• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Скасування актів

ДЕРЖАВНА ПЕНІТЕНЦІАРНА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ

Кафедра кримінально-виконавчого права

ЗАТВЕРДЖУЮ

Начальник кафедри

кримінально-виконавчого права

_______________В.А. Кирилюк

_______._____________ 20_____

ПЛАН-КОНСПЕКТ ПРОВЕДЕННЯ

ЛЕКЦІЇ

ТЕМА № 3. Контроль та нагляд за діяльністю органів і установ виконання покарань

З навчальної дисципліни: Кримінально-виконавче право

Категорія слухачів: слухачі факультету заочного навчання.

Навчальна мета: сформувати у курсантів систему науково обґрунтованих знань щодо поняття, змісту та видів контролю та нагляду за діяльністю органів і установ виконання покарань.

Виховна мета:сприяти розвитку у курсантів наукового світогляду і спрямованості на творчу активність, усвідомлення мотивів навчання, пізнавального інтересу до юридичної професії та формування морально-естетичних якостей юриста-професіонала.

Розвивальна мета: розвити у курсантів інтелектуальні здібності до осмислення, формування навичок системного аналізу кримінально-виконавчого законодавства України та використання у практичній роботі та науковій діяльності.

Навчальний час: 4 години.

Навчальне обладнання, ТЗН:мультимедійні презентації.

Наочні засоби:

Міжпредметні та міждисциплінарні зв’язки: теорія держави та права, конституційне право, адміністративне право, кримінальне право, кримінальний процес, політологія, кримінологія, пенітенціарна політика та пенітенціарна система України оперативно-розшукова діяльність.

План лекції (навчальні питання):

Вступ

1. Поняття контролю і нагляду за діяльністю органів та установ виконання покарань.

2. Парламентський контроль за діяльністю органів та установ виконання покарань.

3. Судовий контроль за діяльністю органів та установ виконання покарань.

4. Відомчий контроль за діяльністю органів та установ виконання покарань.

5. Міжнародний контроль за діяльністю органів та установ виконання покарань.

6. Громадський контроль та участь громадськості у виправленні та ресоціалізації засуджених.

7. Прокурорський нагляд за діяльністю органів та установ виконання покарань.

Висновок

Література:

1. Гель А.П., Семаков Г.С., Яковец І.С. Кримінально-виконавче право України: Навч.посібник /За ред..проф. А.Х.Степанюка. – К.: Юрінком Інтер, 2008. – 624с.

2. Кримінально-виконавче право України: (Загальна та Особлива частини): Навч.посіб./ О.М. Джужа, С.Я. Фаренюк, В.О. Корчинский та ін.; За заг.ред О.М.Джужи, . – 2-е вид., перероб. та допов. - К.: Юрінком Інтер, 2002. –448 с.

3. Гаращук В.М. Теоретико-правові проблеми контролю та нагляду у державному управлінні. Дис. ... доктора юрид. наук. Харків, 2003.

4. Закон України «Про Державну кримінально-виконавчу службу Украї­ни» від 23 червня 2005 р. // Юридичний вісник України. - 2005. — №30. - С 4-10.

5. Закон України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 р. // ВВР України. - 1991. - № 53. - Ст. 793.

6. Кримінально-виконавчий кодекс України прийнятий Законом України від 11 липня 2003 року № 1129-IV.

7. Закон України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини».

8. Положення про спостережні комісії. Затверджене постановаою Кабінету Міністрів України від 01.04.2004 р. №429.

9. Права людини і професійні стандарти для працівників міліції та пенітенціарних установ в документах міжнародних організацій. Українсько-Американське бюро захисту прав людини. Амстердам – Київ 1996 227 с.

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЇ

Вступ

Конституція України визначає, що діяльність органів і установ виконання покарань має базуватися виключно на законах та прийнятих відповідно до них підзаконних нормативно-правових актах. Ураховуючи, що виконання покарань є особливою сферою державної діяльності, яка пов’язана з застосуванням до засуджених заходів державного примусу, визначених законом і вироком суду правообжемень і при цьому забезпечення правового статусу засуджених та осіб, що тримаються під вартою особливо актуальним є питання здійснення контролю та нагляду за діяльністю органів і установ виконання покарань, який забезпечує правовий режим законності.

Питання 1. Поняття контролю і нагляду за діяльністю органів і установ виконання покарань

Система органів і установ виконання покарань є частиною правоохоронних органів України, яка вирішує такі завдання, як боротьба зі злочинністю та її попередження. Оскільки до цього завдання має відношення все суспільство, воно через систему державних і громадських інститутів встановлює постійний соціальний контроль за діяльністю правоохоронних органів. Не є винятком також діяльність органів та установ виконання покарань, контроль за якими має свої особливості.

Соціальний контроль має важливе значення в забезпеченні прав і законних інтересів засуджених і одночасно є засобом виявлення й усунення причин і умов порушень законності в органах та установах виконання покарань. Передусім, він впливає на удосконалення правової бази законності, особливо підзаконних нормативних актів у випадку протиріччя їх діючому законодавству. Інформуючи про те, як застосовуються закони і створені на їх основі нормативні акти, соціальний контроль дозволяє судити і про якість самих законів.

Виявляючи порушення законності в правозастосовній діяльності органів і установ виконання покарань, визначаючи найдоцільніші заходи стягнення за них, соціальний контроль формує правосвідомість, орієнтує на безумовне і точне дотримання законів. У цьому плані він має не тільки профілактичне, а й велике виховне значення.

Значення контролю полягає також у тому, що він дозволяє економно витрачати і перерозподіляти виділені державною на утримання системи виконання покарань матеріальні кошти.

Діяльність органів і установ виконання покарань перебуває під пильною увагою засобів масової інформації і всього суспільства. Контроль з використанням громадських форм дозволяє краще інформувати про умови відбування покарання, економічні й інші труднощі, які має кримінально-виконавча система. Це, в свою чергу, сприяє зниженню соціального напруження в суспільстві, спричиненої наявністю різних поглядів на діяльність та реформування кримінально-виконавчої системи.

