Природжений гіпотиреоз

Загально популяційна частота 1:3500–1:4000, частота природженого гіпотиреозу в Україні 1:4200; співвідношення статей М1:Ж1.

Етіологія. Причини природженого гіпотиреозу неоднорідні, ними можуть бути:

а) Дисгенезія щитоподібної залози (аплазія, гіпоплазія, ектопія). Звичайно зустрічаються спорадично, існують сімейні випадки з передбачуваним аутосомно-рецесивним типом спадкування. У осіб жіночої статі захворювання зустрічається в 4 рази частіше. Дисгенезія є результатом ембріонального дефекту розвитку, іноді обумовлена аутоімунним процесом. Дисгенезія щитоподібної залози є найчастішою причиною природженого гіпотиреозу.

б) Аутосомно-рецесивне порушення синтезу гормонів щитоподібної залози (10–15 % всіх випадків природженого гіпотиреозу). Синтез тиреоїдних гормонів йде у кілька етапів, кожний з яких контролюється відповідним ферментом. Мутації генів цих ферментів призводять до недостатнього або аномального синтезу гормонів. Відмітною особливістю таких варіантів гіпотиреозу є збільшення щитоподібної залози у відповідь як результат реакції органу на гіперстимуляцію тиреотропіном.

в) Дефіцит тиреотропного гормону (ТТГ) або тиреотропін-релізинг гормону (ТРГ). Зустрічається рідко.

г) Нечутливість щитоподібної залози до ТТГ.

д) Периферична нечутливість до гормонів щитоподібної залози (симптоми гіпотиреозу розвиваються при підвищених рівнях Т₄ і ТТГ);.

е) Впливи препаратів під час вагітності (радіоактивний йод, йодиди, тіоурацил, метимазол та ін.).

ж) Дефіцит йоду (ендемічний кретинізм).

е) Ідеопатичний природжений гіпотиреоз.

Клініка. У тяжких випадках захворювання діагностується в період новонародженості. Характерні макросомія, тривала жовтяниця новонародженого (часто із збільшенням рівня прямого білірубіну), збільшені тім’ячка. Шкіра бліда, холодна, суха. Слизистий набряк приводить до збільшення язика, звуження носових ходів, набряку гортані і голосових зв’язок, набряку вік, що призводить до формування специфічного фенотипу: грубі риси обличчя, набряк повік, макроглосія, через яку рот зазвичай відкритий (рис. 6.14). Дихання утруднене, голос хрипкий, низький. Виражена гіпорефлексія, брадикардія, гіпотонія. При легших формах хвороба виявляється на 1–2-му місяці життя. Спостерігаються зниження апетиту, зригування, млявість, запори, порушення периферичної мікроциркуляції, зниження шкірної температури. Виражена м’язова гіпотонія, збільшення живота, пупкові грижі.

За відсутності адекватної терапії відмічається затримка осифікації, нерівномірний ріст кісток з укороченням кінцівок і шиї при крупному черепі, сідлоподібний ніс, відставання в зрості і психічному розвитку, аж до ідіотії.

Діагностика Діагноз ставиться на підставі підвищення тиреотропного гормону гіпофізу (ТТГ) і зниження рівня тироксину (Т4 ) і трийодтироніну (Т3). Норма Т4 — 0,006 мг/дм і ТТГ — 20 МЕ/мл. Розроблені програми скринінгу гіпотиреозу у новонароджених.

Лікування. Замісна терапія L-тироксином дозою 0,01 мг/кг/добу одразу ж після встановлення діагнозу. Прогноз залежить від часу початку і адекватності замісної терапії. При початку терапії у віці до 6 тиж інтелект зберігається у 70 % хворих. У тяжких випадках, коли йде внутрішньоутробне ураження мозку, навіть своєчасно розпочата терапія може не дати бажаного ефекту.

Пренатальна діагностика інвазивна з подальшим молекулярно-генетичним дослідженням.

