Неділя, Анастасія

«Жила собі дівчинка, золоті в неї коси!» Був відверто гарний настрій. Стояла на носочках і ритмічно підтанцьовувала мелодії в своїй голові. Такий чудесний день! Ніби, нічого із ранку не віщувало того позитиву, який раптом оволодів всією нею. За вікном… як це вони кажуть? «Хмарно, з проясненнями» Сьогодні буде гарною господинею і приготує татові й мамі смачний сніданок, а ще якийсь неймовірний обід! Ох і посмішка в неї, розтягнуло на все обличчя. Хтось би побачив, і точно позаздрив би. І хай собі заздрять! Бо так реагували б лихі люди. А гарні просто розділили б її веселий гумор. Здається, не можна так захоплено роздивлятися себе в дзеркалі, але й відійти від нього так само складно. Кілька разів покружляла навколо власної осі, і наостанок ледь не впала на ліжко. А потім все ж прилягла на нього. Часто дихала, тримала руки, мов під час молитви і дивилася у стелю. Так приємно робити якісь речі, що дарують усмішки і задоволення близьким тобі людям! Легко уявила собі як смакуватиме батько грінки, саме їх запропонує рідним на сніданок, та ще смачний чай. Сама сидітиме поряд, у фартуху і посміхатиметься обом. Так часто в родинних стосунках важливі не лише слова. Звісно, їх цінувала так само. Але її сім’я була тим щасливим місцем, де легко піднімався настрій від самого тільки погляду, теплих обіймів, просто лагідного дотику. Цього ніхто не шкодував для ближніх. І така поведінка легко вписувалася у почуте нею недавно: «Любити – значить бажати людині щастя.» Тільки… не все так ясно у цій формулі від отця Миколи. Ні, все ж несамовито класно! Ніде правди діти, тло цього нескінченого параду позитиву, - Максим, який зовсім недавно перетворився із безтілесного янгола у звичайного хлопця, тепер вже знайомого їй. І так приємно усвідомлювати, що приторкнутись до живого героя власних мрій багато приємніше, ніж думати про нього, як про недосяжне марево. Хай зустріч відбулася лише одна. Трималась, аби не поділитися власним захоплення із татом ще в приміщенні кафе. Легко могла б кинутися до нього в обійми. Але ж бачила, що Максим намагався простежити її шлях до самого виходу. І зрештою, стрималася. Потім, в авто, уже трохи заспокоїлася. І поділилася із татом власними враженнями від знайомства на словах. Він – молодець, підтримав її. І от зараз вона щасливо посміхалася. Підтягнула кольорові теплі гольфи, накинула на футболку кофтину і знову підійшла до дзеркала. Поки не приготує сніданок, більше до трюмо ні ногою! Підправила зачіску, задовольнялась стрілами брів і все ж таки налаштувалася! Бажалося одного – аби поряд з батьками сидів усміхнений Максим. Звісно, він би почувався не надто затишно. В перший раз. Але… Від нього йде таке тепло, такий спокій. Це було б просто фантастично! Здається, не має в цьому нічого фантастичного. Номер його є, вже телефонувала і впевнилася, що – правильний. Розмова трохи не вийшла, але ж… ну, просто хвилювалася, нічого більше. Принаймні, під час знайомства виокремила кілька його зацікавлених поглядів, він точно вважає її цікавою для себе! Тра-ля-ля, як це класно! Підтанцьовуючи ранковим таночком тихо відчинила двері в кімнаті, мов мишка прошмигнула через коридор, зайшла до кухні і зачинилася зсередини. Так хотілося, щоб вони спали якомога довше, а прокинулися тільки від запашного сніданку. Арсенал її танцювальних рухів все збільшувався, але придумувалися