• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Оперативне втручання.

Набряк

5. зниження функції

Невдовзі довкола місцевого запального вогнища розвиваються захисні бар'єри, які запобігають поширенню інфекції. Це захисний вал, який утворюється з нейтрофільних лейкоцитів; грануляційний вал - результат тканинної реакції і розмноження тканин сполучної тканини (з нього пізніше утворюється піогенна капсула); лімфатичні судини і лімфатичні вузли. Найчастіше ці захисні бар'єри обмежують запальний процес. Але іноді вони не витримують і тоді інфекція поширюється у всьому організмі.

Загальна реакціяорганізму характеризується підвищенням температури тіла. Лише у хворих похилого віку та ослаблених людей вона невисока. Швидко розвиваються порушення

з боку нервової системи:

· головний біль,

· затьмарення, (іноді втрата свідомості)

серцево-судинної системи:

· прискорення пульсу

· зниження артеріального тиску

травного апарату:

· втрата апетиту

· запори

· диспепсичні явища

сечової системи:

· зменшення виділення сечі

· наявність в ній білка

У крові

1. збільшується кількість лейкоцитів,

2. виникає зміщення лейкоцитарної формули вліво (поява молодих форм нейтрофілів: збільшення паличко-ядерних, наявність юних, мієлоцитів)

3. анемія

4. зменшення альбумінів і збільшення глобулінів

5. підвищення ШОЕ.

У тяжких випадках збільшується печінка і селезінка.

Ускладнення

Розвиток в організмі хірургічної інфекції сам по собі є вже ускладненням якогось процесу. Проте й інфекція може додатково ускладнюватися.

Передусім це

1. поширення запального процесу на сусідні тканини (наприклад, із зуба на м'які тканини щелепи або кістку), лімфатичні судини і залози (розвиток лімфангіту і лімфаденіту, кровоносні судини (артеріїт, флебіт),

2. сепсис (проникнення мікроорганізмів або їх токсинів у кров)

3. амілоїдоз внутрішніх органів (відкладення в клітинах паренхіматозних органів (печінка, нирки) високомолекулярного протеїну із зниженням їх функції)

4. ендотоксичний(септичний) шок - виникає раптово, неочікувано, часто при банальних вогнищах інфекції. Перебігає стрімко і безповоротно. Сприяє цукровоий діабет, приймання кортикостероїдів. Деякі автори пов'язують його з гіперпродукцією в організмі хворого на сепсис оксиду азоту (N0), що зумовлює релаксацію судин, формування набряку тканин, модулювання чутливості нервових закінчень. Утворення оксиду азоту інгібується кортикостероїдами. Клінічна картина : бурхливий перебіг, озноб, підвищення температури тіла, зниження артеріального тиску, тахікардія, ціаноз, психічний розлад, анурія, гіперлейкоцитоз. З боку легень при ендотоксичному шоку виникає респіраторний дістрес-синдром (РДС), який характеризується гострою задишкою, гіпоксемією, поширенням інфільтратів в легенях, набряком легень. РДС, як ускладнення септицемії часто називають "септичними легенями". Смертність у випадках ендотоксичного шоку досягає 60-70 %.

Лікування

Лікування хворих з гострою хірургічною інфекцією - це складна проблема. Воно ділиться на загальнеі місцеве.

Загальне лікування

1. Боротьба з інфекцією:

антибактеріальна терапія

призначення антибіотиків - перед їх призначенням слід лабораторним шляхом визначити характер збудника і його чутливість до того чи іншого антибіотика. До одержання відповіді хворим призначають напівсинтетичні пеніциліни (ампіцилін, метацилін, оксацилін) або антибіотики широкого спектра дії (цефалоспорини, тетрацикліни, олеандоміцин, еритроміцин). Антибіотики треба призначати у великих дозах періодично (один раз в 7-8 днів) міняючи їх.

призначення сульфаніламідних препаратів - антибіотики поєднують з сульфаніламідними препаратами (норсульфазол, уросульфан, етазол, сульфадиметоксин, фтазін, сульфапіридазін), антисептиками нітрофуранового ряду (фуразолідон, фурагін, фуразолін, фурацилін, фурадонін), похідними хіноксаліна (діоксин), налідіксовою кислотою (неграм), 5-НОК, метронідазолом, хлоргексидином біглюконатом. Під час застосування цих препаратів рекомендується пити багато лужних рідин (мінеральну воду, молоко).

