Відповідальність у цивільному праві. Принципи компенсації моральної шкоди у сфері медичної діяльності.

Цивільно-правова відповідальність– це невигідні майнові наслідки, встановлені законом або договором на випадок на випадок невиконання абсолютних обов‘язків, а також невиконання або неналежного виконання боржником зобов‘язання.

Умови цивільно-правової відповідальності:

1) наявність майнової шкоди;

2) протиправність дії, якою заподіяно шкоду;

3) причинний зв‘язок між протиправною дією і шкодою;

4) вина особи, яка заподіяла шкоду.

Цивільна відповідальність настає при наявності всіх 4х умов одночасно.

Підставами звільнення боржника від відповідальності є випадок і непереборна сила. Залежно від підстав виникнення правовідносин, за порушення яких виникає відповідальність, вона поділяється на договірну і позадоговірну. Договірна відповідальність виникає внаслідок порушення умов договору. Позадоговірна відповідальність виникає з позадоговірних зобов‘язань. Позадоговірні зобов‘язання виникають внаслідок нанесення шкоди, з оголошення конкурсу та публічного обіцяння винагороди, із збереження чужого майна. Види позадоговірних зобов‘язань детально регламентуються ЦК. Якщо у зобов‘язанні є декілька зобов‘язаних осіб, їх відповідальність може бути часткова, солідарною або субсидіарною. При частковій відповідальності співборжники мають виконати зобов‘язання відповідно до своїх часток. Часткова відповідальність застосовується у всіх випадках, якщо в законі або в договорі для конкретних правовідносин не встановлюється солідарна або субсидіарна відповідальність. При солідарній відповідальності кредитор може звернутися з вимогою до будь-кого із співборжників як в частині, так і в повному обсязі боргу. При цьому співборжник, який повністю виконав зобов‘язання, має право вимагати від інших співборжників відповідного відшкодування. Таке право називається правом регресної вимоги. При субсидіарній відповідальності існує головний боржник і додатковий (субсидіарний) боржник. Кредитор має право звернути стягнення до субсидіарного боржника лише в тому випадку, коли у головного боржника не вистачає власних коштів для виконання зобов‘язання (напр.: батьки за неповнолітніх від 14 до 18 років).

Сторони у цивільному правовідношенні виступають як носії певних цивільних прав і обов'язків. Носій суб'єктивного обов'язку повинен сумлінно його виконувати. Це стосується всіх видів цивільних правовідносин. Порушення такого обов'язку (наприклад, невиконання певної дії, коли обов'язок полягав у вчиненні саме її, або вчинення якихось дій, коли обов'язок полягав в утриманні від них) тягне за собою до порушника певних засобів примусу (санкцій). Так, коли хтось незаконно заволодів майном, що належить іншій особі, до нього можуть бути застосовані відповідні засоби примусу; з допомогою суду майно у нього може бути відібране і передане власнику.

Найпоширенішим видом санкцій є цивільно-правова відповідальність, яка настає у результаті порушення як абсолютних, так і зобов'язальних прав. Отже, цивільно-правова відповідальність застосовується до порушників абсолютних і зобов'язальних відносин. Порушення абсолютного правовідношення означає невиконання абсолютного обов'язку, який покладається законом на громадян і організації і в силу якого вони повинні утримуватися від порушення абсолютного права. В цьому випадку невиконаний обов'язок замінюється іншим обов'язком: відшкодувати шкоду в натурі або повністю відшкодувати заподіяні збитки. Таким чином, невиконання абсолютного обов'язку тягне невигідні для порушника майнові наслідки — цивільно-правову відповідальність. Така відповідальність зветься позадоговірною.

