами залізниці або вагон подано під розвантаження засобами одержувача до закінчено­го встановленого строку доставки.

Перевізник зобов'язаний видати в пункті призначення одержувачу вантаж, який зазначено в транспортних докумен­тах. Так, відповідно до Статуту автомобільного транспорту вантажоодержувач і перевізник зобов'язані повністю виванта­жити з автомобіля вантаж, що прибув, після чого вантажо­одержувач повинен очистити автомобілі та контейнери від за­лишків вантажу, у передбачених випадках промити "їх та про­дезинфікувати. У пункті призначення автотранспортне під­приємство або організація при здачі вантажу зобов'язані пе­ревірити вагу, кількість місць і стан вантажу, зокрема, у разі прибуття вантажу в несправному кузові рухомого складу або в справному кузові, але з пошкодженими пломбами, або з пломбами попутної вантажної автостанції; у разі прибуття вантажу, що швидко псується, з порушенням строків достав­ки цього вантажу або встановленого Правилами температур­ного режиму при перевезенні. Обов'язок перевізника переві­рити вагу, кількість місць та стан вантажу, передбачений в ін­ших транспортних статутах та Кодексі торговельного море­плавства.

Вантажовідправник зобов'язаний пред'явити вантаж у на­лежному стані, справній тарі та упаковці відповідно до вста­новлених державних стандартів та технічних умов, надати пе­ревізнику правильно складені та належним чином оформлені транспортні документи, своєчасно завантажити транспортні засоби, сплатити за перевезення вантажу встановлену плату, оплатити інші роботи та послуги, пов'язані із перевезенням вантажу, здійснювати інші дії, що передбачені законодав­ством або договором.

Відповідальність сторін за неналежне виконання договорів перевезення вантажів. Необхідно звернути увагу на те, що від­повідно до ст. 13 Закону "Про транспорт" підприємства транспорту відповідають за втрату, нестачу, псування і по­шкодження прийнятих для перевезення вантажу та багажу у розмірі фактичної шкоди, якщо вони не доведуть, що втрата, нестача, псування або пошкодження сталися не з їх вини.

Розміри відповідальності перевізника за втрату, нестачу, або пошкодження вантажу детально врегульовано транспорт­ними статутами та кодексами, а стосовно автомобільного транспорту — ст. 363 Цивільного кодексу.

Так, відповідно до Статуту залізниць залізниця відшкодо­вує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезен­ня вантажу, а саме: а) за втрату чи недостачу — у розмірі дійс­ної вартості втраченого вантажу чи його недостачі; б) за втра­ту вантажу, який здано до перевезення з оголошеною вартіс­тю, — у розмірі оголошеної вартості, а якщо залізниця доведе, Що оголошена вартість перевищує дійсну, — у розмірах дійс­ної вартості; в) за псування і пошкодження — у розмірах тієї суми, на яку було знижено вартість вантажу.

Загальна сума відшкодування збитку за незбережений ван­таж в усіх випадках не може перевищувати суми, яка спла­чується за повністю втрачений вантаж. Поряд із відшкодуван­ням збитків у разі втрати вантажу залізниця відшкодовує стягнуту за цей вантаж провізну плату, якщо вона не вклю­чається у вартість втраченого вантажу.

За незабезпечення залізницею подачі вагонів і контейнерів для виконання плану перевезень та за невикористання ванта­жовідправником поданих вагонів і контейнерів чи відмову від вагонів і контейнерів для виконання плану перевезень спла­чується штраф у розмірах, встановлених ст. 106 Статуту за­лізниць.

Перевізник несе відповідальність за прострочення достав­ки вантажу, якщо не доведе, що воно сталося не з його вини.

Слід мати на увазі, що законодавством визначено підстави звільнення перевізника від відповідальності. Зокрема, Стату­том залізниць передбачено, що залізниця звільняється від сплати штрафу за невиконання планів перевезень у випадку, зокрема, стихійного лиха (замети, смерч, повінь, пожежа, землетрус тощо), внаслідок якого було неможливо подати ва­гони (контейнери) під завантаження; незабезпечення подачі вагонів (контейнерів) через неплатоспроможність відправни­ка; виконання плану перевезень власними (приватними) або орендованими вагонами (контейнерами); незавантаження відправником вагонів, поданих йому у меншій кількості, ніж заплановано, та ін. (ст. 108).

