• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Постартритична

Артритична

Преартритична

Форми кістково-суглобового туберкульозу:

1. ексудативний синовіїт - синовіальній оболонці утворюються численні горбики, спостерігаються набрякання ворсинок, накопичення серозного ексудату з фібрином у порожнині суглоба. Суглоб різко набрякає. У разі поширення процесу в суглобі розлад конгломератів специфічних горбиків призводить до гнійного артриту. Набряклі ворсинки синовії в суглобі можуть відокремлюватись, утворюючи так звані рисові тіла.
2. фунгозний остеоартрит - вся порожнина суглоба заповнюється м¢якими специфічними грануляціями, які часто поширюються на хрящі та кістки, через що суглоб різко збільшується. Ексудату в порожнині суглоба практично нема. Внаслідок дистрофічно-склеротичних змін у м¢яких тканинах наявного суглоба та стиснення кровоносних судин шкіра над суглобами бліда, розтягнена, а сам суглоб на тлі атрофії м¢язів кінцівки має вигляд пухлини, через що цю форму артриту називали “білою пухлиною”. У процесі розвитку відсмоктуються та відокремлюються некротичні маси, рубцюються вогнища.
3. кістковий остеомієліт

Особливості клінічних проявів та діагностики

Загальними клінічними та морфологічними особливостями кістково-суглобового туберкульозу є значний (якщо уражені суглоби – різкий) біль, навіть за невеликих морфологічних змін, та різні порушення функції суглобів, кінцівок та хребта. Дуже рано спостерігаються нейротрофічні (атрофічні та дистрофічні) зміни в кістках та м¢язах – остеопороз, атрофія м¢язів та зниженні їх тонусу, пригнічення репаративних процесів (відсутня або мало виражена реакція окістя) та порушення імунітету і алергізація організму.

Діагностика кісткового та суглобового туберкульозу ґрунтується на даних анамнезу (враховують вік хворого), фізичного, серологічного та інструментального (рентгенологічного тощо) методах обстеження хворого, результатах дослідження крові, сечі, суглобового ексудату, виділень з нориць чи пунктату тощо. Значна роль у діагностиці туберкульозу належить виявленню туберкульозної алергії. Туберкулінодіагностику запропонував Р.Кох у 1880 році.

Nota bene!!! Використовують очищений дериват протеїну. Вводять у розведеному вигляді інтрадермально за методом Манту в дозі 0,1 мл деривату туберкулінопротеїну. Реакцію оцінюють через 24 - 72 години за розмірами ділянки гіперемії та набряку шкіри в місці ін¢єкції (волярна поверхня передпліччя). Більшість учених вважають, що діаметр плями гіперемії в 10мм і більше свідчить про позитивні реакцію, тобто туберкульозну алергію внаслідок інфікування чи хвороби, особливо в тому разі, коли є інші хронічні ознаки недуги.

Лікування туберкульозу, зокрема кістково-суглобового, здійснюється комплексом загальних і місцевих заходів.

Серед загальних заходів дуже важливими є вітамінізоване харчування зі збалансованим співвідношенням білків, вуглеводів та жирів, а також антибактеріальна (фтивазид, препарати ізоніазиду, ПАСК), зокрема антибіотична (стрептоміцин, рифампіцин, канаміцин тощо) терапія.

Велика роль серед загальних заходів належить створенню добрих санітарно-гігієнічних умов у стаціонарах (палати з достатньою кількістю кисню та сонячного світла, перебування хворих у ліжках на повітрі) та забезпеченню санаторно-кліматичного лікування.

Місцеві заходи передбачають насамперед іммобілізацію хребта чи кінцівок переважно гіпсовими пов¢язками, скелетним чи нашкірним витяганням та адекватним положенням у ліжку. Можливі також інші ортопедичні та хірургічні втручання (резекція суглоба та артроду, корекція хребта, пластичне подовження ноги та ін.).

Туберкульозний спондиліт.

Патогенез

Туберкульоз хребетного стовпа – найчастіша форма кісткового туберкульозу. Процес розпочинається з оститу в тілі хребців грудного чи поперекового (частіше) відділу, рідко – шийного. Процес поширюється в напрямку диску, руйнує його, після чого переходить на суміжний хребець – верхній чи нижній, зумовлюючи підвивих хребта з утворенням гострого горба. У разі поширення у передній поверхні хребця виникають напливні абсцеси попереду та з боків хребта. Деструкція 2 - 3см чи більше хребців призводить до різного порушення рухів у хребті, укорочення його та викривлення, іноді – до стиснення та ушкодження спинного мозку.

