Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция






Реалізм

Художній метод, започаткований у 30-х рр. ХІХ ст. як противага Романтизму. Риси реалізму: основна проблема - взаємини людини і середовища, вплив соціально-історичних обставин на духовний світ людини, аналітичний підхід до світосприймання, типізація дійсності як основний спосіб художнього узагальнення. “Формула” реалізму – “зображення життя у формах самого життя”. Для реалізму характерні об’єктивність, орієнтація на сучасність, конкретно-історичний підхід, погляд на історію як прогрес. Основні жанри реалізму – епічні (повість, роман).

Визначні представники: О. де Бальзак, Стендаль, Ч.Діккенс, В.Теккерей, М.Гоголь, Т.Шевченко, І.Нечуй-Левицький, Панас Мирний, Л.Толстой, Ф.Достоєвський, А.Чехов, Б.Грінченко. В ХХ продовжує побутувати в кількох видозмінах: неореалізм, магічний реалізм тощо.

“Розстріляне відродження”Умовна (запропонована Ю.Лавріненком) назва літературно-мистецького покоління 20-30-х років періоду бурхливого національного відродження, репресованого більшовиками. Це С.Єфремов, Л.Старицькі-Черняхівська, М.Зеров, М.Драй-Хмара, П.Пилипович, Є.Плужник, Д.Фальківський, О.Влизько, В.Підмогильний, Г.Косинка, М.Куліш, Лесь Курбас, В.Поліщук, К.Буревій, М.Семенко та багато інших.

Молоді митці, виховані революційними подіями 1917-18 рр., перейняті їх романтичним та вітаїстичним запалом, почали небувалий розвиток всього українського мистецтва, давши “імпульс” багатьом мистецьким поколінням. Проте митців було знищено фізично чи духовного, а творчість загнано в догми соцреалізму. Спадщина “розстріляного відродження” почала повертатися в 60-х рр., значні впливи помітні в літературному процесі початку 90-х.

Роман

Напоширеніший і найбільший за обсягом епічний, прозовий (рідко віршований) жанр. Роману притаманні кілька паралельних сюжетних ліній, широкий обсяг часу дії, цілісний сформований хронотоп.

Історія роману має початки в ХІІ столітті, піку розвитку досяг в епоху Реалізму. Визначними романістами є Ф.Рабле, М.Сервантес, Дж.Свіфт, В.Скотт, В.Гюго, О.де Бальзак, Г.Флобер, Ч.Діккенс. В українській літературі - П.Куліш, Панас Мирний, В.Винниченко, У.Самчук, Ю.Андрухович.

За змістом виділяють автобіографічний, біографічний, готичний, детективний, історичний, науково-фантастичний, пригодницький, соціально-побутовий, фантастичний, філософський романи.

Романтизм Художній метод, виник в кінці XVIII ст. як противага класицизму у Німеччині, Франції, Англії, в українській літературі – з початку ХІХ ст. Як опозиція класицизму, жорсткі норми якого на той час уже гальмували розвиток літератури, склалися визначальні риси романтизму як нового типу: заперечення раціоналізму доби Просвітництва; ідеалізм у філософії; неприйняття буденності, конфлікт між мрією і дійсністю; звеличення “життя духу” (мистецтва, релігії, філософії); культ почуттів; звернення до національного: історії, фольклору(фольклоризм); інтерес до фантастики та екзотики; погляд на мистецтво як вільний самовияв митця, звеличення творчості, фантазії, уяви.

Герой в романтизмі – непересічна яскрава особистість, що бунтує проти середовища. Він амбівалентний, часом “демонічний”. У поетику романтизм приніс розімкненість родів літератури і взаємопроникнення жанрів. Також розвинулись і поширились жанри балади, романсу, фантастичної повісті, історичного роману; лірична поезія і пісня набули широкого розповсюдження. В країнах Західної Європи провідними мотивами романтизму були “світова туга”, трагедія особистості, “вселенський песимізм”. Натомість в поневолених країнах Східної та Центральної Європи (в т.ч. в Україні) він викликав інтерес до історії і до народу взагалі, спонукав вивчати національну самобутність, відновлювати героїку минулого. Представники: Ф.Шатобріан, А.Мюссе, Дж.Байрон, Е.-Т.-А.Гофман, В.Жуковський, М.Гоголь.

