Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Це метапредметний урок

Це урок розвитку компетентностей

У кожному навчальному предметі реально або потенційно закладені компетенції. Наприклад, компетенції мандрівника припускають, що учень, вивчаючи географію, розуміє, навіщо, де й для чого йому потрібно побувати, знає, що містить у собі план подорожі, володіє способами застосування різних типів карт, має досвід подорожей і т.д.

5. Це урок комунікацій

Сучасний урок не може залишатися монологичним, коли вчитель говорить, а учні відтворюють. Діалог, спільні проекти – це те, що потрібно учневі вже в школі, а не тільки в його майбутній професії.

«Мета» – означає «стоїть за». За кожним навчальним предметом, темою, фундаментальним освітнім об'єктом – перебувають його першооснови. Вивчаючи предметне, завжди необхідно дати учням подивитися далі.

7. Це урок соціального обліку

Людям доводиться жити не тільки за своїми бажаннями і можливостями. Потрібно вчити дітей співвідносити своє життя із зовнішніми обставинами, не втрачаючи при цьому свого змісту й цілей.

На перший погляд може здатися, що важко застосовувати всі сім критеріїв до кожного уроку. Дійсно, неможливо чисто механічно займатися 5 хвилин самореалізацією учня, що випливають 5 хвилин – відкриттям нового і т.д. Мова йде про цілісну систему критеріїв. Освоєння названих критеріїв - професійне світоглядне завдання вчителя, яке не вирішується одномоментно, але служить підставою для побудови СИСТЕМИ УРОКІВ. І якщо вчитель пережив, прийняв і навчився реалізовувати кожний із зазначених критеріїв, він буде здатний забезпечити їх у комплексі.

Недоліки сформованої практики уроку в школі

1. Захоплення плануванням окремого уроку без достатнього зв'язку з іншими, слабке знання типології уроків, а тому їхня одноманітність; недооцінка особливостей кожного уроку; протиставлення творчості й програмно-методичної дисципліни.

2. Слабке знання особистості школяра й класних колективів і як наслідок цього: уроки-близнюки в різних класах, неможливість опиратися на особливості учнів, необґрунтованість диференціації у навчанні, відсутність спрямованості роботи з ліквідації пробілів у знаннях.

3. Недооцінка спеціального продумування завдань уроку; неповнота їхнього планування (без завдань психічного розвитку), некомплексне продумування (без зв'язку завдань один із одним), без виділення домінуючих для даного уроку, класу завдань (звідси перевантаження на самому уроці).

4. Шаблонова структура уроку (комбінований урок при постійному тому самому наборі структурних частин), прагнення до більшого накопичення оцінок і як наслідок — перебільшення ролі опитування.

5. Перевантаженість змісту навчального матеріалу, втрата суті за деталями, необгрунтоване прагнення відійти від підручника.

6. Недостатня увага до застосування знань, відірваність теоретичних знань від їхнього використання.

7. Бідність арсеналу вибору методів навчання, однобічне захоплення то одними, то іншими методами або ж перестраховкою — прагнення до розмаїтості використовуваних методів заради самої розмаїтості.

8. Слабкий розвиток групових і індивідуальних форм навчання, захоплення фронтальними формами навіть там, де вони неефективні; слабке використання уроку в інтересах розвитку колективу, недостатня опора на колектив з метою реалізації його виховних можливостей на уроці.

9. Однобічний підхід до диференціації навчання (переважна диференціація обсягу й ступеня складності навчального матеріалу).

10. Пасивна позиція частини школярів у навчальному процесі; безсистемність у формуванні навичок раціональної організації навчальної праці й, переважно, у формах позаурочної роботи (гуртки, факультативи тощо).

11. Недостатнє урахування особистісного фактора й сприятливих взаємин учителя й учнів у підвищенні якості навчання.

12. Гіпертрофоване застосування тих або інших засобів навчання, їхнє комплексне й недоцільне використання.

13. Недооцінка гігієнічних і естетичних умов навчання.

14. Нераціональне використання часу на уроці, відсутність установки на засвоєння головного на уроці і, як наслідок, перевантаження учнів домашніми завданнями, що не розвивають пізнавальну активність і творчість, слабка диференціація завдань, відсутність необхідних пояснень до їхнього виконання.