В разі порушення договірного зобов'язального відношення цивільно-правова відповідальність настає за невиконання або неналежне виконання зобов'язання. На відміну від позадого вірної відповідальності вона є договірною. Невиконання зобов'язання має місце у випадку, коли боржник або зовсім не виконав дію, яка є об'єктом зобов'язання, або виконав її неналежним чином (із запізненням, частково чи неякісно). У першому випадку маємо повне невиконання, у другому — часткове або неналежне виконання зобов'язання. Як відомо, виконання зобов'язань забезпечується примусовою силою органів держави. Отже, якщо боржник не виконує зобов'язання, кредитор може звернутися до суду чи арбітражного суду і у примусовому порядку одержати задоволення своїх вимог.

Цивільно-правова відповідальність встановлюється:

а) з виховною метою, оскільки спонукає боржника належним чином виконувати зобов'язання під загрозою понести невигідні матеріальні наслідки, а отже, й сприяє зміцненню договірної дисципліни, належному виконанню завдань господарськими організаціями, задоволенню різноманітних інтересів громадян;

б) для відновлення майнового стану кредитора, зокрема шляхом відшкодування завданих йому збитків.

Отже, вона сприяє зміцненню господарського розрахунку організацій, є засобом захисту всіх видів власності.

Цивільно-правова відповідальність, як договірна, так і позадоговірна, може виникнути за таких основних умов:

а) наявність майнової шкоди,

6) протиправність дії, якою заподіяно шкоду;

в) причинний зв'язок між протиправною дією і шкодою;

г) вина особи, яка заподіяла договірну чи позадоговірну шкоду.

Шкода як умова цивільно-правової відповідальності. Під шкодою, звичайно, розуміють зменшення або знищення будь-якого особистого чи майнового блага. При цьому розрізняють майнову чи немайнову шкоду. Майнова — це шкода, яка може бути виражена у грошах. Вона виникає в результаті знищення або зменшення як майнових (предметів матеріального світу) так і особистих немайнових благ (наприклад, життя, здоров'я).

Цивільна відповідальність, за загальним правилом, настає лише тоді, коли внаслідок протиправної дії (у тому числі при невиконанні або неналежному виконанні зобов'язання) кредиторові заподіяно майнову шкоду. Виняток з цього правила становлять випадки, коли у договорі або законі передбачено неустойку (штраф, пеню), яку повинен сплатити боржник при невиконанні або при неналежному виконанні договірного зобов'язання. Ці санкції боржник має понести незалежно від того, чи було заподіяно кредиторові якусь шкоду невиконанням або неналежним виконанням договору, чи ні. У випадках, коли законом або договором не передбачено неустойку на випадок невиконання або неналежного виконання боржником зобов'язання, наявність майнової шкоди, як правило, є необхідною умовою майнової відповідальності.

Цивільно-правова відповідальність розділяється на договірну й позадоговірну. Договірна відповідальність наступає у випадку порушення договору. Позадоговірна відповідальність наступає у випадках заподіяння збитку чужому здоров'ю або майну, коли між лином, нанесшим збиток, і потерпевшимне було цивільно-правового договору.

Категорія моральної шкоди заявилась у вітчизняному законодавстві порівняно недавно. Це пояснюється тим, що протягом тривалого часу нашою доктриною цивільного права заперечувалась можливість та необхідність компенсації моральної шкоди. Проти юридичного визнання моральної шкоди як правового факту, що породжує відносини відповідальності між потерпілим і заподіювачем шкоди, висувались два основні аргументи. Перший зводився до того, що немайнова шкода не підлягає грошовій оцінці і не може бути відшкодована шляхом присудження потерпілому якої-небудь грошової суми. Другий аргумент полягає в тому, що особистість радянської людини знаходиться на високому рівні, її гідність чи страждання грошима не вимірюються, а відшкодування моральної шкоди є чужим соціалістичній правосвідомості та праву, оскільки принижує людську гідність.

В радянській цивільно-правовій літературі зазвичай підкреслюється, що моральна шкода не тільки не відшкодовується за радянським законодавством, а й не повинна відшкодовуватись, бо таке відшкодування характерне для права буржуазного суспільства, в якому все, в тому числі духовні і моральні цінності, оцінюються грошима.