Діяльність органів і установ виконання покарань здійснюється на основі положень закону і підзаконних нормативно-правових актів.

У теорії кримінально-виконавчого права поняття контролю і нагляду як елементів контролю, тісно взаємопов’язані та досліджуються як цілісна система компонентів, що взаємодіють між собою. Зокрема, такими як: аналітична діяльність, прогнозування, планування, реалізація планів, контроль та нагляд за виконанням управлінських рішень, а також оцінкою ефективності діяльності як системи в цілому, так її окремих компонентів з метою збереження та підвищення рівня діяльності даної системи.

У якості об’єкта контролю і нагляду виступають суспільні відносини, які виникають в процесі виконання та відбування кримінальних покарань, пов’язані з виконанням персоналом органів та установ виконання покарань своїх обов’язків та дотримання норм чинного законодавства України.

У якості об’єктів контролю і нагляду можуть виступати дії або бездіяльність суб’єктів кримінально-виконавчих правовідносин; предмети матеріального світу з приводу яких виникають питання (наприклад, продукти харчування, одяг, які передаються засудженим особам); виробнича діяльність органів і установ виконання покарань; фінансово-господарська діяльность; облікові документи персоналу органів і установ виконання покарань тощо.

Отже, контроль та нагляд за діяльністю органів і установ виконання покарань – це система спостереження та перевірки відповідності діяльності установ та органів виконання покарань вимогам кримінально-виконавчого законодавства та інших нормативних актів з метою виявлення та усунення наявних порушень та їх недопущення у майбутньому.

В залежності від суб’єкту, який здійснює контрольні функції можна виділити наступні основні види контролю за діяльністю органів та установ виконання покарань:

1) Міжнародний контроль – здійснюється, як правило, уповноваженими на те міжнародними організаціями та інституціями.

2) Державний контроль - здійснюється уповноваженими органами держави і може бути класифікований на наступні підвиди: контроль органів законодавчої та виконавчої влади; судовий контроль; прокурорський нагляд. Велике значення має відомчий контроль як різновид контролю органів виконавчої влади.

3) Громадський контроль - здійснюється громадськими організаціями та формуваннями, правозахисними організаціями та засобами масової інформації.

Залежно від виду контролю і сфер, які підлягають контрольній діяльності, розрізняють і форми контролю. До їх числа можна віднести: подання звітності, в тому числі й статистичної, ревізії, запити, інспектування, перевірки виконання, погодження, оскарження незаконних дій посадових осіб, відвідання органів і установ виконання покарань, особистий прийом засуджених, ознайомлення з особовими справами засуджених та іншими документами.

Питання 2. Парламентський контроль за діяльністю органів і установ виконання покарань

Серед органів державної влади, які здійснюють контроль за діяльністю органів і установ виконання покарань особливе місце належить Верховній Раді України, яка здійснює парламентський контроль. Особливість ролі Верховної Ради України в цій сфері обумовлюється тим, що вона є єдиним законодавчим органом нашої держави, а відповідно до п.14 ст.92 Конституції України виключно законами України визначаються організація і діяльність органів та установ виконання покарань.

Водночас, Верховна Рада України здійснює парламентський контроль за дотриманням законності при виконанні кримінальних покарань і через інститут Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, який діє відповідно до вимог Закону України від 23 грудня 1997р. “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”. Зокрема ст. 3 Закону передбачає, що метою парламентського контролю, який здійснює Уповноважений, є:

1) захист прав і свобод людини і громадянина, проголошених Конституцією України, законами України та міжнародними договорами України;

2) додержання та повага до прав і свобод людини і громадянина органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їх посадовими і службовими особами.;

3) запобігання порушенням прав і свобод людини і громадянина або сприяння їх поновленню;

4) сприяння приведенню законодавства України про права і свободи людини і громадянина у відповідність з Конституцією України, міжнародними стандартами у цій галузі;

5) поліпшення і подальший розвиток міжнародного співробітництва в галузі захисту прав і свобод людини і громадянина;

6) запобігання будь-яким формам дискримінації щодо реалізації людиною своїх прав і свобод;

7) сприяння правовій інформованості населення та захист конфіденційної інформації про особу.

Уповноважений здійснює свою діяльність незалежно від інших державних органів і посадових осіб. Його діяльність доповнює існуючі засоби захисту конституційних праві і свобод засуджених, не відміняє їх і не тягне перегляду компетенції державних органів, які забезпечують захист і поновлення порушених прав і свобод засуджених.

Подання Уповноваженого - акт, який вноситься Уповноваженим до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, їх посадовим і службовим особам для вжиття відповідних заходів у місячний строк щодо усунення виявлених порушень прав і свобод людини і громадянина.

Повідомлення про прийняття звернення до розгляду або відмову у прийнятті звернення до розгляду надсилається в письмовій формі особі, яка його подала. Відмова у прийнятті звернення до розгляду повинна бути вмотивованою.

Право на звернення засуджених з пропозиціями, заявами та скаргами до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також до інших органів державної влади та місцевого самоврядування нормативно закріплене у ст.8 КВК України. Відповідно до ст.113 КВК України пропозиції, заяви та скарги, адресовані засудженими до позбавлення волі Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини переглядові не підлягають і не пізніш як у добовий строк надсилаються за належністю.

Органи центральної державної влади та місцевого самоврядування, об’єднань громадян, підприємства, установи, зобов’язані, організації незалежно від форм власності, посадові та службові особи, до яких звернувся Уповноважений, зобов’язані співпрацювати з ним і подавати йому необхідну допомогу, зокрема:

- забезпечувати доступ до матеріалів і документів, у тому числі на засадах, зазначених нормативними актами про охорону державної про охорону державної та службової таємниць;

- надавати інформацію і давати пояснення стосовно фактичної і правової підстави свої і рішень;

- розглядати пропозиції Уповноваженого щодо поліпшення їх діяльності у сфері захисту прав і свобод людини і громадянина та у місячний строк з дня одержання пропозицій надавати вмотивовану письмову відповідь на них.

