Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






Патогенні види мікробів.

Мікроорганізми, які можуть спричинити захворювання людини, тварин і рослин, дістали назву патогенних або хвороботворних.

Патогенні види мікробів у процесі свого еволюційного розвитку пристосувалися до паразитичного типу живлення в тканинах і ріди­нах організму хазяїна. Інфікований організм відповідає на проник­нення патогена відповідними реакціями, які виражаються у виявлен­ні симптомів хвороби, а також у різних захисних пристосуваннях.

Крім патогенних, існують і так звані умовно патогенні мікроорга­нізми, які входять до нормальної мікрофлори тіла людини.

До патогенних мікроорганізмів належать багато представників бактерій, грибів, мікоплазм, рикетсій, вірусів і найпростіших. Па­тогенність є видовою ознакою мікроорганізму, яка характери­зує його здатність спричиняти інфекційне захворювання. Іншими словами, це комплекс хвороботворних властивостей даного мікроба, які виробились у боротьбі за існування і пристосування до паразити­чного способу життя в людському, тваринному або рослинному ор­ганізмах.

Патогенні мікроорганізми характеризуються своєю специфічніс­тю. Кожен представник різних видів патогенних мікробів може зумовити якусь певну хворобу з характерними тільки для неї ознака­ми. Специфічність інфекції є важливою ознакою; вона про­являється у вибірковості ураження тканин і органів, локалізації збуд­ників, клінічній картині хвороби тощо. Патогенність визначається вірулентністю, агресивністю і токсиногенністю.

Вірулентність означає ступінь патогенності даної культу­ри (штаму) мікроба. Якщо патогенність є сталою видовою ознакою мікроорганізму, то вірулентність є його індивідуальною властивістю, яка може змінюватися під впливом природних умов (світла, темпера­тури, висушування тощо). Вірулентність можна підвищувати і ослаб­лювати пасажуванням на сприйнятливих лабораторних тваринах, трансформацією, трансдукцією, дією антимікробних препаратів, пе­ресіванням з одного на інше поживне середовище тощо. Механізм підвищення і зниження вірулентності докладно ще не з'ясовано. Од­нак слід зазначити, що штучне зниження вірулентності патогенних мікроорганізмів широко використовують при виготовленні вакцин.

Для характеристики патогенних мікробів установлено одиницю вірулентності — Del (Dosis certata letalis), яка являє собою таку кіль­кість живих мікробів, від якої повинні загинути всі 100 % тварин, що їх взято для досліду. Dim (Dosis letalis minima) — найменша кількість живих мікроорганізмів, які спричиняють за певний час загибель близько 80 % відповідних лабораторних тварин. Порівняно об'єктив­ним критерієм щодо інших одиниць вірулентності може бути LD50-доза, що спричинює загибель 50 % заражених тварин. Сублетальна доза може вбивати приблизно від 5 до 10 % досліджуваних тварин.

Певна кількість патогенних мікроорганізмів, що здатна виклика­ти інфекційне захворювання, дістала назву інфікуючої дози (I). Наприклад, такою дозою, встановленою в дослідах на добровольцях для Shigella dysenteriae, є 10—100 бактеріальних клітин збудника дизенте­рії. Вірулентність патогенних мікробів пов'язана з їхньою агресив­ністю, токсиногенністю, інвазійністю, капсулоутворенням та інши­ми властивостями.

Агресивність — це здатність бактерій проникати в орга­нізм, закріплюватись в ньому, розмножуватися і поширюватися. Матеріальною основою агресивності є фактори інвазивності, агресини, полісахариди тощо. Фактори інвазивності, або по­ширення, —- це низка ферментів, що їх виробляють мікроби й за допомогою яких проникають в організм і поширюються в ньому. В 1970 р. було виділено iз рідини набряклого корбункула сибірки ре­човину, яка при додаванні до несмертельної дози збудника цієї хво­роби спричиняла загибель тварини. Ці речовини назвали агресинами (О. Бейль).

Бактеріальні полісахариди капсул і клітин, наприклад стрепто­коків, пригнічують фагоцитоз і разом з агресинами сприяють закріп­ленню і розмноженню бактерій в інфікованому організмі.

Токсини. В основі патогенності переважної більшості мікробів — збудників iнфекційних хвороб людського, тваринного і рослинного організмів — лежить їхня токсиногенність, тобто здатність утворювати токсини — різні за хімічним складом речовини, які можуть зумовлювати специфічні розлади і навіть смерть інфіковано­го організму. За характером утворення, токсини поділяють на екзо­токсини й ендотоксини, які відрізняються між собою за хімічною структурою.

Екзотоксини — це отруйні речовини, що виділяються в середовище мікробною клітиною як продукт життєдіяльності. Вони є простими білками, які характеризуються різко вираженою токсич­ністю, тобто у дуже малих дозах токсично діють на сприйнятливі ор­ганізми. Екзотоксини характеризуються вибірковістю — здатністю вражати окремі тканини й органи організму; наприклад, дифтерій­ний ендотоксин уражає надниркові залози і серцевий м'яз, а правце­вий — рухові нервові клітини. Вони нестійкі щодо високої темпера­тури, світла, кисню, дуже швидко руйнуються при кип'ятінні.

