А. Маслоу першим підкреслив, що творчість, прагнення до самоактуалізації є найбільш універсальною характеристикою людей, яка присутня для всіх людей від народження.

Видатний український філософ і педагог Г.Сковорода розробив вчення про те, як розкрити ці специфічні для кожної особистості здатності. "Кожна дитина по-своєму обдарована. Пізнай себе і свою спільність" - наголошував Сковорода. Він вважав, що тільки на цій основі можна досягти великих успіхів як у самому педагогічному процесі, так і в його результатах, тобто зробити щасливим учня.

Отже, здатність бути талановитим є потенційно в кожній людині, а ми тільки повинні знайти спосіб, як реалізувати її у житті.

Саме такий підхід - "Усі діти талановиті" реалізує в навчальному процесі відомий український педагог-новатор В.Ф. Шаталов. Він упевнений в цьому. Усі учні, без винятку, здатні опанувати шкільну програму. Вчитель повинен тільки допомогти учню усвідомити себе особистістю, розбудити в ньому потребу в пізнанні себе, життя, світу, виховати в ньому почуття людської гідності - усвідомлення відповідальності за свої вчинки перед собою, товаришами, школою, суспільством.

Головний принцип при цьому - зняти почуття страху в учня, зробити його розкутим, вільним, уселяти впевненість його у свої сили. Усі діти можуть учитися успішно, однак вчитель повинен мати велике терпіння та віру в талант учня.

В.Ф. Шаталов дбає за дбайливе, гуманне відношення до особистості, що формується, виявляючи особливу турботу про тих, кому по тим чи іншим причинам важко учитися.

А зазвичай?Орієнтуються на декількох учнів, а інші хоч згинь - ніхто не зрадіє тому, що вони знають, прагнуть знати.

А тепер пригадаймо дитину (людину, яка прийшла в цей світ, щоб нам допомогти). Яка вона? Активна, оптимістична, творча, щира, люба нам, має величезне бажання вчитися (величезну пошукову активність), велику мрію... І всі ці якості розвинуті, можна сказати, надмірно. Вони так потрібні і самій людині і нашому суспільству, особливо зараз. Це саме той людський резерв (наші діти – наше майбутнє), який повинен був би нам допомогти швидко подолати кризу і жити досить пристойно. Це розуміють і на державному рівні. Саме тому головною метою освіти є «розвиток людини, як особистості, як найвищої цінності суспільства». Але …

Вплив освітніх інститутів на розвиток творчості учнів.І ось дитина, той посланець Всевишнього, який прийшов до нас, щоб допомогти нам, зробити світ кращим приходить в школу. Що ж відбувається далі?

Коли діти приходять в школу у них горять очі, у них є безліч запитань. І раптом виявляється, що в них уже, починаючи з 1-2 класу вони майже відсутні. Чому це відбувається? Що, може якісь біологічні передумови? Та нічого подібного.

Зазвичай сучасні освітньо-виховні інститути не адаптовані до психофізіологічних особливостей дитини. Наведемо приклад з допитливістю.

У ранньому дошкільному та й на початку навчання в школі дитина виявляє надмірну допитливість (і це дуже добре). Вона починає задавати дорослим (батькам, вчителям) питання: що це таке? Чому це так? А якщо і т.п. Дитина просто „чіпляється" до дорослих зі своєю допитливістю. Вона постійно знаходиться в пошуку. Пошукова активність є своєрідним внутрішнім генератором, який робить дитину Творчою, розвиває її і все суспільство, і є притаманним їй з самого народження. Творчу працю робить привабливою саме процес пошуку - навіть більше, ніж очікувані результати. Тому деякі люди, які зрозуміли що їх "цікаве, щасливе життя" визначається пошуковою активністю, починають робити спроби в галузі осуцільнення пошукової активності. Вони навчаються керувати станом пошукової активності. Вони стають своєрідними "внутрішніми" наркоманами, яких поглинає жадоба до актуалізованого інтересу, самоактуалізації, творчості.

Але дорослі, як правило, не витримують пошукової активності дітей, їхньої кількості запитань, які не мають кінця, і ставлять їх в часто в складне положення.

Часто дітям замість того, щоб дати серйозну відповідь, зрозуміле пояснення, часто говорять: "не твої справи", „пізніше взнаєш ”, „ти цього не зрозумієш...” Або частіше всього просто відхрещуються від дітей: „Відстань, йди до бабусі... йди до дідуся ...Не чіпайся...” Аналогічно „розвивається" допитливість і в школі (у вчителя не вистачає часу на відповіді, йому потрібно встигнути дати матеріал згідно програми, часті питання учнів йому заважають виконувати своє завдання, яке, зводиться до формування знань, умінь, навичок).

Так виникає біда.Ця функція допитливість-активність, яку можна було б назвати "Що-чому, як - а якщо" і яка схожа на оптиміста-скарбошукача, який окрім запитань сам теж задумується, де, що шукати, де і як копати; це дивне дарування яке, якщо дати йому окріпнути, збагатить свого господаря, ось це диво, яке направляє дитину до дорослого за допомогою в її крихкому пізнанні, руйнується дорослими. Вони відганяють це "начало" пізнавального прагнення, як уїдливу муху, не тільки зі свого повсякденного життя, але й витісняють його із повсякденного життя дитини. І ця функція, ображена та не задовільна, повертається назад. Але якщо так буде продовжуватися тривалий час, замість того щоб розвиватися та стати потужною пізнавальною силою в дитині, то вона поступово погасне.

Отже дитина дійсно приходить в цей світ, до нас, в школу з великою кількістю запитань до життя, світу, але їй починають давати безліч відповідей на ті запитання, які вона не задавала. І тоді вона затихає, "засинає" і мовчить, і очі вже не горять.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Основна	\|	Сучасна традиційна система навчання, та виховання начебто спрямована на те, щоб придушити творчість, активність, талант учнів. Ось, як її характеризують відомі вчені, педагоги.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.