фаготерапія гнійних захворювань - бактеріофаг, діючи на генетичний апарат мікроба, володіє вираженою видовою і типовою специфічністю. В хірургічній практиці знаходять застосування стафілококовий, стрептококовий і синьогнійний фаги, колі-фаг та їх суміші.

2. Боротьба з інтоксикацією

· інтенсивна інфузійна терапія - завдання рідин - розводити токсини в крові, зв'язувати їх і виводити з організму. Проводять під контролем центрального венозного тиску, об'єму циркулюючої крові. Токсини виводяться печінкою, легенями, нирками. Використовують реополіглюкін, реоглюман, полідез, гемодез, ізотонічний розчин натрію хлориду, 5-10 % розчин глюкози. Рідини треба вводити не менше ніж 40мл на 1кг маси хворого у супроводі підсиленого (форсованого) діурезу. З цією метою застосовують діуретики лазикс, манітол, сечовину.

· гемосорбція - видалення з крові токсинів за допомогою вугільних адсорбентів та іонообмінних смол

· плазмосорбція -спочатку в артеріальному коліні артеріовенозного шунта розділяють кров на формені елементи і плазму, а пізніше плазму пропускають через сорбенти. Очищену плазму повертають хворому.

· зовнішнє дренування грудної лімфатичної протоки і виведення лімфи, яка містить багато токсичних продуктів.

3. Боротьба з гіпопротеїнемією -переливання нативної й сухої плазми, 10-20% альбуміну, 4-8% протеїну, гідролізину, гідролізат казеїну, амінопептиду, амінокровину, амінозолу, поліаміну, альвезину та ін.

Nota bene! Ці препарати добре засвоюються і ефективні лише при збереженні функції печінки.

4. Боротьба з недостатністю печінки -використовують розчини глюкози (5, 10, 40%) з інсуліном, вітаміни (аскорбінова, фолієва, нікотинова кислоти), 1% розчин глютамінової кислоти (500-600 мл), 3-5% метіонін (20-30 мл), ліпокаїн 0,1 г 3 рази на добу, сирепар 1-2 мл 3 рази на добу, есенціале (10-20 мл).

5. Боротьба з недостатністю нирок -введення еуфіліну (1мл 24% розчину), лазиксу (2 мл 1% розчину 3 рази на день), манітолу (15 - 20г) внутрішньовенно, двобічні паранефральні блокади.

6. Стимуляція неспецифічного імунітету- внутрішньовенне введення гіперімунної антистафілококової плазми (250 - 300мл), антистафілококового імуноглобуліну (5мл внутрішньом'язово або внутрішньовенно), лейкоцитної маси здорового або імунізованого донора (400мл), левамізолу, Т-активіну (5 - 10мг внутрішньом'язово).

7. Нормалізація електролітного балансу і кислотно-лужного стану – (за результатами лабораторних досліджень). Для корекції використовують такі розчини: 1-3 % розчин калію хлориду, 0,89% або 10% розчин натрію хлориду, 3-4% розчин натрію гідрокарбонату або натрію лактату, трис-буфер 0,3 моляр, розчин (0,12-0,5 г/кг маси), 2 % розчин амонію хлориду.

8. Застосування протеолітичних ферментів - застосовування препаратів направленого впливу на ферментативні процеси в організмі (трипсин, хімотрипсин, террилітин, рибонуклеазу та ін.), розщеплюють некротизовані тканини, розріджувають в'язкі секрети, ексудати, згустки крові.

9. Гіпербарична оксигенація -застосування кисню під підвищеним тиском у спеціальних камерах - усуває гіпоксію, покращує метаболічні процеси в організмі, функціональний стан паренхіматозних органів, зменшує інтоксикацію, підсилює дію протимікробних препаратів.

10. Гормонотерапія гнійної інфекції – у зв'язку з порушенням синтезу білка і підвищеною втратою його у хворих з гострою гнійною інфекцією, важливе значення має підсилення білкового анаболізму. Це досягається з допомогою анаболічних стероїдів (неробол, нероболіл, ретаболіл). У групу анаболічних гормонів можна віднести і інсулін.

