Класичний період в розвитку соціології

Соціологія як самостійна наука виникла в першій половині ХІХ ст.

Виокремлення соціології як самостійної науки було обумовлено формуванням певних передумов:

- економічних (розвиток капіталізму – в першій третині ХІХ ст.);

- політичних (становлення громадянського суспільства);

- наукових (розвиток науково – теоретичних знань).

Проте головна причина розвитку соціології полягала в тому, що соціальні відносини наприкінці першої половини ХІХ ст. настільки ускладнилися, що філософські науки не могли вирішувати проблеми традиційними методами. Для осмислення соціальних проблем необхідна була і нова наука – соціологія.

Саме поняття «соціологія» було введено в 30х роках ХІХ ст. французьким філософом Огюстом Контом (1798 – 1857рр.). Родоначальник позитивізму. О.Конт спершу дає визначення суспільної науки як «соціальної фізики», а відтак як «соціології».

За його визначенням, пізнання суспільства стає дійсно науковим лише тією мірою, в якій воно опановує «позитивний метод», тобто методологією виявлення на основні спостереження та експерименту незмінних природних явищ.

Соціологія розглядалася ним як наука близька до природознавства. О.Конт розробив систему соціологічного знання, позначив предмет, структуру, способи пізнання і можливості нової науки. Він вважав, що саме соціологія здатна подолати стан анархії і хаосу, в якому знаходяться цивілізовані країни, але це повинна бути позитивна наука, заснована на достовірних дослідницьких даних.

В системі соціології він виділяв два розділи:

- соціальна статика – вивчає настрої суспільства, його структуру;

- соціальна динаміка – розглядає теорію суспільного прогресу.

О. Конт наголошував, що необхідно вивчати не окремі соціальні явища, а їхній взаємозв’язок і взаємодію.

Він вперше обґрунтував необхідність наукового підходу до вивчення суспільства і можливість пізнання законів його розвитку.

Позитивна соціологія знайшла свій подальший розвиток у працях англійського вченого Герберта Спенсера (1820 – 1908 рр.). Він є одним із засновників органічного (біологічного) напрямку в соціології. Він порівнював суспільство з біологічним організмом. В біологічному організмі «частини» (окремі органи) існують заради «цілого», а в соціальному організмі – «ціле» (суспільство) існує для блага своїх «частин» (окремих членів суспільства.)

Спенсер сформулював закон «рівної свободи»: всі індивіди повинні користуватися таким її обсягом, який узгоджується з рівною свободою інших індивідів.

Принципово інших поглядів на соціально – політичний розвиток суспільства дотримувався Карл Маркс (1818 – 1883 рр.). В основу свого вчення він заклав розроблений ним принцип історичного матеріалізму, згідно якого розвиток суспільства детерміновано існуючим способом виробництва та рівнем розвитку економічної системи. Він всебічно проаналізував соціальну структуру сучасного йому капіталістичного суспільства, виявив роль економічних факторів у розвитку соціально – політичних відносин, дав визначення понять «клас», «соціальна верства», «класова боротьба».

Марксистська концепція соціального розвитку зв’язана з аналізом антагоністичних відносин між буржуазією і пролетаріатом як головними класами. Загострення соціальних конфліктів і доведення їх до соціального вибуху – об’єктивна тенденція соціального розвитку.

Соціальні конфлікти вважав необхідними для суспільного розвитку і прогресу.

Раціональне зерно соціальної теорії марксизму полягає у вивченні впливу системи матеріально – виробничих відносин і інтересів на функціонування різних соціальних субсистем – передусім правової і політичної.

Еміль Дюркгейм (1858 – 1918 рр.) засновник французької соціологічної школи. Він прагнув насамперед до автономії соціології, відділенню її предмета від предмета інших наук про суспільство, а також до пояснення всіх феноменів суспільного життя виключно з соціологічних позицій.

Е. Дюркгейм вважав, що існування і закономірності суспільства не залежать від дій окремих індивідів. Об'єднуючись у групи, люди відразу починають підкорятися правилам і нормам, які він назвав «колективною свідомістю». Кожна соціальна одиниця повинна виконувати певну функцію, необхідну для існування суспільства як цілого.

Він досліджує таке явище, як «аномія», яке трактує як відчуття незадоволеності людини своїм життям, усвідомлення безцільності свого існування, що провокується певними соціальними обставинами.

Е. Дюркгейм був першим соціологом, який дав вузьке трактування соціологічної науки.

3 його ім'ям пов'язаний перехід соціології від науки, тотожної суспільствознавству, до науки, пов'язаної з вивченням соціальних явищ і соціальних відносин суспільного життя, тобто самостійної, що стоїть в ряду інших суспільних наук і політекономії, філософії, історії та інших.

Макс Вебер (1864 – 1920 рр.) розробив громадську соціологічну теорію. Одним з центральних пунктів теорії стало виділення ним елементарної частинки поведінки індивіда в суспільстві - соціальної дії, яка є причиною і наслідком системи складних взаємин між людьми. При цьому суспільство являє собою сукупність діючих індивідів, кожен з яких прагне до досягнення своїх власних цілей. Дії окремих індивідів кооперуються, на основі цієї кооперації утворюються асоціації (групи або суспільства).

Він не вважав організацію економіки основою соціальної стратифікації суспільства. Вебер виокремив три основних компоненти нерівності: багатство, престиж і влада.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Протосоціологія	\|	Основні школи сучасної західної соціології

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.009 сек.