• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Ващенко Г. Виховний ідеал. Підручник для педагогів, виховників, молоді і батьків. – Том 1 (Третє видання). – Полтава: Полтавський вісник, 1994. – 191 с.

Навчальний посібник, в якому проаналізовано окремі аспекти розвитку української духовності від найдавніших часів до середини XX ст. На цій основі автор будує виховний ідеал, що відповідає психічним природним властивостям української людини; цей ідеал не дається в готовому вигляді, а мусить супроводжуватися титанічною виховною працею педагога і під впливом середовища. Г.Ващенко пропонує ті шляхи, методи і засоби, реалізація яких сприятиме формуванню ідеалу людини – українця, громадянина–патріота, життєвою метою якого буде служба Богові і Україні.

Варто звернути увагу на аналіз більшовицького, християнського, загальноєвропейського і націонал–соціалістичного ідеалу (1 ч.), а також українського національного виховного ідеалу (II ч.).

Такі бібліографічні картки зручно сортувати у відповідності з пунктами робочого плану, приступаючи потім до більш ґрунтовного опрацювання відібраних джерел і фіксування необхідної інформації.

Робити виписки – це означає, перш за все, вміти знайти і вибрати потрібні й найважливіші теоретичні положення, статистичні дані, оригінальні філософсько–соціологічні, педагогічні та інші висловлювання.

Виписувати можна дослівно (цитатами) або у вільному викладі. Інколи значний за обсягом фрагмент записується своїми словами, а найбільш важливі, яскраві, точні положення цитуються. Але в будь–якому випадку необхідно вказувати джерело (автор, назва книги, статті тощо).

Виписки краще робити на окремих аркушах паперу, пронумерувавши їх і відмітивши поля; ці аркуші зручно зберігати в конвертах, на яких відзначається номер пункту плану Курсової роботи. В тексті виписок можна виділяти заголовки, а найважливіші поняття, означення, окремі фрагменти записів підкреслювати. Крім того, на полях листа–картки корисно робити помітки, які допоможуть краще зорієнтуватися при повторному зверненні до тексту. Загальновизнаними є такі помітки:

! – повна згода з тим, про що йде мова в тексті;

? – незгода з автором, сумнів;

?! – здивування, подив;

NВ – досить важливо;

V – важливо, варто запам’ятати;

^^^^ – цікаво, може знадобитися.

Читаючи видання, треба уважно стежити за ходом авторської думки, вміти відрізняти головні положення від доказів й ілюстративного матеріалу. Часто статті з наукових збірок складні для сприйняття, тому необхідно їх читати кілька разів, намагаючись виділити головну ідею та аргументи, якими автор її доводить.

Конспектуючи матеріал, необхідно постійно пам’ятати тему курсової роботи, щоб виписувати тільки те, що має відношення до теми дослідження.

Чим ширше і різноманітніше буде коло джерел, якими студент користувався, тим вищою є теоретична та практична цінність його дослідження.

Логічна структура курсової роботи - це запорука успіху розкриття теми. Процес уточнення структури складний і може тривати протягом усієї роботи над дослідженням. Попередній план роботи варто показати науковому керівникові, оскільки може статися, що потрібно буде переписувати текст роботи.

Серйозна увага має бути приділена дослідно–експериментальній роботі, тобто отриманню конкретних даних про стан педагогічного процесу в певному навчальному закладі з даної теми.

Нагадаємо, що Методи педагогічного дослідження − це власне способи вивчення педагогічних явищ, отримання наукової інформації про них з метою визначення закономірних зв’язків, відношень і побудови наукових теорій.

Методи вивчення педагогічного досвіду − це способи дослідження реально створюваного досвіду організації навчально-виховного процесу. При вивченні педагогічного досвіду використовують такі методи, як спостереження, бесіда, інтерв’ю, анкетування, вивчення письмових, графічних і творчих робіт учнів, документації.

Спостереження− цілеспрямоване сприймання певного педагогічного явища, в процесі якого дослідник отримує конкретний практичний матеріал. Виділяють такі етапи спостереження: визначення мети і завдань (для чого, з якою метою ведеться спостереження); вибір способу спостереження, який найменше впливає на досліджуваний об’єкт і найбільш забезпечує збір необхідної інформації (як спостерігати); вибір способів реєстрації спостережуваного (як вести записи); обробка й інтерпретація отриманої інформації

Розрізняють спостереження, коли дослідник є членом тієї групи, в якій воно здійснюється, і спостереження − “з зовні”; відкрите й приховане (інкогніто); суцільне й вибіркове. Спостереження − це досить доступний метод, але він має свої недоліки: на його результати впливають особистісні властивості (мотиви, інтереси, психічні стани) дослідника.