15. Прагнення виконати заздалегідь намічений план повністю, незалежно від виниклих на уроці обставин, і як наслідок цього — формалізм, недостатнє урахування реальної обстановки, відсутність запасних методичних варіантів.

16. Епізодичний характер самоаналізу, його спрощений характер без виявлення причин поганого засвоєння матеріалу й тому — слабкий зв'язок одного уроку з іншим.

Якими ознаками характеризується сучасний урок?

Ознаки сучасного уроку

На думку вчених, иникає потреба в модернізаціїкласно-урочної системи через:

· зміну характеру взаємодії учасників навчального процесу, що передбачає виконання вчителем функцій фасилітатора (від англ. facilitate — полегшувати, сприяти);

· запровадження інтерактивних методів навчання, в основу яких покладено спілкування як двосторонній процес, у якому учень-учитель або учень-учень обмінюються думками, інформацією, що надає учням можливість для формування основних пізнавальних умінь, навичок і зразків поведінки в суспільстві;

· запровадження особистісно орієнтованих технологій навчання, цілі якого полягають у визначенні життєвого досвіду кожного учня, рівня інтелекту, пізнавальних здібностей, у формуванні позитивної мотивації учнів до пізнавальної діяльності, потреби в самопізнанні, самореалізації та самовдосконаленні;

· спрямованості освітнього процесу на формування і розвиток ключових і предметних компетентностей особистості;

· спрямованості навчальної діяльності на соціалізацію особистості, яка є процесом становлення особистості, поступове засвоєння нею вимог суспільства, придбання соціально значимих характеристик свідомості та поведінки, що регулюють її взаємини з суспільством.

· запровадження у навчальному процесі інформаційно-комунікаційних технологій;

· запровадження комплексу сучасних процедур спостереження, поточного оцінюваннята на їхній основі коригування освітнього процесу.

Однією з найважливіших проблем дидактики є підвищення ефективності уроку, тобто досягнення запрограмованих результатів, та інтенсифікації (від лат. напруга, зусилля), підвищення результативності в кожну одиницю часу.

З метою підвищення ефективності уроку творчі вчителі вводять такі характерні зміни в його структуру, окремі його елементи та їх співвідношення:

- зведення до мінімуму часу, що відводиться на організаційну частину;

- при необхідності скорочення часу на перевірку домашніх письмових завдань;

- проведення спеціальної перевірки домашніх завдань на дошці лише у випадках, коли це потрібно для додаткового розбору або закріплення;

- значне скорочення часу, що відводиться на індивідуальне опитування;

- більш широке і цілеспрямоване застосування фронтальних форм перевірки знань;

- поєднання в окремих випадках індивідуального опитування з самостійною письмовою роботою;

- зміна характеру опитування - надання йому навчального характеру;

- поєднання функцій контролю і закріплення;

- включення в урок самостійних робіт учнів з метою засвоєння нового матеріалу;

- усний виклад вчителем в основному того матеріалу, який є важким для самостійного опрацювання;

- розвиток на уроці навичок і умінь самостійного набуття знань, роботи з підручниками та іншою літературою;

- індивідуалізація завдань, збільшення кількості вправ практичного характеру, що вимагають творчого застосування знань та умінь;

- посилення ролі супутнього закріплення нового матеріалу безпосередньо на уроці;

- збільшення питомої ваги послідовного закріплення - практичної роботи, наближеної до життя;

- виділення для закріплення головних ідей навчального матеріалу.

Основними факторами інтенсифікації уроку у практичній діяльності є:

посилення цілеспрямованості та складності (за умови дотримання доступності для даного класу); поглиблення мотивації, розвиток пізнавального інтересу, введення елементів гри; збільшення інформаційної ємності; застосування технічних засобів і програмованого навчання, диференційованого навчання; посилення міжпредметних зв'язків; творчий підхід учителів до вибору методів навчання, оптимальний вибір методів навчання.

Правила техніки й технології вивчення нового навчального матеріалу такі:

1. Пам'ятайте, що вивчення нового навчального матеріалу включає в себе три головні завдання:

а) засвоєння учнями основної ідеї матеріалу, який вивчається (що!);

б) засвоєння методів дослідження навчального матеріалу (як!);

в) засвоєння методики відтворення і застосування матеріалу, який вивчається (для чого чи для кого!).

