• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Поняття, порядок і умови укладання шлюбу. Права та обов'язки подружжя, батьків і дітей.

Відповідно до ст. 21 СК України шлюб - це сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану.

Таке визначення не розкриває повною мірою зміст цього поняття, але дає його лише в тих межах, в яких відносини шлюбу піддаються регламентації сімейно-правовими нормами.

В юридичній літературі зустрічаються визначення, які вміщують основні ознаки шлюбу, наприклад: такий, що укладається в установленому порядку з дотриманням вимог закону добровільний і рівноправний союз вільних жінки і чоловіка, спрямований на створення сім'ї, і що породжує у них взаємні права та обов'язки. Деякі автори підходять до визначення шлюбу як договору. Але, на нашу думку, шлюб не містить всіх необхідних ознак договору і має свої специфічні ознаки, непритаманні договору.

Ознаками шлюбу є:

1) добровільність, тобто наявність добровільної згоди обох з подружжя (ст. 24 СК);

2) досягнення шлюбного віку жінкою та чоловіком, що вступають в шлюб (ст. 22 СК);

3) реєстрація шлюбу у встановленому законом порядку органом, визначеним Сімейним кодексом;

4) спрямованість на утворення особистого сімейного союзу .чоловіка і жінки.

Інша справа - шлюбний договір, яким особи, що вступають в шлюб, чи подружжя в період шлюбу врегульовують відповідні майнові відносини на час шлюбу. У даному разі шлюбному договору притаманні майже усі ознаки цивільно-правового договору.

Новий Сімейний кодекс, як і Кодекс про шлюб та сім'ю України, не визнає шлюб, не зареєстрований в органах РАЦСу, а також церковний шлюб. Однак у ст. 21 СК зазначається, що релігійний обряд шлюбу є підставою для виникнення у жінки та чоловіка прав та обов'язків подружжя у тому разі, коли релігійний обряд шлюбу відбувся до створення або відновлення державних органів реєстрації актів цивільного стану.

Стосовно шлюбу, не зареєстрованого в органах РАЦСу, то новий СК визнає можливість поширення на майно, набуте особами, що не перебувають у зареєстрованому шлюбі, за час спільного проживання, режиму права спільної сумісної власності у разі, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними (ст. 74 СК).

Умови вступу в шлюб - це ті умови, дотримання яких необхідне для правозгідності шлюбу. Правозгідним відповідно до ст. 37 СК є шлюб, який укладено з дотриманням вимог закону. До випадків неправозгідності шлюбу відносяться: визнання шлюбу недійсним у судовому порядку, а також недійсність шлюбу з підстав, передбачених пунктами 1-3 ст. 39 СК, та подальше анулювання актового запису про шлюб органом РАЦСу.

Відповідно до нового Сімейного кодексу умовами вступу в шлюб є:

1) взаємна вільна згода жінки та чоловіка на укладення шлюбу, тобто шлюб має бути добровільним;

2) досягнення особами, що бажають вступити в шлюб, на день реєстрації шлюбу шлюбного віку.

Для жінки шлюбний вік становить 17 років, для чоловіка - 18 років. При цьому СК встановлює можливість вступу в шлюб особи, що досягла 14 років, для чого їй (йому) необхідно отримати рішення суду про надання права на шлюб, якщо судом буде встановлено, що це відповідає її інтересам.

Перешкодами для укладення шлюбу є:

1) перебування в іншому шлюбі. Українське сімейне законодавство не допускає багатошлюбності, тобто для укладення шлюбу необхідно або припинити шлюб, або не перебувати у шлюбі;

2) наявність між особами, що бажають одружитися, родинних зв'язків прямої лінії споріднення. Відповідно до ст. 26 СК не можуть перебувати у шлюбі між собою рідні брати, сестри - як повнорідні, так і неповнорідні, двоюрідні брати та сестри, а також рідні тітка, дядько та племінник, племінниця;

3) наявність між особами, що бажають укласти шлюб, відносин усиновлення. Не можуть перебувати у шлюбі між собою особи, пов'язані відносинами усиновлення. При цьому п. 5 ст. 26 СК допускає можливість укладення шлюбу між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною лише у разі скасування усиновлення. Стосовно укладення шлюбу між рідною дитиною усиновлювача та усиновленою ним дитиною, також між дітьми, які були усиновлені ним, - то право на укладення такого шлюбу може бути надане лише за рішенням суду;

4) недієздатність осіб (або особи), які бажають укласти шлюб. У разі укладення шлюбу з особою, яка визнана у встановленому законом порядку недієздатною, такий шлюб визнається недійсним (п. З ст. 39 СК). Це обумовлено тим, що, по-перше, недієздатна особа не може повністю усвідомити значення своїх дій та відповідно не може надати усвідомленої згоди на шлюб; по-друге, в більшості випадків захворювання, що є підставами для визнання особи недієздатною, передаються спадково, тобто становлять загрозу для майбутніх нащадків.

