Порівняльне правознавство як напрям сучасної юридичної думки

Науково-теоретичне, прикладне та навчально-педагогічне значення порівняльного правознавства не викликає будь-яких заперечень. Але, незважаючи на це, до цього часу в науковій літературі ще не сформувався єдиний погляд щодо порівняльного правознавства. Що ж це: метод пізнання правової матерії чи самостійна наука?

Розглядаючи цю проблему, слід зважити на те, що в різних мовах порівняльне правознавство як наукова та прикладна дисципліна має різні назви. Але найуживанішим є термін "порівняльне право". Виходячи з цього, частина дослідників зазначає, що такого (порівняльного) права як системи норм не існує. А тому цей термін означає метод вивчення права і пов'язаних з ним явищ, а не галузь чи спеціальний розділ права, їх опоненти заперечують, що йдеться не про науку, яка вивчає сукупність норм, що утворюють певну галузь. Адже порівняльний аналіз правової дійсності — це не тільки і не стільки засіб, за допомогою якого одержують певні результати, які потім узагальнюють відповідно до предмета тієї чи іншої науки. За результатами цього аналізу встановлюють певні спільні чи відмінні риси, властивості, зв'язки правових явищ, що можуть самі по собі виступати як самостійна мета дослідження. Такі результати широко використовуються багатьма юридичними науками, зокрема, історією держави і права та галузевими дисциплінами. Як відомо, наявність предмета дослідження є необхідною ознакою існування будь-якої науки, а тому і порівняльне правознавство є самостійною юридичною наукою.

На думку авторів, викладений вище погляд щодо порівняльного правознавства містить у собі певне раціональне зерно, все ж більш обгрунтовано його слід розглядати, як один з наукових напрямів у межах загальної теорії держави і права. Такий висновок обумовлюється місцем, яке відведено праву в сучасному суспільстві, та його складністю як об'єкта дослідження.

Найбільш загальні закономірності виникнення, функціонування і розвитку права та пов'язаних з ним явищ встановлює загальна теорія держави і права. Складність права як предмета дослідження, особливості його вияву в різних часових і географічних координатах, об'єктивно потребують різних підходів до його вивчення. Вирішення цього завдання забезпечується існуванням різних напрямів дослідження правової матерії, які різняться тим, що розглядають різні аспекти її прояву. При цьому всі ці напрями об'єднує один предмет дослідження — загальні закономірності права у що і уможливлює твердження того, що зазначені напрями за своєю сутністю є певними складовими єдиної фундаментальної наукової дисципліни — загальної теорії держави і права.

У сучасній науковій літературі визначається кілька напрямів, які входять до складу загальної теорії права як її невід'ємні частини. З-поміж них найбільш визнаними є такі: 1) філософія права, яка, передусім, системно розглядає питання, пов'язані з проблемами методів правових досліджень (методологія права); 2) соціологія права — напрям досліджень, спрямованих на встановлення взаємозв'язків права з іншими соціальними явищами; 3) теорія позитивного права, спрямована на встановлення властивостей і закономірностей позитивного права шляхом дослідження чинного нормативного матеріалу і формулювання відповідних понять. До цього ряду включають і порівняльне правознавство як напрям досліджень, який визначає характеристику основних правових систем, межі їх поширення і взаємовпливу, спільного й відмінного у вирішенні різних соціальних проблем.

Треба зауважити, що об'єкти порівняльних досліджень можуть бути різними: від окремих норм права — до основних правових систем сучасності. При дослідженні конкретних правових проблем у межах окремих галузей права (мікрорівень), як правило, встановлюються спільні і відмінні риси в процесі врегулювання певних суспільних відносин. Ці риси визначаються як з погляду різних історичних умов (в межах однієї галузі права), так і з позицій різних методів регулювання (у межах різних галузей права). В інших випадках може проводитись вивчення зарубіжного права на рівнях правових систем у цілому, окремих галузей або їх основних інститутів (макродослідження), аби бути обізнаними з розвитком правових систем сучасності, із змінюваністю і взаємовпливом національних правових систем тощо.

Порівняння може відбуватись як в історичному (розгляд особливостей певних правових явищ на різних етапах розвитку суспільства і держави), так і в географічному (розгляд одних і тих самих явищ в умовах різних країн, але в межах одного часу) вимірах.

Варто звернути увагу на взаємозв'язок між порівняльним правознавством і вивченням зарубіжного права. Історично порівняльне правознавство виникло з потреби вивчення права інших держав. І в наш час вивчення зарубіжного права є необхідним компонентом і основою порівняльно-правового дослідження. Але не кожне дослідження зарубіжного права може розглядатись як порівняльне правознавство. Є чисто країнознавчі дослідження, які не мають порівняльної мети. У той же час такі дослідження дають певний емпіричний матеріал, який потім можна використати для порівняльних досліджень. Отже, неможливо ефективно займатися порівняльним правознавством, не маючи достатніх знань про зарубіжне право.

Відтак, порівняльне правознавство можна визначити як один, у межах загальної теорії держави і права, з напрямів досліджень, метою якого є встановлення співвідношення і взаємовпливу спільного і відмінного у правових явищах як в історичному, так і географічному вимірах.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Виникнення та основні школи порівняльного правознавства	\|	Особливості предмета порівняльного правознавства та його значення для юридичної теорії і практики

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.