Богословська характеристика.

Празник Преображення належить до 12 великих празників нашої Церкви. Він має один день перед і сім днів попразденства. Стихири й канони празника уложили св. Іван Дамаскин і Косма Маюмський. Це є Господський празник і як подає Типик Ісидора Дольницького, то всі богослужіння беруться за загальним уставом Господського свята.

З Богослужіння празника випромінює духовна радість, подив для Христової величі, сили і слави та загального визнання Його Божества.

Господнє Преображення несе всім вірним неземну радість. «Все сьогодні сповнилося радістю, -Христос преобразився перед учнями» — співаємо на утрені. А з тією радістю йде в парі великий подив для сили і слави переміненого Христа. «Перед Твоїми страстями, Господи, - каже стихира на вечірні, - гора стала подібною до неба, а хмара мов намет над нею розіпнулася. Коли Ти преобразився й Отець свідчив про Тебе, був там Петро з Яковом та Іваном, бо мали вони бути з Тобою і під час Твого засудження, щоб бачивши Твої чудеса, не настрахалися Твоїх страждань».

Оскільки празник Преображення припадає саме в той час коли доспівають плоди землі, то до богослужбових особливостей можна віднести також те, що в цей празник після Літургії ієрей благословляє першополоди. Цей звичай перейняла християнська Церква від Ст. З., який приписував приносити первістки плодів до Господнього Храму. Апостольські постанови (IV ст.) мають молитву на освячення первоплодів. Помісний Синод у Картагені з 318 р. дає приписи про первоплоди приношені до церкви. Шостий Вселенський Собор 691 р. говорить про благословення первоплодів винограду і пшениці. В типіках Великої Царгородської Церкви з ІХ-Х ст. й Евергетицькім з Х ст. нема згадки про благословення винограду. 451р. в Греції у серпні з важливіших плодів дозрівають виноград і пшениця. Тому там був звичай, щоб на празник Господнього Преображення благословити в церкві виноград і колоски пшениці. В нас на Україні переважно виноград, а також яблука, груші, сливи. Освячення у цей день винограду і різних фруктів та овочів символізує розквіт і плодючість усього створеного у безкінечному царстві життя.

Виникнення культу Богородиці.

Розвиток культу Богородиці.

Почитания Богородиці завжди займало важливе місце у Церкві. Хоч не можна сказати, що культ Пречистої Діви Марії як Богоматері завжди однозначно сприймався упродовж віків. В історії були різні непорозуміння, особливо щодо самого титулу «Богородиця» (грец. Theotokos), який у церковній традиції приписується Діві Марії ще з часів Оригена. (185-254 рр.).

Початки культу Пресв. Богородиці у Східній Церкві можна числити від ІІІ Вселенського Собору, що відбувся в Ефезі (431 р.). Цей Собор офіційно проголосив ідею про Богоматеринство, а тим самим поклав ідейну основу під культ Пречистої Діви Марії.

Проте, Отці Церкви ще в ІІІ ст. вже говорили про Богоматеринство Пречистої Матері Спасителя. Культ Пресв. Богородиці почався у Східній Церкві ще довго перед ІІІ Вселенським Собором. Це не був якийсь приватний культ, але церковно-літургійний, а доказом цього є старовинні Богородичні празники. Свято Благовіщення постало десь на початку ІІІ ст., бо св. Григорій Чудотворець згадує про нього. До Латинської Церкви перейшло воно щойно при кінці VII ст.. У II або III ст. постало на Сході інше велике Богородичне свято - Успення, у V ст. поширилося воно на Заході. Також і Різдво Пресв. Богородиці належить до давніх празників, про яке згадує св. Іван Золотоустий у своїй проповіді. Східня Церква є справжньою Богородичною Церквою, бо на Сході постали усі більші Богородичні празники і зі Сходу перейшли вони на Захід.