Природжена гіперплазія кори надниркових залоз (адреногенітальний синдром)—це група синдромів, в основі яких лежить дисфункція кори надниркових залоз. Назва адреногенітальний синдром пов’язана з тим, що гіпофункція кори надниркових залоз супроводжується порушенням характеру і темпу статевого розвитку. Блок в метаболічному шляху стероїдогенезу може виникнути на будь-якому з 5 етапів перетворення холестеролу в кортизол, що визначає варіабельність клінічних проявів.

У 95 % випадків захворювання обумовлене дефіцитом ферменту 21-гідроксилази і подальшим зниженням продукції кортизолу або кортизолу і альдостерону, залежно від типу мутації гена. Ген стероїд-21-гидроксилази локалізований в короткому плечі 6-ї хромосоми і є частиною суперсімейства генів цитохромів Р 450.

Розвиток захворювання починається внутрішньоутробно. Зменшення вмісту кортизолу призводить до гіперпродукції АКТГ гіпофізу, що в свою чергу збільшує кількість синтезованих стероїдів до метаболічного блоку. Найбільше значення серед них мають статеві стероїди — андрогени. Вони викликають вірилізацію і гермафродитну будову геніталій у дівчаток і передчасне статеве і соматичне дозрівання у хлопчиків.

Клініка. Хвороба зустрічається в трьох основних формах: вірильній, сільвтрачаючій і змішаній. При вірильній формі порушена продукція глюкокортикоїдів при збереженому синтезі мінералокортикоїдів. У дівчаток при народженні спостерігається маскулінізація зовнішніх статевих органів різного ступеня (рис. 6.15). При крайніх ступенях вірилізації новонароджені жіночої генетичної статі нерідко реєструються як хлопчики. Якщо патогенетична терапія не була почата, то статевий розвиток надалі йде за чоловічим типом. У новонароджених хлопчиків нормальна будова статевих органів, але з 5–6-річного віку починається передчасне статеве дозрівання.

Сільвтрачаюча форма характеризується блокадою утворення як глюкокортикоїдів, так і мінералокортикоїдів. Дефіцит мінералокортикоїдів призводить до порушення водно-сольового обміну (гіперкаліємія, гіпонатріємія, гіпохлоремія). Синдром втрати солі звичайно виявляється на другому тижні життя, але іноді спостерігаються відразу після народження або пізніше, до кінця другого місяця життя. Основними ознаками є анорексія, зригування, нудота, діарея, дегідратація і артеріальна гіпотонія. Тяжкі метаболічні порушення ведуть до затримки фізичного розвитку. Без лікування хвороба часто закінчується летально.

Змішана форма виявляється комбінованою симптоматикою.

Діагностика грунтується на визначенні підвищеної добової екскреції 17-кетостероїдів з сечею. Додаткові лабораторні критерії — гіперкаліємія, гіпонатріємія, гіпохлоремія. При сільвтрачаючій формі різко знижений рівень альдостерону. При ультразвуковому дослідженні органів черевної порожнини може бути виявлена гіперплазія надниркових залоз. Розроблені методи скринінгу новонароджених.

Лікування — довічна замісна терапія кортикостероїдами, підтримуюча терапія гідрокортизоном (1 мг/кг/добу в три прийоми).

Пренатальна діагностика — інвазивна з подальшим молекулярно-генетичним дослідженням.

Хвороби накопичення

Це група ферментопатій, при яких порушується катаболізм високомолекулярних сполук. Макромолекули, що в результаті не розщепилися, відкладаються в клітинах і міжклітинній речовині різних тканин і органів, порушуючи їх функцію. У тому випадку, коли порушення катаболізму обумовлене мутаціями генів ферментів лізосом, хвороби називають лізосомними. Хвороби накопичення характеризуються прогредієнтним перебігом, великою тяжкістю, швидкою інвалідизацією і ранньою смертю.

Хвороби накопичення класифікуються залежно від акумульованих макромолекул. До хвороб накопичення належать мукополісахаридози (порушення обміну глікозаміногліканів), глікогенози (порушення катаболізму глікогену) і сфінголіпідози (порушення обміну сфінголіпідів).

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ПРИКЛАДИ НАЙПОШИРЕНІШИХ АУТОСОМНО-РЕЦЕСИВНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ	\|	Мукополісахаридози

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.021 сек.