Відмова органів державної та місцевого самоврядування, об’єднань громадян, підприємств, установ, зобов’язані, організацій незалежно від форми власності, їх посадових і службових осіб від співпраці, а також умисне приховування або надання неправдивих даних, будь-яке незаконне втручання в діяльність Уповноваженого з метою протидії тягнуть за собою відповідальність згідно з чинним законодавством.

Питання 3. Судовий контроль за діяльністю органів і установ виконання покарань

Судовий контроль є одним із видів державного контролю за діяльністю органів і установ виконання покарань. У статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права і звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції гарантується. Статті 124 Конституції України зазначає, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. У свою чергу, ч.1 ст.8 КВК України гарантує засудженим право на звернення до суду із заявами та скаргами.

Судовий контроль за діяльністю органів і установ виконання покарань може бути двох видів. Перший– з розгляду спорів, які виникають під час цивільних, сімейних, трудових і адміністративних правовідносин і справ особливого провадження, що здійснюються за правилами цивільного судочинства.

Діяльність персоналу може бути безпосереднім предметом спору сторін за цивільною справою. Наприклад, при розгляді позову особи, яка втратила працездатність під час відбування позбавлення волі, про компенсацію шкоди, заподіяної з вини кримінально-виконавчої установи, або, навпаки, збитку, заподіяного засудженим під час відбування покарання і не стягнутого в повному обсязі до його звільнення. І в першому, і в другому випадках судом може бути оцінена діяльність персоналу установи виконання покарань з дотримання трудових прав засуджених.

Діяльність персоналу може бути предметом судового дослідження, оцінки і відповідного реагування при розгляді цивільних справ у порядку особливого провадження (наприклад, при вирішенні питання про визнання засудженого обмежено дієздатним внаслідок зловживання спиртними напоями і наркотичними речовинами), у справах, які виникають з адміністративно-правових відносин.

При розгляді позову громадянина про відшкодування збитку, завданого йому засудженим, який відбуває покарання, наприклад, у виправному центрів, суд зобов’язаний дослідити і питання діяльності адміністрації щодо забезпечення режиму відбування покарання, і якщо будуть виявлені суттєві недоліки, то реагувати на них конкретною ухвалою.

Крім того, різновидом судового контролю при розгляді цивільних справ є дослідження діяльності персоналу при оцінці судом письмових доказів: довідок, рішень, наказів, постанов та інших документів, що виходять з органів і установ виконання покарань.

Судовий контроль має місце і при виконанні покарань, не пов’язаних з позбавленням волі (контроль за діями судового виконавця при виконанні конфіскації майна, за діями засудженого при сплаті штрафу).

Другийвид судового контролю за діяльністю персоналу – це контроль при провадженні з кримінальних справ. Його можна поділити на:

а) контроль при рогляді кримінальних справ у суді;

б) контроль при розгляді судом питань виконання вироку суду.

Судовий контроль здійснюється при розгляді кримінальних справ про грубе порушення законності з боку посадових осіб органів і установ виконання покарань, інших суб’єків, які беруть участь в процесі виконання покарань. Це в першу чергу зловживання владою або службовим становищем(ст. 364 КК); перевищення влади або службових повноважень (ст.365 КК), службова недбалість (ст.367 КК) та інші службові злочини. Суд повинен відреагувати на такі порушення закону, встановити причини, вжити заходів по їх усуненню, з метою недопущення подібних порушень у подальшому.

Судовий контроль має місце при розгляді кримінальних справ про злочини, вчинені засудженими під час відбування покарання. Так, при розгляді кримінальних справ про відповідальність за дії, що дезорганізують роботу установ виконання покарань (ст.392 КК), злісну непокору вимогам адміністрації (ст.391 КК), суди зобов’язані перевіряти, чи не пов’язан протиправні дії з ущемленням прав засуджених або перекрученням персоналом дисциплінарної практики. Наприклад, при дослідженні дій засуджених, які інкримінуються їм як злісна непокора вимогам адміністрації установи виконання покарань, суду належить перевірити законність вимоги, якій злісно не підкорявся засуджений, і обгрунтуваність накладення на нього стягнення у виді переведення в приміщення камерного типу чи одиночну камеру. Якщо при цьому буде встановлено, що це стягнення накладено з порушенням вимог кримінально-виконавчого законодавства, особа підлягає виправданню за ст.391 КК у зв’язку з відсутністю складу злочину.

В разі виявлення порушень з боку адміністрації установи виконання покарань, суд зобов’язаний відреагувати на них конкретною ухвалою, мета якої – попередити подібні дії у майбутньому. Рішення ж суду, в даному разі виправдальний вирок, за суттю є відміною незаконного рішення персоналу. Компетентні посадові особи після набрання вироком суду чинності повинні оформити рішення про незаконність застосованого стягнення в особовій спрві засудженого.

Судовий контроль за діяльністю персоналу здійснюється і на стадії виконання вироку, що включає в себе звернення вироку до виконання, а також вирішення блоку питань, які торкаються різних аспектів виконання покарань. Для вирішення цих питань адміністрація установ виконання покарань направляє в суд подання, а також необхідні інші матеріали.

Судовий контроль спрямований на досягнення трьох завдань.

Перше – контроль за діяльністю адміністрації з метою попередження корисливих чи інших службових зловживань, а також захоплення як каральним, так і лібералізованим підходом до засуджених. Суди зобов’язані ретельно перевіряти матеріали, які подані адміністрацією органів і установ виконання покарань, тому що в них можливі фальсифікації чи неповне відображення даних про поведінку засудженого, інших обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Друге – контроль за діяльністю адміністрації з метою охорони прав і законних інтересів засуджених (наприклад на умовно-дострокове звільнення від відбування покарання).

Третє – контроль за діяльністю адміністрації щодо забезпечення належного виконання засудженими своїх обов’язків. Рішення суду про пом’якшення покарання чи заміну його виду, як правило, базується на оцінці виконання засуденими покладених на них обов’язків.

Судовий контроль стосовно питань адміністрації та персоналу виправної, виховної колонії не вичерпується однією сферою виконання кримінального покарання. Він, у певній мірі, має місце при розгляді судами справ з цивільних, земельних, господарських, трудових, адміністративних, пенсійних правовідносин.