Отож, можна сказати, що культ Богородиці вже вповні розвинувся після Ефеського собору. Про це каже II Ватиканський собор у догматичній конституції про Церкву «Lumen gentium»: «Передовсім же від Ефеського собору зріс чудно культ Марії в народі Божому, в її призиванні та наслідуванні». Почитания Матері Божої виразилося у формуванні свят Літургійного року, присвячених Богородиці чи окремих набожеств до неї.

Культ Богородиці в Східній Церкві.

Історія української християнської тридиції надзвичайно багата, а однією з найкращих рис тієї традиції є прадавнє, глибоке, загальне і постійне почитания Пречистої Діви Марії. Воно тягнеться золотою ниткою від княжих часів аж до сьогодні. Варто зазначити, що особливий культ Божої Матері бере свій початок від світлої традиції Східної Церкви Візантії, ставши також прецінною перлиною традиції нашого народу. Можна сміливо сказати, що, плекаючи цю традицію, ми плекаємо найкращу рису духа й культури українського народу.

Гортаючи сторінки нашої славної історії, зауважимо, що разом із світлом християнської віри український народ перебрав з Візантії й любов до Пресвятої Богородиці та збагатив Її почитания своєю особливою обрядовою набожністю. Молитовне звернення до Діви Марії визначає Її місце не тільки в історії українського народу, а й в християнстві взагалі. «Немає Христа без Марії та немає Марії без Христа. Справжнє християнське життя є життям у злуці з Марією, тому що Вона провадить просто, неодмінно та певно до Христа» .

Про вірних Східної Церкви, котру називають колискою культу Божої Матері, князь Максиміліян Саксонський у своїх «Викладах про Східні Літургії» каже: «... вони так вросли в культ Божої Матері, що того, хто Її не почитає, прямо уважають за безбожника і нехристиянина».

Отож, почитания Пресвятої Діви Марії виросло із традиції Східної Церкви, а традиція сягає апостольських часів. Треба підкреслити, що перші Отці Сходу — це перші почитателі Божої Матері: св. Юстин, св. Іриней, Тертуліян називають Її другою Свою. Св. Епіфан Кипрський зве Її «Приснодівою» і таким чином ставить засаду, що стає основою католицької маріології; він перший проповідує взяття в небо Божої Матері з тілом і душею.

Крім того, треба сказати, що осередок культу Божої Матері у Східній Церкві становить Свята Літургія. Саме вона є «вершиною, до якої прямує діяльність Церкви, є одночасно і тим джерелом, звідкіля випливає вся її сила». Саме вона спонукає вірних до однодумної молитви, а тим самим заохочує зберігати те, що вірою прийняли. І тут треба наголосити, що Божественна Літургія увіковічнює присутність Христа серед вірних і є єдиним місцем зустрічі з Ним, а зустріч ця не може здійснитися без Марії, тому що Христос воплочується саме у Ній і через Неї приходить до людей.

Якщо уважно приглянутися до Марійського культу на теренах України, то можна виділити три особливості. Перша - візантійське походження, згодом вплив західного почитания Матері Божої, та, звичайно ж, розвиток із притаманними українському буттю рисами. Початки Марійського культу є більш поширені на Сході, хоч і на Заході почитания Пресвятої Діви набирає усе більшої сили. Дві догми надають культові важливого обґрунтування: про Непорочне Зачаття Діви Марії (1854 р.), та Внебовзяття (1950 р.). Кожного правдивого християнина до почитания Пресвятої Богородиці веде радість, захоплення і подяка за Божу дію спасіння заради нас, грішних людей. Варто підкреслити, що Східна Церква завжди поглиблювала віру поміж християнами у небесне заступництво та посередництво Марії, Її гідність як Цариці всіх святих. Однозначно треба підкреслити, що твердинями цього культу впродовж віків були і є наші святині й монастирі в честь Богоматері. Поштовхом для поширення Марійського культу була перемога над іконоборцями, зокрема через VII Вселенський Собор (787 р.), який проголосив почитания ікон доброю та боговгодною справою.

