Мечі та кинджали з антенними верхів'ями, які трактуються в звіриному стилі.

Ці мечі та кинджали більш характерні для Скіфії, чим більшість мечів з простими антенами.

Вони мають верхів'я в вигляді пари кігтів хижої птиці, як пташині чи грифоні голови (с. Журовка, с. Гамарня, Канівського району).Довжина мечів від 45 см. до 80 см. За формою перехрестя можуть бути віднесені до типу метеликоподібних (Мал.11,12), чи мають сегментовидне перехрестя.

Виділення типів дозволило прослідкувати, що першими відомими в Скіфії формами акінака були мечі та кинджали з прямими брускоподібними верхів'ями та широкими масивними метеликоподібними перехрестями. Їх поява відноситься, можливо, ще до кінця VII ст. до н.е. Часом найбільшого розповсюдження цього типу були VI – перша половина V ст. до н.е.

Мал.11. Мал.12. Мал.13. Мал.14.

Пізніше, як похідні від них з'являються мечі та кинджали з верхів'я у вигляді сплощеного овалу та з помилково-трикутним перехрестям, а також екземпляри, які мали трапецієвидне перехрестя.

Можливо, також в кінці VII ст. до н.е. з'явились мечі та кинджали з брунькоподібним перехрестям та брускоподібним верхів'ям, проте на відміну від відміченого вище типу вони існують лише до початку V ст. до н.е. і не дають пізніше ніяких похідних форм.

До VI ст. до н.е. слід віднести появу мечів з антеновидним верхів'ям у вигляді простих волют та брунькоподібним чи метеликоподібним перехрестям. Розвиток їх іде таким же шляхом, як розвиток мечів першого відділу. Зникають на початку V ст. до н.е. мечі з антеним верхів'мя і брунькоподібними перехрестям, в V ст. до н.е. ще використовуються мечі з антенним верхів'я та метеликоподібним перехрестям, а в кінці V ст. метеликоподібне перехрестя змінюється помилково-трикутним. Разом з тим верхів'я у вигляді простих волют поступаються місцем ще на початку V ст. до н.е. більш складним антенам, зробленим в звіриному стилі, головним чином у вигляді пари кігтів хижої птиці. Пізніше, IV ст. до н.е., мечі з пазурообразними верхів'ями і помилково-трикутним перехрестями не застосовувались.

Крім зміни у формах руків’я, з течією часу відбуваються зміни і у формі клинків. Якщо в VI-V ст. до н.е. існували дві форми клинків (з паралельними лезами та трикутні) то с кінця V ст. до н.е. і пізніше використовується тільки одна форма двулезових клинків у вигляді вузького, сильно витягнутого трикутника. Клинок таким чином, перетворився в довге та вузьке вістря. Ця еволюція клинків скіфських мечів вказує на те, що скіфські мечі були в першу чергу колючою, а не рублячою зброєю. В залежності від основної функції меча змінювалась форма клинка. Клинок ставав більш досконалим для нанесення колючого удару.

Загальними ознаками для всіх скіфських мечів того часу було те, що всі вони (за виключенням двох бронзових) були залізні, ковані. При цьому клинок і стержень руків’я сковані з одного шматку металу. Виробництво акінаків на теренах України було сконцентровано у середній течії р. Ворскли поблизу с.Бельськ, де розташоване одне з найбільших у Європі городищ ранньої залізної доби, яке ототожнюється з Геродотовим містом Гелон, яке він згадує у своїй «Історії».

Акінаки скіфської знаті виготовлялись дуже часто іноземними майстрами. Спочатку урартами, а потім греками-колоністами, які прикрашали їх в чисто грецькому стилі з використанням зерні, скані, емалі. Скіфські майстри створювали не менш розкішні по оформленню екземпляри у чисто «звіриному» стилі.

В заможних скіфських курганах разом з мечами, руків’я яких були обложені золотою пластиною, збереглися золоті же обкладки, які покривали всю поверхню дерев'яних піхв и тому повторюють форму. Кількість таких золотих оправ не велика однак вони знайдені в курганах різних епох, а тому дають можливість судити про форми як архаїчних, так і більш пізніх піхв.

Піхви з скіфського кургану № 30 у села Велика Белоозерка Запоріжьскої області. Остання треть 4 ст. до н.е. Піхви – чеканое золото грецької роботи, руків’я пласироване золотом скіфської роботи, довжина 65,5 см.

На піхвах з Келермеського кургану в стилі давньосхідного мистецтва зображені фантастичні потвори з тулубами биків і левів, з крилами, у вигляді риб, с головами левів, баранів, биків та грифонів.

Золоте руків’я акінака зі скіфського кургану «Чортом лик» у Нижньому Подніпров’ю. 5 ст. до н.е.

Широке розповсюдження акінака у степові зоні говорить про те, що акінак в скіфському суспільстві був важливим соціальним показником, який позначав приналежність до військового стану, військової «аристократії», оскільки їх знаходять далеко не у всіх чоловічих похованнях зі зброєю.

Велике поширення дістали мечі в Північному Причорномор’ї у добу скіфів. Мечі завдовжки 60 см складають 20% усіх знахідок клинкової зброї скіфів, а якщо полічити і короткі мечі – від 60 до 70 см довжиною, то цей процент буде значно більший. Крім того, відомі 15 екземплярів довжиною від 70 до 80 см.

Скіфські мечі, які на скіфській мові називалися спеціальним терміном іранського мовного походження – «карта», відрізнялись від кинджалів-акінаків тільки розмірами клинка. Характерно, що вже самі ранні скіфські мечі досягають довжини понад 70 см.

Мечі носились на поясі праворуч у вертикальному положенні, у піхвах з лопатю, які аналогічні піхвам акінаків.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Чернишов Олег Олександрович	\|	Види аналізів, які використовуються для атрибуції предмета.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.017 сек.