При вирішенні справ подібної категорії суд здійснює контроль за додержанням адміністрацією і персоналом установи виконання покарань чинного законодавства і при виявленні порушень вживає заходів судового реагування щодо їх усунення і недопущенні в подальшому.

Спірні питання що виникають при виконанні вироку і можуть призвести до порушень чинного законодавства вирішуються судом, який постановив вирок. Виключно судом під час виконання вироку вирішуються питання про застосування до засуджених акту амністії, умовно-дострокового звільнення, заміни не відбутої частини покарання більш м’яким, звільнення від подальшого відбування покарання через хворобу, звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до 3-х років.

Крім зазначеного, судовий контроль здійснюється і при вирішенні питань заміни покарання одного виду на інший, наприклад, у зв’язку з ухиленням від відбування призначеного судом покарання (заміна штрафу на покарання у виді громадських робіт; виправних робіт штрафом; обмеження чи позбавлення волі службовим обмеженням, позбавлення волі триманням у дисциплінарному батальйоні, при встановленні адміністративного нагляду за особами, звільненими з місця позбавлення волі (ст. 158 КВК) тощо.

Отже, предметом судового контролю може бути дослідження та оцінка судом витребуваних із кримінально-виконавчих установ різних документів (постанов, рішень, наказів тощо) при розгляді конкретних справ в порядку цивільного, кримінального чи адміністративного судочинства.

Всі зазначені питання вирішуються судом за поданням адміністрації органів і установ виконання покарань шляхом дослідження матеріалів справи під час судового засідання. Таким чином, приймаючи відповідне рішення з того чи іншого питання, суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення адміністрації про застосування до засудженого відповідних норм кримінального або кримінально-виконавчого законодавства.

Питання 4. Відомчий контроль за діяльністю органів і установ виконання покарань

Здійснення відомчого контролю за діяльністю підпорядкованих органів і установ виконання покарань ст.23 КВК України покладає на вищестоящі органи управління та ДПтС. Аналогічну норму містить і Закон України “Про Державну кримінально-виконавчу службу України”, ст.7 якого передбачає, що центральний орган виконавчої влади з питань виконання покарань координує і контролює діяльність всієї Державної кримінально-виконавчої служби України.

ДПтС у межах своїх повноважень організовує виконання актів законодавства, здійснює систематичний контроль за їх реалізацією, узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо удосконалення цього законодавства, видає накази організаційно-розпорядчого характеру, які підписує Голова ДПтС України. У разі потреби ДПтС видає разом з іншими центральними і місцевими органами виконавчої влади спільні накази організаційно-розпорядчого характеру.

• забезпечення додержання вимог законодавства в органах і установах виконання покарань, запобігання злочинам, дисциплінарним проступкам з боку засуджених до позбавлення волі та щодо них, їх припинення та виявлення і розкриття злочинів, вчинених в органах і установах виконання покарань, проведення дізнання у справах про ці злочини, здійснення оперативно-розшукової діяльності;

• керівництво органами і установами виконання покарань, організація виробничо-господарської діяльності з наданням засудженим роботи;

• правовий і соціальний захист осіб рядового і начальницького складу, працівників кримінально-виконавчої системи та членів їх сімей.

Порядок і форми здійснення контролю з боку територіальних органів управління за діяльністю підпорядкованих органів та установ виконання покарань визначається у Положенні про територіальний орган управління.

Ефективною формою відомчого контролю є інспектування органів та установ виконання покарань. Правом інспектування установ виконання покарань користуються Голова ДПтС, його заступники, начальники територіальних органів управління ДПтС та їх заступники. Всі інші працівники кримінально-виконавчої системи користуються правом перевірки установ виконання покарань на підставі приписів або завдань на відрядження, затверджених переліченими вище посадовими особами. Комплексне інспектування територіальних органів управління та установ виконання покарань проводиться ДПтС один раз на п’ять років. Комплексне інспектування установ виконання покарань територіальним органом управління здійснюється один раз на два роки.

Результати комплексного інспектування органів і установ виконання покарань обговорюються на оперативних нарадах та засіданнях колегій ДПтС та його територіальних органів, за висновками яких вживаються відповідні заходи реагування на виявлені недоліки та порушення. Для усунення виявлених недоліків складаються та затверджуються відповідні плани організаційно-практичних заходів, хід виконання яких контролюється ДПтС або керівництвом регіонального управління (відділу) З метою перевірки ефективності та якості усунення недоліків, виявлених під час інспектування, на протязі року після проведення комплексної перевірки (як правило) проводяться контрольні перевірки, результати яких також обговорюються на нарадах та засіданнях відповідних колегій.

Періодичність контрольних перевірок, крім позапланових, визначається графіком, який складається відповідними управліннями ДПтС та затверджується терміном на 1 рік. Таким чином, у ході відомчого контролю розглядаються та вирішуються по суті скарги, проводяться особистий прийом та опитування засуджений. Водночас особи які здійснюють контрольні перевірки можуть вносити свої пропозиції та зауваження в книгу зауважень і пропозицій що знаходиться в канцелярії відповідного органу чи установи виконання покарання.

Згідно з вимогами контролю, що полягає у перевірці та обліку діяльності органів і установ, що безпосередньо виконують покарання, керівні органи кримінально виконавчої служби отримують всебічні звіти про їх діяльність за різними напрямами та ревізують їх роботу.

Контроль за діяльнітю органів і установ виконання покарань здійснює і Міністерство юстиції України.

Наказ Міністерстав юстиції України від 06.06.2011 N 1495/5 «Про порядок взаємодії Міністерства юстиції України з центральними органами виконавчої влади, діяльність яких спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра юстиції України»визначає:

1)організаційні та процедурні питання взаємодії Міністерства юстиції України з Державною пенітенціарною службою України, у процесі формування та реалізації державної політики усфері виконання покарань;

2)контроль за реалізацією ДПтС державної політики у кримінально виконавчій сфері.

Департамент із взаємодії з органами влади здійснює:

контроль за виконанням покладених на Служби та їх територіальні органи, підприємства, установи та організації, що належать до сфери управління завдань та планів їх роботи, виконання доручень Президента України, Прем'єр-міністра України, листів Кабінету Міністрів України, доручень Міністра юстиції України та цього Порядку.

