Сучасна традиційна система навчання, та виховання начебто спрямована на те, щоб придушити творчість, активність, талант учнів. Ось, як її характеризують відомі вчені, педагоги.

Відомий американський громадський діяч, педагог П.Вайнцваг: „Сучасні методи навчання незграбні та архаїчні, вони засновані на помилкових судженнях... Інститут освіти майже нічого не робить для того, щоб розвинути в молодій людині елементарні якості, необхідні для повного, активного життя”.

Польський педагог, вчений Ю.Козелецький: „Застаріла аудиторно-лекційна система втратила свої адаптивні можливості та певною мірою гальмує рух цивілізації та формування розвинутої особистості”.

Відомий російський соціолог Ю.Рюриков: „Існуюча система освіти та виховання - це система-аборт; вона вбиває у слухачів зародки кращих властивостей, не дає народжуватися в них доброї, працьовитої і здорової людини”.

Один із найстаріших та авторитетних педагогів, академік М.Скаткін: „Сучасна освіта, мета якої повідомити певну і однакову для всіх суму знань, виглядає як масове вбивство талантів.”

У результаті цього (в такій системі освіти) здібні учні недовантажені, вони деморалізуються, а слабкі перевантажені і, як не стараються, не можуть впоратися зі своїми завданнями за відведений час.

Адже відомо, що всі люди різні. Але, практика освіти цю нерівність поглиблює, розвиваючи і закріплюючи у свідомості учнів комплекс меншовартості, травмуючи їх психіку. Чи не краще відмовитися від принципу вчити одне і те ж за один і той же час? Чи одне і те ж залишити, а другу умову зняти?Вчитися не за часом, а до результату, до досягнення певного рівня майстерності?”

Важко відмовити у об'єктивності цим критикам існуючої системи навчання та виховання. Дійсно, масове, бюрократизоване, авторитарне, уніфіковане навчання не лише не розвиває активність, творчість, оптимізм учнів, а гальмує її, і навіть блокує.

Таке навчання нівелює різноманітність талантів і мотивів та призводить до формування НАВЧЕНОЇ БЕЗПОРАДНОСТІ у школярів, студентів, що зумовлює виникнення у них нових невдач, і формується замкнене коло, з якого школяру, студенту одному вирватися досить важко, а творчість в цих умовах не розвивається.

Ефект навченої безпорадності був відкритий американським психологом М. Зелігманом у 60-і роки під час дослідів над тваринами. Їх (тварин) поміщали в клітку з металевою сіткою замість підлоги, через яку з різними інтервалами часу пропускали електричний струм.

Спочатку тварини намагалися врятуватися від хворобливих ударів струму, метушилися по клітці в пошуках виходу чи якого-небудь способу припинити екзекуцію. Визначивши, що ніяке поводження не забезпечує безпеки, тварини ставали пасивними і безініціативними.

Отже, тварини в цій ситуації неминучого покарання демонстрували типову відмову від пошуку. Незабаром у таких тварин з'являлися виразки шлунка і кишечника, порушення серцевої діяльності. Вони втрачали інтерес до їжі і до осіб іншої статі, їхня життєва активність згасала. Якщо після цього умови досліду змінювалися, і тварини виявлялися в ситуації, коли в принципі могли знайти спосіб уникнути покарання струмом (вискочивши в сусідню клітку, або розімкнувши струм натисканням на педаль), більшість з них виявила повну нездатність до такого пошуку.

Таким чином, навчена безпорадність — це, по суті, варіант відмови від пошуку, і на цій моделі легко простежити, при яких додаткових умовах, яким чином і в кого саме негативне підкріплення порушує пошукове поводження і призводить до виникнення песимізму і негативного мислення, що суттєво перешкоджає розвитку творчості в учнів.

Тому якщо в навчальних ситуаціях учень буде одержувати переважно негативний досвід, то цілком можливо, що в нього сформується не тільки негативне уявлення про себе як про учня, але і негативна загальна самооцінка. Негативна Я-концепція, що сформувалася в учня, призведе до наступних невдач і, більш того, до появи ще одного невдахи, виникнення в нього стану безпорадності.

Важке переживання безпорадності також виникає і як результат відсутності педагогічного такту батьків і педагогів. Так, у наборі лайливих штампів деяких учителів є і такі: «Ти все рівно ніколи не навчишся», «ти ніколи не вилізеш із двійок», «ти більше трійки ніколи не будеш мати» і т.п. При цьому вони не задумуються над тим, яку шкоду і навчанню, і розвитку особистості, її творчості вони заподіюють. Чому?

Бо на розвиток творчості учнів, студентів та її прояв суттєво впливають також їх особистісні якості, до яких відносять:

- високу самооцінку;

- високу мотивацію до діяльності, якою займається особистість;

- впевненість у своїх силах;

- позитивну Я-концепцію;

- оптимізм тощо.

Отже головною особливістю творчої людини – віра в власні сили та в свої можливості. Як тільки людина повірить в це – в неї звільнюється творче начало. І його ніхто потім не може заглушити

Але … посланець Всевишнього - дитина, щойно зробивши свої перші кроки в навчанні, майже втрачає ті цінні якості, з якими вона з’явилася на світ. Виникає ще одна невдаха, песиміст, який не вірить ні в себе, ні в щасливе майбутнє. Така ситуація вкрай негативно впливає як на людину (дуже важко їй бути щасливою, творчою), так і на розвиток нашої молодої Держави („бо загибелі уникнули ті цивілізації, в яких переважала оптимістична система поглядів і переконань, котрі вірили, в суспільство і нові кращі перспективи"). Що ж робити, щоб протидіяти цьому лиху?

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
А. Маслоу першим підкреслив, що творчість, прагнення до самоактуалізації є найбільш універсальною характеристикою людей, яка присутня для всіх людей від народження.	\|	То ж як допомогти учневі, студенту та й дорослій людині повернути ті якості (включаючи і творчі), з якими дитина з'являється в наше життя?

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.02 сек.