• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Економічні втрати і наслідки безробіття.

Вихідною фазою економічного циклу є криза, спад виробництва, який ще називають рецесією. Вона порушує нормальний хід економічного розвитку, а всі наступні фази відновлюють його. При цьому кожна попередня фаза створює передумови для її власного відмирання та виникнення наступної фази .Фаза піднесення завершується і змінюється фазою кризи ( рецесії ) на так званій верхній поворотній точці піку чи вершини. Таким же чином фаза кризи ( спаду, рецесії ) завершується і створює умови для нового піднесення через фазу депресії на її поворотній найнижчій точці – на дні. Початок піднесення, що настає за спадом, називають пожвавленням, а глибокий і тривалий спад – депресією.

Внаслідок дії різноманітних факторів в економічному циклі досить складно виділити всі чотири фази. Відбувається поступове злиття фази кризи з фазою депресії, а фази пожвавлення – з фазою піднесення, і цикл функціонує як двофазний. Спад і піднесення є його головними фазами, а пік і дно позначають поворотні пункти циклу. Отже, діловий цикл триває від одного економічного спаду до іншого.

Основними індикаторами фази циклу виступають обсяг реального виробництва, рівень зайнятості і рівень безробіття.

Фазою, що формує і визначає характер і тривалість економічного циклу, фазою, яка є найвідчутнішою за своїми соціально – економічними наслідками, є фаза кризи або рецесії . Це період, протягом якого реальний ВВП скорочується протягом не менш як шести місяців. Рецесія починається від піку і закінчується найнижчою точкою спаду – дном. Для неї характерними є: перевиробництво товарів порівняно із платоспроможним попитом і зростання запасів нереалізованої продукції; падіння цін на товари; скорочення обсягів виробництва; масове банкрутство торгівельних, промислових фірм і банків; збільшення незайнятості виробничих потужностей; зростання безробіття; зниження рівня номінальної і реальної зарплати, прибутків підприємств та інших доходів; падіння курсу акцій; потрясіння кредитної системи; підвищення норми позичкового процента; зростання соціальної напруженості та ін.

Кризові явища продовжують наростати до моменту відновлення макроекономічної рівноваги на її найнижчих рівнях, у точці «дна», після чого починається пожвавлення і піднесення . Рівень виробництва підвищується, а зайнятість зростає, скорочуються товарні запаси, відбувається значний приріст виробничих інвестицій. В міру економічного піднесення, зростають темпи приросту рівня цін. Піднесення - це фаза, яка характеризується збільшенням обсягів виробництва , зростанням добробуту, при цьому економіка виходить на рівень, який перевищує всі попередні. Різні сектори економіки по – різному підлягають циклічним коливанням. Найчутливішим до них є виробництво інвестиційних товарів, споживчих товарів довготривалого використання та будівництво.

Існує ряд теорій, які розглядають економічні цикли та їх причини . У другій половині ХІХ ст. англієць В. Джевонс пояснював циклічність появою плям на Сонці, американець Г. Мур –ритмічністю руху Венери, С. Сісмонді причиною криз вважав недостатнє споживання населення, український економіст М.І. Туган-Барановський - диспропорційність між галузями економіки. Інноваційні теорії, зокрема, Й. Шумпетер, А. Хансен, пов’язують циклічність із нерівномірністю НТП, стрибкоподібним характером оновлення основного капіталу. Дж. М. Кейнс та його послідовники Р. Харрод, Дж. Хікс та ін. розглядають цикл як результат взаємодії руху національного доходу, споживання і заощадження. Монетаристська теорія виходить із того, що головну роль у динаміці економічного циклу відіграє нестабільність грошової пропозиції .

Можна звести різні теорії ділових циклів до двох підходів – теорій, що пов’язують цикли із зовнішніми факторами та теорій, що пояснюють цикли внутрішніми факторами. До внутрішніх факторів слід віднести: коливання інвестицій; зростання доходу і споживання; рішення у грошово-кредитній політиці, які супроводжуються появою надмірної кількості грошей або надмірним їх вилученням з обігу; невідповідність між сукупним попитом і пропозицією; зміни в державних закупках.