Така позиція базувалась не тільки на ідеологічних догмах, але й мала певне теоретичне підґрунтя. У теорії цивільного права досі дискусійним є питання про можливість визначення обсягу моральної (немайнової шкоди) шкоди у певній (матеріальній) формі, яка б дозволяла об’єктивно оцінити цей обсяг з метою встановлення відповідного розміру компенсації.

Досить часто обстоюється думка про те, що моральна шкода не може бути оцінена і компенсована у грошовій або іншій матеріальній формі, оскільки за своєю природою така шкода належить до нематеріальної (духовної) сфери людського життя. Зокрема, видатний російський правознавець початку ХХ століття Г.Ф. Шершеневич зазначав: “Треба настільки зневажати людину як особистість, щоб переконувати її, що гроші здатні задовольнити всі моральні страждання. Переведення моральної шкоди в гроші – результат буржуазного духу, який вимірює все грошима і вважає все продажним.” Такий погляд протягом довгого часу панував в радянській цивілістичній літературі.

Щоправда, ще в 20-ті – 30-ті роки деякі радянські цивілісти висловлювались на користь норми про відшкодування (але в обмежених випадках) не лише майнової, а й моральної шкоди. Починаючи з 60-х років проблему моральної шкоди піднімає М. С. Малеїн, який в своїх працях вказав на недостатню переконливість аргументації противників компенсації немайнової шкоди, зазначивши, що відшкодування такої шкоди не є чужим соціалістичному праву, але моральну шкоду (яка виявляється в заподіянні потерпілому моральних або фізичних страждань), на його думку, слід відшкодовувати лише в деяких випадках. Малеїн Н.С. стверджував, що “у випадках виникнення моральної шкоди мова повинна йти не про вимірювання її грошима (що, звичайно, неможливо) і, як наслідок, не про її відшкодування, а про “згладжування”, тобто зняття певною мірою ступеня переживань, страждань потерпілого, про допомогу йому відновити своє моральне становище, забезпечити йому можливість встановити контакт з оточуючими, який був втрачений внаслідок, наприклад, тяжкого каліцтва, з урахуванням конкретних обставин справи у кожному випадку.”

Згодом підхід до проблеми моральної шкоди почав поступово змінюватись. В кінці 80-х років все більше і більше науковців почали схилятись до думки про необхідність відшкодування немайнової шкоди. Зрештою, моральна шкода відшкодовувалася в багатьох зарубіжних країнах, і навіть деяких соціалістичних. Цікавим є той факт, що СРСР пред’являв позови про відшкодування моральної шкоди в тих випадках, коли, наприклад, ушкодження здоров’я чи заподіяння смерті радянському громадянину відбулось в капіталістичній державі і справа розглядалась судом за законодавством місця вчинення правопорушення (“принцип” приносився в жертву в ім’я отримання валюти).

Звісно, ніхто не стане заперечувати, що у грошовій або іншій матеріальній формі не можна точно визначити обсяг втрат немайнового характеру, таких, як фізичні або душевні страждання, втрата або зниження репутації, престижу, приниження честі, гідності, втрата нормальних життєвих зв’язків. Ніхто не буде стверджувати, що грошима або іншим майном можна у повній мірі відшкодувати, відновити такі втрати, адже, скажімо, наслідки перенесеного душевного або фізичного болю не можна безслідно викинути з свідомості людини, примусити її забути про них. Якщо майнова шкода у вигляді збитків традиційно визначається в цивілістиці як така, що виникає в майновій сфері потерпілого, немайнова шкода виникає в іншій площині – сфері людської психіки, що й визначає суттєві особливості цього виду шкоди.

Проте це не означає, що моральна шкода не повинна і не може бути відшкодована, адже іноді посягання на деякі особисті блага є набагато відчутніші для особи, ніж зменшення її майна.

