логічний.

Лігнвістично-мовний і технікоінтонаційний – це способи передачі інформації. Вони впливають на якість інформації опосередковано, підсилюючи (або послаблюючи) інформацію, чи навіть на сприйняття її з точністю до навпаки .

Психологічний чинник також дуже впливовий: слово спрямоване на людей, які в той час виконують діяльність слухання, важку діяльність, отже оратору необхідно знати психологічні закономірності прояву уявлення, уваги, сприйняття . Необхідно знати також про педагогічний (дидактичний) засіб підтримання уваги, організації контакту оратора-юриста і аудиторії, що значною мірою впливає на ефективність слухання та сприймання взагалі .

Логічний фактор забезпечує організацію інформації з точки зору упорядкування процесу мислення, його послідовності, незаперечності, тотожності, доказовості . Дійсно, коли говорить юрист-оратор перші хвилини, часто сприйняти, зрозуміти його ідею та аргументи майже неможливо. І якщо юрист-оратор припускається мовних помилок або мова безбарвна, то аудиторія стежить не за тим, що він говорить, а як, і, зробивши висновок про відсутність мовної культури, починає сумніватися в його ідеї. Часто до ідеї справа і не доходить. Тим більше, що і невірно інтонована промова може перекрутити її зміст. Серйозні вимоги до мови юриста пред'являє логіка як наука про закони і форми мислення. Коли юрист не дружить із логікою, то висунута ним система аргументів може виявитися недієспроможною.

Вимоги логіки, які необхідно в обов'язковому порядку враховувати юристові при підготовці і проголошенні промови в суді :
1. Чітка структура промови. Навіть нетривала (5-7 хв.) промова має містити вступ, основну частину і висновок. За рахунок вступу вирішується проблема встановлення контакту з аудиторією, викликається інтерес і привертається увага (як до змісту промови, так і до особистості юридичного працівника). В основній частині розкривається суть оцінних суджень, доказів, пропозицій і т. п. У стислому висновку підбивається результат і мотивується діяльність учасників судового засідання .

2. Забезпечити стрункість і послідовність у викладі своїх думок. Стрункість - це взаємозв'язок між елементами інформації, яка повідомляється, а послідовність - визначений порядок викладу змісту промови, коли кожна наступна думка пов'язана з попередньою, коли новий факт спирається на вже відоме. Стрункість промови сама собою може викликати позитивну реакцію -задоволення, замилування. Вона спроможна захопити слухачів. І, навпаки, плутаність, безсистемність викладу справедливо викликають негативні емоції, досаду, невдоволення.
3. У промові юрист повинен обов'язково дотримуватися основних законів логіки :

1.закон тотожності потребує певності і точності в міркуванні, він не допускає розпливчастості, неконкретності висловлення. Якщо учасники судового розгляду вкладають різний зміст в одні або інші поняття, терміни, фрагменти промови, спотворюється процес сприйняття змісту промови. Відсутність тотожності в сприйнятті словесної інформації призводить до того, що вплив промови буде малоефективним, а часом і просто марним;

2.закон суперечності підтверджує, що два судження, з яких в одному стверджується щось про подію (предмет), а в іншому те ж саме заперечується щодо цієї ж події (предмета), не можуть бути одночасно правдивими. Цей закон вимагає, щоб у міркуванні юриста не допускалися відповіді і "так", і "ні" у розмові про те саме питання, у той самий час, у тому самому змісті;
закон суперечності виражає одну з основних властивостей логічного мислення -несуперечливість, послідовність міркувань. Його використання допомагає виявляти й усувати суперечності у своїх і чужих висловлюваннях, виробляти критичне ставлення до неточностей, непослідовності в думках і вчинках;
3.закон виключеного третього говорить, що коли є два суперечливих одне одному судження про ту саму подію (предмет), то одне і тільки одне з цих тверджень обов'язково є істинним: ніякого третього судження бути не може (третього не дано). Цей закон близький до закону несуперечності, але на відміну від нього належить до суперечних висловлень (суперечні висловлення заперечують одне одного, між ними немає середнього, третього). У цьому разі міркування ведеться за формулою: "або — або";
закон достатньої підстави формулюється в такий спосіб: усяка думка визнається істинною, якщо вона має достатню підставу. Це означає, що коли юрист щось підтверджує, в чомусь переконує людей, то він не повинен робити це голослівно; треба доказувати й обґрунтовувати істинність своїх висловлень.
Висловлюючи основні умови правильного мислення, логічні закони виявляються в будь-якому міркуванні і безпосередньо впливають на якість мови юридичного працівника.