В українській літературі романтизм став протестом проти “котляревщини” – епігонського наслідування “Енеїди”, культивування навмисно грубого бурлескно-травестійного стилю як єдиного в українській літературі. Першими представниками були Харківська школа романтиків (І.Срезневський, І.Розковченко, О.Шпигоцький), пізніше, в кінці 30-х – на початку 40-х рр. – А.Метлинський, М.Максимович, П.Куліш, Т.Шевченко, В.Забіла, Є.Гребінка, В.Петренко. Провідна роль в утвердженні романтизму належить Т.Шевченку і П.Кулішу. Романтизм продовжив існування в творчості “запізнілих романтиків” другої половини ХІХ ст.: О.Стороженка, І.Манжури, Я.Щоголіва, Ю.Федьковича та ін. Пізніше романтизм виникав у видозмінах як неоромантизм (течія модернізму кінця ХІХ - початку ХХ ст.), як революційний романтизм 20-30-х рр. ХХ ст., елементи - у творчості шістдесятників.

Сарказм Особливо дошкульна, їдка насмішка, поєднана зі злістю та гіркотою. Використовується у сатиричних творах та інвективах для вияву крайнього ступеню ненависті та зневаги до об’єкта. На відміну від іронії, сарказм одноплановий. До сарказму вдавалися Т.Шевченко (поеми “Сон”, “Кавказ”, “Юродивий”), І.Франко, в сучасній літературі – Д.Павличко, І.Драч, В.Цибулько.

Сатира Вид комічного, жорстокий і в’їдливий сміх з метою знищення об’єкта через його приниження. Також сатирою називають твори художньої літератури, наповнені таким сміхом. Об’єктом сатири є негативне в суспільстві (соціальна сатира) або у владі (політична сатира). Сатира походить з фольклору, розвинулася в античності. Видатні світові сатирики: Аристофан, Петроній, Лукіан, Дж.Боккаччо, Ф.Рабле, Ж.-Б.Мольєр, Дж.Свіфт, Вольтер, Г.Гайне, У.Теккерей, Марк Твен, А.Франс, Я.Гашек, Б.Віан. В українській літературі сатиру творили І.Вишенський, Г.Сковорода, І.Котляревський, Г.Квітка-Основ’яненко, Є.Гребінка, Т.Шевченко, І.Франко, Леся Українка, Л.Мартович, М.Коцюбинський, В.Самійленко, Остап Вишня, В.Винниченко, О.Чорногуз, Є.Дудар, О.Ірванець та ін. Сатира – могутня зброя у боротьбі з супротивниками, тому під час активізації суспільного життя завжди різко збільшується кількість сатиричних творів.

СентименталізмНапрям у європейській літературі другої половини XVІІІ – початку ХІХ ст. Виник як противага Класицизму та культу розуму епохи Просвітництва.

Головні ознаки: створення нового героя-простолюдина на відміну від персонажів-дворян та героїв з класицистичних творів, посилена увага до почуттів героїв. Сентименталізм "відкрив" тогочасному суспільству, що не тільки дворяни здатні до високих і чистих переживань, більше того, в епоху занепаду аристократії справжня моральна чистота залишилася тільки в народі.

Твори-виразники в європейській літературі: "Юлія, або Нова Елоїза" Ж.-Ж.Руссо, "Страждання юного Вертера" Й.-В.Гете. В українській: "Маруся" та "Сердешна Оксана" Г.Квітки-Основ'яненка, "Люба-згуба" Ю.Федьковича. В українській літературі до середині ХІХ століття деградував до надмірної слізливості і безвольності, чим викликав справедливий протест І.Франка, Лесі Українки.

