Основні вимоги до генеральних планів

Генеральний план - один з найважливіших розділів комплексного проекту підприємства. Генеральний план являє собою схему (в маштабі 1:1000 або 1: 500) проектованого об'єкта промислового комплексу з розташуванням проектованих та сушествующих будівель і споруд, основними проїздами, подьезднимі залізничними шляхами, озелененням і благоустроєм. Розробку генеральних планів нових і реконструйованих підприємств і промислових районів (групи підприємств) ведуть відповідно з нормами СНіП ІІ-89-90 "Генеральні плани промислових підприємств». Крім того, необхідно дотримуватися відповідних вимог глав СНіП, інструкцій з розробки схем генеральних планів, промислових вузлів та інших нормативних документів, затверджених або погоджених з Держбудом україни. В основу розробки генерального плану закладають схему подачі сировини та вивезення готової продукції з сировиною. Схеми повинні виключати транспортні перетинання готової продукції з сировиною. Генеральний план підприємства розробляють виходячи із забезпечення найкращої організації технологічного процесу, застосування прогресивних видів транспорту та раціонального використання території. Будівлі та споруди на генеральному плані розміщують з урахуванням мінімальної протяжності зовнішніх комунікацій (електрокабельної, холодних і гарячих трубопроводів, каналізаційних мереж і т.д.), що забезпечують технологічний процесі в проектованих будівлях і спорудах. Відстань між будівлями та спорудами повинна відповідати вимогам санітарних норм проектування промислових підприємств. Взаємне розташування будівель та споруд здійснюється з урахуванням вищеперерахованих виробничих шкідливостей і переважаючих вітрів. Промислові підприємства, які виділяють у навколишнє середовище виробничі шкідливості (газ, дим, пил, неприємні запахи та шум), необхідно розташовувати по відношенню до житлового ближнього району з підвітряного боку для переважаючих вітрів. Їх відокремлюють від меж житлових районів санітарно-захисними зонами (розривами). Пануємий напрям вітрів беруть за вітром теплого періоду на основі багаторічних спостережень (СНіП 23-01-99 «Будівельна кліматологія»). Санітарно-захисною зоною вважають територію між виробничими приміщеннями, складами та устаткуванням, що виділяють виробничі шкідливості, і жилими, лікувально-профілактичними стаціонарного типу та культурно-побутового призначення будівлі житлового району. Санітарно-захисна зона (розрив) встановлюється в залежності від класу підприємства («Санітарно-епідеміологічні правила і норми» СанПіН 2.2.1/2.1.1.1200-03).

Відповідно до характеру виробництва та технологічних процесів, які є джерелом виділення виробничих шкодливостей в навколишнє середовище, підприємства м'ясної, молочної промисловості розділені на п'ять класів: ♦ І клас - скотобаза; ♦ II клас - бойні (великої та дрібної худоби), м'ясокомбінати і м'ясохладобойні, включаючи бази для передзабійного утримання худоби в межах до тридобового запасу скотосировини, підприємства кишково-мийні, підприємства з варіння сиру, підприємства м'ясокоптильне; ♦ IIІ клас - бойні дрібних тварин і птахів, маслопереробні заводи (рослинні олії), м'ясопереробні заводи; ♦ IVклас - молочні та маслоробні заводи (тваринні масла); ♦ V клас - ковбасні фабрики, промислове устаткування для низькотемпературного зберігання харчових продуктів місткістю понад 600 т.

Ширина санітарно-захисної зони для підприємств І класу санітарної класифікації 1000 м, ІІ - 500, ІІІ - 300, IV-100, V-50 м.

Будівлі та споруди, які розташовуються на генплані, групуються в зони: сировинну, основного виробництва, допоміжного виробництва, водопровідних споруд.

Водопровідні споруди передбачаються в залежності від характеру прийнятих джерел водопостачання: ♦ при джерелі водопостачання з міських мереж - протипожежний резервуар; ♦ при джерелі водопостачання з артезіанських свердловин (дві артезіанські свердловини - одна робоча та одна резервна) - водонапірна башта, насосна та протипожежний резервуар.

Котельня, що працює на твердому паливі, забезпечується майданчиками для палива, шлаку або золи. Котельня, що працює на рідкому паливі, забезпечується підземними резервуарами з насосною станцією. Котельня, що працює на газі, забезпечується підземною ємністю для резервного рідкого палива.