Серед зовнішніх чинників циклічності виділяють політичні перевороти, трансформації соціально-економічної системи, війни, високі темпи зростання населення та його міграції, відкриття нових родовищ корисних копалин, нових земель, зміни у зовнішніх умовах функціонування національної економіки, наукові відкриття, технологічні інновації, помилки уряду в реалізації економічної політики тощо.

Але безперечним є те, що циклічні коливання викликані суттєвими змінами в сукупному попиті або в сукупній пропозиції.

Заходи держави, спрямовані на регулювання коливань економічної активності в суспільстві в періоди передкризового і кризового стану називають антициклічною політикою (політикою стабілізації). Існує два її типи, які здійснюються залежно від умов, що склалися: стримування та експансії. Політика стримуванняспрямована на обмеження сукупного попиту і використовується, коли економіка країни перебуває у фазі буму (піку). Політика експансії спрямована на розширення сукупного попиту і використовується, коли економіка перебуває в стадії депресії.

Основними інструментами держави є фіскальна політика, зокрема, зміна державних витрат і податкових ставок, грошово-кредитна політика, спрямована на регулювання пропозиції грошей і процентної ставки за допомогою облікової ставки, норми обов’язкових резервів та участі на відкритому ринку цінних паперів.

1. Безробіття, його причини та види. Втрати від безробіття.

Однією із складових ринкової економіки є ринок праці. Він охоплює всі категорії працездатного населення, яке готове працювати за наймом або в режимі самозайнятості, підприємництва. Ринок праці є механізмом розподілу трудових ресурсів за галузями національної економіки з урахуванням професійної підготовки та кваліфікації працівників.

Головними елементами ринку праці є попит , пропозиція, ціна робочої сили. Попит на ринку працівизначається обсягом і структурою загальної потреби на робочу силу для випуску продукції, які забезпечені реальними робочими місцями. Пропозиція робочої сили– це працездатне населення, яке пропонує свою робочу силу за кожного рівня заробітної плати. Пропозиція робочої сили визначається сукупністю різних факторів, зокрема, рівнем заробітної плати, освіти, профспілкового захисту, характером і змістом праці, податковою системою тощо.

Співвідношення між попитом і пропозицією на ринку праці проявляється в ринковій ціні робочої сили і залежить від кон’юнктури ринку. Якщо попит і пропозиція врівноважуються, потреби суспільства в робочій силі задовольняються максимально. Ситуації рівноваги ринку праці відповідає певний рівень заробітної плати. Слід зазначити, що обсяг ринку праці переважно визначається попитом на робочу силу, який в свою чергу, залежить від загальної ринкової кон’юнктури та фази економічного циклу в країні. Коли економіка перебуває у стані циклічного піднесення, попит на робочу силу зростає, а ринок праці розширюється. Якщо суспільне виробництво переживає кризу чи депресію, попит на робочу силу зменшується, а ринок праці звужується. Розширення чи звуження ринку праці викликає зміни чисельності та співвідношення між його складовими: зайнятими і безробітними.

Зайнятість населення, як економічне поняття – це сукупність економічних, правових, соціальних відносин, пов’язаних із забезпеченням працездатного населення робочими місцями та його участю у суспільно корисній діяльності, що приносить дохід. Зайнятість, як економічна проблема, – це співвідношення чисельності працездатного населення і кількості зайнятих, яке характеризує ступінь використання трудових ресурсів та ситуацію на ринку робочої сили. Зайняте населення – це люди, які виконують будь-яку оплачувану роботу, а також ті, хто мають роботу, але тимчасово не працюють через хворобу, відпустку, тощо. Зайняте населення є активною частиною трудових ресурсів, яка задіяна у суспільному виробництві.

Крім зайнятих в структурі працездатного населення виділяють безробітних і добровільно непрацюючих (незайнятих).

Безробітні- це громадяни, які не мають роботи, але активно шукають або очікують її і здатні приступити до неї. Згідно Закону України „Про зайнятість населення”, безробітними вважаються працездатні громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають заробітку або інших передбачених чинним законодавством доходів через відсутність підходящої роботи та зареєстровані у державній службі зайнятості.

