Жоржини на чорнобильській дорозі

вже другий рік як струшують біду. (Л.Костенко)

Метафору можна назвати "головним" тропом. У "Поетиці" Арістотеля підкреслюється важливість опанування метафор і зазначається, що вміння складати гарні метафори — ознака справжнього таланту.

Метафора за своєю суттю є скороченим порівнянням, в якому пропущено сам об'єкт порівняння. Наприклад: звістка летить. Можна "розшифрувати" цю метафору так: птахи летять; звістка летить, мов птах; звістка летить.

Уособлення. Надання неживим речам або природним явищам людських рис: лисичка-сестричка, вовчик-братик, дядько-ведмідь й т.п. Уособлення дуже характерне для фольклору з його міфопоетичною свідомістю, використовується також літераторами: "А ліс шумить, стогне..." (О.Кобилянська). Цей прийом оратор може використати, наприклад, коли йдеться про збереження рідної природи.

Персоніфікація¹— від лат. "регзопа" (особа) + "асеге" (робити). Дуже близький до уособлення прийом, тільки тут абстрактне явище набуває рис живої особи. Цей прийом характерний для старовинної риторичної літератури: "Туга зійшла по Руській Землі" ("Слово о полку Ігоревім"); проте, його охоче використовують і деякі сучасні письменники: "Як кого Блуд візьме,то най буде яке мале, задуритьчоловіка" (О.Кобилянська).

Алегорія — від грец. "бХкцуор'т" (іносказання). Алегорія — зображення абстрактного поняття чи явища через конкретний образ. Алегорія однозначна (на відміну від символу), вона схожа на емблему. Наприклад: відома всім алегорія кохання — серце, алегоричне зображення зміни війни на мир — "І перероблять мечі свої на лемехи, а списи свої на серпи" (Іс. 2-4). Часто алегорії приходять з літератури: Тартюф — алегорія лицемірства, Дон Кіхот — алегорія лицарства і т.п.

Символ-— від грец. "ощ$оХоу" (умовний знак). Символ — це багатозначна метафора. Головною відмінністю символу від алегорії є те, що кожна людина може розшифрувати символ по-своєму, він — багатозначний. Деякі символи широко використовуються в нашій повсякденній мові (наприклад, зоряне небо сприймається як символ духовної висоти). Символи полюбляє церковна словесність: в "Євангелії від св. Івана" Ісус Христос називає себе Виноградиною, Батька свого — Виноградарем, а символом Його учнів є галуззя (15:1-5).

М є т о ні мі я— від грец. "|лєтат)ціа" (перейменування) — перенос назви з одного предмета на інший на підставі суміжності значень. Наприклад: порцеляна (як матеріал, з якого зроблено посуд, так і сам посуд); тарілка борщу (як сам посуд для їжі, так і міра їжі); читати Франка (як сам автор, так і його твори); у нього шлунок (як орган тіла, так і хвороба цього органу) та ін. Деякі види метонімії настільки поширені, що визначаються окремо, наприклад, синекдоха.

Синекдоха — від грец. "сшуєкбохл" (співвідношення). Це — різновид метонімії, перенесення значення з одного слова на інше на основі кількісних відношень: частина замість цілого, ціле замість частини, однина замість множини, множина замість однини. Наприклад: перемовитися словом;він має світлу голову;я стою за червоною блузкою, ученьтепер вже зовсім не той.

Гіпербола — від грец. "илєрРоХті" (перебільшування) — художнє перебільшення, укрупнення: "Мало який птах долетить до середини Дніпра" (М.Гоголь). Гіперболи часто вживаються в політичній полеміці та пропаганді тощо.

Літота — від грец. "Хітощс," (простота) — художнє зменшування. Наприклад: Від Ніжина до Києва рукою подати.

Літота — протилежний до гіперболи троп, але вони дуже тісно пов'язані, тому можна сказати, що літота — теж гіпербола (перебільшення певної ознаки).