При проектуванні м'ясокомбінатів передбачається об'єднання виробничих, підсобновиробничих, складських (за винятком складів легкозаймистих матеріалів) та допоміжних приміщень в наступних укрупнених блоках: ♦ блок основних виробництв, що розміщуються в головному виробничому корпусі: м'ясо-жировий, ковбасний та консервний цехи, птахо - цех, холодильне відділення та інші підсобно-виробничі приміщення, включаючи приміщення передзабійного утримання худоби, а також допоміжні побутові приміщення (при одноповерховому проектуванні головного виробничого корпусу). При багатоповерховому проектуванні допоміжні побутові приміщення (роздягальні, душова, санвузол, приміщення для відпочинку та інше.) Виносять в адміністративно-побутовий корпус; ♦ база для приймання худоби з прийомними та сортувальними загонами, в окремих випадках прийом та утримання худоби при близькому розташуванні їх до території м'ясокомбінату може об'єднуватися з базами концентрації та відгодовування худоби та птиці; ♦ санітарний блок у складі санітарної бойні, карантину, ізолятора, контори прийому худоби та приміщення для санітарної обробки та відпочинку провідників худоби (карантин, залежно від кліматичних умов, може розташовуватися у відкритих загонах).

На підприємствах потужністю до 20 т м'яса за зміну включно замість санітарної бійні влаштовують ізольовану санітарну камеру, розташовану в блоці основних виробництв. При проектуванні підприємств молочної промисловості і холодильників блокують в одній будівлі основні та підсобно-виробничі цехи, конторські, побутові та лабораторні приміщення, а також склади, за винятком складів легкозаймистих матеріалів та аміаку. Розриви між будівлями і спорудами повинні бути мінімальними

(не менше 6 м) виходячи з умов розміщення проїзних доріг, тротуарів та інженерних мереж, з дотриманням вимог санітарних і протипожежних норм.

Всередині території м'ясокомбінатів для огородження харчових цехів від шкідливих впливів передбачаються санітарнозахищаючі розриви: ♦ від баз передзабійного утримання худоби, відгодівлі та передзабійного утримання птиці до місць навантаження харчової продукції (експедицією холодильника і ковбасного заводу) - не менше 50 м; ♦ від місць навантаження харчової продукції до закритих приміщень для худоби - не менше 25 м, до складів твердого палива - не менше 30 м і до зольних майданчиків - не менше 50 м.

Якщо будівлі та споруди запроектованих підприємств м'ясної і молочної промисловості належать до 1 і 2 ступенів вогнестійкості і мають вогнетривкі стіни і покрівлі або спалимі покрівлі по неспалимій основі, то протипожежні розриви між виробничими будівлями та спорудами не нормуються.

У проекті генерального плану підприємства передбачають озеленення вільної від забудови території підприємства у вигляді газонів з посадкою дерев та кущів. Ширину зеленої зони планують від 3 до 5 м. На території птахокомбінатів виділяють ділянки - бази передзабійного утримання водоплавної птиці. Будівлі та споруди бази передзабійного утримання худоби і птиці, котельню, склади твердого палива, майданчики для золи, а також споруди для очищення стічних вод розташовують з підвітряного для переобладаючих вітрів сторони по відношенню до виробничих будівель. Приміщення та споруди для передзабійного утримання худоби і птиці не повинні перебувати з підвітряного боку по відношенню до карантину, ізолятору та санітарної бойні. Для зберігання палива, тари, будівельних матеріалів та ін. на території підприємств передбачаються склади, навіси або спеціально відведені майданчики.

Територію підприємства огороджують парканом. Базу передзабійного утримання худоби захищають від решти території м'ясокомбінату. Стіни охолоджуваних будівель та приміщень орієнтують на північно-східну та північну сторони. Розриви між будівлями, освітленими через віконні прорізи, приймають не менш найбільшої висоти до карниза будівель з протилежного боку. Ширину колії залізничних шляхів приймають 1524 мм. При проектуванні залізничних платформ, що передбачаються на м'ясопереробних заводах, рекомендується влаштовувати їх закритого типу - типу дебаркадера. При розташуванні водозбірних споруд (артсвердловин, шахтних колодязів) на території м'ясокомбінатів передбачають відстань (санітарні резерви) від приміщень та споруд скотобази не менше 50 м. Резервуар для води можуть розміщувати в охоронній зоні водозабірних споруд. У цьому випадку охоронна зона повинна бути не менше 15 м, розрахуючи від стінки резервуара до межі зони. На території м'ясокомбінату передбачають песколовку та жироловку для очищення виробничих вод, що містять жир. Відстань від жироловки до виробничих корпусів не нормують і захисну зону біля неї не влаштовують. Відстань від самостійних очисних споруд до будівель житлових кварталів та питних цехів повинно бути не менше 300 м. Відстань від станцій перекачування стічної рідини до харчова цехів (м'ясо-жирового, первинної переробки птиці, ковбасного і консервного, кухні-їдальні) приймають не менше 50 м, до інших виробничих адміністративно-побутових приміщень - не менше 25 м. При площі території підприємства до 5 га кількість в'їзді на територію передбачають не більше 2-х (основний та запасний). Ширину воріт в'їзду приймають не менше 4,5 м. Ширина автодоріг одностороннього

