• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Вивіз капіталу та інвестиції в системі міжнародних економічних відносин. Напрямки та структура вивозу капі­талу. Форми вивозу та розміщення (інвестування) капіталу.

План

Тема 5. Оподаткування в системі міжнародних відносин

Тема 4. Вивіз капіталу та міжнародні інвестиції

Лекція 3 (2 год.)

Мета заняття:ознайомити студентів з особливостями вивозу капіталу таінвестиції в системі міжнародних економічних відносин, формами міжнародного кредиту та здійснити оцінку платоспроможності боржника,визначити особливості прямого оподаткування в системі міжнародних фінансів та ознайомити з поняттям офшорних зон та дати їм коротку характеристику. Розвивати економічне мислення студентів. Розвивати економічне мислення студентів та комунікативні здібності. Сприяти формуванню наукового світогляду.

1. Вивіз капіталу та інвестиції в системі міжнародних економічних відносин. Напрямки та структура вивозу капі­талу. Форми вивозу та розміщення (інвестування) капіталу.
2. Міжнародний кредит та його форми.
3. Платоспроможність боржників, її оцінка.
4. Пряме оподаткування в системі міжнародних фінансів.
5. Офшорні зони. Вільні економічні зони.

Рекомендована література:1, 2, 3, 4, 5, 7, 8, 9, 17, 18, 19, 22, 24, 25, 27, 29, 30, 31, 34, 39, 40, 46, 47, 48, 49, 50, 53

Вивіз (експорт) капіталу є вивозом капіталу у грошовій та товарній формах. За характером власності капітал, що експортується, мо­же бути приватним і державним.

Існує класифікація, за якою експорт капіталу поділяється на:

— вивіз підприємницького капіталу, тобто розміщення капіталу в акції та інші цінні папери, що забезпечують право власності на активи підприємства—емітента цих паперів;

— вивіз позичкового капіталу у вигляді надання позик, кредитів, внесення коштів на поточні рахунки в іноземних банках.

Підприємницький капітал, у свою чергу, поділяється на прямі та портфельні інвестиції. Прямі інвестиції є такими капітало­вкладеннями у закордонні підприємства, які забезпечують контроль над цими підприємствами. Портфельні інвестиції не забезпечують такого контролю.

Інтенсивність, напрямки та структура вивозу капіталу залежать від стану світової економіки, економіки та політики окремих країн, характеру міжнародних зв’язків. Аналіз історії експорту капіталу показує, що його хвилі перебувають у тісному кореляційному зв’язку з «великими циклами кон’юнктури» М. Д. Кон­дратьєва (1892—1938). Перша хвиля вивозу капіталу (капітал йшов у напрямку з Англії) припадала на 20-ті роки ХІХ ст. Тоді майже 2/3 іноземних цінних паперів, що оберталися на Лондонській біржі, емітувалися країнами, які належали до периферії тодішнього світового господарства (Латинська Америка, Греція, Іспанія). Кінець першій хвилі вивозу капіталу поклала економічна криза, яка розпочалася в Англії 1825 року.

Початок другої хвилі експорту капіталу припадає на 60-ті роки ХІХ ст. Після світової економічної кризи 1873 року повторилася приблизно така сама картина, що й у 1820-х роках. Обсяги нових іноземних емісій на Лондонській біржі різко впали. Зростання почалося лише у середині 90-х років ХІХ ст. Апогею вивіз капіталу досяг у 1910-х роках. Після перерви, спричиненої першою світовою війною, експорт відновився у 20-х роках і був припинений з настанням світової кризи 30-х років.

До кінця 1950-х років міжнародний рух капіталів залишався досить обмеженим. Повоєнний економічний стан країн не сприяв розвитку справжніх міжнародних фінансових відносин. З провідних промислово розвинутих країн лише США мали позитивне сальдо національних накопичень, що давало їм змогу зробити суттєвий внесок у фінансування інших країн. У цей час США відігравали основну роль у вивозі капіталу, фінансуванні міжнародних програм. Повоєнна відбудова європейської та японської економіки, а також розвиток «третього світу» базувалися на залученні зовнішніх джерел фінансування, передусім капіталів із США. Торгівля з соціалістичними країнами через холодну війну майже повністю припинилася. За таких обставин міжнародний рух капіталів носив обмежений та односторонній характер.

Наприкінці 50-х і в 60-х роках спостерігалася четверта хвиля експорту капіталу. Вона характеризувалася зростанням обсягів міжнародного руху приватного капіталу. Досягнувши максимуму наприкінці 70-х — на початку 80-х років ця хвиля обірвалася з початком боргової кризи 1982 року.

З кінця 50-х років спостерігалась активізація міжнародної фінансової, у тому числі банківської, діяльності, яка базувалася на відродженні європейської та японської економіки з одночасним поступовим спадом американського домінування та на поверненні до конвертованості валют провідних промислово розвинутих країн.

