Синтаксичний рівень тексту

Синтаксис — один з найважливіших рівнів мовлення, тому що саме він виражає структуру авторського мислення. Синтаксис підкреслює, акцентує увагу на певних важливих моментах, що усталилися в кожній національній мові протягом століть. їх називають фігурами (від лат. й§ига — позиція в танку).

Полісендитон — від грец. "ло^шгіу&єтоу" (багатосполучниковість). Цей прийом часто використовується в Біблії: "/ розкрився Храм Божий на небі, — іКовчег Заповіту Його в Його храмі з'явився. І зчинилися блискавки, ігуркіт, ігроми, іземлетрус, івеликий град..." (Об. 11:19). Він надає стилю урочистості та значущості.

Асиндетон — від грец. "абіЗл'бєтоу" (безсполучниковість). Може передавати статичність зображуваного явища, описуючи його з різних боків або його внутрішню динаміку. Наприклад: Прийшов, побачив, переміг.

'Не так давно було зроблено спробу поставити крапку в суперечках такого роду: автор підручника "Риторика" Є.Клюєв (М., 1999), проаналізувавши концепції як старовинних авторів, так і сучасних вчених (М.Гаспаров, В.Григор'єв, Ж.Дюбуа та ін.), спробував звести цей багатющий матеріал до прозорої, ясної схеми. Він виходить з суто лінгвістичної позиції: для нього поетичний прийом є, по суті, різновидом риторичного прийому, і на цій підставі він зводить тропи та фігури в один ряд. При цьому Є.Клюєв досить дотепно, але не дуже переконливо розділяє тропи — "акірологічні" (неправильні) вирази — на дві групи: ті, що забезпечують відповідність висловлювання дійсності, і ті, що забезпечують вираз щирих думок і почуттів — "власне тропи" і "не власне тропи". Хотілося б знати, де автор знаходить критерій об'єктивної відповідності тропа реальності. Чому, власне, метафора є правдивою картиною дійсності, а апосіопеза (фігура замовчування) — суб'єктивний вираз, "не власне троп"? Так само можна заперечити віднесення таких явищ, як алітерація та асонанс до рангу фігур (мікрофігур), що продиктовано ігноруванням яскравої образної природи цих прийомів; автор зводить їх просто до формальної ознаки. Цей формально-структуралістський підхід до образу як просто "послідовності слів" дає змогу будувати стрункі схеми, але руйнує не самі лише класичні поняття, а й очевидні ознаки явища.

З є в г м а— від грец. £,єіЗу|Ш (зв'язок) — підпорядкування слів, словосполучень одному узагальнюючому слову (пор. з однорідними членами речення). Наприклад: Так як не загинувні на війні, нівід звіря, ні від води, ні з коня падаючи, так і з вас ніхто не може скалічитись чи забитись, коли не буде Божого повеління ("Наука кн. Володимира Мономаха дітям").

Синтаксичний паралелізм. Повторення однакової структури речень (1234/1234). Наприклад: Учення — світ, а невчення — тьма (присл.), "Що снилося, то снилося! А що я кажу, то вже кажу!" (О.Кобилянська). Або:

Хто віночка пойме, той дівоньку возьме, Хто вінка дістане, То той моїм стане (Купальська пісня)

Хіазм — від грец. "хшоцос;" (зворотний) — порядок слів, при якому спостерігається синтаксичне "перехрещення" на зразок літери X. Класичний приклад хіазму: "Одні живуть, аби їсти, інші їдять, аби жити^г'.

Симплока — від грец. "о\)[ш\окг\" (сплетіння) — збіг у паралельних структурах початку, кінця або середини. Наприклад: Хто вимагав допиту рабів? Аппій! Хтоїх представляв? Аппій(Ціцерон). Можена тебе хто недобрим оком глянув? Можетебе такий вітер обвіяв? (М.Вовчок).

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Жоржини на чорнобильській дорозі	\|	Стилістичний рівень тексту

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.