Клініка:

1. інтоксикація,
2. слабкість,
3. зниження апетиту,
4. анемія,
5. нерідко субфебрильна температура тіла,
6. тахікардія,
7. різкий біль у хребті при рухах в ньому (внаслідок порушення та стиснення корінців спінальних нервів), який іррадіює в руки (якщо уражений шийний відділі), в спину чи ноги, нерідко парестезія і навіть парез чи параліч ніг.
8. у крові - лімфоцитоз.
9. місцеві ознаки спондиліту: деформація хребетного стовпа (навіть горб або незвичне викривлення хребта) та тулуба, зокрема грудної стінки; порушення рухомості хребетного стовпа, особливо при нахиленні вперед: хворі згинають ноги в кульшових суглобах, але не хребет, щоб нахилитись; явища радикуліту та інші неврологічні порушення.
10. у період активного процесу у хворих на спондиліт спостерігається гіпертонія м¢язів спини, які подібно віжкам двома валиками чи жмутами спрямовуються вгору до ділянки ураженого хребця (симптом П.Т.Корнєва або симптом віжок).

Головним методом діагностики спондиліту є рентгенологічне дослідження – знімок у двох проекціях (фас і профіль). Виявляють деструкцію та сплющення хребців у більшості – підвивих. Лікування зводиться передусім до іммобілізації хребта гіпсовою пов′язкою – ліжечком, що охоплює голову (потилицю), шию, груди і таз. Загальне лікування таке саме, як і при інших формах кісткового туберкульозу.

Туберкульозний коксит

Туберкульоз кульшового суглоба, або коксит. Захворювання майже завжди уражає один бік. Вміст первинного осередку частіше має вигляд сироподібної маси з маленькими секвестрами (останні схожі на шматочок цукру, що тане). Деструкція елементів суглоба призводить до підвивихів та вивихів стегна.

У преартритичній стадії загальні явища полягають у

· відчутті втоми,

· кволості, особливо при рухах,

· періодичному болю у нозі, особливо вночі.

Іноді хворі оберігають ногу від навантаження та накульгують. Велике діагностичне значення в цей час мають специфічні реакції на інфікованість організму туберкульозними мікобактеріями. Головним у діагностиці туберкульозного кокситу у стадії первинного оститу є рентгенологічне дослідження (рентгенографія у фас та профіль) кульшового суглоба, яка дає змогу виявити остеопороз кісток, що утворюють суглоб.

У артритичній стадіїтуберкульозного кокситу клінічні явища звичайно виражені різко, особливо у стадії розпаду. Це

· явища загальної інтоксикації,

· порушення рухомості в суглобі,

· майже постійний біль у суглобі, особливо під час руху (як активного, так і пасивного),

· порушення ходьби та згинання,

· атрофія та контрактура м¢язів ноги на боці ураження.

· важливим раннім симптомом кокситу є потовщення складки шкіри на ній (симптом Александрова).

У постартритичній стадії (стадія наслідків туберкульозного кокситу) спостерігаються

· тяжкі порушення функції суглоба (ходьби, рухомості),

· положення тіла, спричинені руйнуванням суглобових структур, підвивихами та вивихами стегна,

· відставанням у рості,

· сколіозом та іншими дегенеративно-дистрофічними процесами.

Лікування туберкульозного кокситу комплексне:

1. ортопедичне (іммобілізація гіпсовими пов¢язками та – рідше – витяганням),

2. хіміотерапевтичне

3. хірургічні методи

4. санаторно-курортне лікування.

Туберкульоз колінного суглоба

Гоніт посідає ІІІ за частотою місце серед форм кістково-суглобового туберкульозу.

Первинний гоніт, як і коксит, зустрічається у формі ексудативного та продуктивного (фунгозного) артриту. Ексудативний артрит супроводжується гіперемією та набряком синовіальної оболонки (синовіїт) з накопиченням у порожнині суглоба серозного ексудату з великою кількістю фібрину.

Туберкульозний синовіїт характеризується

• появою болю у суглобі, особливо під час рухів,
• порушення його функції (обмеженням об¢єму рухів та навантаження на кінцівку),
• нерідко незначним підвищенням температури тіла,
• головним болем,
• пітливістю, особливо вночі,
• деякою кволістю.
• суглоб збільшується в об¢ємі, контури його згладжуються,
• конічна атрофія м¢язів ноги та збільшення товщини шкірної складки на ураженій кінцівці.
• балотування колінної чашечки, яке є патологічним симптомом наявності в суглобі рідини.

При фунгозній формі туберкульозного артриту кінцівка набуває веретеноподібної форми. Функція суглоба різко порушується - рухи в ньому обмежені (контрактура) та супроводжуються болем, перебування на ногах стає неможливим.

В фазу оститу (преартритичну) скарги хворих нечітко виражені. Спостерігаються нерізко виражений періодичний біль у суглобі та деякі порушення функції чи суглоба, так і всієї кінцівки (швидка втома та оберігання від навантаження).

Лікування туберкульозного гоніту здійснюється консервативними засобами (хіміотерапевтичні препарати, фізіотерапевтичні процедури, санаторно-кліматичне лікування, багате на вітаміни харчування тощо), ортопедичними та хірургічними методами (гіпсові пов¢язки з іммобілізацією кульшового, колінного та гомілковостопного суглобів, після затихання загального процесу різні операції – від дренування та некректомії аж до резекції суглоба та пластично-корегуючих втручань, зокрема подовження ноги шляхом сегментарної остеотомії тощо).

