• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Правові відносини батька і дітей. Батьківська влада. Відносини між матір'ю і дітьми

Відносини батька і дітей. Для таких взаємовідносин в римській сім'ї характерна практично безмежна батьківська влада над діть­ми. Жодна правова культура не знала такого неприхованого вира­ження володарювання. Інститут батьківської влади — це суворо національний інститут римських громадян: «Навряд чи є які інші люди, які мали б таку владу над своїми дітьми, що маємо ми, рим­ські громадяни.

Батьківська влада. Встановлювалась така влада передусім над дітьми, народженими в римському законному шлюбі. На дітей, на­роджених в незаконному шлюбі, в конкубінаті, а також в будь-яіко-му фактичному спільному житті, батьківська влада не поширюва­лася. Вони були чужими для нього.

Мати дитини була завжди відома, навіть якщо вона зачала поза шлюбом. Батьком дитини вважали того, хто знаходиться в шлюбі з матір'ю дитини. Це юридична презумпція — положення, що не потребує доказів. Юрист Павло писав: «Батько — це той, на кого вказує шлюб» .

Крім народження дітей в законному шлюбі, батьківська влада встановлювалася шляхом узаконення або усиновлення.

Узаконення—встановлення батьківської влади над власними дітьми, але народженими поза шлюбом. Так, батько міг визнати своїми дітей, народжених в конкубінаті. Узаконення провадилось за встановленою формою.

Усиновлення — встановлення батьківської влади над чужими дітьми, з якими батько кровними узами не пов'язаний. Усиновлення провадилось в формі арогації чи адопції. Арогація застосовувалася для усиновлення осіб свого права, тобто повнолітніх і самостійних в правовому плані, адопція—для осіб чужого права, тобто тих, що знаходилися під владою домовладики. Внаслідок цього існували різні формальні акти усиновлення. З ча­сом формалізм усиновлення був значною мірою спрощений і його здійснювали на основі заяви перед судом чи імператором.

Узаконення і усиновлення дітей повністю прирівнювалося до народження їх в шлюбі, тобто вони повністю прирівнювалися за правовим статусом до дітей, народжених в шлюбі. Вони отримува­ли правовий статус та ім'я свого усиновителя, право взаємногоспадкування, поділу його соціального й громадського положення, на них поширювалася батьківська влада.

Батьківська влада припинялася внаслідок:

а) смерті батька чи дітей;

б) звільнення з-під батьківської вла­ди.

Фактично батьківська влада була довічною навіть в розвине­ному римському праві.

Досягнення сином повноліття, заснування власного дому, сім'ї та господарства не припиняли батьківської влади і не послабляли її. Лише досягнення сином високого громадського становища (поса­ди консула, префекта, магістра) звільняло його від батьківської вла­ди, що як право однобічне могла бути і припинена в однобічному порядку — волею батька. Батько своїм волевиявленням мав право звільнити сина з-під своєї влади. Це дістало назву еманципації, форми якої були різноманітні. Внаслідок еманципації син ставав особою свого права, набував повної правоздатності і господарської самостійності, хоча й втрачав спадкові права у своїй колншіній сім'ї. Останнє обмеження швидко відпало, проте повністю влада батька не припинялась і після еманципації. Батько зберігав за собою право користування половиною майна сина.

Влада батька над дітьми була безмежною. Він мав право на життя і смерть дітей з моменту народження їх: міг зберегти життя новонародженому чи викинути його, продати в рабство, застосува­ти будь-які покарання. Проте згодом безмежне свавілля зменшуєть­ся. В давні часи моральні (але не правові) норми забороняють викидати новонароджених. Законна заборона вводиться лише в період імперії. Продаж у рабство обмежується трьома разами. В період імперії батьківська влада обмежується в праві на життя дітей: синовбивство прирівнювалося до звичайного вбивства з кримінальною відповідальністю. Встановлюється контроль над дисциплінарною владою батька.

У майнових відносинах батька і дітей так само безроздільно володарював батько. Домовладика—єдиний і неподільний влас­ник сімейного майна. Майно, набуте дітьми, автоматично було власністю батька. При цьому майнова залежність дітей не послаблювалася з їх віком. Діти не мали права від свого імені здійсню­вати цивільно-правові угоди, бути власниками майна і в цьому наближалися до положення рабів. Для ведення господарства во­ни наділялися певним майном батька — пекулієм. У зв'язку з гос­подарською діяльністю пекулія діти здійснювали деякі приватно­правові правочини. Однак все, одержане за цими правочинами, переходило у власність батька. Таким чином, наступала відповіда­льність батька за здійснені правочини.

З часом майновий патріархат обмежується. За Августа було встановлено, якщо син-воїн набував майно на війні, воно залиша­лося в його власності. В період імперії вводиться таке саме правило щодо майна, набутого сином на державній службі. Згодом деякі імператорські постанови приписували залишати у власності дітей (а не тільки синів) майно, одержане в спадщину після смерті ма­тері чи інших родичів по її лінії. Це обмежувало майнову владу батька над дітьми, проте не усувало її повністю. На деяке майно, набуте дітьми, батько зберігав право довічного користування. Од­нак майнова самостійність дітей стає загальновизнаною.

Послаблення і диференціація влади батька—наслідок зміни виробничих відносин, розкладу патріархальної сім'ї, індивідуалі­зації приватної власності, розвитку торгівлі. Ці фактори зумовили необхідність майнової незалежності повнолітніх членів сім'ї.

Відносини між матір'ю і дітьми. Правові відносини між матір'ю та її дітьми також існували (хоча мати ніякої влади над дітьми не мала) і повністю залежали від форми шлюбу. При шлюбі з чо­ловічою владою мати поділяла стан своїх дітей, знаходилася (як і її діти) під владою чоловіка чи його домовладику Нарівні з ді­тьми вона спадкувала після смерті чоловіка, діти—після смерті матері. Як агнати дорослі сини здійснювали опіку над матір'ю після смерті чоловіка.

В ранньореспубліканський період при шлюбі без чоловічої вла­ди мати з дітьми практично не була пов'язана. Вона залишалась агнаткою своїх кровних родичів — батьків, братів, сестер і не була з точки зору права членом сім'ї чоловіка. Звідси і різні правила спадкування — дружина не мала права бути спадкоємицеюпіслясмерті чоловіка й своїх дітей, як і вони після неї.

Утвердження кровної сім'ї чіткіше визначає права матері. Зго­дом вона отримує право на спільне проживання зі своїми неповно­літніми дітьми внаслідок розлучення з їх батьком, на аліментинадітей. Дітям заборонялося закладати до матері позови, що ганьблять її, притягати до суду без дозволу магістрату. Розширю­ється взаємне спадкування дітей і матері.

Переглядів: 2169