Походження свята.

В основі свята – повідомлення архангела Гавриїла Діві Марії «благої вісті» (звідси і Благовіщення) про народження у неї божественного немовляти, Спасителя роду людського.

Коли Марії було 12 років, Бог сповістив, що вона народить Сина Божого. А після того, як Марію заручили з 82-річним Йосифом, з’явився до неї архангел Гавриїл і сказав: „Радуйся, благодатна, Господь з тобою” (Лк., 1, 28); «І ось ти в утробі зачнеш, і Сина породиш, і даси Йому ймення Ісус. Він же буде Великий, і Сином Всевишнього званий, і Господь Бог дасть Йому престола Його батька Давида. І повік царюватиме Він у домі Якова, і царюванню Його не буде кінця». Марія ж сказала: «Як же станеться це, коли мужа не знаю?...». Відповів архангел: «Дух Святий злине на тебе, і Всевишнього сила обгорне тебе, через те то й Святе, що народиться, буде Син Божий! ... Бо для Бога нема неможливої жадної речі!» І сказала Марія: «Я ж Господня раба: нехай буде мені згідно з словом твоїм!» (Лк., 1,31-38).

В Назареті, на тому місці, де Архангел Гавриїл благовістив Діву Марію, побудований храм в пам’ять Благовіщення Богородиці.

Святкування Благовіщення встановлене Церквою у IV ст. після того, як самостійно почали відзначати Різдво Христове. Дату Благовіщення встановили, відрахувавши 9 місяців від Різдва. Крім того, Святі Отці Церкви пояснюють дату Благовіщення ще й тим, що Бог сотворив чоловіка в день 25 березня. Крайні строки, з якими збігається Благовіщення, – четвер 3-го тижня Великого посту та середа Пасхального тижня (за Юліанським календарем). Відповідно до значення цього дня церковне святкування Благовіщення не відміняється, навіть якщо свято припадає на Великдень; піст заради нього послаблюється. У залежності від часу, свято може тривати 3 дні або 1 день.

По часу встановлення свято Благовіщення є одним із найдревніших. Про його давнину свідчать у своїх повчаннях на це свято Отці Церкви III-IV ст..: Григорій Неокесарійський, Афанасій Олександрійський, Іоанн Золотоустий, Ієронім, Августин та інші, які називали його древнім і звичним християнським святом. У VII ст. Іоанн Дамаскін і Феофан, митрополит Нікейський, склали канони на свято Благовіщення.

Крайні терміни, з якими може збігатись Благовіщення, — четвер третього тижня Великого Посту і середа Світлої Седмиці. Церковне святкування Благовіщення не скасовується, якщо навіть свято припадає на Пасху (таке поєднання великих свят називається «Кіріопасхою»), і тоді з великодніми співами поєднуються співи Благовіщення. Якщо Благовіщення припадає на піст, то піст заради нього послаблюється, тому ще VI Вселенський собор постановив здійснювати в день Благовіщення Літургію Іоанна Золотоустого, а не Літургію Ранішосвячених Дарів. Благовіщення має один день передсвята і один день післясвята.

Назва свята «Благовіщення Пресвятої Богородиці» встановилась в середні віки як на Сході, так і на Заході; значно пізніше Католицька Церква після ІІ Ватиканського собору (1962-65 рр.) повернула йому більш ранню назву – «Благовіщення Господнє» (російські католики, з огляду на незвичність подібного найменування для російської традиції, називають свято просто «Благовіщенням»).