Методи опитування − бесіда, інтерв’ю, анкетування. Бесіда − самостійний і додатковий метод дослідження, який використовується з метою отримання необхідної інформації або пояснення того, що не було достатньо зрозумілим під час спостереження. Бесіда проводиться за заздалегідь визначеним планом з виділенням питань, що потребують пояснення. Вона ведеться у вільній формі без запису відповідей співрозмовника. Різновидністю бесіди є інтерв’ювання, запозичене педагогікою з соціології. Під час інтерв’ю відповіді записуються відкрито.

Анкетування − метод масового збору матеріалу за допомогою анкети. Ті, кому адресовані анкети, дають письмові відповіді. Бесіду й інтерв’ю називають опитуванням “обличчя до обличчя”, анкетування − заочним опитуванням. Результативність бесіди, інтерв’ю, анкетування в значній мірі залежить від змісту й структури запитань.

План бесіди, інтерв’ю і анкети − це перелік запитань. Розробка запитань передбачає визначення характеру інформації, яку необхідно отримати, формулювання запитань, які повинні бути задані; складання першого плану запитань, його попередня перевірка шляхом пробного дослідження й виправлення, їх редагування. Цінний матеріал може дати вивчення результатів діяльності учнів: письмових, графічних, контрольних робіт, малюнків, креслень. зошитів з окремих дисциплін.

Вивчення шкільної документації (особових справ учнів, медичних карт, класних журналів, протоколів зборів, засідань) озброює дослідника деякими об’єктивними даними, що характеризують реально існуючу практику організації навчально-виховного процесу.

Особливу роль у педагогічних дослідженнях відіграє експеримент− спеціально організована перевірка того чи іншого методу, прийому роботи для виявлення його педагогічної ефективності. Педагогічний експеримент − дослідницька діяльність з метою вивчення причинно-наслідкових зв’язків у педагогічних явищах, яка передбачає дослідне моделювання педагогічного явища і умов його функціонування; активний вплив дослідника на педагогічні явища; вимірювання результатів педагогічного впливу і взаємодії. Виділяють такі етапи експерименту:

теоретичний(визначення проблеми, мети, об’єкта і предмета дослідження, його завдань і гіпотез);

методичний (розробка методики дослідження та його плану, програми, методів обробки отриманих результатів);

експеримент − проведення серії дослідів (створення експериментальних ситуацій, спостереження, управління дослідом і вимірювання реакції піддослідних);

аналітичний − кількісний і якісний аналіз, інтерпретація отри-маних фактів, формулювання висновків і практичних рекомендацій.

Розрізняють експеримент природний, натуральний (в умовах звичного навчально-виховного процесу) і лабораторний− створення штучних умов для перевірки, наприклад, того чи іншого методу навчання, виховання, коли окремі учні ізолюються від решти. Здебільшого використовується природний експеримент. Він може бути довготривалим або короткочасним.

Педагогічний експеримент може бути констатуючим, що виявляє тільки реальний стан справ і процесів, або перетворюючим(розвиваючим), коли здійснюється цілеспрямована його організація для визначення умов (методів, форм і змісту освіти) розвитку особистості учнів чи дитячого колективу. Труднощі експериментального методу полягають у тому, що необхідно досконало володіти технікою його проведення, тут потрібна особлива делікатність, такт, уміння встановлювати контакт з піддослідними.

Перераховані методи ще називаються методами емпіричного пізнання педагогічних явищ. Вони слугують засобом збору науково-педагогічних фактів, які піддаються теоретичному аналізу. Тому виділяється спеціальна група методів теоретичного аналізу.

Теоретичний аналіз − це виділення й аналіз окремих об’єктів, ознак, особливостей, властивостей, педагогічних явищ. Аналізуючи окремі факти, ми виявляємо в них загальне й особливе, встановлюємо загальний принцип або правило. Аналіз супроводжується синтезом, він допомагає проникнути в сутність педагогічних явищ, що вивчаються.

Індуктивні й дедуктивні методи − це логічні методи узагальнення, систематизації отриманих емпіричним шляхом даних. Індуктивний метод передбачає рух думки від частинних суджень до загального висновку, дедуктивний − від загального судження до частинного висновку.