проїзду - 4,5 м, двостороннього - 7 м; розворотні плошадки для автомобілів - не менше 1212 м. Радіуси поворотів автомобільних доріг всередині території підприємства приймають не менше 6 м, а в місцях сполучення їх з міськими та магістральними проїздами - не менше 10 м. Потік пішоходів не повинен перетинатися з потоком автомашин. Тротуари ізолюють від проїзної частини розділювальною смугою шириною 3...5 м з рядовим насадженням дерев та кущів; в цій смузі розміщують зазвичай мережі підземних комунікацій. Мінімальна ширина тротуару - 0,5 м.

Техніко-економічні показники генерального плану залежать від площі території, вимірюваної в гектарах, коефіцієнтів забудови та використання ділянок. Коефіцієнт забудови - це відношення площі, яка займається будівлями та критими спорудами, до площі всієї ділянки. Для підприємств м'ясної промисловості її приймають рівною 0,4...0,42. Збільшення її пов'язано зі скороченням витрат на будівництво та експлуатацію мереж інженерних комунікацій, транспортних шляхів та на благоустрій територій. Для підприємств молочної промисловості коефіцієнт забудови приймають в межах 0,36...0,45. Коефіцієнт використання ділянки - це відношення площі, на якій розташовані будівлі, споруди та пристрої, включаючи дороги (рейкові та безрейкові), склади (відкриті та закриті), до площі всієї ділянки. ЇЇ приймають рівною 0,40...0,55. Площа озеленення приймається від 10 до 20% від загальної території підприємства.

5.5. Комунікації. Благоустрій

Прокладання транспортних і пішохідних комунікацій на промисловому підприємстві здійснюється відповідно до схеми організації технологічного процесу, зонування за величиною вантажообігу, за трудомісткістю виробництв, при дотриманні принципів поділу вантажних і транспортних потоків і модульної координації території підприємства. Вид транспорту вибирають залежно від характеру, габаритів і маси переміщуваних вантажів.

Транспорт. Вантажні та людські потоки. В залежності від величини вантажообігу на промислових підприємствах переважно використовують залізничний, автомобільний і електрокарний транспорт. Залізничний транспорт нормальної ширини колії (1520 мм) використовують на підприємствах з великим вантажообігом, визначеною специфікою вантажів і особливостями технологічного процесу (металургійні процеси, підприємства будіндустрії, паливно-енергетичні виробництва тощо). Залізничний транспорт відноситься до числа самих надійних видів транспорту, але він має: малу маневреність, обмежений радіус поворотів і ухилів, збільшує небезпеку для пересування людей, вимагає влаштування складної системи транспортних комунікацій. Використання залізничного транспорту на промислових підприємствах ускладнює планувальне рішення генерального плану, пов’язане з необхідністю виділення для транспортних ліній значних територій (5...10% загальної території) та влаштування складних пересічень, стрілкових переводів тощо. Використання залізничного транспорту на внутрішньозаводських територіях вимагає жорсткого дотримання виконання визначених норм. Так, мінімально допустима відстань від осі залізничного шляху до будівлі повинна бути не менше 3,1 м при відсутності виходів із будівлі та 6 м – при наявності виходів із будівлі з боку шляху. Автомобільний транспорт, крім деякої економії території підприємства, дозволяє скоротити витрати на перевозку вантажів безпосередньо в цехи. Разом з тим використання автомобільного транспорту не виключає потреби в значних територіях для влаштування доріг, площадок для розвороту та стоянок. Іноді по санітарно-

технічним вимогам виробничих підприємств для доставки вантажів безпосередньо на виробничі ділянки використовують електрокари, автопогрузчики, різномантіні візки тощо. До числа більш прогресивних видів транспорту, відносять конвеєрний і трубопровідний. До переваг цього виду транспорту відносять: безперервність дії, розширення можливостей блокування будівель, скорочення площадок під їх розміщення, здійснення більш чіткого зонування території за рахунок об’єднання окремих складів в єдині транспортно-складські зони. При формуванні генерального плану необхідно передбачати розділення вантажних і людських потоків. Автомобільні дороги на підприємствах проектують по тупиковій, кольцевій або змішаній системі. У випадку використання тупикової системи влаштовують площадки для розвороту з розмірами не менше 12х12 м або петльові розвороти. Внутрішньозаводські автодороги ділять на магістральні, міжцехові, обслуговуючі та спеціального призначення. Магістральні дороги, як правило, являються продовженням зовнішніх доріг і забезпечують під’їзд автотранспорту до основних вантажних ділянок і складів підприємства. Ширину магістральних доріг приймають 6 м, а багатополосних – кратними 6 м.