Перифраз — від грец. "лхрі" (біля, навколо) + "фрадо" (кажу) — описовий зворот мовлення, що вживається для того, аби надати реченню більшої виразності, уникнути повторення (пор. з синонімом). Наприклад: Мав вилупитися чорт, та півні заспівали — вродився чоловік. Так тобі й риє, так тобі й крутить, мов той рогатий анциболот у чорториї (Б.Грін-ченко). Типовий перифраз: Автор книги Екклезіястової, себто Соломон Премудрий, цар-проповідник.

Евфемізм — від грец. "єт)" (добре) + "фг|[і£" (слово) — заміна табуйованих (священних, стилістично неприйнятних для якоїсь групи або ж просто непристойних) слів описовими синонімічними словами (зворотами). Наприклад: заміна в Біблії та в

повсякденній мовній практиці імені Божого Я г в є, яке заборонено вимовляти віруючому єврею, словами "Адонай" (Господь), "Саваоф" (Володар Анголів) тощо. Дуже поширені евфемізми в різного роду сленгах: "жмурик" (мрець), "шнурки в склянці" (батьки вдома) тощо.

Амфіболія — від грец. "а|д.фі(ЗоПа" (двозначність) — троп, в якому спостерігається гра непроясненим значенням слова. Наприклад: Заєць в тролейбусі (про кого йдеться — про лісового звіра в незвичній ситуації чи про безбілетника?). Амфіболія здатна різко мобілізувати інтерес аудиторії.

Не всі мовні явища, що описуються в словниках літературознавчих термінів, відносяться до сфери художнього образу. Часом це гра словом на рівні синтаксису, комбінації слів, які народилися переважно не як образне переживання дійсності, а як чиста "гра словом"; їх батьківщина — не поетика, а риторика. Те, що дані явища більше притаманні віршовим формам, не означає, що вони за природою своєю художні — весь фольклор і старовинна література написані віршами, але часто не ставлять художніх завдань (наприклад, філософська поема Лукреція "Про природу речей"). Але ритор здавна використовує ці явища, що тепер вже характерні як для художнього, так і суто риторичного тексту.

Пізньолатинський ритор Рутілій Намаціан склав навіть вірші, у кожному з яких було репрезентовано якусь риторичну фігуру (або те, що тоді зараховувалось до класу фігур). Це не є принципова філологічна класифікація — автор подає приклади просто за алфавітом. Проте вражає багатство спостережень пізньої античності над закономірностями гри, що виникає при сполученні слів. Подаємо як довідку самі лише назви, які часто не потребують навіть прикладів чи пояснення: відрізки, член, охоплення, переставляння, розрізнення, контраст, подавання причин, випередження, відповідь, одноначаття, однозакінчення, кільце, подвоєння, короткість, відтінок, багатосполучниковість, безсполучниковість, розчленування, перегляд, сплетіння, посилення, поступка, відступ, вигук, рівноцінність, співзвучність закінчень, багатовідмінковість, подобозвучність, підкріплення, підрозрізнення, вставка, попередження, уподібнення, вільномовлення, припущення, співвіднесення, накопичення, зближення, тричлен, зображення, виправлення, випередження, перестановка, перехід, подвійне заперечення, зв'язка, варіація, заміна, пропуск, надуживання, опис, приєднання".

Питання про співвідношення фігур та тропів давно і безнадійно заплутане: іронію, наприклад, в одних посібниках класифікують як троп, в інших — як фігуру. "Класична стилістика передбачала широкий перелік стилістичних фігур; численні класифікації зводилися до зовнішнього їх сортування"². Ми не будемо вдаватися в дискусію, яка вимагала б занадто багато місця й уваги, а просто подамо класифікацію основних типів фігур відповідно до постулатів класичної риторики, яка виправдовує себе вже не одне століття¹. При цьому багато цікавих і змістовних термінів, які можна знайти в класичній риториці (що в основному стосуються підвидів фігур або тропів — наприклад, антономазія як різновид синекдохи, антиметабола як різновид антитези та ін.), ми змушені опустити — це ускладнило б наше завдання, яке полягає в тому, аби дати майбутньому оратору твердий мінімум найсуттєвіших явищ.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ЕЛЕМЕНТИ ХУДОЖНОСТІ ТА ЛІТЕРАТУРНІ ПРИЙОМИ В МОВІ ОРАТОРА	\|	Синтаксичний рівень тексту

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.