Подібної думки ще на початку ХХ ст. дотримався видатний юрист С.А. Беляцкін, який в одній із своїх праць зазначав: “Нічого дивного в тому немає, що людина, в якої через чужу провину відібрано життєві радощі, задоволення, душевні блага, бажає компенсації грошима, які відкривають джерела людських задоволень… Цілком справедливо. що законодавець, забезпечуючи відшкодування такому потерпілому за рахунок правопорушника, зосереджує свою увагу на потерпілому і повністю ігнорує, наскільки це вигідно для правопорушника…”

Тому можна сміливо стверджувати, що компенсація моральної шкоди може мати не тільки немайнову (скажімо – публічне вибачення, публікація спростування відомостей, що не відповідають дійсності), а цілком матеріальну форму – гроші або інші види майна. Однак, таке відшкодування повинно проводитися у тій же площині, де і виникла моральна (немайнова) шкода, тобто у сфері людської психіки.

Забігаючи наперед, зазначимо, що моральна шкода, яка знаходить свій вираз, як правило, у зменшенні (російською – умалении) особистих благ, зводиться до моральних (психічних) страждань людини, оскільки майнового виразу такі блага не мають.

Психічна сфера людини побудована таким чином, що моральні страждання (за своєю природою є негативними емоціями) як такі, чи пережиті внаслідок фізичних страждань є психічною реакцією свідомості людини на певні, негативні для неї зовнішні подразники (порушення суб’єктивних прав). Якщо ж після негативного подразника, який спричинив моральні страждання, на свідомість починає діяти інший, позитивний у людини виникають інші, позитивні емоції (заспокоєння. радість, задоволення тощо). При цьому можна з урахуванням індивідуальних особливостей людини підібрати настільки сильний позитивний подразник, що він викличе такі позитивні емоції, які здатні згладити негативні, нівелювати перенесені особою моральні страждання. Звичайно, певні наслідки пережитих страждань, залишаються у свідомості людини, проте у повсякденному житті вони не відчуваються або майже не відчуваються. Таким чином компенсація моральної шкоди відбувається в духовній сфері людини на емоційному рівні. Тому щоб відшкодувати моральну шкоду, нанесену особі, необхідно викликати у індивіда такі позитивні емоції, які б за своєю глибиною і силою були аналогічні (еквівалентні) моральним стражданням (негативним емоціям), які становлять сутність моральної шкоди.

Подразником, здатним викликати в людини позитивні емоції, можуть бути як немайнові, так і майнові блага, адже ніхто не стане заперечувати, що факт набуття майна, майнової вигоди вже сам по собі зумовлює позитивні емоції. Що стосується грошової форми відшкодування моральної шкоди, то слід відзначити, що гроші, як особливий вид майна, який є загальним еквівалентом вартості, можуть бути витрачені особою для набуття саме тих майнових і немайнових благ, що здатні викликати позитивні емоції. При цьому призначення майнової компенсації полягає лише у тому, щоб викликати позитивні відлуння, здатні компенсувати моральні чи фізичні страждання.

З початку 90-х років і до сьогоднішнього часу практично ніхто не ставить під сумнів необхідність відшкодування моральної шкоди, дискусії точаться лише навколо питань, в яких випадках допустиме відшкодування моральної шкоди і який має бути розмір компенсації.

На завершення думки хотілося б навести ще одну цитату. “Тривалі роки ми переконували оточуючих, що честь і гідність не мають майнового еквіваленту, що не можна ці блага перетворювати, як в буржуазному суспільстві, в розмінну монету. Ми досягли одного – переконали всіх в тому, що честь і гідність нічого не вартують”.

Лекція №5

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Поняття про юридичну особу. Юридичні особи в системі охорони здоров'я. Страхова медицина.	\|	Поняття, предмет та система трудового права.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.