Значне місце посідає також психологічна основа, адже юрист має справу з живими людьми, а не з механізмами, тому має опікуватися тим, чи сприймаються його ідеї чи ні, розуміються чи ні, співчуваються чи ні. Переконання, таким чином, залежить від того, чи створив юрист необхідну атмосферу в аудиторії, контакт зі слухачами. У даному випадку мова йде про комунікативні уміння юриста-оратора подолати перешкоди у спілкуванні, які завжди виникають в кожного оратора саме через психологічні труднощі такої діяльності людини, як слухання (нестійкість сприйняття, нетривалість уваги, “відчуження” думки іншого тощо).На подолання психологічних перешкод спілкування спрямована дидактична основа як сукупність способів, прийомів та принципів усного виступу для ефективності сприйняття. Для засвоєння ідеї, сприйняття аргументів, для переконання – важливо і те, як побудована уся промова, чи відповідає вона принципам органічної єдності, посилення, економії, наочності тощо.

Вміння виступати публічно та схиляти до себе слухачів не приходить само собою. Цьому треба наполегливо учитися: відшліфовувати прийоми ораторського мистецтва , добре вивчати мову, збагачувати лексику, володіти тонкощами красномовства, щоб вплив ритму на слух аудиторії володарював над нею.

Красномовство має бути чесним і високоморальним, щоб проникало в людську душу – в цьому сила істини оратора. “Красномовство – це мистецтво говорити так, щоб ті, до кого ми звертаємося, слухали не лише без труднощів, але із задоволенням”, – пише Б. Паскаль .

Головним в ораторському мистецтві є певна ідея, яку оратор намагається донести до слухача і до його свідомості. Це досягається переважно логічними засобами: судженнями і доказами. Емоції не допоможуть судовому оратору, якщо він не аргументуватиме свою промову доказами, фактами, якщо не впливатиме силою своєї логіки і не обґрунтовуватиме свої переконання. Судові оратори повинні прагнути до того, щоб їх виступи в суді впливали на суддів та судову аудиторію, на результат судового процесу.

Отже, судова промова є важливим засобом у розумінні ораторами своїх процесуальних функцій, оскільки в ній концентруються висновки у справі, позиція оратора .На мою думку, ораторське мистецтво, як складник професійних якостей юриста, досить актуальна тема, особливо тепер, коли Україна прагне інтегруватись у сім’ю європейських народів – неперевершена, оскільки це ще один крок на шляху до розвитку національних тенденцій риторичної культури ,набуття і удосконалення знань і навичок ораторського мистецтва у професійній діяльності юристів, що є наразі необхідним у процесі формування юридичної освіти в Україні як незалежній державі.

Софістика – це спосіб міркування, заснований на свідомому, навмисному порушенні законів логіки ( неправильному виборі вихідних положень, абсолютизації відносних значень, змішуванні суттєвого з несуттєвим, хибних доведеннях, багатозначності понять, свавільному вип`ячу ванні другорядних властивостей предмету тощо). За своїм характером софістика завжди є суб`єктивістською, а за результатами агностичною. Софістичні прийоми розраховані на те, щоб створити подобу істинності хибної тези чи, навпаки, хибності істинної тези.

