• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Калькуляція собівартості.

Під час прийняття багатьох економічних рішень важливу роль відіграє обчислення собівартості одиниці продукції, зокрема при обґрунтуванні ціни на продукцію, при схваленні рішення про випуск нової продукції, при визначенні рентабельності виробництва окремих видів продукції тощо.

Процес обчислення собівартості одиниці продукції називаєтьсякалькулюванням собівартості продукції.

Розрізняють такі методи калькулювання повної собівартості.

1. Нормативний метод. Цей метод передбачає встановлення витрат на одиницю продукції відповідно до діючих норм.

2. Параметричний метод. Витрати на проектний виріб при цьому встановлюють, виходячи із ступеня залежності рівня цих витрат від зміни техніко-економічних параметрів виробу.

3. Розрахунково-аналітичний метод. Передбачає розподіл прямих витрат на виробництво одиниці продукції на основі діючих норм, а непрямих – пропорційно до заробітної плати основних робітників.

Калькуляції складають планові та фактичні по всіх видах готової продукції.

Планові визначають максимально допустимий розмір витрат на виробництво продукції. До планової калькуляції не включаються непродуктивні витрати та втрати.

Фактичні (звітні) відображають фактичний розмір витрат на одиницю продукції. Вони включають усі витрати, в тому числі і непродуктивні.

Калькулювання собівартості продукції передбачає встановлення об'єкта калькуляції, вибір калькуляційних одиниць, визначення калькуляційних статей витрат.

Об'єкт калькулювання – це та продукція або робота (послуга), собівартість яких обчислюється. До об'єктів калькулювання на підприємстві належать основна і допоміжна продукція, послуги і роботи, що призначені для споживання як за межами , так і всередині цього підприємства.

Для кожного об'єкта калькулювання обираєтьсякалькуляційна одиниця – одиниця його кількісного виміру (маса, площа, об'єм, кількість у штуках тощо).

При калькулюванні витрати підприємства групують відповідно до калькуляційних статей. Статті калькуляції включають, витрати, що відрізняються між собою функціональною роллю у виробничому процесі й місцем виникнення. Перелік статей калькуляції витрат може бути різним, що обумовлено особливостями галузі, до якої належить підприємство.

Для визначення повної собівартості окремих видів продукції застосовують таку номенклатуру статей калькуляції:

1) сировина і матеріали (за винятком зворотних відходів);

2) куплені напівфабрикати, комплектуючі вироби;

3) паливо та енергія, спожита на технологічні цілі;

4) заробітна плата виробничих робітників (основна і додаткова);

5) відрахування на соціальні заходи;

6) підготовка та освоєння виробництва;

7) знос інструментів та пристосувань цільового призначення, інші спеціальні витрати;

8) утримання та експлуатація машин і устаткування;

9) цехові витрати;

10) загальновиробничі витрати;

11) загальногосподарські витрати;

12) втрати від браку;

13) інші виробничі витрати;

14) позавиробничі витрати.

Відмінність статей калькуляції від аналогічних елементів витрат кошторису виробництва полягає у тому, що в статтях калькуляції враховуються тільки витрати на одиницю певного виду продукції, а в кошторисі – усі витрати підприємства, пов'язані з його основною діяльністю за певний період.

Стаття "Сировина і матеріали"включає витрати на сировину і допоміжні матеріали, куплені вироби, напівфабрикати. Їх можна безпосередньо обчислити на одиницю продукції, виходячи з норм витрат і цін їх придбання.

Стаття "Енергія, спожита на технологічні цілі" містить витрати на енергію (паливо, електроенергію, пару, газ тощо), яка використовується безпосередньо у технологічному процесі для зміни фізичного або хімічного стану, або форми предметів праці (під час плавлення, нагрівання, сушіння, зварювання та інших операцій).

Стаття "Заробітна плата виробничих робітників (основна і додаткова)" включає витрати на оплату праці робітників, які безпосередньо зайняті виготовленням продукції підприємства. Основна заробітна плата обчислюється згідно з нормами витрат часу на виконання технологічних операцій і тарифними ставками або відрядними розцінками на операції, деталі, вузли, виготовлення одиниці продукції. До витрат на основну заробітну плату включаються доплати і надбавки працівникам за кваліфікацію, за роботу в понадурочний час, за перевиконання плану тощо. Додаткова заробітна плата сплачується також за невідпрацьований час: оплата відпусток, часу виконання державних обов'язків тощо.