Міжцехові дороги примикають до магістральних і забезпечують під’їзд автотранспорту до допоміжних, адміністративних, побутових та інших будівель. Ширину міжцехових доріг приймають 4 м. Обслуговуючі дороги розраховують на транспортування вантажів тільки електрокарами, автопогрузчиками і різними візками, використовують з невеликим радіусом дії, як правило, в межах однієї-двох будівель або декількох ділянок зблокованої будівлі. Спеціальні дороги для вантажомістких машин використовують для перевозок при розробці корисних копалин, лісних розробках тощо.

До кожної будівлі проектують проїзди для пожежних машин: при ширині будівлі до 18 м – з одного боку по всій довжині будівлі; при ширині будівлі більше 18 м – з двох боків. До будівель із площею забудови більше 10 га або шириною більше 100 м забезпечують під’їзд пожежних автомашин з усіх боків. Мінімальні відстані від бортового каменя або кромки закріпленої обочини автомобільної дороги до будівлі приймають: 3 м – при довжині будівлі більше 20 м і відсутності в’їзних воріт з боку дороги і 8 м – при наявності в’їзних воріт. Рух людських потоків організовують від основних входів на підприємство до побутових приміщень. Пропускна здатність входів на підприємство повинна забезпечувати прохід всієї кількості працюючих на протязі 15...20 хвилин. Кількість входів на підприємство призначають із умов найбільшої допустимої відстані від прохідних до побутових приміщень не більше 800 м (приблизно через 1000...1500 м по периметру підприємства). При більшій відстані необхідно організовувати внутрішньозаводський пасажирський транспорт.

Сучасні підприємства мають розвинуту мережу інженерно-технічних комунікацій, яка включає лінії електропостачання, зв’язку, водопроводу, каналізуції, тепло-, газо-, паро- і повітропроводи, пневмо- і гідротранспорт тощо. Трасування інженерних комунікацій здійснюють у відповідності з модульною координацією території підприємства. Інженерні комунікації необхідно розміщувати так, щоб їх обслуговування, ремонт і заміна не перешкоджали нормальному функціонуванню транспортних шляхів підприємства, не ставали на перешкоді пересуванню пішоходів і в найменшій ступені порушували благоустрій території. Забороняється вести безканальну підземну прокладку комунікацій під дорогами, тротуарами, під полосами посадки дерев. Найбільш доцільно використовувати для прокладки інженерних

комунікацій полоси під газонами, які можна швидко відновити після ремонтних робіт. Перетини комунікацій з автомобільними дорогами і залізничними шляхами здійснюють під кутом близьким до 90⁰. Необхідно намагатися прокладати інженерні комунікації в сумісних підземних каналах з обслуговуванням через оглядові колодязі і на спеціальних естакадах.

Суцільне вертикальне планування території виконують тільки на площадках підприємств з високою щільністю забудови і великою насиченістю дорогами та інженерними комунікаціями. В інших випадках вертикальне планування здійснюють виборочно. Спланована поверхня площадки підприємства повинна мати ухил: не менше 0,3% і не більше 5% для глинистих грунтів; не більше 3% для піщаних грунтів; не більше 1% для лесових грунтів і грунтів із дрібних пісків. При розміщенні підприємств на більш крутих ділянках виконують спеціальне терасування площадки і приймають відповідні об’ємно-планувальні рішення промислового комплексу, який будують. Рівень підлоги першого поверху приймають вище планувальної відмітки ділянок, що примикають до будівлі не менше ніж на 150 мм, а відмітку підлоги підвальних приміщень бажано приймати вище рівня грунтових вод не менше ніж на 500 мм. Необхідно враховувати можливість підйому грунтових вод під час експлуатації підприємства. При розташуванні заглиблених приміщень нижче існуючого рівня грунтових вод передбачають додаткову підсилену гідроізоляцію приміщень або водопониження.

На генеральному плані підприємства наносять природні та планувальні (“чорні” та “червоні”) відмітки землі по кутам будівлі, яку проектують, а також абсолютну відмітку підлоги першого поверху.