все нові і нові. Який чудесний день! Зовсім тихо увімкнула магнітофон і розпочала готувати власний кулінарний шедевр. Нарізала скибками хліб, на сковорідку налила запашної олії. Дістала з холодильнику яйця, розбила їх і ретельно збовтала у неглибокій посудині, а потім додала сіль та маленьку щіпку молотого перця. Здається, сковорідка гарно прогрілася, тому зробила трохи менший вогонь і швиденько взялася вимокати скиби в яєчній суміші. А згодом вже акуратно накладала їх на прогріту поверхню. Посміхалася тому, як спокійно, без переживань за власний манікюр нарізала хліб, а тепер самими кінчиками нігтів поправляла ароматні грінки. Чесно зізнатись, ніколи особливо не любила куховарити. Не те, щоб їй це не подобалось, просто в мами виходило краще, а на кухні, все ж, має бути одна господиня. Завжди залюбки розмовляла з матусею, поки та готувала якусь смакоту. От навіть і в школі на уроках праці, здебільшого, брала на себе роль жартівниці, тієї, хто створював там особливий настрій. А це – дуже важливо, їжа має готуватися виключно з позитивними емоціями. От і зараз аж пашіла тими емоціями. Хіба справді неможливо запросити Максима? Та він побачить ці грінки, і сам наступного разу напрошуватиметься! На сковорідку вміщалися якраз три скиби – татові, матусі і їй. Що ж, Макса сьогодні немає, хай вибачає, і знову посміхалася. Ось і перша порція вже готова, і жодного підгоряння не помітно. Уявила знову батькову реакцію, і стільки теплоти буде в тому погляді. От чого поки не знаходила в своєму парубкові, так це такого ж, як у тата виразу очей. Зрозуміло, не можуть бути погляди у них зовсім однакові, але… хотілося, аби Макс дивився на неї з тією ж теплотою, що і тато. Ну, і, звісно, трошечки не так. По особливому – по-хлопчачому. І знову мокала чергові шматочки хліба у в’язку яєчну мішанину. І очі сміялися через те, що у цю мить свідомо вважала себе майже дорослою. Нічого собі! Кілька дівчат, з якими вчилася ще з першого курсу, вже вийшли заміж, а двоє навіть народили пухкеньких немовлят. Але… при чому тут хтось до її особливої долі? Саме зараз, біля плити, поки смажила грінки, до неї прийшло відчуття, що від цього простого дійства, виявляється, можна отримувати величезне задоволення. Відкрила хвіртку, бо олія потрохи псувалася на вогні, і з’являвся характерний запах. Із задоволенням вдихнула свіжого повітря і поспішила перевернути скибочки на інший бік. Чи вистачить цього? Треба було швидше міркувати. Ніби, й так, вистачить, але надзвичайно подобався сам процес, тому знову підрізала ще три шматки, вже точно останні. Тепер вже не вимокала, а вимащувала грінки у залишках зробленого особисто коктейлю з яєць та перцю. Цікаво, аби зараз поряд з нею перебував Макс, на що, він звернув би увагу? Хм, і що він взагалі за парубок? Стояла в коротких шортах, гольфах та футболці, а ще у фартуху… Чесно кажучи, здавалася собі трохи звабливою. Ну от, якщо дивитися з боку. І якщо б, наприклад, дивилася на себе, будучи чоловіком. Нічого надто особливого, але жіночність помітна у кожному кроці. Чорт, хотілося торкнутися його руки знову! Де ти, хлопче? Останні грінки вже готові. Запах чи аромат саме від цієї партії? Ні, хай трішечки і підгоріли, але на смак точно будуть суперові! От і все, о-ля-ля! Глянула у відкриту хвіртку і здалося, - не так прохолодно на дворі, то ж хай вивітриться присмак горілого.