До мікробів, яким притаманна найбільша здатність виділяти ек­зотоксини, відносять збудників: правця, дифтерії, ботулізму, газової анаеробної інфекції, холери та інші. Грампозитивні бактерії з родів Streptococcus, Staphylococcus і Clostridium in vitro утворюють різно­манітні цитолітичні токсини. Нині відомо понад 50 екзотоксинів бактерій; їх поділяють на три класи. До класу А належать холероген, який виділяється збудником холери, гістотоксин, дермонекротоксин, що секретуються збудником дифтерії, летальний токсин збуд­ника сибірки тощо. Клас В включає нейротоксин збудника бутулізму, тетаноспазмін правця та деякі інші. До класу С відносять ентеротоксин збудника дизентерії, «мишачий токсин», що його утворює збудник чуми, та інші.

Ендотоксини — сполуки, які найчастіше пов'язані з пев­ними структурами мікробних клітин і можуть вивільнятися тільки після автолізу (руйнування) клітин. За хімічним складом вони наба­гато складніші за екзотоксини, оскільки містять білки, ліпіди і по­лісахариди. Ці токсини являють собою комплекси ліпополісахаридів з білками клітинних оболонок грамнегативних бактерій. їх було ви­ділено майже з усіх патогенних грамнегативних бактерій, насамперед з представників родів Salmonella, Shigella і Escherichia.

Ендотоксини цих бактерій виявляють два види активності — пірогенність (здатність підвищувати температуру тіла) і токсичність. Вони більш термостійкі, ніж екзотоксини, можуть витримувати на­грівання до i понад

100 °С, меншою мірою токсичні і не мають спе­цифічності. Щоб добути ендотоксини in vitro, використовують хіміч­ні або фізичні чинники, що призводять до руйнування мікробної клітини зі звільненням з неї необхідних токсинів.

Останнім часом встановлено, що гени, які визначають синтез ба­ктеріальних токсинів, переважно локалізовані в профагах або плазмідах. Наприклад, виявлено, що у бактерії Staphylococcus aureus токсиногенності локалізую­ться в ДНК помірного фага, а в кишковій паличці — в плазмідах. У всіх цих випадках втрата бактерією профагів або плазмідів робить її не здатною утворювати токсини. Токсиноутворення відновлюється з введенням у таку клітину профага чи плазміди.

Функціональне значення токсинів ще повністю не з'ясовано. Ба­гато нетоксиногенних бактерій так само успішно ростуть і розмно­жуються в організмі хазяїна, як і токсиногенні. Отже, токсиноутво­рення не є обов'язковою видовою ознакою мікробів.

Токсини бактерій, зокрема екзотоксини, є найсильнішими із відомих хімічних і біологічних отрут. Показники сили їхньої дії (Dim, LD50) визначають на чутливих лабораторних тваринах. Напри­клад, у 1 мл дифтерійного токсину, з якого виготовляють анатоксин, міститься 10 000 Dim для морської свинки. 1 мл правцевого токсину має 200 000 Dim для білої миші, а в 1 мл екзотоксину, який виділя­ється збудником ботулізму, міститься (залежно від типу збудника) від 60 000 до 1 000 000 Dim для морської свинки. Одержано правце­вий, дифтерійний та інші токсини в очищеному вигляді, які характе­ризуються більш високою токсичністю для чутливих лабораторних тварин. Крім бактерій, токсиногенні властивості мають й такі ультрамікроорганізми, як рикетсії та віруси.

Інфекцією(лат. infectio — зараження) називають складні біологічні процеси, які виникають в організмі людини, тварини або росли­ни в результаті проникнення і розмноження в ньому патогенних мікроорганізмів — збудників хвороби. Історично сформована взаємодія сприйнятливого людського організму і пато­генного мікроба за певних умов середовища дістала назву інфек­ційного процесу. Часто термін «інфекція» ототожнюють з поняттям «інфекційне захворювання». Однак визначення інфекцій­ної хвороби як одного з найвищих ступенів прояву інфекційного процесу, очевидно, більш правильне. З біологічної точки зору інфек­ційний процес є різновидом паразитизму.

Між організмом хазяїна і мікробами, які проникли до нього, від­бувається складна боротьба. Якщо організм не може протистояти па­тогенним мікробам і паралізувати їхню шкідливу дію, а зовнішнє се­редовище сприяє розвиткові мікроорганізмів, виникає інфекційне захворювання.

Отже, для виникнення і розвитку інфекційного процесу необхід­ні три складники:

а) наявність патогенного мікроба;

б) проникнення його в сприйнятливий макроорганізм;

в) певні умови зовнішнього середовища, в якому відбувається взаємодія між мікро- і макроорга­нізмом.

 


Читайте також:

  1. Дихання мікробів та типи дихання. Ферменти мікробів. Значення ферментів у народному господарстві.
  2. ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ ІІ. Патогенні гриби
  3. Патогенні властивості збудника хвороби
  4. Патогенні організми
  5. Патогенні стафілококи
  6. Патогенні стрептококи
  7. Патогенність та вірулентність мікробів, їх значення та застосування. 3.Ворота інфекцій та дія мікробів на організми тварин, птахів.
  8. Принципи класифікації мікробів.




Переглядів: 5316

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Мікрофлора людини. | ЕВОЛЮЦІЯ МІКРООРГАНІЗМІВ.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.009 сек.