Протосоціологія

Соціологічна думка і соціологія в Україні

Основні школи сучасної західної соціології

Класичний період в розвитку соціології

Протосоціологія

Питання для самоперевірки

Висновки

- Соціологія вивчає суспільство, як цілісний соціальний організм, що функціонує та розвивається.

- Об’єктом соціології є суспільство як цілісна система, вся сукупність соціальних зв’язків і соціальних відносин. Предметом соціології є соціальне життя суспільства, закони і закономірності функціонування і розвитку суспільства, соціальних об’єктів.

- Як і всі інші науки соціологія має свою систему законів і категорій.

- Виділяють три рівні соціологічного знання: загальносоціологічні теорії, спеціальні і галузеві соціологічні теорії, знання представлені конкретними соціологічними дослідженнями;

- Функції соціології визначаються її завданнями перед суспільством.

1. Дайте визначення об’єкта і предмета соціології? В чому полягає їх відмінність?

2. Поясніть, що Ви розумієте під терміном «соціальне»?

3. Якою є структура соціологічного знання? Визначте відмінності теоретичної соціології від емпіричної соціології.

4. Розкрийте зміст основних функцій соціології.

До змісту

До змісту

Тема 2 Історія розвитку соціології

Основні питання теми

Розвиток соціологічних знань має тривалу історію, в якій чітко простежується кілька етапів з яскраво вираженими особливостями, обумовленими зримістю суспільних наук, соціальними потребами тощо.

Процес осмислення суспільного життя починається з виникненням самого суспільства. З розвитком суспільства, самопізнання, осмислення людиною соціальних явищ і процесів зростає потреба у соціологічних знаннях.

В цей час уявлення про суспільство мали форму окремих поглядів, ідей тощо. Цю частину знань називають протосоціологією.

У межах протосоціологічного етапу (тривав від давнини до початку

ХІХ ст.) виокремлюють кілька періодів формування поглядів на суспільство, закони його розвитку: античний, середньовічний, епохи Відродження і Просвітництва.

В первісному суспільстві пояснення суспільних явищ мало переважно міфологічний характер. Міф і епос були основними формами відображення соціальної дійсності.

Перші спроби теоретичного аналізу соціальних відносин мають місце в Стародавньому Єгипті, Китаї, Індії, в античній Греції та в інших давніх державах.

Платон(427 – 347 рр. до н.е.) – запропонував свою модель ідеальної держави, яка здатна дотримуючись справедливості, позбавити суспільство суперечностей між індивідом і державою.

Ідеальна держава повинна мати структуру, яка складалася б з трьох основних станів: 1)філософів; 2)воїнів; 3)селян і ремісників. Він один із перших спробував пояснити причину соціальної нерівності, тобто створив власну теорію соціальної стратифікації. В державі всі громадяни мають займатися тільки своєю справою і не втручатися в чужі. В цьому полягає і соціальна справедливість: кожен має своє і виконує також своє. Задля соціальної справедливості Платон пропонував скасувати сім’ю як соціальний інститут і підпорядкувати сімейні стосунки людей державі.

Аристотель (384 – 322 рр. до н.е.) – спробував здійснити аналіз реального суспільства, описати його соціальну структуру, а при дослідженні політичних процесів він спирався на соціальні теорії. Він також ділив суспільство на три верстви: вище, середнє і нижче. Значним соціологічним відкриттям Аристотеля є «теорія середнього елемента». Він був упевнений, що бідність породжує бунт і злочин, а там, де відсутній середній клас і чисельно переважають бідні верстви населення, неминучі соціальні ускладнення, які можуть призвести до загибелі держави.

Філософ, релігійний діяч Аврелій Августин (Блаженний) (430 - 354 рр.) – вивчав людство як Боже створіння. Розглядав історію людства як єдиний, закономірний та об’єктивний процес, вважав мир вищим ідеалом будь – якого суспільства, який на землі триває недовго, тому що людське суспільство роздирають егоїзм і ворожнеча.