2. Визначте гіпотезу діяльності учителя і учнів на уроці (передбачення результатів).

3. Створюйте проблемну ситуацію та спонукайте учнів до пробудження інтересу до пізнавальної діяльності.

4. Забезпечуйте актуалізацію опорних знань.

5. Під час пояснення нового навчального матеріалу перебувайте у"колі уваги".

6. Турбуйтесь про польотність голосу, міняйте його темп, ритм і тональність.

7. Стежте за дикцією свого мовлення.

8. Основні поняття, правила, важливі положення виділяйте підкресленим тоном, логічними наголосами та логічними паузами.

9. Не переобтяжуйте свою мову незрозумілими словами, складними синтаксичними конструкціями. Коли є потреба вживати нові слова (поняття), поясніть їх значення.

10. Дотримуйтесь чистоти мови, уникайте слів-паразитів.

11. Узгоджуйте педагогічну мову з віковими можливостями учнів.

12. Використовуйте у ході вивчення навчального матеріалу попередній навчальний і практичний досвід учнів.

13. Не ставайте в позу "дидактичного рупора". Краще бути розумним помічником учнів у їх роботі щодо оволодіння знаннями.

14. Дотримуйтесь чіткої логічної послідовності пояснення навчального матеріалу, спираючись на завчасно продуману схему.

15. Після розгляду закінченої частини навчального блоку робіть чіткий висновок.

16. Широко використовуйте опорні сигнали (опорні схеми).

17. Наочні посібники (засоби) використовуйте як логічну структуру навчальної палітри.

18. Під час пояснення навчального матеріалу не відволікайтеся на сторонні справи.

19. Періодично підключайте учнів до самостійної роботи з підручниками, якщо навчальний матеріал підручника відповідає вимогам програми.

20. З метою підтримання позитивного емоційного стану учнів періодично вдавайтесь до "сміхохвилин".

21. Періодично перевіряйте рівень засвоєння певної частки знань, які є сходинкою до оволодіння наступним матеріалом.

22. Не захоплюйтесь фетишизмом (поклонінням) перед навчальним підручником і пропонованою ним методикою. Творіть самі.

23. Використовуйте різноманітні методи навчання.

24. Вдавайтесь до міжпредметних зв'язків.

25. Забезпечуйте зв'язок навчального матеріалу з проблемами навколишньої дійсності. Це сприяє підвищенню інтересу учнів до знань.

26. Домагайтесь підтримання уваги та дисципліни на уроці через зміст і методи роботи.

27. У процесі організації самостійної навчальної діяльності учнів чітко організуйте технологію й техніку роботи.

28. Постійно стимулюйте активність учнів у навчальній діяльності.

29. Вдавайтесь до корекції навчального матеріалу, якщо учні чогось не зрозуміли.

30. Завершуйте вивчення нового навчального матеріалу чіткими загальними висновками.

ності учнів, а також узгодження рейтинговнх показників з офіційно діючими критеріями оцінок у школі. Ця система ґрунтується на демократизмі, сприяє гуманізації навчально-виховного процесу, підвищенню відповідальності за виконання навчальних завдань, позитивно впливає на активізацію навчальної діяльності, стимулює учнів до систематичної праці.

З кожної дисципліни зміст навчального матеріалу, конкретні завдання необхідно розподілити на блоки, модулі, визначити терміни виконання кожного завдання, форми звітності, суму балів, співвідношення кількості балів з традиційними оцінками.

Використана література:

Кузьмінський А.І., Омеляненко В.Л. Педагогіка: Підручник. – К.: Знання, 2007. – 447 с.

Нестандартні уроки

Традиції і творчість у педагогіці — не антиподи. Якоюсь мірою стримуючи творчість, традиції все ж дають дорогу новому, змінюються під натиском вимог життя. Сьогодні нетрадиційні або нестандартні уроки — це нові ефективні прийоми в організації уроку, навчально-виховного процесу. Сьогодні такі уроки проводяться не лише на фестивалях і конкурсах, а й у кожній школі, часто — це відкриті уроки. Почуте і побачене на таких уроках підштовхує вчителів передивитися свій педагогічний арсенал, рівнятися на методичні орієнтири більш високої проби, заохочує до подальших пошуків, роздумів. У методичній роботі дуже важливим є відхід від шаблону, підтримка ініціативи педагога, створення умов для невимушеного обміну ідеями, досвідом, думками.