контроль за діяльністю Служби шляхом проведення планових та позапланових перевірок за результатами яких може порушувати питання що проведення службових розслідувань та притягнення посадових осіб до дисциплінарної відповідальності (у разі необхідності).

У разі необхідності до проведення перевірок залучають працівників інших структурних підрозділів апарату Міністерства юстиції України та апарату Служб відповідно до їх компетенції.

Департамент розробляє план проведення перевірок Служби, їх територіальних органів, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери їх управління, та подає його на затвердження Міністру юстиції України.

Департамент письмово повідомляє Служби, їх територіальні органи, підприємства, установи та організації, що належать до сфери їх управління, про проведення планової перевірки за 10 днів до дати початку проведення. До листа додаються копія наказу Міністерства юстиції України з визначенням мети перевірки, посадових осіб, уповноважених на проведення перевірки, дати початку її проведення та плану перевірки.

Департамент проводить позапланові перевірки без попереднього повідомлення Служб, їх територіальних органів, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Служб, за наявності однієї з таких обставин:

1) виявлення недостовірності інформації в поданих Службами документах, у тому числі звітах про стан виконання планів роботи Служб;

2) обґрунтоване звернення фізичних та юридичних осіб про порушення Службами, їх територіальними органами, підприємствами, установами та організаціями, що належать до сфери їх управління, нормативних приписів актів законодавства;

3) неподання в установлений строк Службами звітності;

4) систематичне порушення виконавської дисципліни;

5) відсутність інформації про усунення порушень, установлених за результатами планової перевірки.

Строк проведення планових та позапланових перевірок не повинен перевищувати десять робочих днів.

Перевірка проводиться з додержанням вимог законодавства щодо збереження державної таємниці, іншої інформації з обмеженим доступом, недопущення розголошення таємної, конфіденційної та службової інформації, що стала відома під час її проведення.

Для виконання покладених завдань уповноважені посадові особи Департаменту мають право:

вимагати припинення дій, які перешкоджають проведенню перевірки;

ознайомлюватися з необхідними документами, у разі потреби копіювати їх та додавати копії до матеріалів перевірки;

отримувати від посадових осіб та працівників Служб, їх територіальних органів, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Служб, усні та письмові пояснення;

отримувати відповідно до законодавства доступ до баз даних та реєстрів, у тому числі електронних, що містять інформацію, необхідну для здійснення контролю за виконанням покладених на Служби завдань та планів їх роботи;

відвідувати установи виконання покарань та попереднього ув'язнення для здійснення контролю;

перевіряти повноту усунення порушень, виявлених попередніми перевірками.

За результатами перевірок Департамент протягом п'яти робочих днів складає звіти, в яких фіксує факт проведення перевірки, її результати з викладенням висновків та пропозицій щодо усунення виявлених порушень та терміни їх усунення.

Департамент інформує Міністра юстиції України про результати проведення перевірки та подає йому на розгляд звіт.

Голова Служби протягом трьох робочих днів після ознайомлення зі звітом затверджує план заходів щодо усунення порушень, виявлених під час перевірки.

Голова Служби в установлені у плані заходів строки інформує Департамент про проведену роботу з усунення виявлених недоліків та порушень, а також про вжиті заходи.

Департамент оцінює факти, що можуть бути підставою для проведення відповідно до законодавства службового розслідування, та подає Міністру юстиції України пропозиції щодо доцільності ініціювання службових розслідувань стосовно керівників Служб, їх заступників, працівників апарату Служб, керівників та працівників їх територіальних органів, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Служб.

Департамент вивчає наявність підстав для притягнення до дисциплінарної відповідальності керівників Служб, їх заступників, працівників апарату Служб, їх територіальних органів, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Служб, та подає на розгляд Міністра юстиції України пропозиції щодо:

порушення перед Президентом України питання щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності керівника Служби та/або його заступників;

притягнення до дисциплінарної відповідальності керівників та/або заступників керівників структурних підрозділів апаратів Служб, їх територіальних органів, а також керівників підприємств, установ, організацій, що належать до сфери управління Служб.

Скасування актів

Якщо акти Служб або їх територіальних органів не відповідають Конституції і законам України, актам Президента України та Кабінету Міністрів України, Департамент протягом трьох днів з дня виявлення таких обставин інформує Міністра юстиції України та за його рішенням порушує перед головою Служби питання щодо скасування таких актів повністю чи в окремій частині.

Голова Служби протягом трьох днів зобов'язаний скасувати такі акти повністю чи в окремій частині, про що не пізніше ніж у п'ятиденний строк письмово повідомити Департамент.

Питання 5. Міжнародний контроль за діяльністю органів і установ виконання покарань

Міжнародний контроль за діяльністю органів і установ виконання покарань здійснюється як правило, уповноваженими на те міжнародними організаціями та інституціями на підставі міжнародних актів про права людини і передбачений:

Загальною декларацією прав людини (1948 р.);

Міжнародним пактом про громадянські та політичні права (1966);

Конвенцією проти катувань та інших жорстоких або таких що принижують гідність, видів поводження і покарання (1984), а також Факультативним Протоколом до неї;

Європейською конвенцією про запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність поводженню чи покаранню (1987) та цілим рядом інших.

Форми міжнародного контролю:

перша - це періодичне подання державою доповідей про дотримання прав людини;

друга - це повідомлення іноземних держав про порушення громадянських і політичних прав, застосування тортур, інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження і покарання;

третя – індивідуальні скарги засуджених про зазначені вище випадки. Останні дві форми міжнародного контролю з’явилися після того, як Україна визнала компетенцію комітету ООН з прав людини і комітету ООН проти тортур розглядати повідомлення інших держав і скарги фізичних осіб про порушення прав людини на території України.

Міжнародний контроль здійснюється у виді проведення інспекційних перевірок діяльності органів і установ виконання покарань кримінально-виконавчої системи України уповноваженими представниками міжнародних організацій, за результатами яких складаються доповіді, що містять рекомендації по усуненню виявлених порушень та по поліпшенню захисту засуджених осіб.