Богословська інтерпретація. Благовіщення Благовіщення - це свято великої радості, бо довгоочікуваний прихід Месії сповняється. В іконографії Благовіщення вгорі видно небесний півкруг, звідки сила Святого Духа сходить у променях світла на Богородицю, згідно зі словами Архангела Гавриїла (Лк. 1, 35). Тут бачимо дію Пресвятої Тройці в найглибшому значенні її таїнства: волю Всевишнього Отця сповіщає Архангел Гавриїл, Син Божий втілюється в лоно Богородиці, а чудесне воплочення проводить Святий Дух. Архангел Гавриїл, сильне і могутнє слово Боже, звернувся з Благовіщенням до Пречистої Діви, яка представляє ціле людство. Архангел Гавриїл зображується в динамічній позі — в русі", з жезлом Божого авторитетного післанця. В нього урочистий вигляд, бо він звіщає Богородиці та всьому людству глибоке таїнство (Лк. 1, 30-33). Пречиста нахилила голову, ця поза означає прийняття, згоду. Деякі Отці стверджують, що це — жест дівицтва. Безпліддя є вияв поразки людини, а дівицтво — знак віддання першості іншому: не я творю життя, а Ти, Господи. На її лику — глибока задума й здивування, що Бог для великого діла Воплочення відвічного Слова вибрав саме її, скромну дівицю. Ангел, небесна істота, зійшов на землю, адже земля — у цьому випадку Богородиця — покликана стати оселею неба. Тому й ця сцена розміщена у священному просторі. Стародавній храм втратив своє значення, вона сама, отінена Духом, стане святинею Всевишнього. Нереалістична, але прекрасна архітектура надає монументальний тон цій події. За старовинною традицією іконографії видно завісу, простягнуту між верхами будівель, щоб вказати, що подія відбувається не на вулиці, а в приміщенні. В лівій руці Богородиця тримає прялку, що вказує на заняття скромної дівиці, жест правої — говорить про покірне прийняття Божої волі. Марія тримає в руках червону нитку. У цьому криється дуже глибоке богословське значення: Марія перевтілює в образ те, що почула і тому тче образ, тобто тіло, Слова Божого. Нитка, якою Пречиста тче тіло Христа, — червона, адже це — колір божественності. Богородиця натомість зображена у зелених і синіх барвах, щоб вказати на те, що Вона є створінням. Зелений колір — це колір землі, а синій — колір людськості. Марія зодягнена у червоний плащ, а це вказує, що Христос дав Їй божественність, оскільки Вона Його прийняла, зробила місце для Бога. Ця нитка, таким чином, є не лише нитка тіла Христового, але й нитка Її власного тіла: Марія одержує спасіння, поступаючись місцем Слову.

Сострадання Пресвятої Богородиці.

Свято Співстраждання Пресвятої Богородиці співзвучне із навчанням II Ватиканського Собору, який проголосив Матір Божу співвідкупителькою світу. Вона взяла активну участь у справі відкуплення світу Ісусом Христом. Діва Марія від самого моменту зачаття і до розп’яття Ісуса Христа завджи тихо була присутня, та надавала Йому свою материнську підтримку і любов. Вона без нарікання, без розголосу брала участь у всіх подіях життя свого Сина, підтримувала Його на нелегкій хресній дорозі і таким чином вклала свій вагомий внесок у справу відкуплення світу. Тому вірні Христової церкви виражають своє співчуття Пресвятій Богородиці та урочисто відзначають це свято в її честь.

Богословська характеристика свята.

Ми бачили Пречисту Діву Марію на весіллі в Кані Галилейській. Тепер придивімось до Неї при хресті. Яка вражаюча різниця! Там Вона радіє, на Її прохання Ісус робить там своє перше чудо. А тут, при хресті, Вона страждає, приносячи Свого Сина в жертву Небесному Отцеві. Вона вже жертвувала Його у сороковий день після народження, але та жертва не була кривавою. Оця ж жертва — кривава. Вона приносить її разом з Ісусом, і разом з Ним страждає. Божа Мати у Своїй душі переживає усі Синові страждання. Мати нашого Спасителя стояла при хресті. Своїми очима, повними сліз, дивилась Вона на Сина Чоловічого, якому дала людське тіло. Вона знає, що Він — Творець неба й землі, усього всесвіту. Тепер Він прибитий до хреста. Від голови до стіп — одна жахлива рана. Тернова корона вінчає Його святу голову. Притулять її Ісуса до дерева — і довгі, гострі колючки впиваються глибше в Його Божі скроні. Рани на руках і ногах печуть вогнем Волосся зліпилося від крові. Очі запалені від нестерпного болю. Обличчя усе скривавлене. Вуста — спалені гарячкою. Плечі — збиті, скатовані. Зранені груди ледь здіймаються. Коліна й лікті — постовкувані. Серце Ісусове важко б’ється. Насправді це черв’як, а не людина. Людям — посміховисько, й народові — погорда. В такому вигляді бачить Пресвята Мати Свого найлюбішого Сина. Хто спроможний зрозуміти, відчути Її невимовний біль?