Туберкульоз лімфатичних вузлів

Особливістю туберкульозу лімфатичних вузлів є множинність їх ураження з утворенням конгломератів. Вони бувають зрощені між собою та зі шкірою, болісні, щільно-еластичні або м¢які, утворюють великі намети.

Некроз у лімфовузлах з розрідженням некротичних мас і утворенням гною призводить до появи численних нориць на шкірі шиї, через які виділяється рідкий сіро-білуватий гнійний ексудат та крихти некротичних мас. У хворих часто спостерігаються загальні патологічні реакції – субфебрильна температура тіла, кволість, знижений апетит, лімфоцитоз, збільшення ШОЕ. Хворі бліді, виснажені.

Важливу діагностичну роль відіграють специфічні тести на туберкульоз і, особливо, пункційна біопсія.

Лікування хвороби комплексне:

1. хіміотерапевтичні специфічні засоби (стрептоміцин, фтивазин, ПАСК, рифампіцин, ізоніазид тощо),
2. загальнозміцнювальні (вітаміни, білки, добре харчування),
3. ультрафіолетове та сонячне опромінення;
4. добре обмежені конгломерати лімфатичних вузлів можуть бути радикально відділені з подальшим специфічним консервативним лікування.

Актиномікоз

Актиномікоз – хронічне специфічне захворювання запального походження, яке спричинюється променевими грибами – актиноміцелами.

Захворювання перебігає у трьох формах:

1. шийно-лицевій – ця формарозвивається повільно. В ділянці кута нижньої щелепи з¢являється щільний, майже безболісний інфільтрат (набряк), шкіра над поверхнею якого має рожево-синюшний колір. Обличчя стає асиметричним (ураження майже завжди однобічне). Згодом у центрі інфільтрату викликає розм¢якшення внаслідок некрозу та розплавлення тканин і утворення абсцесу. Останній прориває назовні переважно через кілька отворів, нориць. Через них виділяється рідкий гній з жовтуватими крихтами чи зернами (гранулами), які звуться сірчастими. У них скупчуються мікроорганізми. Навколо запального осередку ураження у тканинах, внаслідок сенсибілізуючого впливу актиноміцелів інтенсивно розвивається фібро-пластична реакція з утворенням фіброзної тканини та некрозу, що призводить до зморщення шкіри в ділянці розташування інфільтрату, утворення складок вздовж лінії натягу шкіри. Внаслідок втягнення в запальний процес жувальних м′язів, обмежується розкривання рота, порушуються функції жування і травлення. Запальний процес часто поширюється на окістя та кістку нижньої щелепи, спричиняючи актиномікотичний періостит та остеомієліт.
2. бронхолегеневій
3. кишковій.

Діагностика захворювання ґрунтується на типових клінічних та морфологічних проявах, а також на результатах мікробіологічного дослідження виділень з нориць – виявлення актиноміцинів і особливо їх скупчення, тобто сірчаних гранул чи міцел, свідчить про актиномікоз.

Лікування актиномікозу комплексне – консервативно-хірургічне. Гнійні поверхневі осередки розкривають і дренують, внутрішні видаляють. Консервативне лікування здійснюється актинолізатом та антибіотиками (бензилпеніциліну натрієва сіль у великих дозах – 20 000 000 ОД через 6 годин). Його можна поєднувати із стрептоміцином сульфатом чи іншими сульфаніламідами. Препарати йоду, зокрема йодонат, новідон-йодид, застосовують головним чином місцево – при шкірних формах захворювання. У цих же випадках призначають також рентгенотерапію осередків інфекції

7. МАТЕРІАЛИ АКТИВІЗАЦІЇ СТУДЕНТІВ

Питання за міжпредметною інтеграцією :

1. Які функції виконує шкіра в організмі?

2. Розкажіть про будову шкіри.

3. Яку функцію виконують слизові оболонки?

4. Які Ви знаєте слизові оболонки? Перелічіть їх.

5. Які збудники можуть визивати гнійні процеси в організмі? Назвіть їх

6. Що таке «вірулентність»?

7. Поясніть поняття «вхідні ворота». Надайте декілька прикладів.

8. Яка група препаратів називається антибіотиками?

9. Який механізм дії цих препаратів на мікроорганізми та на макроорганізм (тобто людину)?

10. Розкажіть класифікацію антибіотиків. Надайте приклади.

11. Яким чином можна отримати штучний активний імунітет? Проти яких інфекцій та якими препаратами його можна отримати?

12. Який імунітет викликає введення сироваток та імуноглобулінів?

13. Розкажіть патогенез шоку.

14. У чому небезпека шоку для організму?

15. Які протишокові препарати Ви знаєте?

Еталони вірних відповідей на тестові завдання:

Матеріали лекційного контролю

Тестові завдання

Варіант 1

Переглядів: 807