Увімкнула електричний чайник. Рівно хвилина і кип’яток для чаю буде готовий. Скільки у цих простих і послідовних рухах – жіночого, такого, що створює домашній затишок. Так легко уявити собі, що Максим повернувся з роботи, а в неї, як у гарної дружини, все готово – для його відпочинку і гарного настрою. Він обійме її, поділиться з нею щирим цілунком, вдихне аромат парфумів і, зачарований, на мить загубиться у часі і просторі. О, як точно бачить цю картину, кожну її деталь! А вона… буде теплою і домашньою, буде пахнути свіжістю і тими самими парфумами. Класно! Класно вміти заглянути у власне майбутнє. Звісно, пам’ятала, про що говорив Макс у їхню першу зустріч, із яким захопленням ділився своїми почуттями. Але так само знала, що кожен його новий погляд вглядався у неї із все більшою цікавістю та інтересом. На думку знову поверталося її первинне враження від розмови під час знайомства: вона цікава йому! Так хотілося знову зазирнути у дзеркало, аби просто ретельно вдивитися у власні очі. Переконана, нині для них одне точне визначення: щасливі. От і вона зараз була щасливою… Так, бажала Максимові щастя, але у цю хвилину була впевнена, що те почуття можна розділити навпіл для них обох.

Зробила смачну заварку для чаю, а грінки, здається, якраз охололи. Обережно відчинила двері кухні, м’якою ходою дібралася до батьківської кімнати і тихенько постукала. У відповідь – мовчання. Знала, що так не можна, і тричі неправильно, але натиснула на ручку дверей і зробила крок вперед. Вони були такі класні і красиві у своєму вранішньому відпочинку. Мамина голова лежала на батьковій лівій руці, зовсім близько до плеча і ледь не торкалася його устами. Проте обдавала гарячим видихом. А він дивився своїми заплющеними очима у стелю і, здається, мріяв про щось своє. Не можна було не милуватися ними. Якась особлива, чарівна картина. Можна лише мріяти про таке у власній родині. Що ж, як не жаль, але вимушена була приторкнутися руками до цієї закоханої парочки. Легкі дотики примусили щасливчиків по черзі відкрити очі. Посміхалася із легкою провиною.

- Я правда не збиралася вас будити… Тільки от вже приготувала сніданок, і він скоро буде холодним. Трішечки не розрахувала.

Здається, батько швидше прийшов до тями. Може коли увійшла, він вже навіть і не спав зовсім, а просто ніжився у ліжку. А зараз намагався носом віднайти у повітрі, принаймні, аромат сніданку. Тільки марно. Бачила, що не виходить у нього, але прагнув відчути дуже переконливо, навіть не стрималася, пустивши легкий, зовні, смішок. Присіла на коліна і поцілувала йому чоло. Тут і матуся зовсім позбулася ранкової млості. Вона удавано ображено посварила:

- Ну, як тобі не соромно... Батьки відпочивають, - врешті помітила, що прокинулася зовсім поруч з чоловіковою щокою, - цілуються, між іншим, - і смачно чмокнула ту, трохи неголену, ділянку… - а ти… оце так порушуєш усе, - і далі їй було просто лінь говорити.

- Вибачте, будь-ласочка… Тільки от – і втримала невеличку паузу, під час якої рідні їй люди у ліжку загадково посміхалися, - ви збираєтеся на сніданок? Бо я вас запрошую!

- Звісно, ми йдемо, Настуню, дай нам буквально кілька хвилин, - промовив посміхаючись тато.

- Оце зовсім інша справа, молодці, - примирливо… - так я вас чекаю?

- Еге ж, йди вже, сервіруй стіл.

Розвернулася і щасливим підтюпцем побігла на кухню. Відчувала, сумління майже лагідно дорікнуло їй, що не варто було псувати батькам такий ніжний ранок. Але… так само бракувало їх уваги, саме зараз, коли вони обидва вдома. І все ж, вирішила, завтра точно дасть їм можливість поніжитися в ліжку у своє задоволення. Який чудесний день! А слова «Любити – значить бажати людині щастя», вони ж і до родинного життя легко прилаштовуються? Мова не тільки про кохання до хлопця! Скоріше навіть отець Микола поділився із нею цим знанням, насамперед, аби вона уважніше ставилася до найближчих для себе людей. Там, у кількох метрах звідси, двоє найрідніших із них; вони так довго не бачилися і насолоджуються кожною спільно проведеною миттю. Ну, гаразд… Розклала на столі три великі серветки. Закип’ятила повторно чайник і дістала для кожного по своїй чашці. Посміхнулася, бо, може, у кожній родині так. «Щасливій родині», подумки виправилась. Більша, менша і її власна.