Незайняті - це люди, що не працюють і не шукають роботу за даного рівня заробітної плати. Це частина дорослого населення, що навчається, перебуває на пенсії, є надто хворими, щоб працювати, або не потребує роботи, у зв’язку з наявністю інших джерел для існування.

Отже, люди, що мають роботу – зайняті; люди, які не мають роботи, але шукають її – безробітні; а ті, що не мають роботи і не шукають її – незайняті.

Згідно методики МОП (Міжнародна організація праці – це спеціалізована установа, утворена в 1919 році, працює при ООН, що проголосила своєю метою вивчення і покращення умов праці і життя трудящин шляхом рекомендацій з питань трудового законодавства) усе населення поділяється на економічно активне і економічно неактивне. Економічно активне – це частина населення, яка протягом певного періоду забезпечує пропозицію своєї робочої сили для виробництва товарів і надання послуг. Кількісно воно складається із чисельності зайнятих економічною діяльністю і чисельності безробітних. Економічно неактивне населення – це особи у віці 15 – 70 років, які не можуть бути кваліфіковані як зайняті або безробітні: учні, студенти, курсанти денної форми навчання, пенсіонери, зайняті домашнім господарством, особи, які не мають необхідності або бажання працювати.

Безробіття, таким чином, відображає економічні відносини щодо вимушеної незайнятості працездатного населення. Безробітних у загальній чисельності робочої сили відображає рівень безробіття. Рівень безробіття – це відношення кількості безробітних до величини робочої сили (суми зайнятих і безробітних):

Рівень безробіття = Чисельність безробітних / кількість робочої сили х 100%

Серед основних чинників формування безробіття слід виділити:

- недостатній рівень сукупного ефективного попиту;

- негнучкість системи відношення цін і ставок заробітної плати;

- недостатня мобільність робочої сили;

- структурні зрушення в економіці;

- дискримінація на ринку праці щодо жінок, молоді та національних меншин;

- демографічні зміни в чисельності і складі робочої сили.

В економічній науці існують різні точки зору щодо функціонування ринку

праці та причин виникнення безробіття. Згідно класичної теорії безробіття виникає в результаті підвищення заробітної плати до рівня вищого, ніж рівноважний. За таких умов пропозиція праці перевищує попит на неї ( мал.1).

Мал. 1

Класики вважають, що в умовах безробіття заробітна плата повинна зменшуватись. Рівновага на ринку праці досягається тільки через ринковий механізм саморегулювання за умов гнучкості заробітної плати.

Згідно кейнсіанської теорії в ринковій економіці не існує такого механізму, який би гарантував повну зайнятість населення, оскільки заробітна плата не є гнучкою. Для досягнення рівноваги ринку праці і повної зайнятості необхідне систематичне втручаня держави в економічні процеси. Держава шляхом стимулювання сукупного попиту сприяє зростанню виробництва і попиту на робочу силу, що в кінцевому результаті призведе до зниження рівня безробіття. (рис.2.)

Рис.2.

Аналіз статистичних даних про зайнятість населення та безробіття показує, що на ринку праці щорічно відбувається певний приплив робочої сили та приріст вільних робочих місць. Пропозиція робочої сили, так само як і попит на неї, безперервно змінюються. Вільні робочі місця заповнюються безробітними, але частина працездатного населення лишається без робочого місця. Отже, зайнтість і безробіття є актуальними економічними проблемами.

У залежності від причин, які викликають безробіття, розрізняють декілька його видів.

Фрикційне безробіття виникає внаслідок зміни робочого місця на краще, у зв'язку з переїздом з однієї місцевості до іншої та закінченням навчального закладу. Це «добровільне» безробіття, оскільки виникає з ініціативи самих працівників. Воно є неминучим, певною мірою бажаним і відносно короткочасним. Перехід із малооплачуваних, малопродуктивних робіт на продуктивніші сприяє підвищенню доходів і кращому розподілу трудових ресурсів. За умов конкурентної ринкової рівноваги фірми наймуть усіх кваліфікованих працівників, які хочуть працювати за рівноважної ринкової зарплати. На рисунку 3 кількість зайнятих відповідає відрізку АЕ

Рис. 3

Частина робочої сили, що відповідає відрізку ЕF, за такої зарплати працювати не хоче. Такі безробітні становлять добровільне безробіття. Добровільно безробітні віддають перевагу відпочинку або іншому виду діяльності, або вони шукають роботу після закінчення вузу, можливо, це низькокваліфіковані працівники, які не хочуть виконувати малооплачуваної роботи.