Приклад дії міжнародного контролю можна показати наступним, а саме тим, що свій час однією із умов вступу України до Ради Європи було проведення реформування кримінально-виконавчої системи України. Тому для забезпечення ефективного реформування кримінально-виконавчої системи України та приведення її у відповідність з міжнародними стандартами і правилами, групою експертів Ради Європи у червні-серпні 1996 р. була проведена оцінка пенітенціарної системи України, за результатами якої було опубліковано доповідь “В’язнична система України”, в якій експертами були надані відповідні рекомендації. На підставі цих рекомендацій був розроблений цілий комплекс організаційно-практичних заходів, реалізація яких суттєво сприяла наближенню кримінально-виконавчої системи України до міжнародних стандартів поводження із засудженими.

Повноваження міжнародних організацій по здійсненню контролю за діяльністю органів і установ виконання покарань є дуже широкими. Зокрема ст. 1 Європейської Конвенції про запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню (Конвенція набула чинності для України з 5.05.1997р.), передбачає створення Європейського комітету з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність поводженню чи покаранню (далі – Комітет), який шляхом інспекцій перевіряє поводження із позбавленими волі особами з метою посилення, а у разі необхідності – захисту таких осіб від катувань чи нелюдського або такого, що принижує їхню гідність, поводження чи покарання. Відповідно до ст.8 цієї Конвенції держава, на території якої Комітет проводить інспектування забезпечує:

– доступ на свою територію і право подорожувати по ній без будь-якого обмеження;

– повну інформацію про місця, де тримаються особи, позбавлені волі;

– необмежений доступ до будь-якого місця, де знаходяться особи, позбавлені волі, включаючи право відвідування таких місць без будь-якого обмеження;

– іншу наявну інформацію, яка необхідна Комітету для виконання ним свого завдання.

Комітет наділяється правом проводити з позбавленими волі особами бесіди віч-на-віч, а також може вільно спілкуватися з будь-якою особою, яка на його думку, може надати необхідну інформацію. У разі необхідності Комітет може негайно повідомити свої міркування компетентним органом відповідної держави.

Наступною формою міжнародного контролю є здійснення моніторингу представниками іншої держави стану дотримання громадянських, політичних, соціальних та інших прав і свобод громадян, в тому числі й в місцях позбавлення волі та опублікування за результатами відповідних звітів.

Міжнародний контроль може також здійснюватися шляхом розгляду і вирішення скарг засуджених на порушення їх прав уповноваженими міжнародними інституціями і зокрема – Європейським судом з прав людини. Норми чинного КВК України (ч.1 ст.8 та ч.4 ст.113) закріплюють право засуджених на звернення зі скаргами до Європейського суду з прав людини, а також до інших органів міжнародних організацій членом або учасником яких є Україна, до уповноважених осіб таких міжнародних організацій. Рішення Європейського суду з прав людини за результатами розгляду таких скарг є обов’язковими для України.

Питання 6. Громадський контроль та участь громадськості у виправленні та ресоціалізації засуджених

Участь громадськості у діяльності органів і установ виконання покарань як один із принципів виконання і відбування покарання закріплений у ст.5 КВК України. Крім того, ч.1 ст.25 КВК України містить норму, яка передбачає, що об’єднання громадян, релігійні і благодійні організації та окремі особи можуть брати участь у виправленні і ресоціалізації засуджених та проведенні соціально-виховної роботи з ними, надавати допомогу органам і установам виконання покарань в порядку, встановленому КВК України. Вичерпного переліку форм участі громадськості у виправленні та ресоціалізації засуджених КВК України не встановлює. В окремих нормах КВК України конкретизовані лише питання участі у цьому процесі релігійних організацій (ст.128 КВК України) та закріплені основні форми участі громадськості у виправленні і ресоціалізації неповнолітніх засуджених (ст.149 КВК України).

Участь громадськості у діяльності органів і установ виконання покарань, а також у виправленні та ресоціалізації засуджених тісно пов’язана із функцією здійснення громадського контролю.

Частиною 2 ст.25 КВК України передбачено, що для здійснення громадського контролю за дотриманням прав засуджених під час виконання кримінальних покарань створюються спостережні комісії.

Спостережні комісії діють на підставі КВК України та Положення про спостережні комісії, яке затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 1.04.2004р. №429 і утворюються виконавчими комітетами міських (за винятком міст районного значення) рад, місцевими держадміністраціями. До складу спостережних комісій входять представники громадських організацій, органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та громадяни. Представники громадських організацій становлять, як правило, не менш як половину складу комісії.

Членами спостережних комісій не можуть бути судді, представники органів прокуратури, органів внутрішніх справ, Служби безпеки, Державної кримінально-виконавчої служби, Державної виконавчої служби, адвокати, особи, які мають не погашену чи не зняту в установленому законом порядку судимість, а також особи, які раніше входили до складу спостережних комісій і повноваження яких були припинені достроково з підстав, передбачених Положенням. Члени спостережних комісій не мають права здійснювати громадський контроль щодо засуджених осіб, які тримаються в установах виконання покарань, якщо вони є близькими родичами таких осіб, а також потерпілими, свідками, захисниками або іншими особами, які беруть або брали участь у кримінальному провадженні щодо засуджених осіб.

Основні завдання спостережних комісій:

1) організація громадського контролю за дотриманням прав і законних інтересів засуджених та осіб, звільнених від відбування покарання;

2) сприяння органам і установам виконання покарань у виправленні і ресоціалізації засуджених та створенні належних умов для їх тримання, залучення до цієї діяльності громадських організацій, органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та громадян;

3) організація виховної роботи з особами, умовно-достроково звільненими від відбування покарання, та громадського контролю за їх поведінкою протягом невідбутої частини покарання;

4) надання допомоги у соціальній адаптації особам, звільненим від відбування покарання.

Наведені вище завдання спостережних комісій свідчать, що цей орган покликаний одночасно виконувати дві функції – забезпечувати громадський контроль за діяльністю органів і установ виконання покарань та сприяти процесу виправлення і ресоціалізації засуджених, в тому числі й шляхом залучення до цієї діяльності інших громадських організацій.

