• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Поняття про юридичну особу. Юридичні особи в системі охорони здоров'я. Страхова медицина.

Юридичними особами визнаються організації, які мають відокремлене майно, можуть набувати майнових та особистих немайнових прав і нести обов'язки, бути позивачем і відповідачем у судових органах.

Юридичні особи наділені цивільною правосуб'єктністю, тобто цивільною правоздатністю та цивільною дієздатністю, які виникають водночас із моменту їх державної реєстрації.

Цивільна правоздатність юридичної особи визначається характером і змістом діяльності юридичної особи, що передбачена статутом організації.

Цивільна дієздатність здійснюється відповідними органами юридичної особи, які можуть бути як єдиноначальними, так і колегіальними (чи в поєднанні між собою).

Залежно від характеру власності розрізняють такі види юридичних осіб:

державні; колективні; орендні; акціонерні; спільні, за участю закордонних суб'єктів; приватні; сімейні; релігійні та ін.

На відміну від фізичних осіб, юридичні особи не є живими істотами і тому не мають природної волі, однак у них діє об'єднана людська воля і об'єднана людська сила в певному напрямі, зумовленому метою створення юридичної особи. Внаслідок цього за юридичною особою і визнається можливість бути суб'єктом права. Слід зазначити, що юридична особа є самостійним суб'єктом правовідносин і існує незалежно від фізичних осіб, які її утворили, і хоч це колективне утворення і визнається суб'єктом правовідносин, однак як юридична особа воно може бути носієм лише таких прав та обов'язків, які не пов'язані з природними властивостями людей.

Правовими ознаками юридичної особи є: організаційна єдність; наявність відокремленого майна; можливість виступати в цивільному обороті від власного імені; здатність самостійно нести майнову відповідальність.

1. Організаційна єдність.

Юридична особа — це не окремий громадянин (фізична особа), а колективне утворення, .певним чином організований колектив людей (організація). Принципи формування цього колективу можуть бути різними: укладення трудових договорів (контрактів) робітниками і службовцями з адміністрацією державного підприємства, добровільне об'єднання громадян на основі членства в кооперативі тощо. Але кожна організація характеризується наявністю певної системи істотних соціальних взаємозв'язків 'й членів, внутрішньою структурною і функціональною диференціацією.

Структура кожного окремого кооперативу закріплюється його статутом. Проте незалежно від особливостей своєї внутрішньої структури кооператив у зовнішніх відносинах виступає як єдина організація.

2. Наявність відокремленого майна.

Кожна юридична особа має своє майно, відокремлене:

- по-перше, від майна членів трудового колективу даної організації;

- по-друге, від майна держави чи автономного утворення, територіальної громади;

- по-третє, від майна інших організацій, у тому числі вищестоящих органів.

Майно кооперативних, інших громадських організацій і колективних утворень належить їм на праві власності. Правовою формою майнового відокремлення державних підприємств є право повного господарського відання належним їм майном, а державних установ і казенних підприємств — право оперативного управління (статті 37 і 39 Закону України "Про власність"). Здійснюють його також і ті кооперативні та громадські організації — юридичні особи, які мають відокремлене майно, яке при цьому належить на праві власності кооперативу чи громадській організації, що їх створили.

3. Виступ у цивільному обороті від свого імені.

Кожна юридична особа має своє найменування (ім'я). Від свого імені вона набуває майнових та особистих немайнових прав і несе обов'язки, вступаючи в різні цивільно-правові відносини з іншими організаціями та громадянами. Інші особи можуть діяти від імені юридичної особи тільки за її згодою (наприклад, на основі довіреності). Так, спілка (об'єднання) кооперативів може представляти інтереси кооперативу і діяти від його імені у відповідних державних та інших органах, а також у міжнародних організаціях.

4. Здатність нести самостійну майнову відповідальність.

Здатність організації від свого імені брати участь у цивільних правовідносинах, самостійно набувати майнових і особистих немайнових прав і нести обов'язки зумовлює і самостійну майнову відповідальність юридичної особи за своїми зобов'язаннями. Відповідно до ст. 203 ЦК України у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання боржником він повинен відшкодувати кредиторові завдані збитки. Формою цивільно-правової відповідальності юридичних осіб є також неустойка — визначена законом або договором грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання, зокрема у разі прострочення виконання (ч. 1 ст. 179 ЦК України).

Юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями належним їй (закріпленим за нею) майном, на яке за ст.7 Закину України "Про власність", ст. 32 ЦК України та іншими актами законодавства може бути звернено стягнення. Держава не відповідає за зобов'язаннями державних організацій, які є юридичними особами, а ці організації не відповідають за зобов'язаннями держави.

Умови і порядок відпуску коштів на покриття заборгованості установ та інших державних організацій, що перебувають на державному бюджеті, якщо ця заборгованість не може бути покрита за рахунок їх кошторису, встановлюються законодавчими актами (ст. 33 ЦК України). Відповідно до п. З ст. 39 Закону України "Про власність" державна установа (організація) відповідає за зобов'язаннями грошовими коштами, які є в її розпорядженні. При недостатності коштів відповідальність за зобов'язаннями державної установи несе власник відповідного майна (держава чи автономна республіка, територіальна громада). Державна, кооперативна або інша громадська організація не відповідає за зобов'язаннями підприємства, що входить до її складу і є юридичною особою, а це підприємство не відповідає за зобов'язаннями організації, до складу якої воно входить. У цивільному законодавстві чітко розмежовується відповідальність кооперативного об'єднання (спілки) і кооперативних організацій, що входять до його складу, а також відповідальність державно-кооперативної або громадської організації та її членів. Для деяких кооперативних організацій законом або їхніми статутами може бути передбачена відповідальність членів кооперативної організації за її зобов'язаннями (статті 35 і 36 ЦК України).

