Роль медичних працівників у правовому регулюванні сімейних відносин.

З давніх-давен стосунки між лікарем і пацієнтом були особливими, заснованими на довірі і увазі.

Робота із сім’ями – одна з визначальних характеристик сімейної практики. Незважаючи на стрімкі соціальні зміни та зміну ставлення до сім’ї як до сталої структури, вона залишається найголовнішою одиницею суспільства.

Сім’я – первинна соціальна структура. Хоча члени сім’ї хворого і не можуть надати йому якісну медичну допомогу, однак здатні забезпечити потрібний догляд за ним. Здатність ефективно працювати із сім’ями пацієнтів та використовувати їх як ресурс у догляді за ними – це істотна теоретична і практична навичка для всіх лікарів первинної медико-санітарної допомоги / сімейної медицини.

Тема сімейної медицини і лікаря загальної практики є актуальною не тільки в нашій країні, але й закордоном. Питання з даної теми відображаються у багатьох працях українських та закордонних науковців, серед них: Аванесов А., Белінська Н.Я., Белозерцев В.М., Царук Ф.П., Васильченко С.А., Пенюгіна Є.Н., Галкін В.А., Кривошеєв Г.Г., Намаканов Б.А., Палъмер У.Г., Франк Д.,Раіс Д., Старфілд Б., Белімов Н.А., Тейлор Р., Ренсом Д., Вандервурт Х.

Велику роль відіграє сім’я у збереженні стану здоров’я її членів. Здорові стосунки в сім’ї забезпечують фізичні та емоційні основи здоров’я. Полегшується і надання медичної допомоги хворому,якого в сім’ї оточують увагою та підтримкою, зменшують його страждання. У разі безсимптомного початку багатьох захворювань подальший їх перебіг залежить від зацікавленості до скринінгу здоров’я всім’ї. Від участі (або неучасті) членів родини залежать перебіг захворювання, його своєчасне виявлення й ефективність лікування. У разі неспроможності сім’ї полегшити стан хворого унаслідок конфлікту в ній сімейний лікар повинен з’ясувати причини неблагополуччя (розлучення, аборт, егоїзм, непорозуміння між окремими членами родини тощо), правильно оцінити і використати усі можливості для психокорекції ситуації. Слід пам’ятати, що конфлікти в сім’ї можуть спровокувати початок або загострення захворювання (енурез, напад бронхіальної астми, стенокардії тощо). Для досягнення успіху в лікуванні потрібне взаєморозуміння між хворим і лікарем, хворим і його близькими, особливо якщо захворювання має тривалий перебіг або несприятливий прогноз.

Відкритість або закритість (замкнутість) сім’ї визначається її зовнішніми зв’язками і взаємодією з позасімейними структурами. Водночас кожна сім’я складається з підгруп та підсистем (батьки, діти тощо). У процесі вивчення таких підгруп сімейний лікар може передбачувати об’єднання та конфлікти. У сім’ях з високим ступенем внутрішньої відкритості відзначається висока взаємопідтримка і навпаки, про що важливо знати і пам’ятати сімейному лікарю під час проведення діагностики та лікування.

У сім’ях з чітко структурованими взаємовідносинами і правилами поведінки рідше виникають конфліктні ситуації.

Важливу роль відіграє сімейний лікар у запобіганні спадковій патології завдяки медико-генетичному консультуванню. Так звані “сімейні захворювання”, зумовлені генетичними порушеннями або полігенними спадковими факторами, а також схильністю до розвитку певних соматичних захворювань, які можна певною мірою корегувати, потрібно враховувати сімейному лікарю в своїйповсякденній практиці. Необхідно активно впливати на формування позитивного ставлення до вагітної тановонародженого, усувати негативні емоції, дотримувати комплексу гігієнічних заходів щодо матері тадитини. За наявності психічних порушень у дитини слід формувати правильні відносини не лише в сім’ї, а й у школі.

