Патогенні стрептококи

Таблиця 4

Диференційні ознаки основних видів стафілококів

Види Ознаки	S. aureus	S. epidermidis	S. saprophyticus	S. internudius
Плазмокоагулаза	+	–	–	+
ДНК-аза	+(–)	–	–	+
Гемоліз	+	–	–	+
Золотистий пігмент	+(–)	–	–	–
Зброджування маніту	+	–	–	–
Гіалуронідаза	+	+/‑	?	–
Фосфатаза	+	+	–	+/‑
Окиснення:
маніту	+	–	+	+
трегалози	+	–	+	+/‑
Стійкість до новобіоцину (1,6 мкг/мл)	–	–	+	–

Примітки: «+» – ознака позитивна; «–» – ознака негативна; «+(–)» – ознака нестійка; «?» – невідомо.

Патогенними для людини є, головним чином, коагулазопозитивні стафілококи, проте коагулазонегативні теж здатні викликати захворювання, особливо у новонароджених дітей (кон'юнктивіт, ендокардит, сепсис, захворювання сечовивідних шляхів, гострий гастроентерит тощо).

При епідеміологічних дослідженнях для встановлення джерела інфекції, шляхів її розповсюдження визначають фаговаріанти. Міжнародним комітетом по визначенню фаговаріантів стафілококів запропоновано набір, який складається із 23 основних фагів, розділених на 4 групи. Відношення стафілококів до фагів своєрідне – один і той же штам може лізуватись або одним фагом, або декількома одночасно. Але, оскільки чутливість до фагів є відносно стабільною ознакою, фаготипування стафілококів має важливе епідеміологічне значення. Недоліком цього методу є те, що типуванню піддається лише 65 – 70% штамів S. aureus. Останнім часом отримані набори специфічних фагів і для типування S. epidermidis.

Серед неспороутворюючих бактерій стафілококи найбільш стійкі до різних фізичних та хімічних чинників середовища. У висушених субстратах вони зберігаються до 6 місяців. При 80°С гинуть через 10 – 40 хв, при кип’ятінні – одразу, під дією 5% розчину фенолу гинуть через 15 – 30 хв, чутливі до анілінових барвників.

Стафілококи рекомендуються в якості санітарно-показових мікроорганізмів для повітря закритих приміщень (хірургічних та дитячих стаціонарів, відділень реанімації, інтенсивної терапії та пологових відділень). Показовою є кореляція між санітарно-гігієнічним станом приміщень, кількістю присутніх у них людей, кількістю носіїв патогенних стафілококів та вмістом стафілококів у повітрі, а також наявністю вірусу грипу у хворих у відділеннях гострих респіраторних інфекцій і кількістю стафілококів у повітрі палат. Перевага стафілококів над стрептококами, як санітарно-показових мікроорганізмів, полягає в більш легкому виявленні їх у навколишньому середовищі та невимогливістю до поживних середовищ. Стафілококи більш стійкі до хімічних та фізичних факторів довкілля, особливо до препаратів хлору. Тому з 1967 року запропоновано застосовувати стафілококи в якості санітарно-показових мікроорганізмів забруднення води в зонах рекреації водойм, плавальних басейнів тощо.

Стрептококи є мешканцями шкіряних покривів та слизових оболонок верхніх дихальних шляхів здорових людей, хворих на хронічні стрептококові інфекції та носіїв цих інфекцій. Стрептококи у великій кількості потрапляють до повітря приміщень зі слиною та мокротою під час розмови, чхання, кашлю, співу тощо.

Стрептококи належать до родини Streptococcaceae, роду Streptococcus. У рід входять понад 20 видів, серед яких є як сапрофіти, представники нормальної мікрофлори організму людини, так і патогени, збудники небезпечних захворювань: скарлатини, пневмонії, бешихового запалення, сепсису, різноманітних гнійно-запальних процесів.

Стрептококи – дрібні (0,6 ‑ 1 мкм) шароподібні клітини, які розташовуються у вигляді ланцюжків чи попарно, грампозитивні, спор не утворюють, нерухомі. Більшість штамів утворюють капсулу, яка складається з гіалуронової кислоти.

Клітинна стінка містить білки (М-, Т- і R-антигени), вуглеводи (групоспецифічні) та пептидоглікани. Легко переходять у L-форми.

Хемоорганотрофи, метаболізм бродильний. Ростуть на середовищах, збагачених вуглеводами, кров’ю, сироваткою.