Що злого Він їм вчинив? За що Його так скарали? Він же тільки добро людям робив! Скільки хворих оздоровив? Скільки калік, спаралізованих, сліпих, глухих і німих, прокажених ізцілив? Злих духів виганяв, мертвих воскрешав... Скільки тисяч народу кількома хлібинами нагодував? А як сильно Він дітей їхніх любив. Цей дух намагається передати свято яке ми святкуємо 13 липня.

Положення Чесної Ризи Пресвятої Богородиці у Влахерні.

Діялося це за правління імператора Лева І (457-474 рр.). Двоє побожних мужів з його двору, на ім’я Гальвій і Кандид, пішли на прощу до Палестини. Спочатку випало їм бути в Лазареті, тут вони довго молилися в домі, де мешкала Пречиста Діва і де архангел Гавриїл благовістив їй Воплочення Божого Сина. Так уже, мабуть, дав Бог, що в Назареті вони знайшли притулок в одної дуже старої діви жидівського роду. У тому домі вони побачили, що в окремій кімнаті горить багато свічок, і туди приходить багато хворих людей. Вони спитали в господині, що в тій кімнаті є, а вона, лиш після довгих і наполегливих прохань постояльців, довірила їм таємницю, що переховує там ризу Пресвятої Богородиці. Коли бо Пречиста Діва знала, що хвиля Її Успення вже близько, то подарувала свою ризу одній дуже побожній вдовиці. Жінка зберігала цю святу пам’ятку в себе, а перед смертю передала її іншій побожній дівиці з тим, щоб вона, з любови до Пречистої Діви і до пошанування такої цінної пам’ятки, жила в чистоті. І так роками свята риза переходила з рук у руки, і завжди вона була на зберіганні у дів, аж поки не дійшла до нинішньої власниці, що також у дівицтві прожила своє життя. Почувши це, Гальвій і Кандид попросили свою господиню, щоб вона дозволила їм упродовж усієї ночі перебувати на молитві перед святою ризою, на що діва погодилася. Вони довго обдумували, як би цю чесну пам’ятку перенести до Царгорода. А знали напевне, що стара невіста не продасть ризи і не захоче розлучатися з нею. Риза Пресвятої Діви зберігалася у невеликому кивоті, до якого вони добре придивилися. Пробувши цілу ніч на молитві, вранці мужі подякували господині і сказали, що перед поверненням додому ще зайдуть помолитися перед святинею. У Єрусалимі вони замовили у майстрів кивот, такий самий, як той, де зберігалася риза Пресвятої Богородиці, і купили дорогоцінний, золотом тканий обрус. Повертаючись додому, вони пішли в Назарет і, передавши той цінний обрус для покриття кивоту, знову цілу ніч пробули на молитві. Вночі вони підмінили кивот, і вранці, вже зі святою ризою, пішли далі. Не можна це назвати крадіжкою, бо певно не зробили б цього без виразної Божої волі, і не для власної користи, а лишень тому, щоб святиня з часом не потрапила в безбожні руки, бо старенька і так нарікала, що не має кому її передати.

Патріарх Царгородський Геннадій та імператор Лев, дізнавшись про священну знахідку, переконалися у нетлінності святої Ризи Богородиці і з трепетом приклалися до неї. У Влахерні, поблизу берега моря, був споруджений новий храм на честь Богоматері. 2 липня 458 р. патріарх Геннадій урочисто переніс священну Ризу у Влахернський храм, вклавши її в новий ковчег. Згодом у ковчег з Ризою Богородиці покладені були Її святий омофор і частина пояса. Ця обставина і відображена в православній іконографії свята, що об'єднує дві події: положення Ризи і положення поясу Богоматері у Влахерні. Не раз при навалі ворогів Пресвята Богородиця рятувала місто, якому дарувала Свою священну Ризу. Так було під час облоги Константинополя варварами в 626, персами — в 677, арабами — у 717 роках.

