Основні напрямки еволюції.

Вивчаючи еволюцію певних груп організмів (переважно хребетних), О.М.Сєвєрцов у 20-х роках XX ст. розробив гіпотезу про біологічний прогрес і шляхи його досягення та біологічний регрес.

Еволюційний розвиток має пристосувальний характер і супроводжується зміною середовища для кожної еволюційної групи. Звідси — підвищення організації, прогресивний розвиток життя. Основні напрямки еволюції це: біологічний прогрес і регрес.

Під біологічним прогресом розуміється біологічне «процвітання» таксона:

— підвищення кількості особин;

— розширення ареалу;

— збільшення кількості дочірніх таксонів.

Наприклад, на сьогодні у стані біологічного прогресу перебувають покритонасінні, комахи, молюски, птахи, ссавці тощо. Біологічний прогрес є наслідком еволюційного успіху певної групи.

Біологічний регрес настає через неспроможність певної групи організмів пристосуватись до змін довкілля. Він проявляється у зменшенні чисельності особин, звуженні ареалу та може призвести до вимирання певної групи. Наприклад, до регресуючих належать рід хохулевих, представлений всього двома видами; родина гінкгових, представлена тільки одним видом; плазуни, розквіт яких припадав на мезозой.

Поняття «біологічний прогрес» і «біологічний регрес» не мають реального відображення в природі, а є узагальнюючими термінами, які показують ступінь видової різноманітності певної групи в певний геологічний час.

Основні шляхи реалізації еволюції. Узагальнюючий характер мають також уявлення про морфологічні шляхи досягнення біологічного прогресу: ароморфоз, ідіоадаптацію та загальну дегенерацію.

Ароморфоз (від грец. айро — піднімаю та морфозіс — форма) — еволюційне перетворення, яке підвищує рівень організації організму в цілому і відкриває нові можливості для пристосування до різноманітних умов існування. Ароморфози ведуть до утворення великих систематичних таксонів: клас, відділ, тип. Приклади ароморфозів: виникнення щелеп у хребетних дало їм можливість живитись великою здобиччю, утворення чотирикамерного серця і двох кіл кровообігу сприяло пристосуванню до різноманітних високих і низьких температурних режимів; утворення квітки у покритонасінних привело до запилення за участю комах, захищеності насінини тощо.

Ідіоадаптація (від грец. ідіос — особливий, своєрідний та лат. адаптаціо — пристосування) — зміна без підвищення рівня організації організмів, що веде до особливого пристосування його до конкретних умов існування.

Ідіоадаптації ведуть до збільшення видової різноманітності, швидкого підвищення кількості особин і утворення великих таксономічних одиниць: рід, ряд, родина. Приклади ідіоадаптація — різноманітна будова, форма, колір, аромат, розмір квіток покритонасінних; різноманітні ротові огани у комах; утворення захисного забарвлення тіла у тварин тощо.

Загальна дегенерація (від лат. дегенеро — вироджуюсь), або морфофізіологічний регрес — шлях спрощення організмів і зниження активних функцій ряду органів. Дегенерація — явище, протилежне ароморфозу, це ніби сходинка вниз. Але організми, які розвиваються шляхом дегенерації можуть бути дуже добре пристосованими до умов існування. Пристосування, що виникли зі спрощенням організації, спостерігаються в організмів, які перейшли до малорухливого способу життя, паразитизму. Стьожкові черви втратили кишки, паразитичні рослини — повитиця — листки, замість коренів у них присоски. Отже, дегенерація пов'язана з вузькою спеціалізацією і часто супроводжується втратою окремих органів та систем.

Ароморфоз та ідіоадаптація взємозв'язані — вони взаємозамінюють одне одного у ході еволюції.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Макроеволюція	\|	Гіпотеза самозародження.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.01 сек.