11. Симптоматичне лікування — боротьба з болем (анальгін, димедрол, промедол, морфін, дроперидол), покращення функції серцево-судинної системи (камфора, кордіамін, корглікон, строфантин, кокарбоксилаза та ін.), профілактика легеневих ускладнень (розтирання тіла, банки, гірчичники, дихальна гімнастика, інгаляції), харчування — продукти високої енергетичної цінності, догляд за шкірою, ротовою порожниною та ін.

Місцеве лікування

1. консервативне - на початкових етапах.

Мета — обмежити запальний процес, не дати можливості йому поширитися.

Засоби

a. іммобілізація ураженої ділянки

b. місцеве застосуванням холоду (звужуються судини, зменшується набряк тканин)

c. різні фізіотерапевтичні процедури (кварц, солюкс, УВЧ, електрофорез)

d. обколювання запального вогнища розчинами антибіотиків

2. пункційний метод- застосовується при лікуванні гнійних процесів суглобів, плевральної порожнини, перикарда, менінгіту.

Nota bene!!! Якщо після такого лікування хворому стає легше, біль поступово стихає, набряк зменшується, температура тіла знижується, показники крові нормалізуються, то консервативне лікування продовжують, заміняючи холод тепловими процедурами (сприяють розширенню судин і швидкому розсмоктуванню запального вогнища).

Якщо таке лікування не дає ефекту, набряк наростає, біль посилюється, температура тіла тримається на високих цифрах, погіршується картина крові, при поверхнево розташованих запальних вогнищах з'являється симптом флюктуації, тоді показане негайне оперативне втручання.

Мета — розкрити запальне вогнище, видалити некротизовані тканини, створити сприятливі умови для відтоку запального ексудату, застосування засобів, які сприяють очищенню і загоєнню рани.

Правила розкриття гнійної рани:

1. добре знеболювання (різні види місцевої або загальної анестезії), що надає можливість повної ревізії рани, розкриття всіх кишень.

2. дотримання всіх правил асептики і антисептики.

3. повне розкриття гнійного вогнища - малі розрізи неефективні і вимагають часто повторних втручань. Після розкриття вогнища некротизовані тканини висікають.

4. створення умов для евакуації запального ексудату -

· пасивне (гумовими дренажами, поліхлорвініловими трубками),

· активне дренування рани з промиванням її антисептичними речовинами (3% розчин борної кислоти, 0,5% розчин фурациліну, 0,1% розчин діоксидіну) через одну або кілька поліхлорвінілових трубок з численними отворами, залежно від кількості гнійних кишень, що вставлені в рану здійснюється або самопливом, або за допомогою вакуум-апарата. Цей метод створює добрі умови для механічного видалення ранового ексудату, залишків зруйнованих клітин і бактерій,

· вакуумний дренаж Редона (закрита склянка з низьким тиском у ній), апарат Боброва (дві або три з'єднані між собою скляні банки або ампули, у яких шляхом переливання асептичної рідини із розташованої вгорі банки в нижню утворюється вакуум, який і забезпечує присмоктування ексудату) або звичайний гумовий балон ("груша"), під час стискання стінок якого в ньому створюється вакуум, який і зумовлює відсмоктування ексудату.

Таке лікування застосовують протягом 7-10 днів. Після очищення рану закривають ранніми або пізніми вторинними швами.

Nota bene!!! Ідеальним лікуванням гнійно-запальних процесів шкіри і підшкірної клітковини є повне висічення нежиттєздатних тканин і зашивання ран. До такої тактики необхідно відноситися обережно у зв'язку з можливими ускладненнями.

Гострі гнійні захворювання шкіри

Клінічне спостереження

Хворий, 28 років, захворів 5 днів тому, коли біля основи нижньої губи видавив невеликий гнійник. Через два дні в нижній губі з'явився біль, вона розпухла. Ще через добу набряк поширився на підборіддя. До 38,5°С піднялася температура тіла. Пізніше запальний процес дійшов до краю нижньої щелепи. Стан хворого став тяжким. Пульс 110 на 1 хв. Лікарем поліклініки направлений у стаціонар. Під внутрішньовенним знеболюванням проведена операція: нижня губа розрізана до кістки. Хрестоподібним розрізом розкритий інфільтрат підборіддя. Після операції стан хворого кращим не став. Пульс 120 на 1 хв. Свідомість затьмарена, хворий неспокійний, зриває пов'язку. У легенях появилося багато вологих хрипів. У зв'язку з поширенням запального процесу на правій щоці зроблено два додаткових розрізи. Незважаючи на інтенсивну консервативну терапію, стан хворого прогресивно погіршувався, і на сьомий день він помер. На розтині крім основного захворювання виявлено двобічний гнійний плеврит, гнійне запалення ниркових мисок.