Основні функції спостережні комісій:

1) погоджують:

постанови начальника кримінально-виконавчої установи закритого типу щодо зміни умов тримання засуджених осіб у межах однієї виправної колонії, якщо постанови передбачають збільшення обсягу встановлених обмежень і більш суворі умови тримання;

подання адміністрації виправної колонії щодо переведення засуджених осіб до виправної колонії з вищим рівнем безпеки;

постанови начальника виправної колонії щодо надання дозволу на проживання за межами виправної колонії засудженим жінкам на час звільнення від роботи у зв'язку з вагітністю і пологами, а також до досягнення дитиною трирічного віку та скасування такого дозволу;

2) разом з органами і установами виконання покарань вносять до суду за місцем відбування покарання засудженими особами подання щодо:

умовно-дострокового звільнення від відбування покарання або заміни невідбутої частини покарання більш м'яким;

звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років;

3) сприяють адміністрації установ виконання покарань у:

проведенні соціально-виховної роботи із засудженими особами, організації їх загальноосвітнього та професійно-технічного навчання;

залученні громадських організацій, органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та громадян до надання допомоги у створенні належних умов для тримання засуджених осіб, їх матеріально-побутовому та медико-санітарному забезпеченні, здійсненні оздоровчо-профілактичних заходів;

створенні додаткових робочих місць для залучення засуджених осіб до суспільно корисної праці;

підготовці засуджених осіб до звільнення;

4) на підставі інформації органів і установ виконання покарань ведуть облік осіб, умовно-достроково звільнених від відбування покарання, організовують громадський контроль за поведінкою таких осіб та проведення виховних заходів за місцем їх роботи (навчання) і проживання протягом невідбутої частини покарання;

5) здійснюють заходи соціального патронажу щодо осіб, звільнених від відбування покарання, сприяють розвитку мережі центрів соціальної адаптації та інших установ і організацій, діяльність яких спрямована на надання таким особам допомоги у соціальній адаптації;

6) інформують громадськість через засоби масової інформації про результати своєї роботи та про стан дотримання прав людини, захист основних свобод і законних інтересів засуджених осіб під час виконання кримінальних покарань;

7) виконують інші функції відповідно до законодавства.

З метою реалізації покладених на них функцій спостережні комісії наділяються значним обсягом повноважень.

Спостережні комісії мають право:

1) доручати членам комісії:

відвідувати установи виконання покарань, вивчати стан матеріально-побутового та медико-санітарного забезпечення засуджених осіб, умови їх праці та навчання, стан організації соціально-виховної роботи;

брати участь у засіданнях комісій установ виконання покарань під час розгляду питань про внесення до суду подань щодо умовно-дострокового звільнення засуджених осіб від відбування покарання, заміни невідбутої частини покарання більш м'яким, звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, та брати участь у судових засіданнях під час розгляду таких подань;

2) висловлювати свою думку по суті клопотання про помилування, що подає засуджена особа;

3) одержувати від громадських організацій, органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, органів і установ виконання покарань, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності інформацію і документи, необхідні для виконання покладених на комісії завдань;

4) проводити особистий прийом засуджених осіб, розглядати їх звернення та приймати за результатами розгляду відповідні рішення;

5) заслуховувати на своїх засіданнях з питань, що належать до компетенції комісій, інформацію посадових осіб органів і установ виконання покарань, органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та окремих громадян;

6) доручати представникам громадських організацій і трудових колективів (за їх згодою) проводити виховну роботу та здійснювати контроль за поведінкою осіб, умовно-достроково звільнених від відбування покарання, протягом невідбутої частини покарання, координувати проведення такої роботи;

7) заслуховувати на своїх засіданнях інформацію представників громадських організацій і трудових колективів, що здійснюють громадський контроль за особами, умовно-достроково звільненими від відбування покарання, про їх роботу (навчання) та поведінку в побуті, у разі потреби запрошувати таких осіб та заслуховувати їх інформацію;

8) вносити на розгляд органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування пропозиції щодо:

удосконалення діяльності органів і установ виконання покарань з питань дотримання прав людини, захисту основних свобод і законних інтересів засуджених осіб;

поліпшення на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форми власності індивідуально-профілактичної та виховної роботи з особами, засудженими до громадських або виправних робіт, та особами, умовно-достроково звільненими від відбування покарання;

удосконалення процесу підготовки до звільнення засуджених осіб;

організації трудового та побутового влаштування осіб, звільнених від відбування покарання, сприяння їх соціальній адаптації;

забезпечення правового і соціального захисту персоналу органів і установ виконання покарань.

Спостережні комісії під час здійснення своїх повноважень не вправі втручатися в оперативно-службову діяльність органів і установ виконання покарань.

Голова, заступник голови та члени спостережної комісії, які здійснюють організацію громадського контролю за дотриманням прав людини, захистом основних свобод і законних інтересів засуджених осіб під час виконання кримінальних покарань, мають право відвідувати установи виконання покарань без спеціального дозволу. Членам спостережних комісій на строк їх повноважень надаються перепустки для відвідування установ виконання покарань, які розташовані на території відповідних адміністративних одиниць.

На період стихійного лиха, епідемій, надзвичайного чи воєнного стану та в інших передбачених законодавством випадках відвідування членами спостережних комісій установ виконання покарань може бути обмежено або заборонено.

Спостережна комісія утворюється строком на три роки Організаційною формою роботи спостережної комісії є засідання, які проводяться в міру потреби, але не рідше ніж один раз на місяць. Спостережні комісії, що утворюються обласними, Київською та Севастопольською міськими держадміністраціями, проводять засідання в міру потреби, але не рідше ніж один раз на квартал. Спостережна комісія з питань, що належать до її компетенції, приймає рішення відкритим голосуванням більшістю голосів присутніх на засіданні членів комісії. Рішення спостережної комісії оформляється постановою, яку підписує голова комісії. Постанова спостережної комісії може бути оскаржена до органу, який її утворив, або до суду.

