Міжнародно-правові стандарти прав людини

Лише в другій половині XX ст. становлення і зміцнення принципу поваги до ВМІВ людини стає провідною тенденцією розвитку сучасного міжнародного права. Коча, відзначимо, перші спроби закріпити і гарантувати права людини на міжна-

дно-правОвому рівні мало місце після першої світової війни з утворенням Ліги
щій. Однак, широкомасштабно ця робота була проведена лише після другої сві-
•90ВОЇ війни із перемогою союзників над гітлерівською Німеччиною і заснуванням
цщ£а~5. Держава і особа ', 37

00Н. Це пояснюється, в перщу чергу, тим, що світова громадськість дізналася (й була шокована) про масові, безпрецедентні за масштабами вбивства мирного населення і військовополонених, вчинені нацистами на території окупованих країн. В той час, правда, людство не знало про ще масштабніші злочини комуністичної системи в СРСР - тоді ця дерева була серед переможців. Поступово зріло розуміння, що взаємостосунки держави з власними громадянами не може повністю охоплюватися суверенітетом даної держави. Світова спільнота поступово почала формулювати" мінімальні правила (стандарти) поводження держав з своїми громадянами - так з'явилося поняття міжнародно-правових стандартів прав людини, обов'язкових для усіх країн.

Положення, про права лю_ДИни відображені вже в Статуті ООН 1945 р., котрий, по суті, став першим документом у цій галузі міжнародного права. У грудні І.948 р. Генеральна Асамблея ООН схвалила Загальну декларацію, прав людини^ Цей документ, а також Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права і Міжнародний паїсГпрЬ громадянські" і політичні права, прийняті ООН в ^.-^ £:'_.' Ф^акУ^{льтативни}й протокол до останнього складають нині так званий Міжнародний білль пр^ав люд_ини. ц_я група документів виступає нині основною нормативною базою для міжнародно-правових стандартів людини та їх захисту.

Інша, друга група таких Документів включає міжнародні конвенції про захист прав людини в період збройних конфліктів. Сюди належать окремі положення Гаазьких конвенцій 1899 р. і 1907 р. про закони і звичаї війни, а також чотири Женевські конвенції 1949 р. про захист жертв війни і Додаткові протоколи до них, прийняті в 1977 р.

Нарешті, третя група міжнародних документів стосується відповідальності за злочинне порушення прав люд_ини як у мирний час, так і період збройних конфліктів. Цю групу складають Нюрнберзький статут і вироки Міжнародних військових трибуналів в Нюрнберзі і Токіо, Конвенція про попередження злочинів геноциду і покарання за них, Конвенція про незаст осування строків давності до військових злочинів і злочинів проти люд_ЯНості, Конвенція про припинення злочинів апартеїду і покарання за нього, Статут Міжнародного Кримінального Суду.

В кожному регіоні земної кулі, крім того, діють регіональні міжнародні документи з питань захисту пр_ав людини. Так, у Європі основним документом у цьому ряді виступає Європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод, прийнята 4 листопада 1950 р. в Римі членами Ради Європи. Цінністю цієї Конвенції с не лише те, що вона зафіксувала права і свободи, а , в першу чергу, в створенні нею механізму реального їх застосування. На основі цього документу були створені два органи - Європейська комісія з прав людини і Європейський суд ³ЛШО-*¹ ^юДпни, які наділися повноваженнями з розгляду скарг як держав, так і окремиГосТа У травні 1994 р. _члени р_ади Європи схвалили протокол №11 до Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод, який надав індивіду, неурядовим організація^ і групам осіб можливість направляти петиції безпосередньо до Європейського суду з прав людини. Цей протокол вступив у дію у жовтні 1997 р., коли всі держави-учасники підписали і ратифікували його. Згідно протоколу Європейська комісія з прав людини була ліквідована і єдиним органом

38 Загальна теорія держави і права

залишився Суд. Рішення Суду обов'язкові для держав-учасників, і за їх здійсненням наглядає Комітет міністрів Ради Європи.

Окремо варто зупинитися на проблемі допустимості втручання міжнародного співтовариства, в тому числі військовими засобами, до тих країн, де порушуються основні права людини. Ця проблема активно дискутується юристами-міжнародниками. Радянські вчені неодмінно вважали такі кроки недопустимими, кваліфікували їх як "акт збройної агресії". Події останнього десятиліття вивели проблему в практичну площину - застосування збройної сили західними державами в Боснії та Герцеговині, а пізніше в Югославії, крім іншого, довели ефективність цього міжнародного засобу захисту прав людини.

Російський вчений В.А.Карташкін наводить критерії правомірності гумані-- тарної інтервенції: 1) грубі порушення прав людини мають бути неминучими або *? такими, що вже відбуваються; 2) всі можливі мирні засоби повинні бути вичерпаними; 3) державі треба пред'явити ультиматум з вимогою припинити грубі порушення прав людини; 4) якщо дозволяє час, держава повинна повідомити Раду Безпеки ООН про намічені цілі, котрі мають бути досягнуті в ході гуманітарної інтервенції; 5) гуманітарна інтервенція може бути здійснена, якщо Рада Безпеки не діє; 5 6) у тих випадках, коли це можливо, бажано отримати запрошення від держави на введення на її територію військ; 7) мета застосування сили повинна полягати тіль-І ки в припиненні грубих порушень прав й не використовуватися у будь-яких інших ** інтересах держави; 8) застосування сили не повинно бути спрямованим на зміну Політичного або соціально-економічного устрою держави, повалення уряду; 9) в Коді гуманітарної інтервенції має застосовуватися обмежений контингент військ, і іше в масштабах, необхідних для досягнення мети; 10) збройні сили повинні ви-^ІЮристовуватися тільки обмежений час і, як тільки мета гуманітарної інтервенції досягнута, повинні бути терміново виведені з іноземної території.

Зрозуміло, що реалізація принципу прав людини не повинно заперечувати Інший принцип міжнародного права - принцип невтручання. їх співвідношення Відомий вчений-міжнародник Р. Мюллерсон формулює в такий спосіб: "Цей принцип...(принцип невтручання - В.Л.) не є абсолютним. Це означає, що він не Забороняє інтервенцію за будь-яких обставин...З огляду на розвиток міжнародного права, прав людини й, особливо, беручи до уваги той факт, що масові порушення прав і свобод у будь-якій країні не тільки шокують свідомість людства, а й посягають на досить практичні інтереси інших, особливо держав-сусідів (проблеми біженців, прикордонні питання, необхідність для недемократичної країни мати зовнішніх ворогів боротьби з незадоволенням в самій країні тощо), гуманітарна ін-ТврвенцГя не суперечить принципові невтручання. Законність конкретної інтервенції залежить від різноманітних умов інтервенції...Політичні міркування тісно пов'язані з юридичною оцінкою інтервенції".

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Поняття прав людини	\|	Національний механізм захисту прав людини

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.