Яка трагедія сталася в організмі молодої людини, трагедія, яка була причиною смерті? Це гострий гнійний запальний процес шкіри і підшкірної клітковини нижньої губи, підборіддя і правої щоки. Про нього та інші подібні захворювання зараз і буде йти мова.

Фурункул (furunculus) — це гостре гнійне запалення волосяного мішечка і сальної залози.

Етіологія - білий і золотистий стафілокок.

Місця локалізації - ділянки, де росте волосся, де є багато сальних залоз (обличчя, спина).

Сприятливі фактори

· недостатня гігієна шкіри

· незначні пошкодження (садна, розчухування, роздавлювання)

· порушення обміну речовин (цукровий діабет, неповноцінне харчування, авітаміноз)

· загальне виснаження

· нервово-психічна перевтома і ін.

Клінічна картина

· місцеві прояви - починається з появи на шкірі болючого утворення, що піднімається над рівнем шкіри, з волосяним мішечком в центрі. Шкіра в цьому місці гіперемована. Пізніше з'являється болючий інфільтрат з некротичним вогнищем у центрі. Через деякий час запальне вогнище розплавляється і утворюється гнійник.

· загальний стан хворого помітно не страждає.

· з'являється загальна слабість, температура тіла піднімається до 38°С

· у крові невеликий лейкоцитоз, зміщення лейкоцитарної формули вліво.

· на 7-10-й день гнійний стрижень відторгається, гній виділяється, і стан хворого поступово поліпшується. Гнійний кратер, що залишився, поступово очищується і заповнюється грануляціями.

· величина фурункула різна – від 0,5 до 2,5 см у діаметрі. Цикл розвитку і ліквідації фурункула триває в середньому 8-14 діб.

Nota bene!!! На особливу увагу заслуговують фурункули, як і інші запальні процеси, розташовані на обличчі. Це пов'язано з тяжким їх перебігом і можливими ускладненнями. Інфекція з гнійного вогнища через v.angularis, v.ophtalmica може потрапити до кавернозного синуса і викликати гнійний менінгіт або енцефаліт. Вона може бути причиною остеомієліту нижньої щелепи, поширитися гематогенно по всьому організму.

Іноді фурункули розташовуються на різних ділянках тіла, мають різні стадії свого розвитку. Такий патологічний стан називається фурункульозом. Причиною його є ослаблення захисних сил організму, анемія, недоїдання, авітаміноз, цукровий діабет.

Лікування

Хворі з фурункулами за відсутності ускладнень (за винятком локалізації фурункула на обличчі) лікуються амбулаторно. Залежно від стадії захворювання місцеве лікування може бути консервативним і хірургічним.

Місцеве консервативне лікування

1. шкіру довкола фурункула змазують 1% саліциловим спиртом і накладають на неї пов’язку з емульсією, що містить будь-який антибіотик (з групи пеніцилінів або синтоміцину).

2. пов'язки з антисептичною речовиною (фурацилін, дімексид, йодопіринова мазь та ін.)

3. обколювання фурункула розчином антибіотика з новокаїном. У випадках локалізації його на обличчі рекомендується стаціонарне лікування, спокій мімічній мускулатурі (обмежити розмову, рідка дієта),

4. застосування фізіотерапевтичних процедур (сухе тепло, солюкс, ультрафіолетове опромінення).

Не дозволяється видавлювати фурункул, бо це може призвести до поширення інфекції. Особливо небезпечні ці маніпуляції на обличчі.

Nota bene!!! У випадку абсцедування фурункула його слід розкрити оперативним шляхом. На обличчі це повинно здійснюватися суворо за показаннями, оскільки всяке оперативне втручання тут в неускладнених стадіях може призвести до порушення захисного бар'єру, проникнення і поширення інфекції, що збільшить небезпеку різних ускладнень.

