Правові відносини подружжя

Відносини подружжя носили особистий і майновий характер. Вони істотно відрізнялися при шлюбі без чоловічої влади і при шлюбі з чоловічою владою.

Особисті і майнові відносини подружжя при шлюбі (з чоловічою владою). Як уже зазначалося, особисті відносини подружжя при шлюбі з чоловічою владою відзначалися патріархальною суворістю. Дружина не мала юридичної самостійності. Більш того, влада чоловіка над нею була практично необмеженою. Чоловік міг піддавати її будь-яким покаранням, витребувати її (як річ) назад, якщо вона самовільно залишала його дім, продати в рабство. Так само як раби, діти і дружина були повністю позбавлені правоздатності. Широта правового свавілля чоловіка якоюсь мірою обмежувалася громадською думкою. Міра покарання за провинність дружини визначала рада, що складалась, є така думка, з родичів дружини. Проте чоловік не був зв'язаний її рішенням і міг вчинити на свій розсуд.

Так само складалися й майнові відносини подружжя. Все майно, яке дружина мала до шлюбу або набувала яким-небудь чином за час шлюбу (наприклад, одержувала спадщину), автоматично ставало власністю чоловіка. Практично дружина не могла бути власницею майна, отже, укладати цивільно-правові правочини. Повне безправ'я дружини певною мірою пом'якшувалось лише одним — вона могла бути спадкоємицею після смерті чоловіка нарівні з дітьми і поділяти громадське положення чоловіка: почесті, що виявлялися йому, поширювалися і на неї.

Особисті і майнові відносини подружжя при шлюбі (без чоловічої влади). Цей шлюб зовсім по-новому будував особисті й майнові відносини подружжя між собою. Чоловічої влади над дружиною як такої вже не було. Дружина зберігала правовий статус, який мала до вступу в шлюб. Якщо вона була під владою домовладики (свого батька), тобто була особою чужого права ), це її положення зберігалось і після шлюбу, а якщо не була під владою свого домовладики, залишалася вільною. Влада чоловіка на неї також не поширювалася—вона була незалежною від нього. Чоловік уже не мав права на її життя і свободу — продати її в рабство і вчинити інше свавілля. Якщо дружина з якоїсь причини йшла від чоловіка, він не міг її витребувати назад, як це було раніше, не мав ніякої дисциплінарної влади над дружиною. У сфері деяких внутрішньосімейннх взаємин главенство чоловіка зберігалося (наприклад, питання вибору місця проживання сім'ї, способів і методів виховання дітей тощо).

Так само регулювалися й майнові відносини подружжя, в основу яких покладено принцип роздільності майна чоловіка і дружини. Все, що було власністю дружини до вступу в шлюб або набуто нею за час шлюбу, залишалося її власністю, якщо вона юридичне була самостійною. Дружина мала право самостійно володіти, користуватися і розпоряджатися цим майном, не питаючи дозволу чоловіка.

Характерною особливістю майнових відносин подружжя при шлюбі без чоловічої влади була заборона дарування між ними, щоб не допустити матеріальної залежності жінки від чоловіка, з одного боку, забезпечити їй цілковиту майнову свободу, а з другого — зберегти щирість шлюбної угоди, яка має бути заснована на сердечному коханні, а не на матеріальній заінтересованості. Уль-піан писав: «Наші предки заборонили дарування між жінкою і чоловіком; вони оцінювали гідну поваги любов лише на основі душевного настрою і піклувалися про репутацію подружжя, аби (подружня) угода не мала вигляду набутого засобом ціни і аби кращий не впадав в бідність, а гірший не збагатився» .

Крім дарування, подружжя могло укладати будь-які цивільно-правові правочини між собою — купляти, наймати тощо. Дружина мала право доручити чоловікові управління своїм майном. Оскільки між подружжям могли виникати будь-які майново-правові відносини,—зрозуміло ці відносини підлягали позовному захисту. Проте він мав певні обмеження.

Подружжя відповідали один за одного лише у випадках, коли один з них виявляв стосовно майна другого менше піклування, ніж за своє. Між подружжям не допускалися позови, що призводили до безчестя одного з них.

Характеристика майнових відносин подружжя була б неповною без аналізу ще двох шлюбно-правових інститутів: придане та дарування з боку чоловіка .

На початку становлення шлюбу без чоловічої влади ввійшло в звичай в момент його укладення передавати чоловікові певне майно—придане. Приданим було не все майно дружини, а тільки те, що спеціально призначалося для цієї мети і передавалося чоловікові самою дружиною, її домовладикою чи іншими особами. Спершу мета приданого полягала в полегшенні майнового тягаря чоловіка на утримання сім'ї, а пізніше забезпечення непохитності шлюбного союзу.

У республіканський період придане відразу переходило в повну власність чоловіка, і навіть після припинення шлюбу воно не поверталося дружині ні за яких умов. Це породило ряд негативних наслідків. Внаслідок повної свободи розлучення і знівелювання моральних засад наприкінці періоду республіки кількість розлучень зросла. Шлюб починає набувати форми безсоромного збагачення, що обурювало багатих батьків наречених. Вони вимагають від женихів перед вступом до шлюбу певних обіцянок на випадок його припинення, які поступово перетворюються в шлюбні договори. Преторська практика з часом виробила певні детальні положення.

Згідно з загальним положенням, при припиненні шлюбу в зв'язку зі смертю дружини придане залишалося чоловікові. Проте, якщо воно було встановлено батьком дружини, який був живий на момент смерті дочки, придане поверталося йому. Якщо шлюб припинявся внаслідок смерті чоловіка, придане в усіх випадках поверталося дружині. При розлученнях діяло інше положення: якщо в розлученні винен чоловік, придане поверталося дружині, якщо винна дружина, придане залишалося чоловікові. Проте Юстініан ще більше обмежив права чоловіка на придане, встановивши положення: придане залишалося чоловікові лише за умови розлучення з вини дружини, в інших випадках поверталося спадкоємцям дружини чи їй самій. Права жінки на придане зростали, при цьому римські юристи зазначали: «Хоча придане перебуває в майні чоловіка, воно належить жінці».

Дарування з боку чоловіка. Внаслідок категоричної заборони дарування між подружжям дарування з боку чоловіка могло мати місце тільки до вступу в шлюб — дошлюбне дарування. Дарування майбутнього чоловіка майбутній дружині ввійшло в звичай, а згодом набуло досить чітких контурів після того, як визначилася забезпечувальна функція приданого. Якщо дружина у випадку безпідставного розлучення зі свого боку ризикує втратою приданого, вона зацікавлена в тому, щоб чоловік, отримуючи придане, виділяв певну (приблизно рівну приданому) частину свого майна для подібної гарантії дружині. Це положення не було нормою, правовим обов'язком чоловіка, проте його суворо дотримувалися внаслідок моральних засад. В епоху Юстініана зазначені норми набули подальшого розвитку. Це дало змогу у відповідь на передане чоловіку придане здійснити відповідне дарування не тільки до шлюбу, а й після його укладення. Насправді дарування тут не було. Чоловік залишався власником майна, яке обіцяв дружині замість приданого, користувався ним, як і раніше, однак при розлученні з його вини це майно переходило у власніть дружини як штрафна компенсація. Найімовірніше, це був заклад на випадок розлучення, при якому дружина не тільки мала право вимагати назад придане, а й могла домогтися передачі цього умовного дарування з боку чоловіка.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Шлюб та його види	\|	Правові відносини батька і дітей. Батьківська влада. Відносини між матір'ю і дітьми

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.