Положення Чесного Пояса Богородиці.

Згідно передання, Пресвята Богородиця Марія сама виплела свій пояс із верблюжої шерсті та передала його Апостолу Томі, коли возносилася на Небеса. Цим потішила його, бо він запізнився на Її Успіння. Оскільки мощей Пресвятої Богородиці немає, бо вона взята до Неба всеціло, то пояс як і риза - залишилися нам на згадку про Неї, та як доказ того, що Вона жила на землі. Пояс переховували інші учні після мученицької смерті святого апостола Томи, а тоді поклали його у Церкві Влахернській у Константинополі, там же де появилася Божа Мати тримаючи свій омофор над народом Константинополя у ІХ ст., як бачив святий Андрій Христа Ради Юродивий і його ученик, святий Єпіфаній. Це перше Покладення Чесного Пояса відбулося в часі правління Імператора Аркадія (395-408 рр.). Він привіз пояс до Константинополя із Єрусалиму, а його дочка Пульхерія сховала пояс у золотому кивоті в церкві Пресвятої Богородиці і там він зберігався п’ять століть.

Друге Покладення чесного пояса відбулося в Халкопратійській Церкві в Константинополі через п’ятсот років. Тоді Константинополем правив імператор Лев Мудрий (886-911 рр.). Його дружина Зоя була опанована злим духом, який її сильно мучив. У видінні вона дізналася, що зможе видужати, коли на неї покладуть пояс Пресвятої Богородиці. Тоді всі почали шукати його і знайшли в кивоті церкви Пресвятої Богородиці. Правлячий Патріарх поклав пояс на імператрицю і та в той же час видужала. Із вдячності вона оздобила Пояс золотими нитками і положили його назад у кивот та закрила.

Свято Покладення Чесного Пояса встановили в ХІІ ст.. А в XIV ст. імператор Іван Катакузінос передав пояс до монастиря Ватопедського на святій Горі Афон. На даний час пояс поділений на три частини, одна з яких зберігається у тому монастирі, друга - в монастирі в Трієрі ( Німеччина), а остання в Грузії.

Хто спричинився до укладання текстів свята? Перші богослужбові тексти почали формуватися вже у V ст.. Вони прийшли на зміну першим церковним піснеспівам які прославляли Чесний Пояс Пресвятої Владичиці. У процесі століть Богослужбові тексти які у Халкопратії доповнювались і навіть змінювались. їхнім автором прийнято вважати Йосифа Студита, що жив у ІХст.. Богослужбові тексти які у Халкопратії торжественно величають Пояс Богородиці, який є покровом і захистом для християн. Вже на Богослужінні Вечірні Церква закликає нас до прослави свята такими словами: «Прийдіть з усіх кінців землі і радісно прославмо святий празник Положення Чесного Поясу Пресвятої Богородиці у Халкопратії, бо вона молиться за нас здіймаючи руки до свого сина, тому то псальмами і духовними піснями велично празнуймо з усіма святими. На Богослужінні Утрені свята Церква закликає всіх вірних прославити Богородицю такими словами: «Богородицю Марію всі прославмо, радуйся мати Божа, радуйся драбино одуховлена і розумна, радуйся купино неопалима, радуйся посудино всесвята, радуйся Квітко віри. Починаючи із Богослужіння вечірні і закінчуючи Святою Літургією Церква оспівує пресвяту Ризу Богородиці такими словами тропаря: « Богородице Приснодіво, людей Покрове, ти ризу і пояс пречистого твого тіла, як загороду могутню городу твоєму дарувала. Безсімейним Різдвом твоїм нетлінною перебуваючи в тобі, бо природа обновляється і час тому молимо тебе мир городу твоєму дарувати і душам нашим велику милість».

Успення Пресвятої Богородиці.

Християнське свято, останнє у річному колі великих свят. Присвячене події закінчення земного життя Пресвятої Богородиці. Святкується 15(28) серпня. У Православній Церкві – Богородичне дванадесяте свято.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Богословська характеристика.	\|	Історія свята.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.