У період гнійного розплавлення шкіру довкола фурункула змазують 70% спиртом і пінцетом видаляють гнійний стрижень. Потім фурункул лікують так само, як звичайну гнійну рану.

За наявності загальної реакції організму хворим внутрішньом’язово вводять антибіотики, перорально – сульфаніламідні препарати, полівітаміни. У разі інтоксикації проводять детоксикаційну терапію.

На особливу увагу заслуговує лікування фурункулів на обличчі, особливо в ділянці носа і верхньої губи. Воно повинно проводитися в стаціонарних умовах. Показане консервативне лікування: великі дози антибіотиків, опромінення кварцом, УВЧ, спокій. За появи набряку обличчя, лімфангіту, лімфаденіту, головного болю, поганого самопочуття деякі хірурги рекомендують широке його розкриття, а також перев’язку v. angularis, яка йде по губно-носовій складці до очної щілини.

Хворим на фурункульоз крім місцевого показане загальне лікування:

· аутогемотерапія - кров, узяту з вени в кількості 3 - 5мл, вводять у сідничні м’язи. Маніпуляцію повторюють через 1 - 2 доби.

· переливання крові

· введення антистафілококової плазми,

· антистафілококового імуноглобуліну,

· вітамінів - тіаміну, аскорбінової кислоти, ергокальциферолу.

· призначають висококалорійну їжу, дріжджі

Передусім треба з’ясувати причину виникнення фурункульозу.

Карбункул

Карбункул(саrbunculus) — це гостре гнійне запалення розташованих поруч волосяних мішечків, сальних залоз і підшкірної клітковини.

Етіологія - білий і золотистий стафілокок.

Клінічна картина

· особливість карбункула - швидко прогресує, процес поширюється вглиб, у ділянці ураження виникає численний тромбоз дрібних судин, що призводить до некрозу тканин.

· місцеві прояви - у ділянці карбункула наявний різних розмірів інфільтрат, якій піднімається над поверхнею шкіри. Шкіра в цьому місці має багряно-синій колір. Через деякий час поверхня карбункула вкривається численними дрібними некротичними осередками, з яких виділяється гній. М’які тканини довкола інфільтровані, щільні, дуже болючі.

· порушується загальний стан хворого: виражені явища інтоксикації, до 39-40⁰С піднімається температура тіла, пульс частий (100-120 за 1 хв.), язик сухий, обкладений. Може бути марення.

· у крові виявляються зміни, що характерні для запального процесу.

· карбункули частіше бувають поодинокими. Розміри їх різні – від 5 до 10 см у діаметрі. Виникають частіше у ділянці хронічного подразнення шкіри (поперек, потилиця).

Дуже тяжкий перебіг мають карбункули в ділянці обличчя, особливо у хворих на цукровий діабет.

Лікування

Лікування виключно стаціонарне, тільки оперативне. Під загальним знеболюванням проводять глибокий хрестоподібний розріз. Висікають усі некротизовані тканини, рану промивають антисептичним розчином і пухко тампонують. Залежно від стану хворого проводять загальне консервативне медикаментозне лікування згідно з принципами, викладеними вище.

Абсцес

Абсцес (abscessus) — обмежене скупчення гною, оточене піогенною капсулою. Нагромадження гною в порожнинах організму (плевральній, жовчного міхура, червоподібного відростка, суглобі) називається емпіємою.

Етіологія - екзогенна або ендогенна інфекція, нагноєння гематоми, введення в тканини концентрованих розчинів лікарських речовин (анальгіну, магнію сульфату, кордіаміну).

Місця локалізації - в м’яких тканинах і органах.

Читайте також:

1. На підприємствах ресторанного господарства з вільним вибором страв оперативне планування починається зі складання плану-меню на один день відповідно до товарообігу.
2. Оперативне обслуговування.
3. Оперативне планування
4. Оперативне планування
5. Оперативне планування і управління рухом.
6. Оперативне планування на підприємствах з повним циклом виробництва
7. Оперативне планування на підприємстві
8. Оперативне регулювання і контроль стану запасів.
9. Оперативне регулювання роботи підприємства
10. Оперативне управління
11. Перспективне, поточне та оперативне фінансове планування на підприємствах.

Переглядів: 1097