Порядок укладення шлюбу можна звести до наступних етапів.

1. Звернення до державного органу РАЦСу жінки та чоловіка, що бажають укласти шлюб.

2 Ознайомлення осіб, які бажають зареєструвати шлюб, з їхніми правами та обов'язками.

3. Прийняття державними органами РАЦСу заяви за наявності всіх необхідних документів.

4. Заручини.

5. Реєстрація шлюбу.

За наявності наступних випадків шлюб може бути зареєстрований у день подання відповідної заяви:

- вагітність нареченої;

- народження нею дитини;

- безпосередня загроза для життя нареченого чи нареченої (п. 2 ст. 32 СК).

Так, відповідно до п. 2 ст. 33 СК реєстрація шлюбу може відбутися:

- за місцем їхнього проживання;

- за місцем надання стаціонарної медичної допомоги;

- в іншому місці, якщо вони не можуть прибути до органу РАЦСу з поважних причин.

Новий Сімейний кодекс встановлює принцип недопустимості реєстрації шлюбу через представника (представників), тобто реєстрація шлюбу здійснюється лише у разі персональної присутності наречених.

При здійсненні реєстрації шлюбу нареченим надається право на вибір прізвища:

- обрати прізвище одного з наречених як спільне прізвище або залишити свої дошлюбні прізвища;

- приєднати до прізвища нареченого (нареченої) прізвище нареченої (нареченого) та за взаємною згодою визначити порядок їх приєднання. При цьому складання більше двох прізвищ не допускається за винятком, коли таке складання дозволяється за звичаями національної меншини, до якої належить наречена (наречений);

- змінити одну з частин подвійного прізвища, яке є у нареченого (нареченої), на прізвище другого з них.

Правовідносини між подружжям, між батьками і дітьми в сім'ї

Вступ у шлюб породжує виникнення особистих немайнових та майнових правовідносин між подружжям. Насамперед, виникають немайнові правовідносини, а майнові є похідними від них.

Немайнові права та обов'язки, як і інші сімейні права та обов'язки їх володаря, не передаються і не відчужуються.

До особистих немайнових прав та обов'язків подружжя належать:

1. Право на материнство та батьківство.

2. Право на повагу до своєї індивідуальності та на фізичний і духовний розвиток.

3. Право чоловіка та дружини на особисту свободу.

4. Право на розподіл обов'язків та на спільне вирішення питань житла сім'ї.

5. Обов'язок подружжя піклуватися про сім'ю.

6. Право на зміну прізвища як дружини, так і чоловіка.

Між подружжям виникають також майнові відносини, які регулюються чинним законодавством України, зокрема, Сімейнимкодексом та договорами, укладеними між сторонами.

Сімейний кодекс України розрізняє спільну сумісну власність подружжя, а також особисту приватну власність дружини, чоловіка.

Відповідно до статті 51 зазначеного кодексу, особистою приватною власністю дружини або чоловіка є майно, яке набуте кожним із них:

- до шлюбу;

- під час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування;

- під час шлюбу, але за кошти, які належали їм особисто.

Також особистою приватною власністю кожного з подружжя є речі індивідуального користування, в тому числі коштовності (в т.ч. коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя, премії, нагороди за особливі заслуги (однак, той з подружжя, який своїми діями сприяв їх одержанню, має право на свою частку), майно, набуте кожним із подружжям за час окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин, кошти, отримані як відшкодування завданої їй/йому моральної шкоди.

У випадку, коли за час шлюбу, роздільне майно кожного з подружжя, істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових та грошових затрат або затрат іншого з подружжя (подарований дружині житловий будинок капітально відремонтовано у період шлюбу), то воно у разі спору може бути за рішенням суду визнане об'єктом права спільної сумісної власності. Цим майном, кожний із подружжя розпоряджається самостійно на свій розсуд, але при цьому він повинен враховувати інтереси сім'ї, насамперед дітей.

Майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю, тобто кожна річ, крім речей індивідуального користування та речей, виключених з цивільного обороту.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування та розпорядження вищезазначеним майном, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Подружжя вправі домовитися про порядок користування майном, що належить йому на праві спільної сумісної власності (наприклад, автомобілем, комп'ютером).

Чоловік та дружина мають право укладати між собою всі договори, що не заборонені чинним законодавством України, як щодо належного подружжю роздільного майна, так і щодо майна на праві спільної сумісної власності.

Законодавець у частині 1 статті 70 Сімейного кодексу передбачив, що частки дружини та чоловіка на майно, що належить на праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Звертаємо увагу на те, що до вимог про поділ майна, що належить на праві спільної сумісної власності подружжю, позовна давність не застосовується, якщо шлюб між ними не розірвано. У випадку розірвання шлюбу до вимоги про поділ вищезазначеного майна застосовується позовна давність у три роки.