5. Здатність бути позивачем або відповідачем у суді, арбітражному чи третейському суді.

Широка участь господарських організацій у майнових та особистих немайнових відносинах, можливість покладення на них цивільно-правової відповідальності за порушення зобов'язань, заподіяння майнової шкоди іншим особам спричинюють потребу в захисті порушених цивільних прав, а у зв'язку з цим і необхідність звернення з позовом до суду, арбітражного чи третейського суду. Іншими словами, юридична особа стає стороною-позивачем або відповідачем у цивільному, арбітражному процесі або третейському розгляді цивільного спору.

Всі зазначені ознаки (риси) юридичної особи взаємозумовлені і мають розглядатися в єдності, сукупності, бо лише разом вони розкривають суть юридичної особи. До ознак юридичної особи іноді відносять право організації мати рахунок у банку, круглу печатку тощо. Але ці ознаки не є істотними, вони другорядні, похідні. Адже коли організація створена і вже існує як юридична особа, то вона за законом повинна звернутися до установи банку із заявою про відкриття рахунку для зберігання своїх коштів і проведення безготівкових розрахунків з іншими організаціями. Цей обов'язок стає вже елементом цивільноїправосуб'єктності організації як юридичної особи.

Систему органів, що надають невідкладну медичну допомогу становить густа мережа об’єктів охорони здоров’я різного спрямування, видів і потужності. На районному та міському рівні такі функції виконують районні та міські лікарні (або інші заклади охорони здоров’я), які визначені центральними для району, міста.

У громадську систему охорони здоров'я входять заклади охорони здоров'я:

1) державні і комунальні, що мають статус бюджетних закладів;

2) державні і комунальні небюджетні зі статусом державних або комунальних некомерційних закладів;

3) недержавні, які мають відповідний дозвіл на надання медичних послуг та відповідають вимогам, що ставляться до надавачів медичних послуг.

Приватні підприємці - індивідуальні медичні працівники із статусом юридичної особи або без нього, які мають відповідний дозвіл на надання медичних послуг.

Заклади охорони здоров'я за ступенем інтенсивності медичного обслуговування розподіляються:

1) амбулаторно-поліклінічного медичного обслуговування;

2) шпитального медичного обслуговування:

а) лікарні для переважно інтенсивного короткострокового лікування і догляду за хворими з гострими захворюваннями та гострими розладами;

б)лікарні довгострокового перебування для лікування хронічних хворих і реабілітації;

в) лікарні сестринського догляду та госпіси;

3) станції та відділення швидкої медичної допомоги.

До закладів охорони здоров'я, що надають медичну (лікувально-профілактичну) допомогу, належать:

1. лікарня (обласна, центральна міська, міська, центральна районна, районна, дільнична);

2. дитяча лікарня (республіканська, обласна, міська, районна);
лікарня швидкої допомоги;

3. клініки науково-дослідних інститутів;

4. спеціалізовані лікарні (інфекційна, туберкульозна, психіатрична, наркологічна, офтальмологічна, оториноларингологічна, фізіотерапевтична, відновного лікування тощо);

5. диспансер (протитуберкульозний, шкірно-венерологічний, психоневрологічний, ендокринологічний, онкологічний, кардіологічний, лікарсько-фізкультурний тощо);

6. пологовий будинок;

7. шпиталь для інвалідів війни;

8. медико-санітарна частина (із стаціонаром або без нього);

9. лікарні сестринського догляду та госпіси;

10. поліклініка;

11. дитяча поліклініка;

12. стоматологічна поліклініка;

13. жіноча консультація;

14. діагностичний центр;

15. лікарська амбулаторія (міська, сільська);

16. амбулаторія сімейної медицини;

17. здоровпункт (лікарський, фельдшерський);

18. станція швидкої допомоги;

19. фельдшерсько-акушерський (фельдшерський) пункт;

20. інші заклади, які офіційно визначені як лікувально-профілактичні.

Лікувально-профілактичний заклад може існувати окремо як частина іншої організаційної одиниці або підлегла їй.

Лікувально-профілактичні заклади різних форм власності утворюються, реорганізуються або ліквідуються відповідними органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, а також юридичними та фізичними особами за наявності необхідної матеріально-технічної бази і кваліфікації фахівців. Порядок і умови утворення, реорганізації, ліквідації, державної реєстрації та акредитації цих закладів, а також порядок ліцензування їх господарської діяльності визначаються чинним законодавством.

Рішення щодо організаційно-правової форми лікувально-профілактичного закладу приймає його засновник (власник).

Лікувально-профілактичний заклад провадить свою діяльність на підставі статуту, який затверджується власником або уповноваженим ним органом.

Штатну структуру лікувально-профілактичного закладу визначає його власник або створений ним орган управління відповідно до статутних завдань та ліцензійних вимог до закладу.

Керівники, лікарі та молодші спеціалісти з медичною освітою працюють у лікувально-профілактичних закладах на засадах строкових трудових договорів.

Ліцензуванню на право здійснення медичної практики підлягають всі лікувально-профілактичні заклади незалежно від форми власності, засновника і форми господарювання.

Переглядів: 4947