Софістичні прийоми розраховані на те, щоб створити подобу істинностіхибної тези чи, навпаки, хибності істинної тези.

У промові, а особливо в спорі, необхідно уважно стежити за ходом

(розвитком) своєї думки, постійно перевіряючи себе («Чи те я довожу, чи

по пішов я вбік?»), бо, переходячи від одного положення до іншого, можна

втратити вихідну думку та виявити, що говориш зовсім про інше.

Підміна тези нерідко використовується як навмисний софістичний прийом, коли, будучи не в силах довести висунуте помилкове (хибне) положення, оратор намагається зробити це за допомогою підміни тези або штучного переведення уваги публіки на інше питання.

Судове (юридичне) красномовство – це ораторські виступи юристів, підсудного та цивільних осіб у процесі розгляду судової справи з позицій законодавства.

Хотілося б навести декілька прикладів софістичних прийомів, які застосовуються у промовах учасників судових дебатів:

-підміна понять (відоме поняття ставиться в один ряд з негативними/позитивними поняттями, внаслідок чого набуває негативного/позитивного значення (з російського прислів'я "З ким поведешся - від того й наберешся"). При цьому прямо ніщо не говориться - людина сама здійснює негативізм/позитивізм значення.);

-порушення закону протиріччя ( протиріччя в логіці – це хиба пов`язана з порушенням закону протиріччя і означає, що в деякому судженні припускається два взаємно протилежних та несумісних твердження про один предмет, в той же час і в одному й тому ж відношенні.);

-«помилковий аргумент» ( уявне спрощення або спотворення однієї з посилок) – помилковий аргумент виникає і тоді, коли сукупність аргументів суперечлива,і коли аргумент суперечливий сам по собі.Проте хибність якого аргументу і навіть усієї системи аргументів ще не означає хибності самої тези, що може бути доведено за допомогою істиних аргументів. Інший несумлінний виверт складається з надмірної причепливості до аргументів і вимозі доводити очевидні істини. Для нейтралізації цього виверту можна звернутися до присутніх з наступним питанням: « Хто ще сумнівається в істинності того або іншого твердження?» Звичайно в подібних випадках аудиторія погоджується з очевидною істинністю критикованого аргументу. Третій виверт – це перекручування аргументів шляхом надання вміщеним в них вираженням іншого змісту. У цьому випадку варто не губитися, а терпляче й акуратно пояснити присутнім зміст застосованого аргументу і вказати на його перекручення.

Зміст захисної промови адвоката

Виконуючи покладену законом функцію захисту, адвокат, як і прокурор, повинен домагатися того, щоб у результаті дослідження доказів у суді була встановлена істина. Стаття 266 КПК України передбачає, що, беручи участь у судовому розгляді кримінальної справи, захисник сприяє підсудному в здійсненні його прав і в захисті за~ конних інтересів.

Захисник висловлює свою думку про значення перевірених доказів у справі, про наявність обставин, які виправдовують підсудного чи пом'якшують його відповідальність, а також свої міркування з приводу застосування кримінального закону та міри покарання. На відміну від прокурора, відмова захисника в судовому засіданні від захисту підсудного не допускається. Захисник не заміняє підсудного, а діє поряд з ним. Водночас він є самостійним учасником кримінального процесу, і, як правило, не залежить від підсудного у визначенні тактики захисту, своєї позиції у справі. Навіть якщо підзахисний визнає себе винним, захисник вправі за наявності для цього підстав відстоювати перед судом його невинність або меншу винність.

Коли ж підсудний заперечує свою вину, а захисник переконаний у його винності, то розбіжність позицій підзахисного і захисника в даному питанні недопустима. У цьому разі захисник не має права діяти за своїм внутрішнім переконанням,^ бо він фактично стає своєрідним обвинувачем і суддею, який вирішує питання про винність свого підзахисного. Така позиція захисника, якщо вона призведе до погіршення становища підзахисного, не може бути встановлена. Заповідь лікарів "не зашкодь" повністю діє і тут. Захисник повинен побудувати захист, визначити його засоби, грунтуючись на показаннях підзахисного, в яких він заперечує свою вину, і на оцінці інших доказів у справі.