Відповідно до ст. 111 Статуту залізниць залізниця звіль­няється від відповідальності за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу у разі, коли, зокрема, вантаж на­дійшов у непошкодженому вагоні (контейнері) з непошкодженими пломбами відправника чи без пломб, коли таке пе­ревезення дозволено Правилами, а також якщо вантаж при­був у непошкодженому відкритому рухомому складі, заванта­женому засобами відправника, якщо немає ознак втрати, псування або пошкодження вантажу під час перевезення; ко­ли недостача, псування або пошкодження сталися внаслідок дії природних причин, пов'язаних з перевезенням вантажу на відкритому рухомому складі; вантаж перевозився у супроводі провідника відправника чи одержувача; у випадку стихійного лиха та інших обставин, які залізниця не могла передбачити і усунення яких від неї не залежало, та в інших випадках.

Транспортними статутами та кодексами передбачена від­повідальність вантажовідправників та вантажоодержувачів за неналежне виконання договорів перевезення вантажів. Так, відповідно до Статуту залізниць з відправника стягується штраф за пред'явлення вантажу, який заборонено до переве­зень або який потребує під час перевезення особливих заходів безпеки, та з неправильним зазначенням його найменування або властивостей з відправника. За неправильно зазначені у накладній масу, кількість місць вантажу, його назву, код та адресу одержувача з відправника, порту стягується штраф у розмірі п'ятикратної провізної плати за всю відстань переве­зення. За пошкодження і втрату вагонів, контейнерів під час навантаження або вивантаження засобами відправника або одержувача на станції відправник, одержувач несуть мате­ріальну відповідальність перед залізницею у розмірі фактично заподіяної шкоди, а також відшкодовують залізниці збитки, завдані внаслідок пошкодження рухомого складу, переванта­ження, неправильного навантаження, застосування неякісної упаковки або неправильного кріплення вантажу.

Після прибуття вантажу на станцію призначення всю від­повідальність перед залізницею щодо цього перевезення несе одержувач.

Слід враховувати особливості доарбітражного врегулюван­ня спорів, що виникають стосовно перевезень вантажів, ос­кільки строки подання та розгляду претензій відрізняються від тих, що встановлені Арбітражним процесуальним кодек­сом України.

Так, відповідно до статей 386, 387 Кодексу торговельного мореплавства претензії до перевізника, що випливають з до­говору перевезення вантажу, пасажирів і багажу, можуть бути заявлені протягом перших шести місяців строку позовної дав­ності незалежно від того, здійснювалось перевезення у кабо­тажному чи закордонному сполученні. Перевізник зобов'яза­ний розглянути заявлену претензію протягом трьох місяців і сповістити заявника про задоволення чи відхилення її, а пре­тензії, що випливають з перевезення у змішаному сполученні, — протягом шести місяців. З дня заявлення перевізнику претен­зії збігання терміну позовної давності припиняється до одер­жання відповіді на претензію або закінчення терміну, вста­новленого для відповіді.

Відповідно до статей 165, 166 Статуту автомобільного транспорту Української РСР претензії автотранспортному підприємству або організації можуть бути пред'явлені протягом шести місяців, а претензії про сплату штрафів — протягом 45 днів. Автотранспортне підприємство або організація зобов'язані розглянути заявлену претензію і повідомити заявника про задоволення або відхилення її у такі строки з дня одержання претензії:

а) протягом трьох місяців — по претензіях, що виникли з перевезень в автомобільному сполученні;

б) протягом шести місяців — по претензіях, що виникли з перевезень у прямому змішаному сполученні (тобто у взаємо­дії з іншими видами транспорту автомобільно-залізничних автомобільно-водних, автомобільно-водно-залізничних, авто­мобільно-повітряних та інших сполучень);

в) протягом 45 днів — по претензіях про сплату штрафів.

Аналогічні норми містяться в Статуті залізниць України.

Переглядів: 815