Структурне безробіття спричинене структурними зрушеннями в економіці, закриттям старих підприємств і виробництв. В результаті змінюється попит на окремі професії і фахи та пропозиція робочої сили щодо них. Робоча сила повільно реагує на зміни в попиті на товари і послуги, зміни техніки і технології виробництва, тому й виникає безробіття. «Структурні» безробітні зможуть працевлаштуватися тільки в результаті перекваліфікації, перепідготовки чи зміни місця проживання.

Різниця між структурним і фрикційним безробіттям полягає в тому, що «фрикційні» безробітні мають навики і фах, які можуть продати на ринку праці, а «структурні» безробітні не можуть отримати роботи без попередньої додаткової перепідготовки, навчання чи зміни місця проживання. Фрикційне безробіття носить короткостроковий характер, а структурне – більш тривалий і тому вважається серйозною проблемою.

Циклічне безробіття– це вивільнення робочої сили, викликане загальним спадом виробництва внаслідок циклічних коливань. Масштаби і тривалість циклічного безробіття досягають максимуму під час кризи.

У ринковій економіці, в силу її динамізму, обов’язково існує оптимальний резерв робочої сили і підтримується природна норма безробіття, при якій досягається довготривала рівновага, коли темпи інфляції дорівнюють очікуваному темпу зростання цін. Вважається, що наявність структурного і фрикційного безробіття є передумовою для розвитку економіки. Повна зайнятість визначається як зайнятість, що складає менше 100% робочої сили. Тому фрикційне та структурне безробіття називають природним безробіттям. Повна зайнятість, таким чином, це зайнятість при наявності природного безробіття. Природний рівень безробіття залежить від інформованості населення про можливості зайнятості, системи підготовки та перепідготовки кадрів, міграційних та демографічних факторів, тощо. Вважається, що в розвинутих країнах рівень природного безробіття становить 5 – 6%. За умов, коли фактичний рівень безробіття дорівнює природному безробіттю, фактичний ВВП дорівнює потенційному ВВП. Потенційний ВВП – це максимальний його рівень, що може підтримуватись за даної технології, повної зайнятості, без прискорення інфляції.

За наявності циклічного безробіття в економіці виникають певні втрати. Вони виражаються у відставанні фактичного ВВП від потенційного його рівня. Американський вчений А.Оукен виявив залежність, за якою кожен відсоток циклічного безробіття викликає 2,5% відставання ВВП фактичного від потенційного. Це отримало назву закону Оукена.

Поряд з економічними втратами безробіття має негативні соціальні і психологічні наслідки, а саме: відбувається нерівномірний розподіл втрат від безробіття серед різних соціальних верств населення; втрата кваліфікації робітників, що може згодом зумовити значне зниження зарплати чи нові звільнення; погіршення фізичного і психологічного стану робітників; падіння моральних підвалин; громадська і політична напруга в суспільстві.

Читайте також:

1. F) Наслідки демографічного вибуху.
2. V. Економічні цикли.
3. Адміністративний арешт активів та його наслідки
4. Адміністративні, економічні й інституційні методи.
5. Акціонерна власність в економічній системі
6. Аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства як методична основа діагностики його спроможності протидіяти кризовим явищам та ліквідувати їх наслідки
7. Антиінфляційна політика. Взаємозв’язок інфляції та безробіття.
8. Антична колонізація Північного Причорноморья та її наслідки.
9. Античний Рим: економічні причини розвитку і занепаду
10. Аншлюс Австрії. Мюнхенська конференція та її наслідки. Крах політики західних держав щодо умиротворення агресора
11. Банкрутство підприємства: причини, наслідки, процедура.
12. Банкрутство підприємства: причини, оцінка ймовірності настання та наслідки

Переглядів: 1982