О. Антипова, Д. Рум’янцева і В. Паламарчук, простежуючи історію розвитку уроку як основної форми навчання в школі, зауважують, що нестандартні заняття виникали тоді, коли в суспільстві відбувалися кардинальні зміни, реформи. Так, у 20-х роках минулого століття народилися урок-суд, урок-диспут, урок-екскурсія, урок у полі, урок-ярмарок та ін., 60-ті роки дали життя коментованим і цілісним (узагальнюючим) урокам. Згодом кількість таких форм організації навчальної діяльності зросла. До речі, наразі можна нарахувати біля 50 нестандартних форм проведення уроків, які використовують учителі в своїй роботі.

На небезпечну тенденцію зниження інтересу учнів до занять, яка появилась у нашій школі ще в середині 70-х років, масова практика відреагувала нестандартними уроками, головною метою яких є пробудження й утримання інтересу школярів до навчальної праці.

Нестандартний урок — це імпровізоване навчальне заняття, що має нетрадиційну структуру. Л. Лухтай називає нестандартним такий урок, який не вкладається (повністю або частково) в межі виробленого дидактикою, на якому вчитель не дотримується чітких етапів навчального процесу, методів, традиційних видів роботи.

На думку О. Антипової, В. Паламарчук, Д. Рум’янцевої та ін., суть нестандартного уроку полягає в такому структуруванні змісту і форм, яке б викликало насамперед інтерес учнів і сприяло їхньому оптимальному розвитку й вихованню. Е. Печерська бачить головну особливість нестандартного уроку у викладанні певного матеріалу у формі, пов’язаній з численними асоціаціями, різними емоціями, що допомагає створити позитивну мотивацію навчальної діяльності.О. Митник і В. Шпак наголошують, що нестандартний урок народжується завдяки нестандартній педагогічній теорії, вдумливому самоаналізу діяльності вчителя, передбаченню перебігу тих процесів, які відбуваються на уроці, а найголовніше - завдяки відсутності штампів у педагогічній технології.

У фаховій літературі, на сторінках періодичної преси відбувається дискусія щодо визначення сутності нестандартних уроків та цінності нових форм занять у навчанні, розвитку й вихованні учнів. Тож, "нестандартний урок як своєрідне педагогічне явище бурхливо розвивається, постійно набуваючи нових рис. Він - дитя перебудови суспільства і школи, і доля його пов’язана з долею цього процесу" [1; 65-69].

Оскільки є нагальна потреба дати об’єктивну оцінку доцільності застосування нетрадиційних занять, визначити їх вагу та місце в системі навчання, в останнє десятиріччя практичний досвід застосування нових форм нестандартних уроків почала опановувати методика.

Особливість нестандартних уроків полягає в такому структуруванні змісту і форми, яке викликало б інтерес в учнів, сприяло їх оптимальному розвитку і вихованню. До нестандартних уроків належать:

1. Уроки змістовної спрямованості, їх основним компонентом є взаємини між учнями, засновані на змісті програмного матеріалу -- уроки-семінари, уроки-конференції, уроки-лекції;

2. Уроки на інтегративній основі (уроки-комплекси, уроки панорами), їм властиве викладання матеріалу кількох тем блоками, розгляд об'єктів, явищ в їх цілісності та єдності. Проводять такий урок кілька вчителів, один з яких ведучий. Поєднують різні предмети: історію та музику, географію та іноземну мову тощо.

3. Уроки міжпредметні. Мета їх - - «спресувати» споріднений матеріал кількох предметів.

4. Уроки-змагання (уроки-КВК, уроки-аукціони, уроки-турніри, уроки-вікторини, уроки-конкурси). Передбачають поділ дітей на групи, які змагаються між собою, створення експертної групи, проведення різноманітних конкурсів, оцінювання їх результатів, нарахування певної кількості балів за правильність і повноту відповідей.