До статті "Відрахування на соціальні заходи" включаються обов'язкові нарахування на заробітну плату основних робітників: до державного соціального фонду, державного пенсійного фонду, фонду страхування на випадок безробіття, фонду страхування від нещасних випадків на виробництві. Величина цих нарахувань встановлюється у відсотках до суми основної і додаткової заробітної плати основних робітників.

Стаття "Утримання та експлуатація машин та устаткування" є комплексною, оскільки охоплює такі витрати, як енергію, пальне, стиснуте повітря, що необхідні безпосередньо для експлуатації обладнання, амортизаційні відрахування по машинах і устаткуванню, оплата праці та відрахування на соціальні потреби робітників, які обслуговують машини, витрати на ремонт устаткування тощо.

Оскільки такі витрати неможливо обчислити безпосередньо на одиницю продукції, тобто вони є накладними виробничими витратами, їх розподіляють між загальною кількістю продукції відповідно до обраної бази розподілу. Найчастіше за таку базу беруть величину основної заробітної плати виробничих робітників.

Стаття "Загальновиробничі витрати" також є комплексною. Вона охоплює витрати на такі потреби: управління, виробниче та господарське обслуговування в межах виробництва. Сюди включаються витрати на заробітну плату з відрахуванням на соціальні заходи працівників управління цеху, спеціалістів, обслуговуючого персоналу, на охорону праці, амортизацію будівель і споруд виробничого призначення тощо.

Комплексною також є стаття "Загальногосподарські витрати". Вона містить витрати на управління підприємством у цілому. Сюди відносять витрати на заробітну плату з відрахуваннями на соціальні заходи адміністративно-управлінського персоналу підприємства, витрати на послуги зв'язку, на утримання будівлі адміністративного корпусу, амортизаційні відрахування по основних фондах загальногосподарського призначення, витрати на послуги юридичних та аудиторських фірм, страхування майна, витрати на дослідження, випробування, винахідництво та інші.

"Загальновиробничі витрати"та "Загальногосподарські витрати" є також накладними витратами підприємства і розподіляються на одиницю продукції аналогічно витратам на утримання машин та устаткування.

Специфіка енергетичної галузі є такою, що окремі елементи витрат у складі собівартості одиниці енергетичної продукції відсутні. Серед них, зокрема, - витрати на сировину і матеріали. Замість витрат на паливо й енергію калькулюються просто витрати на паливо. Разом з тим в енергетиці зазвичай визначаються як самостійні елементи витрати на поточний ремонт і послуги, які виконуються допоміжними службами і сторонніми організаціями.

Основним елементом витрат в енергетиці є вартість палива, а частка амортизації внаслідок високої капіталомісткості енергетичного виробництва значно вища, ніж у цілому по промисловості та її базових галузях. Частка амортизації в структурі елементів витрат в енергетиці має тенденцію до зростання через збільшення фондомісткості енергетичного виробництва. Більш низькою є частка заробітної плати, характерна для енергетики, що обумовлюється високим ступенем автоматизації основних виробничих фондів та механізацією допоміжних виробництв.

Таблиця .1 – Орієнтовна структура собівартості продукції за окремими типами енергетичних підприємств, %

Наведені дані свідчать, що в структурі витрат виробництва основним елементом витрат на ТЕС і АЕС є витрати на паливо. Значна частка амортизації є також характерною для АЕС і ТЕС. Висока питома вага витрат на амортизацію у витратах ГЕС і ПЕМ (підприємства тепло- та електромереж) обумовлюється відсутністю витрат на паливо. Крім того, для ГЕС характерні висока фондомісткість та високий рівень автоматизації виробництва, що сприяє підвищенню питомої ваги амортизаційних витрат у загальній структурі собівартості продукції.

Однією з особливостей енергетичного комплексу є те, що більшість енергетичних підприємств випускають лише один вид продукції – електроенергію або тепло; це ГРЕС, АЕС, ГЕС, котельні, електричні й теплові мережі. У зв'язку з цим розрахунок витрат на виробництво проводиться тільки за економічними елементами.

Розрахунок витрат за економічними елементами і статтями калькуляції здійснюється тільки для ТЕЦ, які виробляють два види енергії.

Читайте також:

1. Види і показники собівартості.
2. Види і показники собівартості. Собівартість продукції та принципи її формування.
3. Калькуляція продукції. Класифікація витрат за статтями.
4. Калькуляція собівартості товарної продукції ВАТ „Суха Балка” за 2005 рік
5. Калькуляція собівартості.
6. Класифікація витрат і структура собівартості.
7. Методи визначення собівартості.
8. Оцінка і калькуляція і їх значення в визначенні вартості об’єкта обліку

Переглядів: 2824