Фінансування охорони здоров'я в Україні.

Основними джерелами фінансування у сфері охорони здоров’я в порядку вагомості їх внеску є (з п’яти перших джерел поступає основна маса засобів, тоді як інші на сьогодні не мають великого значення):

1) державний і місцеві бюджети;

2) приватне фінансування;

3) неофіційна (з кишені пацієнта) оплата послуг;

4) безпосередні платежі населення;

5) міжнародні програми технічної допомоги;

6) засоби суспільних, релігійних і добродійних організацій;

7) страхові фонди.

Окрім згаданих, до можливих джерел фінансування послуг охорони здоров’я також відносяться:

• обов’язкове державне медичне страхування, недержавне медичне страхування, їх змішана система;

• ініціативні фонди та ініціативні програми;

• добровільне медичне страхування;

• накопичувальні програми;

• державні медичні позики;

• добродійні програми;

• лізинг (надання в оренду приміщень, які не використовуються і устаткування);

• виробнича діяльність (майстерні, обробка землі, випічка хліба і інше);

• кредитування (отримання поворотних засобів з банків, інноваційних фондів).

Впродовж довгих років українська охорона здоров’я в Україні була єдиною високо централізованою системою, що фінансується з державного бюджету і націлена на забезпечення загальнодоступної безкоштовної медицини. Перехід до ринкових відносин, демократизація суспільства не могли не відобразитися на принципах організації та фінансування охорони здоров’я. Але радикальним чинником, що спонукав галузь до змін, стала економічна криза. Коли фінансування охорони здоров’я скоротилося, порівняно з 1990 роком майже в 8 разів, виконання державних зобов’язань у сфері охорони здоров’я, хоча б в обмеженому об’ємі для забезпечення соціально гарантованого об’єму медичної допомоги, за рахунок засобів загального оподаткування стало неможливим. Тому перехід до страхової моделі або так званої «страхової медицини» можна розглядати в деякій мірі як спробу розв’язати проблеми фінансування галузі.

Окрім уведення страхової медицини, можливі й інші варіанти більш широкого використання додаткових джерел фінансування охорони здоров’я:

• в міру зміцнення економічного стану країни можна передбачити залучення засобів пенсійних фондів і фондів зайнятості для ОМС пенсіонерів і безробітних, як це прийнято в країнах з розвиненими системами медичного страхування;

• можливе введення цільового податку на тютюнові і алкогольні вироби, що можна також трактувати як часткову оплату споживачів цих товарів за додаткову медичну допомогу, яка потенційно необхідна для нейтралізації загрози їх здоров’ю;

• іншим варіантом уведення вище обумовленого податку є виділення у складі акцизного податку цільової частини для охорони здоров’я;

• надання податкових пільг ЛПЗ з метою напряму їх прибутку на власний розвиток;

• надання державних гарантій іноземним компаніям фармацевтичної і медичної промисловості з метою залучення інвестицій, також розви- тау приватного підприємництва в охороні здоров’я.

Розглянемо існуючі методи фінансування охорони здоров’я.

Метод фінансування - це спосіб розподілу грошових коштів з джерела засобів між виробниками медичних послуг. їх існує три:

1. Бюджет по статтях - саме цей метод використовується в даний час в Україні. Переваги: жорсткий централізований контроль за використанням засобів, ЛПУ не потрібно «ламати голову» над їх раціональним використанням, ризик для ЛПУ зведений до мінімуму. Недоліки: не дозволяє медичним установам гнучко пристосовуватися до нестандартних умов або місцевих ситуацій; відсутні прямі стимули до підвищення ефективності і продуктивності праці; існує тенденція до погіршення медичної допомоги; в умовах бюджетного дефіциту фінансуються лише статті: оплата праці, харчування, придбання медикаментів і комунальні витрати, що далеко не сприяє розвитку галузі. Дані недоліки роблять цей метод неефективним на шляху реформування системи медичної допомоги в Україні.

2. Загальний бюджет - сукупна оплата на покриття попередньо визначених витрат медичної установи впродовж певного часу. Перевагами є: відносно низькі адміністративні витрати, вільний перерозподіл наявних ресурсів при необхідності, можливість використовувати економічні стимули для підвищення ефективності праці. Недоліки: уникнення лікування складних випадків захворювання, зниження якості медичної допомоги через недостатній, обмежений бюджет в порівнянні з потребами ЛПУ. На думку фахівців, даний метод є неприйнятним для України і через те, що його перевага

- вільний перерозподіл ресурсів - в умовах України може стати недоліком: зростання кількості кадрів і їх мізерна заробітна плата спонукатимуть до деформації співвідношень у витратах ЛПУ.

3. Фінансування на душу населення - оплата для покриття вартості певного пакету послуг упродовж певного часу на кожного жителя. Переваги: прогнозовані витрати, які стимулюють ЛПУ більш ефективно працювати, не надавати зайві послуги; відносно низькі адміністративні витрати. Недоліки: високий фінансовий ризик, що може привести ЛПУ до банкрутства; зниження якості надання медичних послуг через великий об’єм роботи, що приводить до зниження ціни рядової медичної послуги.

Таким чином, ідеального, бездоганного методу фінансування медичних установ не існує. Будь-який метод повинен відповідати конкретній ситуації і меті, яка стоїть перед системою охорони здоров’я. Змішані системи фінансування і оплати медичних послуг є самими універсальними і надають можливість використовувати різні методи оплати у кожному конкретному випадку з максимальною ефективністю.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Фінансова середа та ресурси в охороні здоров'я	\|	Закордонний досвід фінансування охорони здоров'я

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.