5. Уроки суспільного огляду знань (уроки-творчі звіти, уроки-заліки, уроки-експромт-екзамени, уроки-консультації, уроки-взаємонавчання, уроки-консиліуми). Особливості цих уроків полягають в опрацюванні найскладніших розділів навчальної програми, відсутності суб'єктивізму при оцінюванні (експертами виступають учні, дорослі, батьки). Вони спонукають до активної самостійної пізнавальної діяльності, вивчення додаткової літератури. Проводять їх наприкінці чверті, семестру, року.

6. Уроки комунікативної спрямованості (уроки-усні журнали, уроки-діалоги, уроки-роздуми, уроки-диспути, уроки-прес-конференції, уроки-репортажі, уроки-панорами, уроки-протиріччя; уроки-парадокси). Передбачають використання максимально різноманітних мовних засобів, самостійне опрацювання матеріалу, підготовку доповідей, виступи перед аудиторією, обговорення, критику або доповнення опонентів. Сприяють розвитку комунікативних умінь, навичок самостійної роботи. Підготовка доповідей розвиває мислення, пробуджує інтерес, перетворює малоцікаве повторення на захоплююче зівставлення точок зору.

7. Уроки театралізовані (уроки-спектаклі, уроки-концерти, кіно-уроки, дидактичний театр). Проводять їх у межах діючих програм і передбаченого навчальним планом часу, викликають емоції, збуджують інтерес до навчання, спираючись переважно на образне мислення, фантазію, уяву учнів.

8. Уроки-подорожування, уроки-дослідження (уроки-пошуки, уроки-розвідки, уроки-лабораторні дослідження, уроки-заочні подорожування, уроки-експедиційні дослідження, уроки-наукові дослідження). Зацікавлюють дітей, чиї інтереси мають романтичну, фантастичну спрямованість. Пов'язані з виконанням ролей, відповідним оформленням, умовами проведення, витівками.

9. Уроки з різновіковим складом учнів, їх проводять з учнями різного віку, спресовуючи у різні блоки матеріал одного предмета, що за програмою вивчається у різних класах.

10. Уроки-ділові, рольові ігри (уроки-суди, уроки-захисти дисертацій, уроки -- «Слідство ведуть знавці», уроки-імпровізації, уроки-імітації). Передбачають виконання ролей за певним сценарієм, імітацію різнопланової діяльності, життєвих явищ. Особливо цінною є навчальна гра для школярів молодших класів, у яких конкретне образне мислення переважає над абстрактним. Проте деякі вчені вважають, що навчальні ігри дегуманізуюче впливають на учнів, оскільки дають можливість маніпулювати життям інших людей без одночасного підкорення системі стимулюючих імпульсів, яка існує в реальному житті. В іграх єдиним стимулюючим началом є боязнь бути низько оціненим товаришами або педагогом. Багато хто з педагогів недооцінює дидактичний ефект навчальних ігор, хоч і визнає їх роль у підтриманні в учнів пізнавального ентузіазму.

11. Уроки драматизації (драматична гра, драматизація розповіді, імпровізована робота у пантомімі, тіньові п'єси, п'єси з ляльками і маріонетками, усі види непідготовленої драми -- діяльність, де неформальна драма створюється самими учасниками гри). Спрямовані на розвиток співробітництва і єдності у навчальній групі. Драматизація є засобом надання навчальному матеріалу і навчальному процесу емоційності. Забезпечує міжпредметні зв'язки з літератури, історії, предметів естетичного циклу тощо. Проте деякі педагоги застерігають від надмірного захоплення драматизацією, зокрема, при вивченні історії, що може зашкодити серйозному аналізу історичних подій.

12. Уроки-психотренінги. Спрямовані на розвиток і корекцію дитячої психіки (пізнавальної, емоційно-особистісної сфери), виховання індивідуальності, цілісної та багатогранної особистості. Використовують їх при навчанні дітей різного віку. Психотренінги загострюють сприйняття, поліпшують розумову діяльність. Навчання прийомів самоконтролю, самоорганізації, самодисципліни, розвиток активності сприяють психокорекції особистості.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Характеристика уроку.	\|	Характеристика позаурочних форм навчання.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.009 сек.