Стилістичний рівень тексту

Риторичні вигуки. Для ораторської мови характерні риторичні вигуки, які являють собою гасла в чистому вигляді. Наприклад: Бережіть рідну природу! Шануйте своїх батьків!

Риторичні звертання. Риторичні звертання виражають емоційне ставлення оратора до об'єкта його промови, причому оратори звертаються часто не тільки до людей, але й до неживих предметів або абстрактних понять: Тобі, о Вітчизно, наші душі й наші серця! До риторичних звертань можна віднести й етикетні формули: Пані та панове! та ін.

Риторичні питання. Питання, відповідь на які вже закладено в самому питанні, або відповідь не потрібна, вони передають роздуми автора. Наприклад: Хіба ревуть воли, як ясла повні? (П.Мирний); Чи насправді сміється той, хто сміється останнім? Риторичне питання може завершувати опис якоїсь ситуації чи, навпаки, передувати цьому опису.

Антитеза — від грец. "аутібєочд" (протиставлення). Це протиставлення антагоністичних (чи ситуаційно антагоністичних) явищ. Наприклад: Ні Богові свічка,ні чортові кочерга.Перемелеться лихо— добро буде. Питання життяабо смерті(присл.). Біси на зло посилавші бивают, а Ангелина благоє (Іпатієв літопис 1015 р.).

Іронія — від грец. "еірсгуєю" (прихована насмішка). Фігура, за допомогою якої авторові легко натякнути на своє ставлення до об'єкта, дати зрозуміти аудиторії, що він критично ставиться до зображуваної ним людини чи явища, хоча прямо цього не висловлює. Наприклад:

Колись були Орфеї, а тепер корифеї.

А як же він став корифеєм, як не був Орфеєм?

Сам Орфей не був корифей.

Він навіть не бував у Спілці.

(Л.Костенко)

Іронія є невід'ємною складовою частиною гумору та сатир и: зображення людей, подій та явищ у карикатурному вигляді; гумор базується на м'якій і доброзичливій іронії, а сатира — на гострому неприйнятті об'єкта зображення.

Каламбур — від франц. "саіетЬоиг" (гра слів) — це гра омонімією слова, яка має відтінок комізму. Наприклад: Останній зовсім не обов'язково буде останнім.Проте каламбури більш властиві для побутового, ніж для інших видів красномовства.

Парадокс — від грец. "лара6оїІ,ос;" (дивний, неочікува-ний). Парадокс — це неочікуване судження, висновок, що різко розходяться з загальноприйнятою думкою чи з логікою попереднього тексту. Одним з найвідоміших є парадокс Сократа: Я знаю, що я нічого не знаю.

Е п і с т р о ф а— від грец. "єяютрофт]" (обертання, поворот назад) — риторична фігура, що складається з повторення одного і того ж слова чи звороту. Наприклад: Тільки з тобою я не сама, тільки з тобоюя не на чужині. Тільки тивмієш рятувати мене від самої себе (Л.Українка). Якби ви були завернулися, лелічко, то було б можна його врятувати! — кликнув із несказанним жалем. — Якби ви були завернулися! (О.Кобилянська).

Д і а ф о р а— від грец. "оіафора" (розрізнювати) — це різновид повтору: повторюються слово чи вираз, які щойно прозвучали, але вони набувають більш експресивного звучання. Наприклад: Нам обіцяли, що ціни підвищуються тимчасово. Тимчасово— означає назавжди.

А н а ф о р а— від грец. "ожїфора" (винесення вгору) — лексико-синтаксичне повторення слів чи словосполучень на початку прозаїчних речень (у віршах відповідно — рядків). Наприклад: Голос Господній із силою, голос Господнійз величністю.

Голос Господній ламає кедрини, голос Господнійтрощить кедрини, кедрини ливанські" (Іс. 29:4,5). Пор.:

Такої дивної отрути я ще ніколи не пила. Такої чистої печалі, такої спраглої жаги, такого зойку у мовчанні, такого сяйва навкруги. (Л.Костенко)

Епіф ор а — від грец. "ель" (після) + "форо" (той, що несе) — зворотний анафорі прийом, повторення тих самих слів (словосполучень) у кінці речень (у віршах — наприкінці віршових рядків або строф). Наприклад: Теплота нашого серця — тобі, Тарасе!Щира синівна любов наша — тобі, Тарасе!

Анадипло з и с (стикування) — від грец. "ауабілХшоід" (подвоєний) — лексико-синтаксичне повторення слова (словосполучення) в кінці рядка (речення), яке ніби "підхоплюється" на початку наступного речення. Наприклад: Засоби масової інформації одностайно твердять про розбудову України. Розбудова України— це наша спільна справа!