Марійський культ у Східній Церкві - це пробний камінь для Христової Церкви, яка не може зватися правдивою Церквою чи спільнотою, якщо вона не почитає Марію. Оскільки культ Богородиці є незаперечною логікою, що походить із самого джерела християнської віри - Святого Письма, через яке говорить сам Христос. Варто згадати, що ІІ Ватиканський Собор у своїх документах, заявах та рішеннях бачить Марію джерелом обнови християнського життя та дії Церкви.

Богородична пора в Церковному році.

Пречиста Діва Марія, яка в справі відкуплення посідає перше місце після Христа, стоїть найближче до Христа і в Літургійному році. Про це свідчать різні Богородичні празники. У Конституції про Святу Літургію сказано: ^«У святкуванні цього річного круга Христових таїнств свята Церква з особливою любов'ю вшановує Преблагословенну Богородицю Марію, яка нерозривним зв'язком поєднується зі спасенним ділом свого Сина. У ній Церква оглядає та прославляє найбільш знаменитий овоч Відкуплення і, немов у найчистішому образі, з радістю оглядає те, чим і вся вона прагне й надіється бути".

Церковний рік складається із двох кругів — подвижних і неподвижних свят, а неподвижні свята ділимо ще на Господські, Богородичні і Святих. У вінку церковного року можемо розрізнити також поодинокі фази, що відповідають менш-більш природним порам року. Отже, наше природне життя тісно сплітається з надприродним, час стає символом вічности, Церква й літургічні святкування являють собою осередок усього нашого буття.

Час весни стоїть неподільно під знаком Христового Воскресіння, Вознесіння і Зелених Свят (які вже є також початком літа). Літо — це пора важливих хліборобських зайнять. І саме тоді святкуємо пам’ять великих Божих угодників св. Йоана Хрестителя, Верховних Апостолів Петра й Павла, що особливим способом трудилися на Господній ниві. Тоді звеличуємо також українських святих: Преподобного Антонія Печерського, свв. князів Володимира й Ольгу, мучеників Бориса і Гліба. Пізнє літо і рання осінь — це час багатства і збирання плодів, і саме цю пору присвячує наша Церква прославі Пресвятої Богородиці, яка дарувала світові найкращий плід — Ісуса Христа. Це Богородична пора в нашому церковному році, тоді маємо найбільше Богородичних свят, а між ними три головні: Успення (28 серпня), Різдво (21 вересня) і Покров (14 жовтня). В цьому періоді маємо доволі часу для частішого, навіть щоденного почитання Богоматері: окремі відправи на честь Пречистої Діви Марії, такі як Параклис чи Акафист, не будуть створювати ніяких літургічних конфліктів, але вповні гармонізуватимуть із духом нашого східнього українського обряду та із законами нашого Церковного року.

Це дуже важне, бо під впливом Заходу створився у нас своєрідний „новий” Літургічний рік, який не тільки вводить до нашої Церкви західні богослужения але і розміщує їх у власному хронологічному порядку. Через те постають у літургійному житті нашої Церкви дисонанси й комплікації, а навіть два роди побожності: східня і латинська. До цього „нового” Літургічного року належать такі феномени: травень як місяць для почитания Пречистої Діви Марії, загально званий „місяцем Марії”; червень — місяць культу Пресв. Серця Христового; жовтень — місяць вервиці; листопад — час молитов за душі в чистилищі. До цієї категорії належать також„перші п’ятниці” і „перші неділі” кожного місяця, а також і місячні намірення Апостольства Молитви. Ми вповні свідомі, що в наші модерні часи стрічаємося з різними новими проблемами і потребами, але при добрій волі розв’язку можна знайти в дусі наших літургічних традицій.

Різдво Пресвятої Богородиці.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Історичний розвиток.	\|	Історичний розвиток.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.015 сек.