Медико-правові проблеми штучного запліднення. Шляхи равового захисту сім`ї державою.

На сьогодні реалізація прав громадян у сфері репродуктивних технологій є найбільш уразливою в Україні. Незважаючи на це, зазначена царина сімейно-правових відносин до останнього часу не відчуває на собі достатнього правового регулювання. Частково це можна пояснити тим, що застосування методів штучного запліднення або імплантації зародка поки що не достатньо поширені в нашій країні. Водночас різке зниження репродуктивного здоров’я населення, падіння народжуваності, нові розробки у галузі біомедицини раз по раз привертають увагу до правових питань застосування штучних методів репродукції.

Актуальність застосування штучних методів репродукції пов’язана також із іншою категорією проблем, пов’язаних з комерціалізацією та криміналізацією народження дітей за допомогою сурогатного виношування. Чинне законодавство України у сфері застосування методів штучного запліднення наразі не відрізняється повнотою регулювання, а відсутність певних законодавчих норм надає можливість використовувати методи штучного запліднення з метою, яка не тільки не відповідає морально-етичним нормам, але й створює основу для криміналізації цієї сфери. Особливо болючим стає цей факт для України, якщо навести такі дані, що в Україні кожна п’ятаподружня пара є безплідною. Тож нажаль здоров’я наших громадян все частіше заставляє звертатись їх до методів штучного запліднення. І цей факт робить питання правового регулювання штучного запліднення в Україні ще актуальнішим.

Штучні методи репродукції представляють собою операції, за допомогою яких в організм жінки вноситься штучним шляхом статева клітина чоловіка (гомологічна інсемінація) або донора (гетерономна інсемінація), або використовується екстракорпоральне запліднення «в пробірці» (in vitro), після чого ембріон переноситься в організм біологічної матері або донора (сурогатної матері). Штучне запліднення методом інсемінаціії має метою запліднення яйцеклітини жінки в тілі матки за відсутності статевого акту, тобто за допомогою внесення сперматозоїдів за допомогою технічних засобів.

Проблеми правового регулювання застосування правових засобів регулювання штучних методів репродукції здійснюється поза організму жінки, коли запліднення здійснюється шляхом злиття чоловічих та жіночих клітин (в тому числі донорських) в лабораторних умовах з подальшим внесенням заплідненої яйцеклітини в тіло матки.

Якщо гомологічне запліднення з юридичної точки зору не має принципових відмінностей від інших медичних заходів, то при решті форм штучного запліднення виникає ряд специфічних правових проблем, які в українському не завжди є вирішеними вирішені.

Основою виникнення правових проблем при застосуванні штучних методів репродукції є:особливий характер донорського матеріалу, що застосовується в даних операціях. Сперма таяйцеклітина несуть спадковий матеріал, приймають участь в генетичному формуваннілюдини, визначають його фізичні та психологічні якості та встановлюють біологічнуспорідненість між донором та реципієнтом.

Деякі дослідники для полегшення правовогорегулювання даної сфери називають штучне запліднення та імплантацію ембріона особливимрізновидом трансплантації органів та тканин людини.

Однак треба зазначити, що в Законі України «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини» від 16 липня 1999 року (ст.3) зазначено, що сфера дії цього закону не поширюється на трансплантацію статевих залоз, репродуктивні клітини та живі ембріони. Вилучення із сфери дії даного закону таких об'єктів перш за все зумовлено їхнім особливим характером. Бо саме статеві залози, репродуктивні клітини та живі ембріони несуть спадковий матеріал, приймають участь в генетичному формуванні людини, визначають його фізичні та психологічні якості, встановлюють біологічну спорідненість між донором та реципієнтом генетичного матеріалу та, перш за все, являються основою продовження людства.

Щодо закріплення штучних методів репродукції на законодавчому рівні, то перше згадування про можливість застосування методів штучного запліднення закріплювалося в Законі СРСР «Про внесення змін та доповнень в деякі законодавчі акти СРСР щодо питань, які стосуються жінок, сім’ї та дитинства». Дещо пізніше Кодекс законів про шлюб та сім’ю України (у редакції від 1992 р.) встановлює регулювання питань запліднення за допомогою донору (сурогатної матері), відповідно до якого дружина, яка дала письмову згоду своєму чоловіку на запліднення та народження дитини іншою жінкою, записується матір'ю цієї дитини і не має права оспорювати проведений запис.

Проблеми правового регулювання застосування правових засобів регулювання штучних методів репродукції допомогою штучних методів репродукції, має ряд противників, оскільки при розморожуванні в середньому гине один ембріон з трьох і, отже, знищується потенційне людське життя. Крім того, коли між моментами FIV і переміщення ембріона в матку жінки з'являється істотний часовий розрив, актуальність набуває наступне питання: кому належить ембріон, хто має право їм розпоряджатися - батьки майбутньої дитини, їх спадкоємці у разі їх раптової смерті, медична установа, держава?

В 1989 р. одним з судів штату Теннессі розглядалася суперечка з приводу семи заморожених ембріонів. Подружжя, чиї гамети були використані для створення ембріонів, мали намір розірвати шлюб. Суддя, керуючись переконанням, що людське життя починається з моменту зачаття, вирішив справу по аналогії з суперечками про дітей, присудивши ембріони матері. Законодавством декількох австралійських штатів встановлено, що розпорядження гаметами, призначеними для штучного запліднення, здійснюється за погодженням між донорами гамет і особами, охочими стати батьками дитини, але з моменту запліднення право розпоряджатися ембріоном переходить до батьків майбутньої дитини; вони, зокрема, можуть зробити волевиявлення про його долю на випадок своєї смерті.

Складність визначення правового статусу ембріона, створеного в результаті екстракорпорального штучного запліднення в лабораторних умовах до перенесення його в організм жінки полягає в тому, що ембріон в цей час не має статусу речі, і , як наслідок, на нього не може розповсюджуватись відповідальність заподіяння шкоди майну. Якщо б ембріону було надано статус речі особливого характеру, то його правове регулювання було б значно полегшено. Щодо вирішення цього питання одностайності не існує, але більшість науковців вважає, що право на ембріон треба визнавати не за донором, який надав матеріал, а за жінкою, в організм якої повинен бути перенесений ембріон, та як результат закріпити за нею право на його захист. Але інші науковці вважають, що це в майбутньому може загострити відносини між подружжям-донорами, та сурогатною матір’ю.

Українське законодавство, нажаль, не надає правовий статус людських гамет та ембріонів, що в свою чергу ускладнює відносини з їх застосування.

Крім того, при широкому розповсюдженні практики штучного запліднення з використанням статевих кліток анонімних донорів в майбутньому може з'явитися загроза браків між кровними родичами - нащадками одного донора, що не підозрюють про свою генетичну спорідненість.

Лекція №8

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Поняття, порядок і умови укладання шлюбу. Права та обов'язки подружжя, батьків і дітей.	\|	Конституція України про соціальний захист і соціальне забезпечення громадян.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.015 сек.