Відповідно до чинного сімейного законодавства чоловік та дружина зобов'язані матеріально підтримувати один одного. Тобто, як правило, діє принцип добровільної матеріальної допомоги.

Однак, у разі відмови одного з подружжя від матеріальної допомоги іншому, останній (той, що потребує), має право на утримання за наявності таких підстав:

- наявність зареєстрованого шлюбу; той з подружжя, хто вимагає аліменти, є непрацездатним і потребує матеріальної допомоги;

- матеріальна можливість другого з подружжя (з якого стягуються аліменти) надавати допомогу тому, хто потребує.

Тобто той з подружжя, хто потребує матеріальної допомоги, вправі вимагати аліменти лише тоді, коли його заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують йому прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Права на утримання не має той з подружжя, хто негідно поводився у шлюбних відносинах, а також той, хто став непрацездатним у зв'язку з вчиненням ним умисного злочину, якщо це було встановлено судом.

Право на утримання аліментів має той з подружжя, хто став непрацездатним у зв'язку з протиправною поведінкою другого з подружжя, незалежно від права відшкодування шкоди. Розірвання шюбу не припиняє аліментних зобов'язань. Утримання надається у натуральній або грошовій формі. За рішенням суду аліменти присуджуються одному з подружжя, як правило, у грошовій формі щомісячно. Однак подружжя, вправі укласти договір про надання утримання одному з них. Договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчусться.

Слід нагадати, що шлюбним договором, укладеним між подружжям, може бути передбачено стягнення аліментів – допомоги щодо утримання одному з подружжя незалежно від непрацездатності та потреби у матеріальній допомозі. Право на утримання припиняється у випадку поновлення працездатності, а також реєстрації повторного шлюбу від дня настання цих обставин. Право одного з подружжя на утримання припиняється за рішенням суду за таких обставин:

- перебування в шлюбних відносинах нетривалий час;

- одержувач аліментів свідомо поставив себе у становище такого, що потребує матеріальної допомоги, отримувач допомоги став непрацездатним у зв'язку з вчиненням ним умисного злочину та приховування ним від другого з подружжя при реєстрації шлюбу тяжкої хвороби та непрацездатності.

Статтею 89 Сімейного кодексу України надано право подружжю, а також особам, шлюб між якими було розірвано, право укласти та нотаріально посвідчити договір про припинення права на утримання взамін набуття права власності на житловий будинок, квартиру чи інше нерухоме майно або одержання одноразової грошової виплати.

Різновидом сімейних правовідносин є правовідносини між батьками і дітьми. Підставою виникнення правовідносин між батьками і дітьми є походження дітей від даних батьків, яке повинно бути засвідчене у встановленому законом порядку, тобто органом РАЦСу (Свідоцтво про народження дитини, Свідоцтво про шлюб батьків).

Сімейним кодексом регламентовано визначення походження дитини також у таких випадках: коли батьки не перебувають між собою в шлюбі; штучного запліднення й імплантації зародка; за заявою чоловіка (жінки), котрі вважають себе батьком або матір'ю дитини; у випадку реєстрації повторного шлюбу з тією ж самою особою. Також батьківство можливо встановити в судовому порядку.

До особистих прав та обов'язків батьків щодо дітей належать:

- обов'язок батьків забрати дитину з пологового будинку або іншого закладу здоров'я, зареєструвати дитину в органі РАЦСу;

- право та обов'язок присвоїти дитині прізвище, ім'я та по батькові;

- право та обов'язок виховувати дитину;

обов'язок утримувати дітей до повноліття; право визначати місце проживання дітей.

Як правило, у сім'ї існує спільний бюджет, а батьки утримують своїх неповнолітніх дітей. При вирішенні спору між батьками та малолітніми, неповнолітніми дітьми, які спільно проживають, щодо належності їм майна вважається, що воно є власністю батьків. Якщо майно набуте батьками і дітьми за рахунок їхньої спільної праці чи спільних коштів, то воно належить їм на праві спільної сумісної власності. Як батьки, так і діти, зокрема ті, які спільно проживають, можуть бути самостійними власниками майна.

До майнових прав та обов 'язків батьків та дітей належать:

1. Право та обов'язок батьків спільно управляти майном дітей відповідно до статей 177, 178 Сімейного кодексу.

2. Обов'язок батьків утримувати неповнолітніх і непрацездатних дітей, які потребують матері-альної допомоги, в тому числі обов'язок утримувати повнолітніх дітей (до досягнення 23-річного віку), які продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги за умови, що батьки можуть надавати матеріальну допомогу.

3. Обов'язок повнолітніх дітей утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги, а також брати участь у додаткових витратах на батьків, спричинених тяжкою хворобою, інвалідністю або нікчемністю.

Батьки можуть, бути звільнені від обов'язку утримувати дитину, якщо дохід дитини набагато перевищує дохід кожного з них і забезпечує повністю її потреби.

Переглядів: 1965