Таким чином, захисну промову можна охарактеризувати так. Захисна промова — це промова в судових дебатах, в якій з точки зору захисту підсудного дається аналіз доказів, викладаються міркування по суті обвинувачення, кваліфікації злочину, пропозиції про міру покарання, ін-

ші питання, які мають значення для правильного вирішення справи.

Зміст захисної промови визначається темою виступу, матеріалами кримінальної справи, позицією, яку зайняв захисник у конкретній справі. Як правило, зміст складається із двох основних елементів — фактів і оцінних міркувань.

Оскільки адвокат проголошує свою промову після прокурора, він повинен внести щось нове у висвітленні фактів, по-новому дослідити докази, розкрити характеристику підсудного. Але захисник не повинен забувати про об'єктивність, не видавати чорне за біле, не перекручувати факти.

Репліка − частина судової промови, основне призначення якої коротко, в стислій формі звернути увагу суду на перекручення фактів, домисли та принципово неправильні судження, допущені учасниками дебатів у своїх промовах (ст. 318 КПК України).

Репліка - не обов'язкова частина судових дебатів. Вирішити, чи слід її брати, прокурор може лише після виступу всіх учасників судових дебатів. Державний обвинувач, як правило, виступає з реплікою, коли учасниками судових дебатів:

o висловлені помилкові твердження;

o неправильно тлумачаться норми права;

o перекручені фактичні обставини справи, які мають суттєве значення;

o допущено грубу поведінку щодо учасників судового розгляду;

o допущено домисли та принципово неправильні судження;

o явно перекручено позицію прокурора, громадського обвинувача, цивільного позивача;

o дано юридичне неправильну оцінка скоєного тощо.

Репліка, як правило, гостро полемічний виступ. Вона повинна бути короткою, чіткою і зрозумілою. Але її не слід перетворювати у гру слів, використовуючи обмовки інших учасників. Недопустимі нервозність, грубість, нетактовність. Прокурор готується до репліки під час виступів інших учасників судових дебатів. Але якщо прокурору необхідний додатковий час, він може просити суд зробити перерву для підготовки до репліки.

Не слід користуватися реплікою для того, аби змінити щось у виступі, доповнити судові дебати. Ось приклад недоречної репліки. В одній із справ про розкрадання державного майна в особливо великих розмірах, прокурор попросив 7 років позбавлення волі підсудному. Однак після виступу захисника він ніби схаменувся, попросив слово для репліки і почав говорити, що з урахуванням суспільної небезпеки скоєного, просить 14 років позбавлення волі.

Добре сприймається репліка як суддями, так й іншими учасниками судового засідання, коли прокурор використовує крилаті вирази, афоризми, народну мудрість.

Репліка — право учасників судових дебатів на вторинний виступ з приводу фактичної та правової позиції другої сторони, що прозвучала, як правило, в судових дебатах (позивача, відповідача, третьої сторони, прокурора).

У репліці можливий виклад додаткових обґрунтувань по суті справи, що розглядається. Право репліки надається один раз. Черговість виступу з реплікою визначається також суддею.

«Судові репліки — короткий усний виступ осіб, які беруть участь у справі, та їх представників щодо того, що прозвучало у судових дебатах. Це можуть бути заперечення, додаткова аргументація своєї правової позиції тощо. Виступи з репліками відбуваються в тому ж порядку, що і судові дебати. Але право останньої репліки завжди належить відповідачеві та (або) його представнику» [6].

Як і дебати, репліки не можуть бути обмежені господарським судом у часі.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Виступ, як правило, поділяється на три частини: вступну, основну і заключну.	\|	ГВАТЕМАЛА (Guatemala SHB)

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.009 сек.