Теоретичні методи необхідні для визначення проблем, формулювання гіпотез і для оцінки зібраних фактів. Ці методи пов’язані з вивченням літератури, праць класиків з питань людинознавства в цілому і педагогіки зокрема; художньої літератури про школу, виховання, вчителя; довідникової педагогічної літератури, підручників і методичних посібників з педагогіки і суміжних наук. Вивчення літератури дає можливість дізнатися, які факти і проблеми вже достатньо добре вивчені, з яких ведуться наукові дискусії, що вже застаріло, а які проблеми ще не розв’язані. Робота з літературою передбачає використання таких методів, як складання бібліографії — перелік джерел, підібраних для роботи у зв’язку з досліджуваною проблемою; реферування — стислий переказ основного змісту одного чи декілька творів з загальної тематики; конспектування — ведення більш детальних записів, основу яких складають виділення головних ідей і положень твору; анотація — короткий запис загального змісту книги чи статті; цитування — дослівний запис виразів, фактичних чи цифрових даних, що є в літературному джерелі.

Математичні і статистичні методи в педагогіці використовуються для обробки отриманих даних методами опитування й експерименту, а також для встановлення кількісних залежностей між досліджуваними явищами. Вони допомагають оцінити результати експерименту, сприяють підвищенню надійності висновків, створюють основу для теоретичних узагальнень. Найбільш розповсюджені в педагогіці є математичні методи: реєстрація, ранжирування, шкалування. За допомогою статистичних методів визначаються середні величини отриманих показників: середнє арифметичне; (медіана − показник середини ряду (при наявності 12-ти учнів медіаною буде оцінка 6-го учня в списку, в якому всі учні розподілені за рангом їх оцінок); ступінь розсіювання − дисперсія, або середнє квадратичне відхилення.

Для таких підрахунків є відповідні формули, застосовуються довідники і таблиці. Результати, оброблені за допомогою названих методів, дозволяють відобразити кількісну залежність у вигляді графіків, діаграм, таблиць. В педагогічній науці існує ще багато невиявлених зв’язків і залежностей, де є можливість виявити свої наукові здібності й можливості молодим дослідникам.

В процесі підготовки Курсової роботи студент має можливість використати фрагмент експериментального дослідження, наприклад, констатуючий експеримент, який дає можливість з’ясувати рівень організації, змісту, методів, і засобів, ефективності й результативності здійснення педагогічної роботи у тому чи іншому навчальному закладі. Результати експерименту потрібно піддати математичній обробці.

Поряд з констатуючим експериментом можна використовувати експериментальну ситуацію, спеціально організовану дослідником.

Після збору літературного матеріалу і проведення дослідно–експериментальної роботи необхідно приступати до остаточного складання тексту Курсової роботи. Матеріал потрібно викладати за планом, чітко, логічно, послідовно, грамотно.

Готуючись до викладення тексту курсової роботи, доцільно ще раз уважно прочитати її назву, що містить проблему, яка повинна бути розкрита. Проаналізований та систематизований матеріал викладається відповідно до змісту у вигляді окремих розділів, підрозділів і параграфів. Кожний розділ висвітлює самостійне питання, а підрозділ (параграф) - окрему частину цього питання.

Тема має бути розкрита без пропуску логічних ланок, тому починаючи працювати над розділом, треба визначити його головну ідею, а також тези кожного підрозділу. Тези необхідно підтверджувати фактами, думками різних авторів, результатами анкетування та експерименту, аналізом конкретного практичного досвіду.

3. На завершальному етапі передбачається написання студентом вступу та висновків до дипломної роботи, курсової роботи, оформлення списку літератури й додатків, редагування тексту, його доопрацювання з урахуванням зауважень наукового керівника, підготовка роботи до захисту.

Вступ доцільно писати після того, як написана основна частина курсової роботи. У вступі обґрунтовується актуальність теми, що вивчається, її практична значущість; визначаються об’єкт, предмет, мета і завдання дослідження; розглядаються методи, за допомогою яких воно проводилось; розкривається структура роботи, її основний зміст.

Частиною вступу є огляд літератури з теми дослідження, в який включають найбільш цінні, актуальні роботи. Закінчити огляд треба коротким висновком про ступінь висвітлення в літературі основних аспектів теми.

Логічним завершенням курсової роботи є висновки. Головна їх мета - підсумки проведеної роботи. Висновки подаються у вигляді окремих лаконічних положень, методичних рекомендацій. Дуже важливо, щоб вони відповідали поставленим завданням. У висновках необхідно зазначити не тільки те позитивне, що вдалося виявити в результаті вивчення теми, а й недоліки та проблеми практичного характеру, а також конкретні рекомендації щодо їх усунення.