На щільних середовищах утворюють сірі, непрозорі дрібні (діаметром 1 мм) колонії. На рідких середовищах дають придонний ріст, середовище залишається прозорим, плівка ніколи не утворюється. В клітинах відсутні геммісткі ферменти. Бензидиновий та каталазний тести негативні. Факультативні анаероби. В залежності від здатності руйнувати еритроцити їх поділяють на 3 групи: β-гемолітичні (викликають повний лізис еритроцитів, утворюють прозору зону гемолізу навколо колонії на кров’яному агарі), α-гемолітичні (частково руйнують еритроцити, утворюють зеленувату зону за рахунок перетворення гемоглобіну на метгемоглобін) та негемолітичні стрептококи (не викликають гемолізу при рості на кров’яному агарі). Стрептококи характеризуються сахаролітичною активністю – розщеплюють сахарозу, лактозу, глюкозу з утворенням кислоти.

Між стрептококами можливий генетичний обмін за рахунок трансформації та трансдукції, але не кон’югації. Стійкість до антибіотиків виробляється повільно.

На основі полісахаридного антигену – «субстанція С» (за Ленсфільдом) стрептококи поділяються на серогрупи (А, В, С ...S). Стрептококи гр. А на поверхні клітини мають білковий антиген М, тісно пов’язаний із вірулентністю (запобігає фагоцитозу). Цей білок визначає типову специфічність стрептококів.

Стрептококи гр. А виробляють більше 20 позаклітинних речовин, які проявляють антигенну активність.

Основними факторами патогенності стрептококів є:

–стрептокіназа (фібринолізин) – протеолітичний фермент, який розщеплює фібрин та інші білки;

–ДНК-аза – фермент, який викликає деполімеризацію ДНК. Суміш ДНК-ази та фібринолізину здатна розріджувати ексудати, розчиняти венозні тромби, використовується в гнійній хірургії як лікарський засіб для видалення гною та некротизованих тканин із ран;

–гіалуронідаза – фермент агресії, який руйнує гіалуронову кислоту, що входить до складу сполучної тканини («фактор проникності»);

–еритрогенін – токсин, який синтезується β-гемолітичними стрептококами гр. А, здатними викликати скарлатину. Виробляється тільки лізогенними культурами. Стандартизований розбавлений еритрогенін використовують при постановці шкіряної проби (проба Діка) для виявлення чутливості до цього токсину.

Стрептококи досить стійкі мікроорганізми. У гної, мокроті та інших виділеннях людини та тварин, які знаходяться у висушеному стані, можуть зберігатися протягом 4 ‑ 6 місяців. На білизні, предметах вжитку, у пилу приміщень зберігаються тільки протягом декількох днів. Під дією прямих сонячних променів гинуть через 2 – 3 години, при 70 ‑ 75°С – через 1 годину, при кип’ятінні – миттєво, або через декілька секунд; 3 – 5% розчин фенолу, 2% розчин формаліну, сулема у розведенні 1:1000 вбивають стрептококів через 15 хв. Терміни виживання стрептококів близькі за тривалістю до інших патогенних мікроорганізмів, які потрапляють до навколишнього середовища повітряно-крапельним шляхом, наприклад, збудник дифтерії тощо.

У людини основним місцем існування зеленящих та гемолітичних стрептококів є ротова порожнина та носоглотка. Так, з мікрофлори мигдаликів здорових людей зеленящі стрептококи виділяються у 77 ‑ 100% випадків, а гемолітичні – тільки в 24 ‑ 73%.

У здорових людей носоглоткове носійство патогенних стрептококів коливається від 10 до 30%. Восени, взимку та весною носійництво зростає у зв’язку зі збільшенням кількості респіраторних захворювань.

Таким чином, стрептококи є постійними мешканцями порожнини рота та верхніх дихальних шляхів людини. Вони виділяються до навколишнього середовища у великій кількості, тому їх можна розглядати як показників забруднення повітря носоглотковою мікрофлорою. Показником більш свіжого забруднення повітря є α-гемолітичний стрептокок. У повітрі приміщень, де люди не бувають, стрептококи не виявляються.

Індикація та ідентифікація стрептококів є більш складними порівняно із стафілококами.

Пневмококи – S. pneumoniaе – грампозитивні диплококи, ланцетовидні, розміщуються у вигляді ланцюжків, мають полісахаридну капсулу, яка дає змогу за допомогою специфічних антисироваток визначати серотип. При культивуванні на штучних поживних середовищах втрачають капсулу, переходять із S- до R-форми. Добре ростуть на середовищах з кров’ю та сироваткою. Високовірулентні для білих мишей, у яких викликають сепсис. За капсульним антигеном поділяються на 85 серологічних варіантів. Імунітет до пневмококової інфекції типоспецифічний. Пневмококи чутливі до багатьох антибактеріальних препаратів, виключаючи пеніциліни.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Патогенні стафілококи	\|	Збудники бактеріальних кишкових інфекцій

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.015 сек.