Частота виникнення захворювань у сім’ї безпосередньо залежить від кількості її членів та умов побуту (недотримання санітарно-гігієнічних норм). Ці фактори значною мірою впливають на емоційне та фізичне здоров’я сім’ї. Сімейна медицина враховує і лікувальний (позитивний) вплив сім’ї на хворого. Для сім’ї, згідно з визначенням R. Taylor, характерні такі ознаки, як спорідненість, інтимність, взаємодія і постійне спілкування, знаючи це сімейний лікар може активно використовувати їх з метою лікування хворих і поліпшення стану здоров’я всіх членів родини. Захворювання потрібно розглядати у зв’язку із функціонуванням усієї сім’ї. Це один з головних принципів сімейної медицини.

Серйозну проблему становить і вплив захворювання одного члена родини на всю сім’ю. Так у дітей, хворих на цукровий діабет, у їхніх батьків відзначають тяжкі емоційні розлади. Таким сім’ям притаманні висока частота конфліктів і низький рівень взаєморозуміння між батьками. Негативно впливає на батьків усвідомлення того, що їх дитина страждає на онкологічне захворювання або що вона є носіємпатологічних генів. Тяжкі захворювання членів родини призводять до серйозних порушень сімейної стабільності, різкого зростання захворюваності серед родичів, до проблем поведінки в дітей та підлітків.

Трагедією для людини стає втрата частини тіла, кінцівки, а також здатності виконувати повсякденніжиттєві функції, втрата самоповаги та планів на майбутнє.

Послідовність адаптації сім’ї до захворювань дітей включає виявлення, переживання, розділеннясім’ї під час госпіталізації, відновлення сімейних стосунків. Однак єдиної моделі, за якою описуютьсяхронологічні стадії реакції на хвороби у всіх сім’ях, не існує.

Головна мета системи охорони здоров’я у всьому світі – це безпечна, ефективна, своєчасна та адекватна медична допомога населенню. Для досягнення цієї мети необхідне посилення первинної медичної допомоги – ланки першого контакту більшості пацієнтів із системою охорони здоров’я. Значначастина населення отримує достатню медичну допомогу на первинному етапі, у зв’язку з цим виліковується у більшості випадків захворювань.

Сімейна медицина – це ключова дисципліна первинноїмедичної допомоги. У багатьох країнах світу сімейні лікарі – це єдині лікарі, що безпосередньоконтактують із громадськістю. Слід зазначити, що терміни “сімейна медицина” і “сімейний лікар” – синоніми термінів “загальна практика” і “лікар загальної практики”, що використовують в Європі, Австралії та Новій Зеландії.

Розвиток первинної медико-санітарної допомоги на засадах впровадження загальної практики – сімейної медицини визначено одним із стратегічних напрямів здійснення реформи національної системиохорони здоров’я. На сьогодні можна констатувати проведення значної роботи з розробки нормативно-правової бази сімейної медицини, розгортання мережі закладів / підрозділів сімейної медицини в містах ісільській місцевості, здійснення заходів до їх кадрового, фінансового, матеріально-технічного й інформаційного забезпечення, активізації підготовки фахівців шляхом проходження через курси спеціалізації та інтернатуру.

Сімейні лікарі щоденно виконують величезний обсяг роботи і мають велику кількість обов’язків. Вони проводять діагностику і лікування різних гострих захворювань, здійснюють тривалий нагляд іпсихологічну підтримку пацієнтів з різноманітними хронічними захворюваннями, консультують з приводу різних психоемоційних проблем, збирають величезну кількість інформації про різні чинники ризику, проводять профілактичні заходи щодо запобігання розвитку захворювань і здійснюють проведення скринінгових програм. Сімейні лікарі щодня виконують широкий спектр медичних процедур, а це потребує великої кількості знань, практичних навичок і постійної їх досконалості. Складність їх роботи полягає ще й в тому, що вони зобов’язані ухвалювати діагностичні й терапевтичні рішення за відсутності чітких і явних симптомів захворювання. Ці рішення часто ґрунтуються на власних знаннях і практичному досвіді, але нерідко – лише на інтуїції. Навіть при тривалому і ретельному спостереженні лише 60% всіх недиференційованих патологічній станів, з якими мають справу сімейні лікарі, набувають надалі чітких критеріїв для встановлення конкретного діагнозу, а 40% проблемлишаються невирішеними. Адже клінічні рішення, прийняті на первинних етапах, визначають правильність використання медичних ресурсів. Саме тому з метою поліпшення діагностики і надання своєчасної адекватної медичної допомоги сімейні лікарі потребують розробки спеціальних алгоритмів, заснованих на наукових поняттях і застосовуваних лише на первинних етапах.