Засідання спостережних комісій проводяться безпосередньо в установах виконання покарань не рідше ніж один раз на квартал (на півроку). Засідання спостережної комісії вважається правоможним, якщо на ньому присутні не менш як половина її складу.

На засідання спостережної комісії можуть бути запрошені представники громадських організацій, органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, прокуратури, правоохоронних органів, засобів масової інформації та окремі громадяни.

Розгляд спостережною комісією матеріалів стосовно засуджених осіб здійснюється за обов'язкової присутності представника відповідного органу або установи виконання покарань.

Аналіз ст.ст.147-148 КВК України свідчить, що під час відбування покарання у виді позбавлення волі неповнолітніми, виконання функцій, подібних функціям спостережних комісій (громадського контролю та участі у виправленні та ресоціалізації засуджених неповнолітніх) покладається на служби у справах дітей. Служби у справах дітей створюються відповідними органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування і діють на підставі та в порядку, передбаченому Законом України “Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей” від 24 січня 1995р. з наступними змінами та доповненнями. Зокрема із службами у справах дітей погоджуються питання про переведення засудженого, який досяг 18-ти річного віку до виправної колонії (ч.2 ст.147 КВК України) або залишення такого засудженого у виховній колонії (ч.2 ст.148 КВК).

Завдання служб у справах дітей:

- розроблення і здійснення самостійно або разом з відповідними органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності, громадськими організаціями заходів щодо забезпечення прав, свобод і законних інтересів неповнолітніх, запобігання вчиненню ними правопорушень; контроль за виконанням цих заходів;

- координація зусиль органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності у вирішенні питань соціального захисту неповнолітніх та організації роботи щодо запобігання бездоглядності і правопорушенням серед них;

- здійснення контролю за умовами утримання і виховання неповнолітніх у спеціальних установах для дітей, організацією виховної роботи в навчальних закладах і за місцем проживання;

- надання органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам та організаціям незалежно від форми власності, громадським організаціям, громадянам практичної та методичної допомоги, консультацій з питань соціального захисту і профілактики правопорушень серед дітей та неповнолітніх.

Однією із форм залучення громадськості до процесу виправлення та ресоціалізації засуджених є здійснення представниками релігійних організацій богослужінь та релігійних обрядів. Відповідно до ст.128 КВК України у колонії можуть допускатися лише представники тих релігійних організацій, які зареєстровані у встановленому законом порядку.

Ч.1 ст. 149 КВК України передбачає, що участь громадськості у діяльності виховних колоній, виправленні і ресоціалізації засуджених неповнолітніх може здійснюватися через піклувальні ради, які створюються при виховних колоніях з представників органів державної влади, місцевого самоврядування, громадських організацій. Піклувальні ради діють на підставі Положення про піклувальні ради при спеціальних виховних установах, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 1 квітня 2004 р. № 429. До складу піклувальних рад входять представники громадських організацій, органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та громадяни. Голова піклувальної ради, його заступник та секретар ради обираються на її засіданні. Персональний склад ради оголошується наказом начальника виховної колонії. Голова піклувальної ради, його заступник, секретар та члени ради беруть участь у її роботі на громадських засадах.

Основні завдання піклувальної ради:

1) надання допомоги спеціальним виховним установам з питань соціального захисту засуджених неповнолітніх осіб;

2) сприяння громадським організаціям, органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам і організаціям незалежно від форми власності у вирішенні питань, пов'язаних з поліпшенням становища засуджених, дотриманням їх прав і законних інтересів;

3) здійснення заходів, спрямованих на вдосконалення навчально-виховного процесу у виховних колоніях, зміцнення їх матеріально-технічної бази, вирішення питань трудового і побутового влаштування неповнолітніх осіб, звільнених від відбування покарання.

Функції піклувальних рад:

1) забезпечують розроблення та здійснення у виховних колоніях заходів, спрямованих на поліпшення становища засуджених, формування здорового способу життя;

2) подають пропозиції до проектів регіональних (місцевих) програм підтримки діяльності виховних колоній;

3) взаємодіють з громадськими організаціями, органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями незалежно від форми власності з питань сприяння діяльності виховних колоній;

4) надають допомогу адміністрації виховних колоній у проведенні соціально-виховної роботи із засудженими, організації їх загальноосвітнього та професійно-технічного навчання;

5) вживають заходів щодо розширення зв'язків виховних колоній з підприємствами, установами і організаціями незалежно від форми власності з питань зміцнення матеріально-технічної бази цих колоній та залучення засуджених до суспільно корисної праці;

6) сприяють поліпшенню матеріально-побутового та медико-санітарного забезпечення засуджених, здійсненню оздоровчо-профілактичних заходів;

7) організовують шефство членів піклувальних рад, представників громадських організацій і трудових колективів над засудженими, які є сиротами або залишилися без батьківського піклування, вирішують питання про подання їм матеріальної допомоги;

8) здійснюють разом з громадськими організаціями, органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями незалежно від форми власності заходи соціального патронажу стосовно неповнолітніх осіб, звільнених від відбування покарання;

9) виконують інші функції відповідно до законодавства.

Права Піклувальних рад:

1) доручати членам піклувальної ради відвідувати виховні колонії, вивчати стан матеріально-побутового та медико-санітарного забезпечення засуджених, умови їх праці та навчання, стан організації соціально-виховної роботи;

2) одержувати від громадських організацій, органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, органів і установ виконання покарань, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності інформацію і документи, необхідні для виконання покладених на піклувальні ради завдань;

3) запрошувати на свої засідання представників виховних колоній, територіальних органів управління ДПтС, органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності;

4) проводити особистий прийом засуджених, розглядати їх звернення та приймати за ними рішення;

5) вносити на розгляд органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, адміністрації виховних колоній та керівництва територіальних органів управління ДПтС пропозиції щодо:

удосконалення діяльності виховних колоній з питань поліпшення становища засуджених, дотримання їх прав і законних інтересів;

організації трудового і побутового влаштування неповнолітніх осіб, звільнених від відбування покарання, сприяння їх соціальній адаптації;

забезпе

Переглядів: 1288