Благоустрій території являється складовою частиною архітектурного рішення генерального плану підприємства. В цій частині генерального плану призначають основні елементи благоустрою: озеленення, малі архітектурні форми, елементи обробки рельєфу, візуальної інформації, монументально-декоративного мистецтва тощо. Найбільш високому рівня благоустрою підлягають передзаводські площі, які являються основним розподільником транспортних і пішохідних потоків, а тому повинні створювати загальне і художньо-естетичне сприйняття підприємства. Найшастіше проектують відкриту площу, яка сприймається як єдиний простір, з плиточним декоративнм покриттям, розчленовану вкрапленнями зелених насаджень і водоймами, яка організовує рух людей і створює кольорові або інші акценти. Тут використовують наглядну інформацію, рекламу, малі архітектурні форми, садові меблі, декоративну скульптуру, фонтани, насадження декоративних рослин. Серед інших заходів благоустрою передзаводських зон використовують: оформлення полос біля будівель і прохідних з виділенням входів зеленими насадженнями, бетонними вазами з квітами, елементами наглядних засобів. На передзаводських площах розміщують стоянки для автомашин особистого користування із розрахунку не менше 10 місць на 100 працюючих в двох найбільш чисельних змінах і стоянки мотоциклів і велосипедів із розрахунку 100 місць на 1000 працюючих. Площу одного місця для стоянки автомобіля приймають 25 м², мотоцикла – 8 м², велосипеда – 0,9 м². Якщо режим роботи підприємства допускає, то доцільно влаштовувати стоянки для велосипедів в глибині території, безпосередньо біля побутових приміщень. Зелені насадження, які умовно ділять на об’ємні (дерева і кущі), вертикальні (із рослин, які плетуться) і горизонтальні (газони із трав’янистих і квіткових рослин), дозволяють створювати різноманітні композиції, які покращують мікрокліматичні та санітарно-технічні умови

середовища. Дерева та кущі використовують для зменшення впливу шкідливих компонентів повітряного середовища, в боротьбі з пожежами, для захисту від шкідливого впливу сонця, вітру, снігу, пилу та шуму. Вертикальні озеленення рослинами, які плетуться, використовують для зниження сонячної радіації та декорування і маскування непривабливих поверхонь і озеленення території в обмежених умовах. Газони на територіях підприємств використовують, як засіб для закріплення грунту, зниження запиленості та покращення температурно-вологісного режиму повітря. Малі архітектурні форми в системі благоустрою використовують в якості: огороджень підприємств (суцільні, гратчасті, сітчасті); декоративних стінок (для огороджень, ізоляції від шуму, оформлення окремих ділянок); елементів зовнішнього освітлення (світильники, парасольки, циліндри, тумби); об’єктів торгівлі (кіоски, навіси); місць відпочинку (альтанки, лавки, ослони, вази, декоративні басейни, фонтани). У виробничій зоні більше уваги приділяють благоустрою доріг (покриття, розділові полоси, озеленення). Передбачають умови для механізованої уборки снігу. Передбачають пішохідні тротуари, які розміщують не ближче 2 м від бордюрного каменя автомобільної дороги або на відстані ширини кювету, але не менше 800 мм. Тротуари відділяють від проїздної дороги полосою зелених насаджень у вигляді газону, посадки кущів або дерев. Ширину тротуарів приймають із розрахунку 750 мм на кожні 750 чоловік, які працюють в найбільш чисельній зміні, але не менше 1,5 м. На ділянках з малою інтенсивністю пішохідного руху ширину тротуарів приймають 1 м. Відстань від краю тротуару до осі залізничного шляху приймають не менше 3,75 м, а при умові перевозки по залізниці небезпечних вантажів – не менше 5 м.

Благоустрій підсобних зони, як малолюдних, здійснюють засобами, які забезпечують чистоту території, захист від пожеж і пилюки. Тут вирішують проблеми укріплення грунту, влаштування надійних дорожних покриттів, установку знаків орієнтації та безпеки пересування.

Для благоустрою ділянок, призначених для розширення підприємства (резервні зони), використовують в основному газони, а також переносні форми з квітами, різні види розбірних і переносних покриттів. Мінімальну площу озеленених ділянок на підприємствах приймають із розрахунку 3 м² на одного працюючого в найбільш чисельній зміні. З умови підвищення щільності забудови площа озеленених ділянок не повинна перевищувати 15% території підприємства. Мінімальна відстань між будівлями і зеленими насадженнями приймають не менше: 5 м до осей стовбурів дерев і 1,5 м – до кущів.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Принципи формування генерального плану промислового підприємства	\|	Системи опалення

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.