В середні віки суспільна думка розвивалася у тісній взаємодії з релігією, тому пояснення соціальної реальності обґрунтовувалося релігійними догмами. Проте, деяким мислителям вдалося вийти за рамки традиційного релігійного вчення і описати реальні соціальні процеси.

Італійський монах Фома Аквінський (1225 – 1274 рр.) пояснював зростання соціальної нерівності і ускладнення структури суспільства розвитком ремісництва та зростанням торгових та лихварських операцій. При цьому торгівлю і лихварство він не вважав гріховними, на відміну від позиції офіційної церкви.

В античний і середньовічний період були ще відсутніми уявлення про соціологію як науку, проте вже досить детально були розроблені концептуальні основи політичної і правової теорії, економіки, етики та інших дисциплін, в центрі уваги яких – проблема законів і норм суспільного життя.

З епохи Ренесансу, знання про суспільство виходять за релігійно – теологічні норми.

В епоху Відродження у центрі світоглядних конструкцій постала людина, а гуманізм витіснив догматизм церкви, схоластику.

Повага до гідності людини, визнання пріоритету її прав, необхідності гармонійного їх розвитку і соціального буття були на той час провідними.

Соціалісти – утопісти Томас Мор (1478 – 1535 рр.) та Томазо Кампанелла (1568 – 1639 рр.) – проповідували ідеї соціальної рівності, братерства, взаємодопомоги, які можливі лише за умов суспільної власності.

Розвиток капіталістичних відносин вивів на суспільну арену нові класи, нові відносини. Тогочасна суспільна думка опинилась перед завданням осмислити існуючі соціальні реалії.

Найпомітнішим виразником ідей буржуазії справедливо вважають Нікколо Макіавеллі (1469 – 1527 рр.) – першим розглянув проблему технології ефективного лідерства, обґрунтував теорію організаційної поведінки. Його ідеї дали життя сучасній соціологічній теорії еліт.

Одними з найважливіших досягнень соціальної думки Нового часу є розробка раціонально обґрунтованої теорії громадянського суспільства, категорій «суспільство» і «держава», осмислення значення групових інтересів у суспільному житті.

Томас Гоббс (1588 – 1679 рр.) – виклав концепцію «суспільного договору», згідно якої держава є не «божим промислом», а «творенням людей, що на певному етапі розвитку суспільства домовились, як забезпечити мир та порядок в суспільстві».

Джон Локк (1632 – 1704 рр.) – вперше розділив такі поняття, як особистість, суспільство і держава та проголосив пріоритет особистості над суспільством і державою. Він розглядав політичний процес як розвиток людського суспільства від природного стану до громадянського суспільства, де роль держави зводиться до захисту природних прав громадян на життя, свободу і власність.

Завдяки працям Т. Гоббса і Д. Локка, громадське суспільство та особистість виділяються в самостійні об’єкти соціологічного дослідження.

Значний внесок в підготовку появи соціології як науки зробили французькі просвітники XVII ст.

Ш.Л. Монтеск’є (1689 – 1775 рр.) – застосував історичний підхід до соціальних проблем, обґрунтував соціально – психологічну детермінацію історичного процесу, обґрунтував вплив географічного середовища на характер суспільства, поведінку, діяльність його елементів.

Ж.Ж. Руссо (1712 – 1787 рр.) – є автором теорії відчуження, теорії соціальної нерівності. Соціальна нерівність, на його думку, зумовлена нерівним поділом майна і знарядь праці.

Соціологічні знання цього періоду заклало основи для якісно нових умов свого подальшого розвитку.

Читайте також:

Загальна характеристика класичної соціології. Протосоціологія

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Функції соціології – це сукупність ролей, які вона виконує, її призначення в суспільстві.	\|	Класичний період в розвитку соціології

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.016 сек.