Символізм Напрям у мистецтві, відгалуження модернізму. Виник у Франції в 70-х рр. ХІХ ст. (С.Малларме, А.Рембо, П.Верлен). Основні риси: для символістів мистецтво не відображення життя (як для реалізму), а “медіум”, посередник між цим світом і вищим ірраціональним, доступним лише на рівні інтуїції, через натяк і символ. Відповідно у творі за зовнішнім конкретним змістом повинен ховатися інший, таємний. Об’єкт мистецтва – символ, що асоціюється з іншими, вищими сферами. “Інший” світ може бути відкритий через мистецтво поезії і музики, звідси намагання внести в письменство “дух музики”. Література, на думку символістів, є не функціонером, а самоцінним виявом Прекрасного, тобто естетична функція ставилася на перше місце.

В українській літературі символізм з’явився на початку ХХ ст. Повністю розкритися не зміг через несприятливі історичні умови, проте його риси бачимо в поезії представників “Молодої музи” (В.Бирчак, П.Карманський, Б.Лепкий, О.Луцький, В.Пачовський, С.Чернецький) та “Української хати” (О.Олесь, М.Вороний, М.Євшан, Г.Чупринка), після революції – “Музагет” (П.Тичина, Д.Загул, М.Терещенко, О.Слісаренко, Я.Савченко, В.Кобилянський), останнім “спалахом” вважається творчість групи “Митуса” (Р.Купчинський, В.Бобринський, О.Бабій, Ю.Шкрумеляк).

СинекдохаСкладний троп, вживання однини замість множини, видового поняття замість родового і навпаки: "А тим часом перевертні нехай підростають, та поможуть москалеві господарювати" (Т.Шевченко).

Соцреалізм Соціалістичний реалізм. Псевдохудожній метод, проголошений єдино можливим і найдосконалішим у радянській літературі, по суті – набір жорстких догм і шаблонів. Визначальними для нього були позалітературні і позаестетичні принципи: партійність (висловлення в творі позиції Компартії як єдино можливої ідеї), перекручені поняття народності та інтернаціоналізму, крайня заангажованість.

Поняття прекрасного могло застосовуватись тільки для прославлення радянського ладу та його містифікованих, реально не існуючих героїв (Павлик Морозов, О.Матросов), потворне – у зображенні всіх представників інших суспільних устроїв та ворогів ладу.

З погляду поетики прикметними рисами (точніше, вимогами, які формулювалися на з’їздах і висловлювалися у постановах) соцреалізму є: історичний оптимізм (кінцевим результатом історичного прогресу є комунізм), конфлікт в радянській дійсності є боротьбою хорошого зі ще кращим, а потворне – окремими недоліками, обов’язково подоланими у творі, вузька робітничо-селянська тематика, сакралізація радянської історії та вождів, обов’язковою була наявність позитивних героїв (комуністів) і негативних. Соцреалістична критика твори сучасників оцінювала виключно з точки зору втілення догм. У випадку їх недотримання творчість отримувала ярлики “буржуазна” та “націоналістична”, вилучалася з бібліотек, надалі не публікувалася, автор піддавався цькуванню у пресі, а за значні відхилення – репресіям. Твори класики оцінювалися з точки зору “передбачення” радянського ладу, у випадку неспівпадіння – генії перетлумачувалися у вигідному світлі і навіть містифікувалися (Т.Шевченко – атеїст), митці меншого масштабу просто замовчувалися.

В той же час у середовищі соцреалізму творилися високомистецькі твори, які відповідали деяким його вимогам, але ставили гуманізм вище партійності (наприклад, “Собор” О.Гончара). Загалом соціалістичний реалізм був набором догм, створених для контролю партії над письменниками, перетворення літератури в агітацію.

СПУ

Національна Спілка письменників України, літературна організація, що об’єднує письменників, літературознавців, критиків. Створена в 1934 році для контролю реалізації “політики партії в галузі художньої літератури”, тобто як наглядовий та контролюючий орган. У 80-х роках відіграла позитивну роль, ставши одним з осередків національного відродження України. В 90-х почастішали звинувачення (особливо з боку молодих письменників) СПУ в бюрократизмі, збереженні провінційності, внаслідок чого утворена альтернативна організація - АУП.
На сьогодні Національна СПУ об’єднує близько 1500 письменників, вкрай неоднорідних як за ідеями, так і за силою таланту. Очолює Спілку В.Яворівський.




Переглядів: 1125

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Ніцшеанство | Стоїчність

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.007 сек.