АКАДЕМІЧНЕ КРАСНОМОВСТВО

Академічне красномовство — це ораторська діяльність науковця та викладача, що доповідає про результати дослідження або популяризує досягнення науки.

Сфера його застосування — шкільна (різних рівнів) та наукова аудиторія. Слово походить від грецького "акаЗєціа" — так називались сади, що начебто належали міфічному героєві Акаде-му. Згодом цим словом почали називати філософську школу, засновану Платоном саме в цій місцевості.

Античне академічне красномовство було ще дуже невимушеним — так, Арістотель міг читати лекції під час прогулянок з учнями. Проте з часом шкотіа ставала все більш регламентованою, усталився й тип лекції (IV-V ст. до Христа). У Європі академічне красномовство динамічно розвивалося в середньовічних університетах. Тоді воно існувало в лоні схоластики, яка успадкувала від античної софістики інтерес до умоглядних речей (лекція та диспут були домінуючими формами). Але особливого розквіту набуло в післяренесансний період, коли наука, звільнившись від схоластичних моделей, почала широко прони-

'Ораторское искусство как вид общественной деятельности //Материалн университета лекторов г. Москвн /Сост. Г.С.Елигулашвили. - Вьш IV. — М., 198І. - С.30-31.

кати у світ матеріальних явищ і описувати його. Ускладнилася робота вищої та середньої шкіл, виникала наукова педагогіка (Ян Амос Коменський).

В Україні зародження академічного красномовства пов'язане з функціонуванням Острозької школи та Києво-Могилянської Академії, хоча тут ще були дуже відчутні релікти схоластики. Згодом воно розвивається у стінах кількох університетів (Київський, Львівський, Харківський та ін.). Щоправда, лише у XX ст. в цій галузі права громадянства набула українська мова (особливо після здобуття Україною незалежності). Видатними представниками українського академічного красномовства були М.Максимович, М.Костомаров, В.Єрмаков та ін.

Головні риси академічного красномовства — доказовість, бездоганна логічність, точність мислення, чітка, позбавлена будь-якої двозначності, термінологія. Наука, як відомо, є точним описом реальних, матеріальних явищ світу. Науковий опис цих явищ в усному слові і живить академічне красномовство. Не менш суттєво, що результати наукових досліджень мусять бути донесені до громадськості (не кажучи вже про студентів та учнів) у дещо спрощеній (адаптованій) формі. Водночас школярі та студенти мусять опанувати мову науки, її термінологію та спосіб викладу. Звичайно ідеалом наукової лекції є виклад, адекватний складності об'єкта дослідження. Тому виступи видатних учених перед професійною аудиторією часто важко доступні навіть молодим ученим, не кажучи вже про школярів. Адаптованості матеріалу до свідомості учнів сприяє використання різноманітної наочності, в першу чергу — із застосуванням технічних засобів.

Будь-яка галузь науки існує не ізольовано, вона пов'язана з іншими галузями знання. Тому добрий лектор не обмежується предметом своєї науки, а дбає про міжпредметні зв'язки. Наприклад, викладач риторики не може не апелювати до історії, філософії, релігієзнавства, літературознавства і т.п.

До жанрів академічного красномовства належать: наукова доповідь, наукове повідомлення, наукова лекція (вузівська та шкільна), реферат, виступ на семінарському занятті, науково-популярна (публічна) лекція, бесіда.

Лекція— основний жанр академічного красномовства. Це монологічний вид виступу, але погано, якщо лекція перетворюється тільки на монолог викладача без зворотного зв'язку з аудиторією. Аудиторія повинна не тільки слухати, а й активно сприймати матеріал. Для цього існує певна система прийомів: наприклад, проблемний виклад теми, коли лектор не дає готових оцінок, а розглядає різноманітні точки зору, які існують у науці, що можуть навіть суперечити одна одній — це провокує інтерес слухачів до матеріалу та їх розумову активність. Можна також (особливо це стосується середньої школи) під час лекції давати завдання: наприклад, виписувати на полях незрозумілі слова, складати хронологічні таблиці, план або тези — це урізноманітнить способи ведення конспекту. Пожвавлює лекцію звертання до прикладів з життя, гумор тощо — у вигляді запитань типу: "Чи стикалися ви в житті з...?"

У рамках кожної наукової дисципліни можна формувати цикл лекцій, які відповідатимуть загальнодидактичним принципам поступовості та дозованості навчання {вступні, узагальнюючі, оглядові та ін.). Дуже важливо, щоб лектор пов'язував новий матеріал з уже вивченим; до лекції можна вводити елементи діалогу з аудиторією (наприклад, коли треба пригадати, що вивчалося на попередніх заняттях).

Цікаво простежити, як вузівська лекція поступово перетворювалась на науково-популярну (публічну). Оскільки відвідування занять у XIX ст. було вільним, то лекції талановитих викладачів приваблювали багатьох студентів, а згодом і більш широке коло зацікавлених. З другої половини XIX ст. вчені вже спеціально читають лекції для широкої аудиторії, виникають науково-популярні лекції. В епоху масових комунікацій, завдяки використанню радіо й телебачення, ця форма пропаганди наукових знань набуває особливого резонансу (згадаймо хоча б поширену нині популяризацію досягнень медицини — медичні курси, лекції, не кажучи вже про більш лапідарні форми репортажу та інформації про найновіші наукові досягнення, що їх подають відповідно підготовлені теле- і радіожурналісти).

Досвідчені викладачі широко використовують також різноманітні форми діалогу зі слухачами: колоквіум, дискусію, диспут, усну рецензію, обговорення. Деякі з цих жанрів мають письмові аналоги: наукова доповідь — стаття, усна рецензія — письмова рецензія тощо. Однак на письмі автор зв'язаний законами писемної форми — він не може жестикулювати, висловлювати свої емоції, робити паузи. В аудиторії ж оратор може вдаватися до різних засобів впливу на слухачів до акторських прийомів включно.

Саме діалогічні форми викладання переважають в сучасній школі: наприклад, у західних навчальних закладах лекція давно втратила свою провідну роль. Центр уваги перенесено на самостійну роботу: консультація, колоквіум, семінар тощо стають основними формами контролю за навчанням студентів та школярів. Адже монолог, який не переростає у зворотний зв'язок, як твердять кібернетики, свідчить про занепад системи в цілому. Саме цей зворотний зв'язок і забезпечують згадані вище форми діалогу з аудиторією.

У даній ситуації вимагається добре знання аудиторією наукового матеріалу: будь-який виступ на семінарському чи практичному занятті, в дискусії чи диспуті повинен бути серйозно аргументованим: той, хто навчається, мусить опанувати рекомендовану наукову літературу і посилатися на ті чи інші авторитети (навіть якщо їхня позиція спростовується). Суперечка такого роду мусить ґрунтуватися на етичних засадах: будь-яке приниження чи осміювання суперника неприпустиме (особливо з боку іменитого викладача). Це ж стосується і культури наукової дискусії.

Базові поняття: академічне красномовство, наукова доповідь, наукове повідомлення, наукова лекція, науково-популярна (публічна) лекція, реферат, виступ, бесіда.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ	\|	ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.001 сек.