Висновки повинні логічно випливати з того, про що йшла мова в тексті Курсової роботи. Висновки повинні бути лаконічні, чіткі, конкретні, точні й повні.

Список використаної літератури відображає обсяг використаних джерел та ступінь вивченості досліджуваної теми, є візитною карткою автора роботи, його професійним обличчям, свідчить про рівень володіння навичками роботи з науковою літературою. Список повинен містити бібліографічний опис джерел, використаних студентом під час роботи над темою. Укладаючи його, необхідно додержуватися вимог державного стандарту. Кожний бібліографічний запис треба починати з нового рядка, літературу слід розташовувати в алфавітному порядку авторів та назв праць, спочатку видання українською та російською мовами, потім - іноземними. В деяких ВНЗ список нумерують згідно з порядком посилань в тексті. Бібліографічні записи в списку повинні мати порядкову нумерацію. В тексті роботи слід давати у дужках посилання на номери списку. Якщо необхідно вказати номер сторінки, її ставлять через кому після номера видання, наприклад [7, с. 93].

Завершуючи написання курсової роботи, необхідно систематизувати ілюстративний матеріал. Ілюстрації можна подавати у тексті, а якщо вони громіздкі, або стосуються теми лише побічно - оформляти у вигляді додатків. Усі додатки повинні мати порядкову нумерацію та назви, що відповідають їхньому змісту. Нумерація аркушів з додатками продовжує загальну нумерацію сторінок основного тексту роботи.

Літературне оформлення курсової роботи є важливим елементом її виконання і одним із багатьох чинників, на які зважає комісія при оцінюванні під час захисту. Передусім звертається увага на змістовний аспект викладу матеріалу (логічність і послідовність, повнота й репрезентативність, тобто широта використання наукових джерел, загальна грамотність та відповідність стандартам і прийнятим правилам), а також на текст роботи, список літератури й додатки, на зовнішнє оформлення титульного аркуша.

У курсових роботах необхідно прагнути дотримуватися прийнятої термінології, позначень, умовних скорочень і символів, не рекомендується вживати вирази-штампи, вести виклад від першої особи: “Я спостерігав”, “Я вважаю”, “Мені здається”, “На мою думку”. Слід уникати в тексті частих повторень слів чи словосполучень.

При згадуванні в тексті прізвищ (учених-дослідників, практиків) ініціали, зазвичай, ставляться перед прізвищем (В.М. Петров, а не Петров В.М., як це прийнято в списках літератури).

До формулювань заголовків розділів і підрозділів курсової роботи висуваються такі основні вимоги: стислість, чіткість і синтаксична різноманітність у побудові речень з переважанням простих; послідовне та точне відображення внутрішньої логіки змісту роботи.

Типовими недоліками курсових робіт є:

1) описовість, декларативність, недостатність аргументації. Так, наведені в тексті роботи висловлювання, цитати не коментуються, не пов’язуються з темою викладу. Між тим, використовуючи теоретичні положення, висловлювання, ідеї й висновки класиків тієї чи іншої сфери наукового пізнання й діяльності (у педагогіці, нариклад, Я.А.Коменського, К.Д.Ушинського, С.Ф.Русової, Г.Г.Ващенка, А.С.Макаренка, В.О.Сухомлинського та інших), необхідно показати зв’язок зосереджених у них думок з сьогоденням, з практикою освіти, навчання й виховання. Цьому можуть сприяти посилання на матеріали періодики, приклади з власного педагогічного досвіду і досвіду інших спеціалістів, власні спостереження. При утрудненні потрібно ще раз звернутися до першоджерел, щоб глибше засвоїти сутність проблеми;

2) неузгодженість понять і аргументації. Нерідко студент формулює якусь тезу класика, а аргументує фактами ніяк або мало з нею пов’язаними;

3) надмірне цитування. Окремі студенти заповнюють сторінки Курсової роботи численними цитатами, між тим як потрібно формулювати думки власними словами, підтверджуючи їх цитатами, беручи чужі думки в лапки, вказуючи джерела і сторінки. В даному випадку цитата – опора на автора, вченого, мислителя. Зустрічаються й випадки, коли студенти без критичного осмислення переписують цілі параграфи й сторінки підручника чи якої–небудь статті, навіть не посилаючись на джерела;

4) дані експерименту часто подаються без належного аналізу і математичної обробки. Висновки – примітивні, схематичні, нелогічні, не відображають того, про що писалося у розділах Курсової роботи..

Переглядів: 4075