Інверсія — від лат. "іпуєгзіо" (перестановка) — незвичний, нехарактерний для даної національної мови порядок розташування слів. Використовується з метою привернути увагу слухача. Наприклад: Пити за перемогу не годиться завчасно, то прикмета погана (Н.Рибак).

Обрив. Перервана мова: коли йдеться про щось одне, а потім переводиться на інше (часто виражається крапками). Наприклад: / пригадалося йому рідне село під стріхами... потім багатоповерхові будинки над зеленим яром... Околиця міста, куди він перебрався жити.

Апосіопеза (замовчування) — від грец. "алооіожтібід" (той, що замовчав) — обрив, що містить в собі щось невимовне, підтекст. Мова переривається тому, що потрібно щось "сховати" чи імітувати таємницю. Так, у детективі до останніх сторінок приховується ім'я злочинця. Цей прийом може використовуватись, коли оратор хоче показати, що в нього наче перехоплює подих від чогось незвичайно болісного, радісного і т.п. Наприклад: Тут би тічьки жити.., а вони візьми та умри (П.Мирний). Я б сказав вам усю правду, але...

Еліпс — від грец. "є?Лєіі|нс;" (вада, дефект) — пропуск слова, яке легко відтворити, воно ніби "підказується" контекстом (пор. з неповними реченнями). Як захрестити себе й навкруги, то [тоді] чорт не приступить (М.Вовчок). На письмі еліпс найчастіше позначається тире. Наприклад: Собаки щоночі вили — [тому що] вмирущого чули (П.Мирний).

П а р а лє п с и с— від грец. "ларсЛгіфід" (пропуск) — фігура, яка утворюється, коли оратор повідомляє саме про те, що начебто намагався приховати. Ця фігура часто використовується для комічного ефекту або для нищівного сарказму. Наприклад, у популярному анекдоті, в якому грають в карти ведмідь, лисиця та заєць, і лисиця, звісно, хитрує, розлючений ведмідь попереджує: "А хитруна будемо бити по морді, по нахабній рудій морді!" Пор. також: Я вже мовчу про те, що ви пияк і розпусник чи Як би то не дати зрозуміти, що наш шановний керівник абсолютно некомпетентний у цій справі.

Алюзія — від лат. "аііизіо" (натяк) — натяк на якийсь відомий факт. Наприклад: нитка Аріадни, Танталові муки і т.п. Звичайно алюзія є ознакою ерудиції оратора і спрямовує промову в річище високого стилю. Але слід пам'ятати, що оратор тут звертається до аудиторії, яка належить до одного з ним рівня, має спільний культурний код. Зловживання алюзіями в "чужій" аудиторії здатне лише затьмарити зміст. Алюзія може стати і засобом іронічного змалювання явища, пародії, іронії: Моєю ниткою Аріаднина сьогоднішньому іспиті був конспект лекцій, захований під сорочкою.

Р є м і н і с цє н ція — від лат. "гетіпізсепїіа" (спогад). Це — відгомін вже добре відомого тексту, який у всіх на пам'яті. Наприклад: От і згадали ми Івана Оверковича незлим, тихим словом.Ремінісценція звичайно виступає як ознака високого стилю, але, як бачимо з наведеного прикладу, може виступати і як іронічний прийом.

Ан о мін а ція — від лат. "аппотіпагіо" (перейменування) — створення нового слова на основі двох інших, відомих слів. Найчастіше ця фігура використовується для сатиричного ефекту. Наприклад: перукарня + перекурити = перекурня, ухватити + приватизація = прихватизація.

Гр а д а ц ія — від лат. "§гас1аі;ю" (поступовість) — стилістичний прийом, що дає змогу відтворити вчинки, думки, почуття або події в розвитку.

Види градації.Клімакс — розташування слів за семантикою зростання, накопичення: Він боявся сили деякого зілля, яке, замовленелихими словами й підкиненепід яку річ або під тварину або й вулій, могло довести до великого нещастя,а не раз до смерті(О.Кобилянська). Така поведінка не тільки негарна,вона непорядна,навіть неприпустима.

Антиклімакс — розташування слів за семантикою послаблення, або й навіть втрати ознаки: Ми не маємо права знищуватиприроду, навіть шкодитиїй, ані на кузьку оту малу наступити,ані листочка зеленого зірвати.

Усі подані вище тропи та фігури в основному базуються на прагненні оратора чітко і ясно передати думку та емоцію. Проте в останні роки поширюється практика використання ірраціонально-алогічних, неправильних з погляду логіки й навіть граматики структур. Це, безперечно, — вплив живої розмовної мови, а інколи навіть хизування своєю невченістю. Явище зовсім не нове — уже старовинні риторики подають подібні випадки. Цікаво також, що ці конструкції знаходять сьогодні певного роду обгрунтування, узаконюються як ораторська норма¹.

Переглядів: 2321

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>

Синтаксичний рівень тексту | Стиль ораторського твору

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.