Все зробила і була задоволена собою. Просто бажала, аби сьогоднішній день був святом так само і для матусі з татом. Вони десь там, у власній кімнаті, без поспіху приводили себе до ладу. Мама точно уважно вдивлялася у дзеркало і розчісувала волосся. Батько… може стояв позад неї, тримав за плечі і закохано цілував їх. Озирнулася. Вікно з кухні виходило у двір, як і у неї в спальні. Дивно і цікаво. Всі рази, коли бачила Макса, спостерігала за ним лише зі своєї кімнати. І чим це можна пояснити? От би він з’явився біля кіоску прямо зараз! Блискавкою в голові промайнула послідовність ймовірних дій. Як миттю опиниться на вулиці, стане йому перед очі і просто промовить: «Привіт!» Він, ніби, з початку ніяковітиме. Але вона сміливо запросить на чай. Візьме за руку і покаже поглядом вікна власної кімнати. Він посміхнеться і перепитає: «Справді запрошуєш?» Ствердно кивне, а потім вони разом йтимуть сходами. І серця битимуться в унісон. Відтепер і вже до самої смерті. Відчинить двері у квартиру, ще кілька кроків і от кухня, де батьки нічого навіть не встигли запідозрити, помітивши її відсутність Уявила собі очі тата, розгублений мамин вираз обличчя. Але посмішка поверне раптовій паузі природну невимушеність, і далі всі вони продовжуватимуть сидіти за столом – батьки і діти. Одна пара плюс інша. Розмовлятимуть, обговорюватимуть, спробують жартувати. А потім, пари займатимуться своїми справами. Що конкретно збиралася робити з Максом? Необхідно було б усунути наявні непорозуміння… Та гаразд, це тема для окремої розмови. В собі була впевнена на всі можливі відсотки. А ще – у його гарному смаку.

Вдивлялася у вікно, скільки воно давало можливості для огляду двору. А кіоск насправді вже працював; по одному до відкритого віконця підходили якісь випадкові перехожі. Старенькі сиві бабці, вусаті чолов’яги з портфелями, дітвора радісно щебетала і дзвеніла монетним дріб’язком. Спиталася у серця, чи не відчуває воно його легкої ходи? Мовчало у відповідь. Але, звісно, коли тверезо міркувати, то він зараз вдома, може, теж відпочиває. Лежить собі у ліжку. Серйозний чи беззахисний? Зазвичай він з’являється тут десь години біля третьої, відразу після того, як закінчаться пари. Але сьогодні неділя. Втім, аби він і сьогодні з’явився о тій же порі, було б здорово запросити його на обід! Прекрасна ідея! Коли вже марно вимріяла собі сніданок, точно можна все перетворити на реальність саме піл час обіду. Тільки дізнається, чим тато з мамою збираються займатись після сніданку, відразу спуститься до кіоску і перепитає, коли до них потрапляє свіжа спортивна преса. Щоправда, не факт, що її підвозять у вихідний. Хм, і чому раніше так не вчинила, до цього ж так елементарно додуматись! Повторила котрийсь зі своїх ранкових танцювальних рухів. Точно, саме так і вчинить - запросить його на обід. Але скільки батькам можна збиратись? Невже доведеться втретє кип’ятити воду? Відійшла від вікна і відчула невеличкий дискомфорт у грудях. Обережно приторкнулася рукою до серця і в цю ж мить відчула, як крізь нього проходить лезо невидимого клинка і смертельно обертається там волею незримого володаря. Останнє, що пам’ятала, як не могла втриматися на ногах, але, здається, прокричала: «Мамо!» Далі, ніби, бачила, та вже не своїми очима. Першим вбіг тато. Все розпливалося в тому мареві. Вбіг і навіть встиг втримати її, поки вона, наче в уповільненій зйомці, ледь затрималася руками за стіл і готова була вдарятися всім тілом об підлогу. Спотвореним і хриплим голосом прокричав матері, яка вже теж була поряд, щоб терміново викликала швидку. «І професору телефонуй у Київ, хай сідає на перший же літак!» - волав він, а їй чомусь здалося, що так горлають лише від безнадії. А потім все навколо зникло і свідомості не стало.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Субота, Максим	\|	Неділя, Андрій і Маргарита

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.