Протягом наступних 30 років вивіз капіталу розвивався під впливом збільшення обсягів світової торговлі, лібералізації національної економічної політики провідних промислово розвинутих країн, інтернаціоналізації банків і прогресу інформаційних технологій.

У 90-х роках ХХ ст. у зв’язку із розпадом Радянського Союзу й великими соціально-економічними та політичними змінами у країнах колишнього соціалістичного табору на карті світу виникає багато нових держав, спостерігається лібералізація їх зовнішньоекономічної політики. Економіка цих країн стає відкритішою. Ці процеси внесли свої корективи у обсяги, напрямки та структуру міжнародних потоків капіталу.

Зростання обсягів міжнародних потоків капіталу сприяє загальному економічному прогресу, але водночас для світової економіки виникають додаткові можливості появи нових ризиків. Це зумовлює необхідність контролю та регулювання з боку державних органів процесів вивозу капіталу та міжнародних інвестицій.

Іноземні інвестиції являють собою всі види май­нових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти інвестування іноземними інвесторами підприємницької та інших видів діяльності з метою отримання прибутку (доходу) або досягнення соціального ефекту.

Іноземні інвестори є суб’єктами міжнародних економічних відносин, котрі вкладають власні та запозичені кошти в об’єкти інвестування. Фінансування іноземних інвестицій здійснюється через банки, ощадні каси, страхові компанії, інвестиційні компанії, пенсійні фонди тощо.

На сучасному етапі середній рівень прибутковості іноземних інвестицій у світі складає 12—14% річних. У країнах з перехідною економікою ця цифра може бути від 40 до 150% і навіть більше, однак ризик таких вкладень набагато вищий.

До майнових та інтелектуальних цінностей, що можуть бути інвестовані, належать:

· гроші, цільові банківські депозити, паї, акції та інші цінні папери;

· рухоме та нерухоме майно;

· майнові права, що випливають з авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності;

· сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навичок і виробничого досвіду, які необхідні для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентовані («ноу-хау»);

· права користування майном, а також інші майнові права;

· інші цінності.

Міжнародна інвестиційна діяльність здійснюється іноземними фізичними та юридичними особами, а також державами. Іноземні інвестори можуть бути вкладниками, кредиторами, покупцями, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності.

Починаючи з 80-х років ХХ ст. у зв’язку із поступовою відміною валютних обмежень у промислово розвинутих країнах та відкриттям національних фінансових ринків для іноземних інвестицій спостерігається посилення інтеграції західної економіки.

Іноземні інвестиції все більше починають сприйматися як такі, що сприяють припливу іноземної валюти в країну, поліпшуючи її платіжний баланс та збільшуючи в перспективі кількість робочих місць, зміцнюючи експортний потенціал та зменшуючи імпорт, забезпечуючи довготривалий потік короткострокових та довгострокових іноземних заощаджень. Усе це сприяє розвитку економіки.

Аналіз напрямів іноземного інвестування виявляє дуже великий потік інвестицій у промислово розвинуті країни Європи та США і порівняно малий обсяг іноземних інвестицій у Японію. Більш того, з 1980-х років Японія стає найбільшим іноземним інвестором.

Країни «третього світу» в міру поліпшення в них політичної ситуації або відпрацювання міжнародних механізмів захисту від некомерційних ризиків стають дедалі привабливішим місцем роз­міщення іноземних інвестицій. Збільшення потоку капіталу в країни, що розвиваються, зумовлене великим попитом на іноземні інвестиції саме у цих регіонах.

Характерною рисою будь-якої перехідної економіки є недостатній рівень внутрішніх накопичень, а отже, велика залежність від іноземного капіталу. Хоча збільшення іноземних інвестицій в ту чи іншу країну з перехідною економікою і є певною мірою індикатором зарубіжного визнання того, що у країни є майбутнє, слід пам’ятати, що ні в якому разі приплив іноземного капіталу не зменшує необхідність і значимість внутрішніх накопичень у цій країні.

Читайте також:

1. H) інноваційний менеджмент – це сукупність організаційно-економічних методів управління всіма стадіями інноваційного процесу.
2. III. Географічна структура світового ринку позичкового капіталу
3. VІ. План та організаційна структура заняття
4. А/. Форми здійснення народовладдя та види виборчих систем.
5. Автоматизовані форми та системи обліку.
6. Аграрні реформи та розвиток сільського госпо- дарства в 60-х роках XIX ст. — на початку XX ст.
7. Адміністративно – територіальний устрій і соціальна структура Слобожанщини у половині XVII – кінці XVIII століття
8. Адміністративно-політичний устрій Української козацької держави середини XVII ст. Зміни в соціально-економічних відносинах
9. Адміністративно-політичний устрій Української козацької держави середини XVII ст. Зміни в соціально-економічних відносинах
10. Адресація в системі ЕП НБУ.
11. Акредитив та його форми
12. Акти з охорони праці, що діють в організації, їх склад і структура.

Переглядів: 2537