Принципи діяльності сімейного лікаря можна звести до таких постулатів: лікар загальної практики/сімейний лікар повинен добре розуміти, як сім’я впливає на здоров’я пацієнта і як здоров’я пацієнта позначається на його сім’ї. Співпраця із сім’єю означає, що з боку медичних працівників з’явиться розуміння і уважне ставлення до емоційних переживань і наслідків, які обов’язково виникають у разі захворювання одного із членів сім’ї; лікар, який правильно побудував свої взаємовідносини з сім’єю, максимально використовує усі можливості для усунення непорозумінь і розчарувань з боку членів родини. Він є лікарем для всієї сім’ї; для реалізації переваг сімейної медицини необхідна відповідна освіта, що вимагає переосмислення підготовки лікаря; лікуючи хворого, сімейний лікар враховує і за потреби коригує ставлення до нього та його хвороби інших членів родини, таким чином формуючи позитивний настрій і співпрацю. Усвідомлення хвороби одного із членів сім’ї неможливо відокремити від адекватної реакції членів його сім’ї, рідних йому людей. Безумовно, ставлення пацієнтів до своєї хвороби, її розуміння та значення, якого він їй надає, визначається його соціальним оточенням. З іншого боку, хвороба пацієнта впливає на його близьких і соціальне оточення.

Це єдиний нероздільний зворотний процес.

Сімейний лікар повинен не розхитувати цю систему, а:

ü привести її у стан рівноваги;

ü сімейний лікар, здійснюючи інтегральне багатоцільове піклування про здоров’я всіх членів сім’ї, виступає як адвокат хворого і всієї родини у вирішенні медико-соціальнихпроблем;

ü сімейний лікар розглядає симптоми і динаміку захворювання через призму відносин і подій у сім’ї, призначаючи лікування хворому з урахуванням сімейної ситуації;

ü профілактична сімейна медицина заснована на обізнаності щодо особливостей сім’ї, її життєвого циклу з урахуванням найважливіших подій (одруження, вагітність, народження дитини, розлучення тощо).

Передбачення і профілактика ускладнень таких ситуацій дуже важлива в діяльності сімейного лікаря; надаючи допомогу кільком поколінням пацієнтів із однієї сім’ї, сімейний лікар і сімейна медсестра неминуче стають свідками також і внутрішніх проблем родини і тісно стикаються з ними. Ставлення сім’ї до проблем здоров’я її членів, впливу екологічних чинників, фізичного виховання, особливостей харчування, значущості для здоров’я шкідливих звичок тощо – усе це має постійно контролюватися медичним працівником, який повинен прогнозувати як очікувані, так і непередбачувані переходи кожного із членів сім’ї в зону ризику. Фахівець із сімейної медицини має унікальну можливість застосовувати превентивні заходи на ранньому етапі паталогічних змін; висока відповідальність перед суспільством зумовлює потребу розвивати в собі кращі людські якості, високі духовні і моральні цінності, що суттєво допомагає в повсякденній практиці.

Протягом усього свого професійного життя лікарі загальної практики – сімейної медицини для підтримки відповідного рівня професійної майстерності зобов’язані брати участь у будь-якій формі безперервної освіти. З метою забезпечення пацієнтів максимально високоякісною допомогою зміст безперервного професійного розвитку має бути спрямований на поліпшення організації праці, спілкування, медичної етики, якості викладання, дослідження й адміністрування та підвищення компетентності сімейних лікарів. Основним завданням, яке стоїть перед післядипломною освітою медичних працівників тепер, є забезпечення якісного безперервного професійного розвитку лікарів, станом на теперішній час – саме лікарів загальної практики – сімейної медицини.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Поняття, предмет, система сімейного права.	\|	Поняття, порядок і умови укладання шлюбу. Права та обов'язки подружжя, батьків і дітей.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.056 сек.